Іва́н Я́кович Франко́ (27 серпня 1856, с.

Нагуєвичі — 28 травня 1916, Львів,

Австро-Угорщина) — видатний український поет, прозаїк, драматург,
літературний критик, публіцист, перекладач, науковець, громадський і
політичний діяч. Доктор філософії (1893), доктор габілітований (1895),
дійсний член Наукового товариства імені Шевченка (1899), почесний доктор
Харківського університету (1906). Член Всеукраїнського Товариства
«Просвіта».
Упродовж своєї понад 40-літньої творчої активності Франко надзвичайно
плідно працював як оригінальний письменник (поет, прозаїк, драматург) і
перекладач, літературний критик і публіцист, багатогранний науковець —
літературо-, мово-, перекладо- й мистецтвознавець, етнолог і фольклорист, історик, соціолог,
політолог, економіст, філософ. Його творчий доробок, писаний українською (більшість текстів),
польською, німецькою, російською, болгарською, чеською мовами, за приблизними оцінками
налічує кілька тисяч творів загальним обсягом понад 100 томів. Усього за життя Франка окремими
книгами і брошурами було понад 220 видань, у тому числі понад 60 збірок його оригінальних і
перекладних творів різних жанрів. Він був одним із перших професійних українських письменників,
тобто заробляв на життя літературною працею.
Особисте житті
Сам Франко писав, що в його житті “тричі являлася любов”. Жінок у нього було значно більше,
однак справжні почуття були лише до трьох… Письменник відверто говорив: “Значний вплив на моє
життя, а значить, також на мою літературу мали мої зносини з жіноцтвом”. Тож детально про усіх.
 Ольга Рошкевич
Перше світле юне кохання Франка було до доньки священика Ольги Рошкевич. Ольга була жінкою з
вищого світу. Знала кілька іноземних мов, збирала фольклор, мала власні друковані праці.
Познайомилася пара у 1874 році. Тоді Іван був гімназистом і прийшов у гості до свого друга і брата
Ольги Ярослава.
Спочатку їхні стосунки подобалися батькам, і ледь не дійшло до офіційних
заручин. Однак Франка заарештовують за участь у таємній соціалістичній
організації. І після цього батько Ольги забороняє будь-яке спілкування з
Франком. Це не зупинило дівчину, і вони продовжували зустрічатися
таємно.
Однак відбувається другий арешт. Зрештою, під тиском батька Ольга
виходить заміж за священика Володимира Озаркевича. Франкові вона
написала: “Не думай, що я за тебе забула! Ти мені ніколи з думки не зійдеш
— все буде тісно пов’язане з тобою, твоєю роботою, твоїми думками”. І
справді, перші роки життя пара була одружена фіктивно, спали в окремих
кімнатах, Ольга мала свободу дій. Однак згодом їхній шлюб перетворився на справжній. Франко ж
написав Агатангелу Кримському: “Наша любов тяглася 10 літ”. Письменник присвятив Ользі чимало
своїх творів.
 Кілька захоплень одночасно
Розрив з Ольгою, мабуть, сильно вразив Франка. Тож він майже одночасно почав стосунки аж з
кількома жінками. Новими захопленнями письменника стали:
– поетеса Юлія Шнайдер (псевдонім — Уляна Кравченко);
– вчителька, письменниця, громадська діячка Климентина Попович;
– представниця відомого роду Ольга Білинських.
З них трьох Ольга Білинська серйозно збиралася заміж за Франка. За деякими даними, вона навіть
встигла пошити весільну сукню. Однак весілля не відбулося. Що стало причиною розриву стосунків
– теж невідомо.
Приблизно у цей же час Франка пов’язували з відомою соціалісткою Анною Павлик (сестра його
товариша Михайла Павлика). Однак дівчина йому відмовила. Анна не хотіла одружуватися взагалі.
Зрештою, так і склалося – вона ніколи не була заміжня.
 Юзефа Дзоньковська
Другим справжнім коханням Франка дослідники називають Юзефу
Дзвонковську. Друге кохання письменник зустрів у Станіславі
(Івано-Франківськ). Полька із шляхетної родини припала до серця
усім членам гуртка, до якого входив Франко. Привітна і розумна
дівчина залишається для усіх неприступною. Однак з Франком вона
починає листування. І 27-річний письменник вирішує: от вона –
жінка, яка має стати його дружиною. Проте в Юзефи про це була
інша думка, і вона відмовляє Франкові… Думки дослідників
розходяться. Частина вважає, що дівчина відмовила через свій
вищий соціальний статус. Інші переконані: через смертельну
хворобу.
