Гійом Аполлінер

1. Життя
Гійом Аполлінер народився 26 серпня 1880 р. у Римі й за кілька днів потому
був зареєстрований під умовним прізвищем Дульчині, як дитина невідомих
батьків. Пізніше хлопчика визнала матір - Анжеліка Костровицька, російська
піддана і полька за походженням, яка за кілька років до його народження втекла
з дому з італійським офіцером Франческо д' Еспермоном. Як позашлюбна
дитина, хлопчик успадкував прізвище матері. Отже, повне ім'я та прізвище поета
звучало так: Вільгельм-Альберт-Володимир-Олександр-Аполлінарій
Костровицький.
До сьогодні не вдалося точно встановити, хто був батьком Аполлінера.
Загадкові обставини народження надихнули поета на створення легенд про те,
що його предком був чи то Наполеон, чи то папа римський. Через своє
«сумнівне» походження він не мав офіційних підстав для отримання статусу
підданого Італії, тому від самого народження до останніх років життя був
змушений розв'язувати проблему свого громадянства. Країною, підданим якої
він хотів стати, була Франція.
Походження поета відбилося на його національній та культурній
самоідентичності. Слід зазначити, що в офіційній картці реєстрації для
іноземців, виданій Аполлінеру в 1899 p., у відповідній графі було вказано відразу
дві національності: «Італієць. Росіянин». Справді, поет відчував себе духовно
закоріненим водночас у двох традиціях – європейській та слов'янській.
Дитячі та юнацькі роки поета минули на європейському півдні. Він відвідував
колежі у Монако й Каннах, пізніше - ліцей у Ніцці. Вже сімнадцятирічним
юнаком Аполлінер разом із товаришем по ліцею готував рукописний часопис, до
якого увійшли вірші, статті на політичні теми, міркування щодо театрального
життя тощо. І вже тоді він вдався до літературної містифікації, вигадавши свій
перший псевдонім - «Ґійом Макабр». Потім з'явилися й інші його літературні
маски. Наприклад, 1909 р. поет надрукував деякі свої твори, підписавшись
Луїзою Лаланн. Уславлене у світі літературне ім'я «Ґійом Аполлінер»
народилося 1902 р. Воно було утворене із французької форми першого
(Вільгельм) та останнього (Аполлінарій) імен поета.
1899 р. - родина Костровицьких оселилася у Парижі. Іноземець без
громадянства, він почував себе тут безправним чужинцем. Бідність змушувала
його братися до будь-якої роботи. Довелося бути навіть «літературним негром»,
тобто писати твори, які видавалися під прізвищем їх замовників. Запропоноване
1901 р. місце вчителя французької мови у заможній родині Міло поет сприйняв
як подарунок долі. Спочатку все й справді складалося на краще. Разом з
родиною Міло Аполлінер подорожував Німеччиною, Австрією, відвідав Прагу.
Враженнями від цих подорожей не один рік живилася його художня творчість.
Однак головною подією тих років стало любовне потрясіння: закохавшись в
Анні Плейден, яка разом з ним служила гувернанткою, поет зазнав і радості
сильного почуття, і болю від усвідомлення того, що це почуття є для коханої
зайвим, непотрібним.
Невдовзі Аполлінер повернувся до Парижа. Тут він опинився у вирі
бурхливого культурного життя. У театрі, живописі, літературі, музиці, балеті
Франції панував дух оновлення. Великий вплив справило на поета постійне
спілкування з художником-кубістом Пабло Пікассо.
 Кубізм - авангардистська течія в образотворчому мистецтві першої чверті
XX ст. її представники прагнули виявити геометричну структуру об'єму,
розкладаючи предмет на плоскі грані або уподібнюючи його до простих тіл -
кулі, конуса, куба.
Деякі елементи кубістської естетики простежуються в поезіях Аполлінера.
Одним із найпоказовіших аполлінерівських експериментів цього плану були
вірші, написані у вигляді малюнків. Поет навіть збирався видати їх окремою
збіркою із красномовною назвою: «І я теж живописець». 1911 р. разом з Пікассо
Аполлінер пережив сутичку з французьким законом. Внаслідок збігу обставин їх
запідозрили у причетності до викрадення з Лувру картини Леонардо да Вінчі
«Джоконда». Згодом виявилося, що секретар Аполлінера промишляв крадіжками
статуеток із всесвітньо відомого музею і переховував їх у квартирі поета. Це
стало приводом для звинувачень, і митцеві довелося тиждень провести у
в'язниці, принизливо доводити свою непричетність до крадіжок і впродовж
кількох місяців відповідати перед судом. Ця неприємна історія, що згодом
відбилася у циклі віршів «У в'язниці Санте», посилила притаманне поетові
почуття беззахисності. 1911р. Аполлінер звернувся до відповідних інстанцій із
проханням про отримання французького громадянства, але дістав відмову.
Цей період, затьмарений неприємними життєвими обставинами, був, однак,
надзвичайно плідним для Аполлінера у плані творчої самореалізації. Від 1910 р.
одна за одною виходять збірки його поетичних творів: «Звірослов, або Почет
Орфея» (1911) та «Алкоголі» (1913).
Перша світова війна внесла у життя поета істотні корективи. Він вирушив
добровольцем на фронт, аби зі зброєю в руках заслужити французьке
громадянство. Він прибув на фронт рядовим артилеристом. Фронтове життя не
припинило творчої активності Аполлінера. Він продовжував багато писати.
Звісно, війна була тією віссю, навколо якої оберталися поезії цього періоду.
Вони утворили основний зміст поетичної збірки «Каліграми. Вірші Миру та
Війни» (1918).
В останні два роки життя, здавалося, почали збуватися заповітні мрії поета.
9 березня 1916 р. він нарешті отримав громадянство Франції. Пощастило йому
пізнати і взаємне кохання. Прийшло до Аполлінера і визнання: молоде покоління
поетів сприйняло його як метра французької лірики. На жаль, за іронією долі
Аполлінерові не судилося насолодитися цими дарунками долі. Через тиждень
після отримання французького громадянства поет був важко поранений у голову
осколком снаряду. Він вижив, але поранення підірвало його фізичні сили.
Залишившись у Парижі, Аполлінер брав участь у літературному житті, однак
йому, виснаженому повільним одужанням, це давалося нелегко. Недовго тривало
й щасливе подружнє життя: за півроку після одруження 38-річний поет раптово
помер від грипу. Це сталося 9 листопада 1918 р.

