Поетична збірка «Зів’яле листя»,

загальне уявлення про її композицію.

«Ой ти, дівчино, з горіха зерня», «Чого
являєшся мені...» Місце любовної теми у
творчості І.Франка. Життєві імпульси
появи творів (автобіографічність)
Любов – це кара,
це сумна
в’язниця,
Бог від якої
заховав ключі.
Петро Сорока
У листі до Агатангела Кримського
від 8 серпня 1898 року Франко
писав:
«Майже всі писання пливуть з
особистих імпульсів... усі вони
напоєні, так сказати, кров'ю мого
серця, моїми особистими
враженнями і інтересами, усі
вони... є частками моєї
біографії... Значний вплив на моє
життя, а, значить, також на мою
літературу мали зносити мої з
жіноцтвом».
 Прочитай!
У 90-х роках у різних 1896 року всі ці поезії і
львівських часописах кілька нових були
почали друкуватися ліричні опубліковані у збірці під
вірші, які вразили галицьку назвою «Зів`яле листя». Яким
публіку довершеністю великим було загальне
форми та змісту. Вірші здивування, коли на
виходили без підпису. І всі обкладинці побачили ім`я
гадали: «Хто ж автор таких І.Франка.
блискучих поезій?»
Образ зів’ялого
Ця збірка внесла загальну
сум`ятицю між тими, хто знав
листя
І.Франка. Той, що постійно алегоричний,
гримав молотом, який кликав
до революції, який був поетом автор визначає
соціальної теми, нараз його як «завмерле
заговорив зовсім іншим тоном.
в серці кохання».
 Історія написання

У передмові до першого видання збірки 1896 року

Франко зазначив, що поштовхом до написання
лірики був щоденник юнака, який через любовну
трагедію покінчив життя самогубством.

Але «Зів’яле листя» народилося й від

автобіографічних імпульсів самого Франка.
Перевидаючи збірку в 1911 році у Києві, поет пише
нову передмову і визнає своє авторство. Адже і
йому довелося зазнати страждань через трагічну
любов.

«Тричі мені являлася любов, - зізнається

Франко, - тричі в руці від раю ключ держала», і
тричі поет втрачав надію на щастя. Нерозділені
кохання залишали по собі «невтишиму тоску»,
засипали зів’ялим листям сподівання.
 Збірка
«Зів’яле листя»
створювалася понад десять
років (1886–1896)
Композиційно збірка оригінальна й довершена
та відповідає авторському визначенню
«лірична драма».
Перший «жмуток» нагадує експозицію, у якій
ВЕСНА ліричний герой борсається між надією й
безнадією, безнадією і вірою.

Три
розділи-
Другий «жмуток» поглиблює ці мотиви, ліричний
герой зажурений, бо розуміє, що його кохання
«жмутки» невзаємне. З’являються чудові образи природи,
ЛІТО які відтіняють емоційний стан закоханого.

Третій «жмуток» надзвичайно експресивний, у

ньому передаються нестримні пристрасті, котрі
підштовхують ліричного героя до самогубства.
ОСІНЬ Водночас автор заперечує дисгармонійність світу,
викликану нерозділеним коханням, а утверджує
гармонію й красу, яку любов дарує людям.
Як відомо, «Перший жмуток»
«Зів’ялого листя» І. Франко
включив до збірки «З вершин і
низин».

Проте коли «Зів’яле листя»

вийшло окремим виданням,
галицькі критики й лідери
громадських рухів почали
висловлювати своє
розчарування, адже поет-трибун,
поет-­глашатай раптом показав
себе нещасливим у коханні!

Причиною такого нерозуміння стало

насамперед те, що на той час іще не існувало
поняття «ліричний герой». Гадали, якщо автор
у поезіях веде мову від першої особи, то він
розповідає про власні почуття й переживання.
Ключовою у збірці «Зів’яле листя» є поезія
«Тричі мені являлася любов», адже в ній
ідеться про три великі кохання в житті поета.