 Целіна Зиґмунтовська
Третє кохання – шляхтянку і затяту польку (принципово
листувалася лише польською) Целіну – Франко зустрів на пошті.
Тут вона працювала. Письменник безмежно закохався в прекрасну
дівчину. Однак абсолютно безрезультатно! Целіна відверто
говорила, що Франко їй не подобається. Вона була в захваті від
брюнетів, а Франко – рудий.
Целіна запевняла, що Франко її переслідує. І дуже зраділа, коли
він одружився. Сама дівчина вийшла заміж за поліцейського
комісара, мала з ним двоє дітей і швидко овдовіла.
Як не дивно, Франко і Целіна зустрічалися все життя. Він
допомагав вдові вирішувати справи, допомагав грошима. Згодом
поселив її з дітьми у своєму будинку як економку. Після смерті Франка його син теж допомагав
старенькій екс-коханій батька.
Стосунки Івана і Целіни були дивні. Григорій Величко про неї писав: “Ще третя жінка відіграла
велику роль в житті Франка. Це була поштова співробітниця, яку побачив поет на пошті й запалав
до неї великим коханням, хоч ніколи до неї не наближався. Усе вказує на те, що це кохання було
фантазією, уявою Франковою. Ця ідеальна жінка в уяві Франка не виказала себе в житті нічим
визначним, не була ані письменницею, ані суспільним діячем, була зовсім тихою, буденною людиною,
а все-таки Франко через неї терпів дуже сильно. Випливом цього кохання з’явилося “Зів’яле листя”.
Були й інші твори присвячені дивному третьому коханню Франка.
 Ольга Хоружинська
Франкові було вже 30, а він все ніяк не міг знайти на Галичині собі дружину. І от він зустрічає свою
майбутню половинку в Києві. Красуня з дипломом вчителя, яка володіла кількома іноземними
мовами та неймовірно грала на фортепіано, Ольга Хоружинська щиро закохалася у Франка, який мав
жахливу репутацію. Звісно ж, рідні відмовляли Ольгу як могли. Але все ж вона одружується з
письменником. Ольга стає вірною опорою для Франка, допомагає йому у творчості та спонукає
отримати освіту. Жінка народила чотирьох дітей, та попри це не залишає громадської діяльності,
видає журнал.
 Здається, все ідеально? Лише здається. Франко не кохав свою дружину. У
листі своєму другові Агатангелу Кримському він пише: “З теперішньою
моєю жінкою я одружився без любові, а з доктрини, що треба оженитися з
українкою (себто наддніпрянкою), і то більш освіченою курсисткою… Но
то дарма. Судженої і конем не об’їдеш”.
Ольга робила все, що могла, терпіла злидні, ревнувала Івана до інших
жінок, але тішилася, що саме вона його половина. У неї все частіше
стаються неврози. Останньою каплею стала смерть їхнього сина. Ольга
потрапляє до божевільні. Вона навіть не була присутня на похороні
Франка, бо вийшла з лікарні значно пізніше. Згодом через скульптору
Сергія Литвиненка на могилі Франка Ольгу не змогли навіть поховати
поруч з чоловіком. Її могила розташована неподалік…
Цікаві факти
1. За 40 років активного творчого життя, кожних два дні виходив новий твір письменника (вірш,
новела, роман, повість, тощо), тобто 6000 творів.
2. Щороку видавав 5-6 книжок, тобто – 220 окремих видань. Загалом, надрукував понад 50 томів
(і це лише третина написаного);
3. Є єдиним українським поетом, який номінувався на здобуття Нобелівської премії (проте до
участі в конкурсі він так і не дожив);
4. Став першим професійним українським письменником, який заробляв на життя літературною
працею;
5. Мав колосальну пам’ять – знав 14 європейських мов, дослівно міг
переказати, наприклад лекцію вчителя на заняттях в гімназії. Писав
твори не лише українською, а й польською, німецькою та іншими
мовами. Перекладав на українську в тому числі з давньої
вавилонської, давньоарабської, давньогрецької, східних мов;
6. Здійснив переклад біблійної «Книги буття», який досі є найбільш
точним перекладом цієї частини «Біблії» українською мовою.
Також допомагав Грушевському з німецьким перекладом «Історії
України-Русі», перекладав іншими мовами українські народні пісні.
7. Останні сім років писав лівою рукою, бо права була паралізована.
Систематизувати та упорядковувати допомагав син Андрій.
