Панас Мирний біографія

Роки життя – 1849-1920

Справжнє прізвище – Панас Рудченко
Панас Мирний започаткував в українській літературі соціально-психологічний
різновид роману.
Панас Якович Рудченко народився 13 травня 1849 р. у м. Миргород на
Полтавщині в сім’ї чиновника. Окрім Панаса в родині було ще четверо дітей –
сестра Олександра, брати – Іван, Лука та Юрій.
Навчався в Миргородському та Гадяцькому повітовому училищах. Не маючи
можливостей продовжувати систематичне навчання, наполегливо займався
самоосвітою.
Чиновницька служба почалася в 1863 році в Гадяцькому повітовому суді.
1864 року він переходить у повітове казначейство помічником бухгалтера, а
згодом, після короткочасного перебування в Прилуках, займає цю ж посаду в
Миргородському казначействі.
З 1871 року Панас Рудченко живе і працює в Полтаві, займаючи різні посади в
місцевій казенній палаті. Саме в Полтаві він жив до самої смерті.
Перші його твори (вірш «Україні» та оповідання «Лихий попутав»), підписані
прибраним ім’ям Панас Мирний, з’явилися за кордоном, у львівському журналі «Правда» в 1872 році.
Ще 1875 року в співавторстві з братом Іваном Біликом було закінчено роботу над романом «Хіба ревуть воли,
як ясла повні?» , в зв’язку з так званим Емським указом твір не був опублікований і вперше з’являється в
Женеві у 1880 році. Цей роман написаний на основі історії візника. Робота над соціально-психологічним
романом тривала 4 роки. Було 6 редакцій роману.
Ще за молодих років він був зв’язаний з революційним визвольним рухом, з 1875 року брав участь у
нелегальній роботі революційного гуртка «Унія».
Коли 1914 року було заборонено вшанування пам’яті Шевченка, письменник у відозві, написаній з цього
приводу, висловлює глибокий протест і обурення діями російської влади.
Після встановлення Радянської влади в Україні Мирний, незважаючи на свій похилий вік, у 1917 році іде
працювати в Полтавський губфінвідділ.
Помер Панас Мирний 28 січня 1920 р. Похований у Полтаві.
Найвідоміші твори Панаса Мирного
– оповідання:
o «Лихий попутав»
o автобіографічне оповідання «Ганнуся»
o цикл оповідань «Як ведеться, так і живеться»
o «Пасічник»
o «Яків Бородай»
o «Замчище»
o «Визвол»
o «Морозенко»
– повісті :
o «П’яниця»
o «Лихі люди»
o «Лихо давнє й согочасне»
o «Голодна воля»
o «За водою»
– романи:
o «Хіба ревуть воли, як ясла повні?»
o «Повія»
– новела «Лови»
– п’єса «Лимерівна»
Характериними рисами прози Панаса Мирного є масштабність реалістичних малюнків, достовірне
відтворення побуту людей, соціальність та психологізм.

Чому Панас Мирний взяв псевдонім?

Рудченко писав під псевдонімом і жодного разу не опублікував своє фото, не шукав слави, його особа була не
відома жандармерії. У той час українська мова була заборена, авторів переслідували. Тому Рудченко
вимушений був взяти псевонім. Із дитячих років Панас Мирний відрізнявся мовчазністю, замкненістю, не
любив сварки. Як згадувала сестра : “Був дуже мирним”. Можливо, саме через цю рису свого характеру Панас
Рудченко взяв собі цей псевдонім.
Цікаві факти
 Два великі романи, які принесли славу Панасу Мирному – “Хіба ревуть воли, як ясла повні…?” та
“Повія”.
 Письменник друкував свої твори переважно за кордоном у зв’язку з
цензурними переслідуваннями.
 Псевдонім Панас Мирний вперше був використаний при
друкуванні оповідання “Лихий попутав”.
 “Першим симфоністом української прози” Панаса Мирного назвав
Олесь Гончар.
 Підтримував Панас Мирний тісні зв’язки з багатьма діячами
української культури — Лисенком, Старицьким, Карпенком-
Карим, Кропивницьким, Коцюбинським, Лесею
Українкою, Заньковецькою, Білиловським, Жарком.
 Його роман “Хіба ревуть воли, як ясла повні…?” був виданий у
Женеві, його нелегально переправляли через кордон, поширювати
конспіративно. Тож для гімназистів і студентів вона виявилася тим
цікавішою, що належала до заборонених. Роман передавали з рук у
руки, він здобував популярність, – хоча за читання нелегальної літератури загрожувало виключення з
навчального закладу з вовчим білетом.
1. Став чиновником через примус батька
Батько Панаса Рудченка (справжнє ім’я письменника) був бухгалтером і вирішив, що всі чотири сина повинні
стати чиновниками, а дочка обов’язково має вийти заміж за клерка. “Держслужба – це вірний шматок хліба!”
– вважав Яків Григорович Рудченко.
Уже в 14 років Афанасій пішов працювати писарем в суд, потім став помічником бухгалтера. Рутинна робота
йому не подобалася. Ще більше хлопця пригнічувала поведінку товаришів по службі поза роботою, які
любили грати в карти за чаркою горілки. Тому він перетворився на
відлюдника і все більше часу просиджував за книгами.
У Гадячі він здружився з дітьми Драгоманових і отримав доступ до
великої бібліотеки цієї сім’ї. Саме Михайло Драгоманов в 1877 році
надрукував одну з книг Афанасія Рудченка “Лихі люди” в Женеві, адже в
Україні його рукописи були під забороною.
Переїхавши в Полтаву, Рудченко без проблем отримав роботу в казенній
палаті, де працював на різних посадах і дослужився до дійсного
статського радника. Дуже не любив це місце. Але працював швидко, всі
потрібні довідки видавав людям за один день. А ночами творив.
2. Багато творів залишив недописаними через брак часу
Багато творів Рудченка так і залишилися недописаними, оскільки весь час
забирала робота чиновника, і на літературу його майже не лишалося.
Перші твори Рудченка під псевдонімом Панас Мирний видавалися у
Львові. Ніхто навіть не здогадувався, хто такий цей Мирний.
3. За життя не дав жодного інтерв’ю
Не любив слави. До того ж, писав забороненою українською мовою, та ще й про долю українського народу.
Але Рудченко сам себе розсекретив. Це трапилося випадково. Коли на сцені полтавського театру поставили
п’єсу “Лімерівна”, глядачі під овації почали вимагати “автора на сцену”. Панас Якович не стримався і вийшов.
Він навіть нічого сказати не міг застиглій публіці. Близькі люди, співробітники, знайомі не могли повірити,
що чиновник Рудченко і письменник Мирний – та сама особа.
4. Рукописи зберігав у скрині для сала
Жандарми неодноразово обшукували всіх відомих людей Полтави у пошуках
рукописів таємничого Мирного. Навіть у Рудченка нічого не знайшли. Свої
майбутні “Хіба ревуть воли …” він ховав у скрині, де зазвичай сало зберігають
або інші продукти.
5. Головну героїню роману “Повія” списав з дівчат, яких кохав
У юності Панас Мирний кохав кількох дівчат-наймичок. Одна не зрозуміла його
духовних поривань. Інша — проміняла його на солдата-москаля.
Роман “Повія” Панас Мирний почав писати у 32 роки. Описав долю сільської
дівчини, яка через бідність після смерті батька та матері змушена була працювати
в наймах у місті, а згодом стала повією. Зрештою хвора на сифіліс дівчина
замерзає у рідному селі під батьківською оселею. Головна героїня “Повії” – збірний образ дівчат, яких кохав
автор роману.