Ольга
Рошкевич

Юзефа
Дзвонковська

Целіна
Журовська
Іван Франко
і його жінки
 Ольга
Рошкевич
Одна несміла, як лілея
біла,
З зітхання й мрій уткана,
із обснов
Сріблястих, мов метелик,
підлетіла.
Купав її в рожевих
блисках май,
На пурпуровій хмарі
вранці сіла
І бачила довкола рай і
рай!
Вона була невинна, як
дитина,
Пахуча, як розцвілий
свіжо гай.
 Іванові Франкові було 18 років, Ользі Рошкевич —
17, коли вони вперше зустрілися. Це сталося влітку
1874 року в селі Лолині, що на теперішній Івано-
Франківщині. Того ж року, приїхавши до
Дрогобича, у вересні Франко напише перший лист
до Ольги. Відтоді розпочнеться їхнє листування з
перервами на більш ніж 20 років.

Після двох років знайомства з Ольгою Франко офіційно

просить батька руки його доньки. Батько погоджується, але
до заручин не дійшло. Другокурсника І.Франка
заарештовують за участь у таємній соціалістичній
організації.. Батько забороняє будь- які зв'язки з
І.Франком. Проте вони ще зустрічатимуться в лісі за селом,
Ольга в'язала по деревах стрічки, щоб Іван знав, куди іти й
де її знайти. Продовжують листуватися. Франко вимушений
був писати злодійським способом — соком лимона на
листах її брата, або позначати літери в книжках, які потім
Ольга виписувала і складала в лист. За велінням батька 14
вересня 1879 року О.Рошкевич одружується з
Володимиром Озаркевичем, який свідомо пішов на це і
дав можливість Ользі працювати, займатися корисною
роботою: перекладати, писати.
Юзефа Дзвонковська

Явилась друга –
гордая княгиня,
Бліда, мов місяць,
тиха та сумна,
Таємна й
недоступна, мов
святиня…
Так писав Іван Франко про своє
друге кохання, яке зустрів у
Станіславі, як називався колись
Івано-Франківськ. Юзефа
Дзвонковська була полькою,
сестрою гімназійного товариша. 27-
річний Іван Франко написав листа
до Антоніни Дзвонковської, матері
Юзефи, з проханням «о руку і
серце» її доньки. Отримав відмову.
Вона зреклася від нього заради
нього. Юзефа знала: через сухоти
довго не проживе.
Вона вже відчувала, що відходить із
цього світу, і не хотіла такому
генієві заступати дорогу. Вона
вірила в Франка, їй подобалась його
творчість. Юзефа Дзвонковська
прожила неповних 30 років. У травні
1892 року вона померла від
туберкульозу. Поет їй присвятив
кілька віршів і оповідань.
Целіна Журовська «Явилась третя:
женщина чи звір?
Мов сфінкс, у душу
кігтем вп`ялась»