2. Новаторство Аполлінера
Гійом Аполлінер на нових естетичних засадах повернув у поезію стихію
живого життя, утверджував активно творче ставлення до нього. Аполлінер-
авангардист переносить техніку кубізму в поезію, вдихає нове життя у поетичну
форму вірша-малюнка. Своє мистецтво називає «новим реалізмом»,
«сюрреалізмом». Поет відмовляється від розділових знаків. А вживання верлібру
було зумовлене прагненням митця наблизити лірику до природного й
спонтанного плину життя.
 уведення поняття "сюрреалізм”,
 створення каліграм (пошук нової форми),
 подальший розвиток верлібру,
 відмова від розділових знаків.
Каліграма (фігурний вірш) — вірш, записаний у формі малюнка (графічна
загадка, яка стимулює образне мислення, розвиває спостережливість і вміння
концентруватися); такі вірші запровадив еллінський поет Сіммій; вони набули
поширення в європейській літературі ХVІІ ст.; слово «каліграма» винайшов
Аполлінер.

Каліграма Ґійома Аполлінера Каліграма Г. Аполлінера

«Вірш для Лу». 1915 р.
«Ейфелева вежа». 1918р.

Каліграма «Зарізана голубка й водограй» із збірки

«Каліграми. Вірші Миру і Війни». 1918 р.
 3. Робота з поезіями

Робота з текстом віршів

1) Прочитайте вірші
2) Визначте основну тему й основну думку
3) Визначити символічні образи, їх значення- Визначте функцію антитези у
вірші.

***
Даруйте мені моє невігластво
Даруйте що розучивсь по-давньому в вірші грати
Нічого більш не знаю лише люблю
Квіти в моїх очах знову стають огнями
Мислю божественно
Всміхаючись не мною створеним істотам
Та якби час прийшов і тінь нарешті стала
Помножилась являючи формальну розмаїтість мого кохання
Я подивляв би власний твір
1913
Переклад М. Лукаша

***
Любов померла на руках
Ти пам'ятаєш першу зустріч
Та інша прилетить як птах
Ти тільки вийди їй назустріч
***
Мене ти так і не вгадала
А вже дивись іде кортеж
Ця гра була для нас невдала
А втіхи ж ми хотіли теж

Минула ще одна весна Розбіглись маски кожна з кожним

Вона була ласкава й ніжна Троянда в хвилю порина
Прощай годино чарівна В мені бринить гучком тривожним
Ти прийдеш знов жадана й ніжна Тобі не знана таїна
1913 1913
Переклад М. Лукаша
Переклад М. Лукаша
 «Міст Мірабо»
Під мостом Мірабо струмує Сена
Так і любов
Біжить у тебе в мене
Журба і втіха крутнява шалена
Хай б'є годинник ніч настає
Минають дні а я ще є
Рука в руці постіймо очі в очі
Під мостом рук
Вода тече хлюпоче
Од вічних поглядів спочити хоче
Хай б'є годинник ніч настає
Минають дні а я ще є
«Зарізана голубка й водограй»
О постаті убиті любі
О дорогі розквітлі губи
Міє Марее
Єтто Лорі Анні і ти Маріє
Де ви дівчата
Я вас питаю
Та біля водограю
Що плаче й кличе
Голубка маревіє
Душа моя в тремкій напрузі
Де ви солдати мої друзі
Де ви Бійї даліз Реналь
Печальні ваші імена
Як у церквах ходи луна
Б’ють відгомоном до небес
Любов сплива як та вода бігуча
Любов сплива
Життя хода тягуча
Надія ж невгамовано жагуча
Хай б'є годинник ніч настає
Минають дні а я ще є
Минають дні години і хвилини
Мине любов
І знову не прилине
Під мостом Мірабо хай Сена плине
Хай б'є годинник ніч настає
Минають дні а я ще є
1919 р.
Переклад М. Лукаша
Ви в сонну воду глядитесь
І погляд ваш вмирає десь
Де Брак де Макс Жакоб дерен
Що в нього очі як той Рейн
Де милий Кремніц волонтер
Вже може їх нема тепер
Душа ятриться з непокою
І водограй рида зі мною
А як вони іще живі
Десь б’ються на Північнім фронті
Тим олеандри всі в крові
І сонце ранене в траві
На багрянистім горизонті
1918 р.
Переклад М. Лукаша