8. Віддав національно-визвольному рухові найцінніше: двоє синів
Івана Франка (Петро і Тарас) вступили до складу легіону
Українських січових стрільців, син Петро, до того ж, – один із засновників «Пласту»;
9. Став першим професійним українським політиком: першим головою першої української
політичної партії – «русько-української радикальної партії». Також одним із перших виступив
на підтримку українського феміністичного руху – підтримав видання українського жіночого
альманаху «Перший вінок», який видавали Наталя Кобринська та Олена Пчілка.
10. Поет, прозаїк, публіцист, філософ, економіст, політик, громадський діяч,мовознавець.
Сучасники називали його «академією в одній особі».
1. Мати Івана Франка, Марія Кульчицька, походила із зубожілого українського шляхетського роду
Кульчицьких, гербу Сас, була на 33 роки молодшою за чоловіка. Померла, коли Іванові було 15
років.
2. Коли Франкові було 9 років, помер батько. Мати вийшла заміж удруге. Вітчим, Гринь Гаврилик,
уважно ставився до дітей, фактично замінив хлопцеві батька. Франко підтримував дружні стосунки
зі своїм вітчимом протягом всього життя.
3. Іван Якович любив пити медовуху, вино. Смачно готував каву, збирав і любив їсти гриби й рибу,
що сам ловив. Іван Франко понад усе любив збирати гриби. Їх варили, смажили, сушили на зиму.
Донька пише: “Присмажені гриби з молодою картоплею були смачною й улюбленою стравою тата”.
4. Навчаючись у Дрогобицькій гімназії, Франко жив на квартирі в далекої родички Кошицької на
околиці міста. Нерідко спав у трунах, які виготовлялися у її столярній майстерні (“У столярні”)
5. Восени 1875 року Франко став студентом філософського
факультету Львівського університету. Спочатку належав до
москвофільського товариства. Москвофільство було дуже
популярне серед галицької інтелігенції в другій половині ХІХ
століття. Москвофілом був також один із засновників “Руської
Трійці” Яків Головацький.
6. Як і більшість молодих людей того часу, Іван Франко
захоплювався ідеями соціалізму. Читав твори Маркса,
Енгельса, листувався з Михайлом Драгомановим. Однак
наприкінці життя він зрозумів хибність ідеї Маркса, назвавши
соціалістичну державу тюрмою.
7. Іванові Франку належить ініціатива ширшого вживання в Галичині назви “українці” замість
“русини” — так традиційно називали себе корінні галичани. В “Одвертому листі до галицької
української молодежі” (1905) Франко писав: “Ми мусимо навчитися чути себе українцями — не
галицькими, не буковинськими, а українцями без соціальних кордонів…”
8. Після свого другого арешту 1880-го Франко ледь не помер з голоду. Тоді за тиждень у готелі він
написав повість “На дні” й на останні гроші надіслав її до Львова. Після того три дні жив на 3 центи,
знайдені на березі річки Прут – цих грошей вистачило хіба на одну хлібину. А коли їх не стало,
лежав без пам’яті, без сил. Врятував Франка від голоду старий служитель готелю.
9. У 1886 році Іван Франко одружився. Його дружиною стала Ольга Хоружинська. Була
високоосвіченою людиною, добре володіла мовами: англійською, французькою, німецькою,
російською. Їй не була чужа ідея відродження України. Познайомившись із Франком вирішила стати
його дружиною й помічницею, та присвятити своє життя чоловікові. Разом подружжя виховало
чотирьох дітей – Андрія, Тараса, Петра, Анну.
10. Подружнє життя Франків не було щасливим. Матеріальні нестатки,
хатні злидні, щоденні турботи, вороже ставлення до Ольги з боку
найближчих співробітників мужа, зокрема Михайла Павлика, й частини
суспільства, що ставилися до неї ще з більшою неприязню, ніж до
самого Франка, як до схизматички — все це зломило жінку. Наслідком
були сухоти, нервове перенапруження, а згодом і цілковитий психічний
розлад. Одинока, покинута дітьми померла 17 липня 1941 року і
похована на Личаківському цвинтарі, на полі № 4 неподалік від свого
чоловіка.
11. Франко відомий своїм інтересом до індійської культури, він вивчав
літературу, філософські твори, тексти Вед на санскриті. Сам він
говорив: “Жаль, що я не орієнталіст”. Серед перекладів Івана Франка –
біблійна “Книга Буття”. Досі це найбільш точний переклад цієї частини
Біблії українською мовою.