З листа Франка до
Агатангела Кримського:
„Фатальне для мсьє
було те, що, вже
листуючись з моєю
теперішнього жінкою, я
здалеку пізнав одну
панночку-польку і
закохався в неї. От ся
любов перемучила
мене дальших 10 літ“ .
 Прочитай!
Про Целіну Зигмунтовську вперше широкому читачеві опо­вів син Франка Тарас у
книжці «Про батька», що вийшла в Киє­ві І964 р. «Пізнався, - писав Тарас Франко,
- Іван Франко а Целіною Журовською, заму­жем Зигмунтовською, ще в
Дрогобичі, коли та сиділа при поштовім віконці й обслуговувала публіку. Франко
почував себе при ній несміливим: ні постаттю, ні красою не міг їй заім­понувати,
його розуму дівчина не бачила, творів не знала і не його слави бажала, а маєтку,
якого у Франка не було. Целіна служила на поштових відділеннях різних міст.
Коли ж вибухла війна 1914 р., вона опинилась у Львові. Деякий час проживала з
дітьми в домі Іва­на Франка. Тарас згадував, що Целіна сім місяців жила в
їхньому домі, доглядала дітей, ”вона заміняла маму”, під час хвороби Ольги
Федорівни.
Іван Франко залишився сам, йому нікуди було подітись, тоді він пішов жити до
свого шкільного товариша, а Целіна готувала їм обіди. Коли Франко повернувся
додому, то розраховував тільки на Целіну, яка може прийти і бути кухаркою,
прибирати і доглянути дім. Був тоді початок війни. Сини пішли на фронт, а
дружина вже була в психіатричній лікарні. На палку любов Франка Целіна не
тільки не відповіла взаєм­ністю, але відверто заявляла, що він їй просто не
сподобався. Целіна твердила, що Франко буквально переслідував її, хо­див за
нею слідом, що тривало місяцями. Він як школяр, бо­явся промовити до неї
слово і підступити ближче, годинами вистоював перед її вікнами, що Целіну
смішило і заразом злило.
 Ольга
Хоружинська у
житті Івана
Франка
Поетові було вже під 30, а він
усе ніяк не міг знайти собі
пару в Галичині. Але знайшов
її у Києві – вродливу й
енергійну випускницю
Харківського інституту
шляхетних дівиць, яка знала
кілька іноземних мов та
неймовірно грала на
фортепіано.
Їх звела Ольга Косач, мати
Лесі Українки, і якщо Франко
просто нею зацікавився, то
Хоружинська щиро
закохалася у Франка, попри
його жахливу репутацію. І
врешті-решт вийшла заміж,
хоча рідня й всіляко
відмовляла. Ольга вирішила,
що саме вона – та жінка, яка
врятує Франка від дурного й
жорстокого світу.
 Проте навіть весілля пройшло не
так, як уявляла мрійлива
наречена. Коли весільна
процесія була вже готова до
виходу, молодого ледь знайшли
– у кабінеті: Іван забув про
весілля, бо знайшов стару
книжку і переписував з неї
рідкісного вірша. Потім, під час
церемонії на викрик «гірко»
Франко не знав, що робити, бо в
Галичині тоді ще такої традиції
не було. А замість подорожувати
у медовий місяць молоде
подружжя змушене було тікати
до Львова, бо починалися нові
арешти

Іван Франко у листі своєму другові Агатангелу Кримському

зізнався: ”З теперішньою моєю жінкою я одружився без
любові, а з доктрини, що треба оженитися з українкою (себто
наддніпрянкою), і то більш освіченою курсисткою... Но то
дарма. Судженої і конем не об’їдеш”.
 Ольга стає вірною опорою для Франка,
допомагає йому у творчості та спонукає
АЛЕ… отримати освіту. Жінка народила чотирьох
дітей, та попри це не залишає громадської
діяльності, видає журнал.
СПАСИБІ ТОБІ, МОЄ СОНЕЧКО,

ЗА ПРОМІНЧИК ТВІЙ - ЩИРЕ СЛОВЕЧКО!

ЯК ПРОМІНЧИКА НЕ ЗДОБУТЬ ПРИТЬМОМ,

СЛОВА ЩИРОГО НЕ КУПИТЬ СРІБЛОМ,

..ТОЖ ЗА ДАР МАЛИЙ, А БЕЗЦІННИЙ ТВІЙ.

ЩО, МОВ ЦВІТ, СКРАСИВ ШЛЯХ ОСІННІЙ МІЙ,

ЗА ТОЙ УСМІХ ТВІЙ НЕ ВДОСЛІД ЖУРБІ

СПАСИБІ ТОБІ! СПАСИБІ ТОБІ!

І.Франко. Моїй дружині. Твори, т 13

Значна частина поезій зі збірки
«Зів’яле листя» стала народними
піснями

«Ой ти, дівчино, з горіха

зерня...»
«Чого являєшся мені...»
«Червона калина, чого в лузі
гнешся»
«Як почуєш вночі край
свойого вікна...».
«Ой ти, дівчино, з горіха
зерня...»
Виразне
читання Ой ти, дівчино, з горіха зерня,
Чом твоє серденько – колюче терня?
поезії
Чом твої устонька – тиха молитва,
А твоє слово остре, як бритва?

