Значення творчості, її актуальність, розвиток драматургії й театру «Украдене щастя»

Письменники 19 століття та наступне покоління діячів української літератури різною мірою

у всіх пологах та жанрах зазнали впливу Івана Франка.
У привабливих, поетичних, драматичних і публіцистичних творів він показав проблеми, що
прийшли в суспільному житті Галіції в останньому році. В багаточисельних (більше ста)
розказів (cб. «Борислів», 1877; «В поті особи», 1885, та ін), про політарізацію бідноти,
показав виникнення перших загонів робочого клacca і започаткування початкових,
стихійних форм його боротьби, політичного озброєння. Франко був співаком праці, сили
робочого колективу, народних мас, що спрямувалися до свободи.
Витвори пікателя проникнуті унічтожуючою критикою державних і політичних інститутів,
моральних і морально-етичних оцінок опитування. У них показаний народ як рушійна сила
історії. «Література, що стоїть над партіями, - стверджував пітель, звертаючись до своїх
ідейних супротивників, - це тільки ваш скін, це ваша література. І далі: «У нас єдиний
естетичний кодек — життя».
Найбільшою подією української поезії став вихід у світ збірки віршів і поем І. Франко
«Бершини і низини» (1887), головний герой якого - робітничий. Франко ламав звичні
канони і збагатив українську поезію в тематичному, жанровому і стильовому відношенні.
І. Франко увійшов до історії українського театру не лише як автор семи великих
драматичних творів. Розквіт критичної театральної та драматургічної творчості І. Франка
припадає на 1880—1890-і роки. Як театральний критик Франко рецензував понад 30 п'єс
українських драматургів та 5 п'єс польських драматургів.
Прикрашають український літературно-театральний репертуар драматичні твори І.
Франка, які відрізняються майстерністю сюжету та композиції, яскравістю та соціально-
філософською насиченістю. Герої драматичних творів завжди шукають щастя кобилиць.
Одна з найкращих п'єс Івана Франка — соціально-психологічна драма «Украдене щастя».
У ньому драматург не тільки порушував соціальні, моральні та духовні питання того часу, а
й відтворював життя людей, емоції, культурну та естетичну спадщину.

ЕСЕ
Кохання – прекрасне почуття. Ми народжуємось і вже маємо когось любити. По-перше,
ми любимо наших мам, тат, братів, сестер, тварин, друзів, вчителів, ми любимо природу,
ми любимо своє місто, ми любимо свою країну.
Про кохання можна говорити довго, бо це дуже важлива тема. У житті кожного він колись,
зараз чи стане. Кохання – це пісня, яка ллється із глибини самої душі. Погляньте на
закоханого чоловіка. У її очах є блиск, який відрізняє її від інших. Кохання може
здійснювати різні вчинки, іноді навіть несподівані. Адже коли ми даруємо кохання, ми
отримуємо більше.
Такими словами майже можна описати й стан головних героїв "Сойчине крило". За
жанром «Сойчине крило» – психологічний роман. Він заснований на внутрішньому
конфлікті між двома закоханими, ширше між двома її світоглядами: розумом та емоціями.
Адже Хома-Массіно розумів любов як порядок і гармонію у відносинах і ставився до неї
філософськи тверезо. Залучення такої пасивності та відсталості почуттів сприймалося як
зрада. І. Франко зобразив жінку нового типу, яка змінила свою роль із чоловіком та
відстояла своє право на щастя так, як вона його собі уявляла. На цьому шляху дівчина
робить помилки, потрапляє в смертельно небезпечний ланцюг обставин і в пошуках своєї
внутрішньої свободи стає безвільною іграшкою в руках чоловіків, які обіймають і граються
з нею. Марія кидає виклик черствості та передбачуваності Массіно, але брехня Генрі та її
власна нерозсудливість і нерозсудливість змушують її потрапити у пастку, яку вона
створила.
З новели ми бачимо, що співіснування двох людей і взагалі людського буття– це насправді
проблема, яка є глобальною. Висловлюванню Массіно І. Франко придає безсумнівну
істину: «Що таке людина для людини?. Чи правда, що "Любов усьому голова"? І Кат, і Бог!
З ним живеш — мучишся, а без нього ще гірше! Жорстока, безвихідна загадка!»