12. 1908 року стан здоров’я Франка значно погіршився, однак він продовжував працювати до кінця
свого життя. Період останнього десятиліття життя Франка — дуже складний. За розповідями сина
Андрія, “у цей період батька переслідував дух померлого дідуся, який бив його золотим молотом по
руках…”. “Протягом 14-ти днів я не міг ані вдень, ані вночі заснути, не міг сидіти, і, коли, проте,
не переставав робити, то робив се серед страшенного болю”, – писав Іван Франко. Помер Іван
Франко 28 травня 1916 року у Львові. Похований на Личаківському кладовищі у Львові.
13. Іван Франко був відомий своїми атеїстичними поглядами. Про це згадував отець Макарій
Каровець: “Тут пригадуємо, що Франко майже від перших хвилин свого виступу аж до смерті був у
нас головним пропагатором виразного атеїзму, що той атеїзм пропагував і в своїх популярно-
наукових писаннях, і в своїй поезії. Пригадуємо, що атеїзм був увесь час головним стовпом його
світогляду. Пригадуємо, що коли Франко умирав, відвідав його піп Теодозій Галущинський і
умовляв помиритися з господом богом і з церквою, в котрій він, Франко, родився та котру
поборював ціле своє життя. Та отримав від Франка відповідь: “А що на те сказала б молодіж, котру я
ціле життя вчив не вірити в бога?” Помер несповіданий і нерозкаяний”.
 За усе своє життя Іван Якович написав приблизно шість тисяч творів. Але ніколи не мав
власного кабінету для роботи.
 Більшу частину свого життя — сорок років — письменник прожив
у Львові. Це місто оспіване у його віршах, він був у захваті від цих
вуличок, будинків, сакральних споруд і взагалі його атмосфери.
 Під час навчання в гімназії Франко захопився колекціонуванням
книг. Митець зібрав колекцію з більше ніж 500 примірників
різними мовами — не тільки українською, а й польською,
німецькою та іншими. Деякі твори він перекладав українською
самостійно.
 Уже гімназистом Франко виявляв надзвичайні здібності —
наприклад, він міг чи не дослівно переказати розповідь викладача.
На уроках, які вважав нецікавими чи непотрібними, він сидів за
останньою партою та читав Шекспіра. До речі, переважно в
німецькому перекладі.
 За своє життя опанував 19 мов, з яких щонайменше п’ятьма
регулярно писав твори. Українською він перекладав з 48 мов, що
було однією з причин того щоб колеги називали його «академією в одній особі».
 За своє життя Іван Якович вигадав та використав чимало літературних псевдонімів і
криптонімів (близько 100): підписував свої твори як Віршороб Голопупенко, Мирон, Живий,
Джеджалик, Брут Хома, Кремінь тощо.
 Рано залишившись без батьків, молодий Франко заробляв на
життя репетиторством, а згодом отримував гроші за свої твори, не
працюючи на державній посаді.
 Саме Іван Франко вважав за краще, аби галичани називали себе
українцями, а не русинами. Він поширював ідею, що «ми маємо
почувати себе українцями без офіційних кордонів».
 Автор варив відмінну каву, що не дивно, оскільки Львів — місто
дощу та кави. Також любив випити вина, поважав медовуху, але
ніколи не палив.
 Митець був невибагливий у гастрономічних вподобаннях: снідав
булкою з кавою, обідав супом з додаванням квасу, грибів чи
кропиви, квашеними овочами.
 Дні народження Іван Якович завжди святкував у родинному колі.
Сімейною традицією стало випікання дружиною Ольгою пирога
із написом ТАТО. Про це згодом писала у своєму есе їх донька Анна.
 Неординарність цієї людини полягала ще й в пристрасті до індійської культури. Франко
намагався читати в оригіналі індійську літературу, написану санскритом, та вивчав різні
філософські твори, деякі з них перекладав українською.
 Франко обожнював вишиванки та носив їх чи не щодня. Саме він започаткував новий стиль,
поєднуючи класичні європейські костюми та традиційні українські вишиванки.
 Вдома родина Франків мала справжній невеликий зоопарк, де постійно мешкали кролики та
собаки, а також іноді травмовані тварини, яких лікували діти.
 Саме Франко одним з перших спрогнозував крах соціалістичної ідеології марксизму, а
державу з таким устроєм назвав тюрмою.
 Помер Іван Франко 28 травня 1916 року у Львові, без передсмертної сповіді.
 9 листопада 1962 року, на честь Івана Франка місто Станіслав було перейменовано в Івано-
Франківськ.