Чом твої очі сяють тим чаром,

Що то запалює серце пожаром?

Ох, тії очі темніші ночі,

Хто в них задивиться, й сонця не
хоче!

І чом твій усміх – для мене скрута,

Серце бентежить, як буря люта?

Ой ти, дівчино, ясная зоре!

Ти мої радощі, ти моє горе!

Тебе видаючи, любити мушу,

Тебе кохаючи, загублю душу.
Рік написання – 1886 Сюжет: ліричний герой
Жанр – ліричний закоханий, він дивується
вірш. тому, як різні якості
Рід: лірика. характеру поєднуються у
Вид лірики – інтимна його коханої — уста —
Збірка – «Зів’яле "тиха молитва", а слово —
листя» "гостре, як бритва".
Тема “Ой ти, дівчино, Дівчина горда, зрозуміти її
з горіха зерня”: і здобути прихильність, —
страждання як дістати зернятко із
ліричного героя твердого горішка, — дуже
через нерозділене важко. Почуття любові
кохання. ліричного героя таке
Ідея: любов може сильне, що він ладен
викликати не лише "згубити душу", вважає це
радісні почуття, а й і своєю радістю, і своїм
сум, горе. горем.
 “Ой ти, дівчино, з горіха зерня”. Художні
засоби:

Звертання: дівчино, ясная зоре.

Риторичні запитання: чом твоє серденько – ключе терня?,
“чом твоi устенька…?” і подібні.
Епітети: колюче терня, тиха молитва, буря люта.
Порівняння: слово, як бритва; серце бентежить,як буря
люта.
Перебільшення: ох, тії очі темніші ночі…
Антитеза: усміх/скрута, радощі/горе.
 Вірш «Ой ти, дівчино, з горіха зерня...» відкриває «Другий
жмуток» «Зів’ялого листя». Ця поезія написана в дусі
народних пісень про кохання

Твір-романс

Перша частина Друга частина вірша

— це низка — це вже низка ще
риторичних більш емоційно
запитань, які наснажених окликів,
вибудувані які стверджують
за принципом усвідомлення
антитези ліричним
героєм марності свого
кохання, його
приреченості.

Поезія «Ой ти, дівчино, з горіха зерня…» покладена на музику

композитором А. Кос-Анатольським.
«Чого являєшся мені у сні?»
Рік написання «Чого являєшся
мені у сні»: 1896
Збірка: “Зів’яле листя”
Жанр «Чого являєшся мені у
сні»: ліричний вірш
Від лірики – інтимна
Напрям – модернізм
Течія – неоромантизм
Історія написання: привид першого світлого юнацького
кохання до Ольги Рошкевич не покидає поета протягом
усього життя, незважаючи на те, що стрічалися на
життєвій дорозі інші жінки, що він одружився. Це
почуття й покликало до життя рядки, сповнені, з одного
боку, болю й туги, а з іншого, — бажання, щоб ці муки
продовжувалися, бо в них і через них продовжує жити
високе почуття.
Виразне читання поезії
Тема «Чого являєшся мені у
сні»: відображення
внутрішнього світу
закоханної людини, ії думок
та страждань
Ідея «Чого являєшся мені у
сні» – заклик шукати своє
кохання та кохати всупереч
усім бідам, не дивлячись ні
на що.
Провідний мотив:
нерозділене кохання
Віршовий розмір «Чого
являєшся мені у сні»:
чотиристопний ямб
Римування – перехресне
 Композиція (зміст):
внутрішній монолог
закоханого юнака,
побудований за принципом
"уявне питання до дівчини —
відповідь самому собі";
динаміка вірша розгортається
відповідно до почуттів
ліричного героя: спочатку він
звинувачує кохану в
"жорстокостях", байдужості
по відношенню до нього,
потім зізнається в щирому й
незмінному коханні до
дівчини й просить її являтися
йому хоча б у сні, де серце
зможе оживати й зазнати
"щастя молодого, бажаного,
страшного того гріха".
 Художні засоби
риторичні запитання: “Чого являєшся мені У сні?”, “Чому уста
твої німі?” ;
риторичні звертання: на звертаннях до уявної коханої
побудований увесь твір, наприклад: “Являйся, зіронько, мені!”
окличні речення: “О ні!”, “Хоч в сні!” ;
епітети: “Чудові очі ті ясні, Сумні”, “уста твої німі”, “несповнене
бажання”, “зарево червоне”, “ридання голосні”, “дива золотого”,
“Бажаного, страшного того Гріха!” ;
порівняння: “очі ... Немов криниці дно студене”, “мов зарево
червоне”, “Неначе перла у болоті”;
Яким постає перед нами І.Франко ( за
сторінками збірки "Зів'яле листя"):
− закоханий до безтями;
− людина, що страждає від нерозділеного кохання;
− вірний ;
− пристрасний;
− ніжний;
− вразливий;
−стражденний;
− змучений;
− у відчаї;
− зневірений.
 Збірка «Зівʹяле листя»
П мала широкий суспільний
резонанс.
Р
О Дехто, наприклад В. Щурат, звинуватив І.
Франка у відході від проблем громадського

Ч життя, що рішуче заперечив сам автор у

вірші «Декадент».

И Більшість же із захватом вітали автора

«Зів’ялого листя». Зокрема М.
Т Коцюбинський писав: «Се такі легкі, ніжні
вірші, з такою широкою гамою чувства і
А розуміння душі людської, що, читаючи їх,
не знаєш, кому оддати перевагу: чи поетові
Й боротьби, чи поетові-лірику, співцеві
кохання
і настроїв».
 Розповідаючи про муки свого нерозділеного кохання,
ліричний герой ніби розриває жмуток за жмутком, розкидає
зів’яле листя своїх пісень, щоб воно, підхоплене вітром, щезло
безслідно.

Хоча назва збірки символізує втрачені надії, проте в поезіях

простежуються і життєстверджуючі мотиви:
утвердження невмирущості людських почуттів, ідеалу кохання.
Поет малює любов як діяння, як найвищий витвір душі.

Збірка «Зів’яле листя» засвідчила, що Іван Франко і в

житті, і в творчості завжди лишався самим собою, людиною,
яка радіє і страждає, ненавидить і любить, сумує і втішається.
І так буде доти, доки триватиме життя.
 Дайте відповіді на питання
1.Скільки років було І. Франкові, коли вийшла у світ його збірка «Зів’яле
листя»? Чому вона викликала неоднозначну реакцію тодішніх
літературознавців?
2. Про яких трьох фатальних жінок у долі І. Франка йдеться у вірші «Тричі
мені являлася любов»?
3. Як ви розумієте афоризм про кохання сучасного поета П. Сороки?
4. Чому поезії І. Франка «Ой ти, дівчино, з горіха зерня...», «Чого являєшся
мені...», «Як почуєш вночі край свойого вікна...» зі збірки «Зів’яле листя»
стали народними піснями й любовними романсами?
5. Проінтерпретуйте поезію «Ой ти, дівчино, з горіха зерня...» так, як
особисто ви її розумієте. Доведіть, що в цій поезії йдеться про
нерозділене кохання ліричного героя.
6.Схарактеризуйте ритмомелодику й художні засоби цієї поезії.
7. Чим прикметний вірш «Чого являєшся мені...» І. Франка?
8. Висловіть власну думку щодо однієї з наведених у підручнику цитат про
поезії І. Франка зі збірки «Зів’яле листя».
9.Як ставляться до поезій із «Зів’ялого листя» наші сучасники? Чи
змінилися погляди літературознавців на увесь доробок І. Франка?
Чи був Іван
Франко
щасливим у
коханні?