6. Одружився в 40 років
Своє справжнє взаємне кохання – Олександру Шейдеман – Панас Мирний
зустрів у 40 років у Полтаві. Познайомилося майбутнє подружжя
Рудченків на суботніх літературних вечорах у полтавського етнографа
Віктора Василенка. 26-річна Олександра Шейдеман була капітанською
донькою та генеральською сестрою. Вона закінчила Полтавський інститут
шляхетних дівчат та Харківське музичне училище, була начитаною, знала
кілька іноземних мов.
На момент зустрічі з Панасом Яковичем, Олександра Михайлівна не
збиралася надовго залишатися в Полтаві, бо мала багатого нареченого
лікаря в Петербурзі. Сорокарічного Панаса Яковича Олександра
зачарувала не тільки через свою молодість та глибокі блакитні очі, а й
через знання літератури та музики. Крім того, на чоловіка вплинуло й те,
що майбутня обраниця жила не за батьківські кошти, а сама заробляла на
життя, викладаючи музику в Полтавському інституті благородних дівчат.
На той час серед панночок таке траплялося не часто.
Мовчазний та замкнений з дитинства, Панас Рудченко пише їй сповнені
ніжності листи. Називає її Шурочкою, доброю, святою, голубкою. –
Дорогая моя Шурочка! Целую, тебя крошку мою, ненаглядную мою, – пише закоханий Панас у листах до
нареченої. – Целую тебя, моя добрая, изящная, святая! Голубушка! Будь для меня святою!
Олександра Шейдеман проміняла багатого нареченого петербуржця на полтавця Рудченка. У квітні 1889 року
закохані одружилися. Весілля було скромним, святкували в Карлівці в домі нареченої. Батьки та рідні
нареченого навіть не приїхали, лише надіслали листівки.
Олександра народила письменнику трьох синів – Віктора, Михайла та Леоніда.
7. Втратив двох синів і внука на війнах
Сини Панаса Мирного багато читали, малювали, музикували.
Старший Віктор закінчив юридичний факультет Московського
університету, середній Михайло – Катеринославський гірничий
інститут, а молодший Леонід навчався у військовому училищі.
Але свої корективи в долі молодих людей вносять війни –
спочатку Перша світова, а потім і Громадянська.
1915 року в бою загинув старший син Віктор. Після цієї звістки
письменник перестав показуватися на людях, заборонив себе
фотографувати і купив землю біля могили Віктора.
У 1919 на полі бою загинув молодший син Леонід. Єдиною
втіхою письменника став довгоочікуваний спадкоємець – онук
Юрій.
Середній син Михайло став батьком ще в студентські роки. Тому Панас Якович вирішив самостійно зайнятися
вихованням онука. Привіз новонародженого в Полтаву, сам хрестив і придумав ім’я. А синові писав дуже
душевні листи про перші кроки Юрчика.
Але юнак вирішив стати танкістом. Після нападу Німеччини на Радянський Союз кинув інститут і вступив до
військового училища.
Останнє фото з фронту він надіслав батькові в 1942 році. Чи не дочекалися звісточки від Юрка ні мати, ні
бабуся Шура. Жінки померли під час війни. Михайло Опанасович 30 років невпинно сподівався знайти хоча б
могилу сина, але так і не зміг.
Лише в 1977 році співробітникам музею Панаса Мирного вдалося дізнатися, що командир танка (63-й
танкової бригади) лейтенант Юрій Рудченко загинув 6 листопада 1942 року в селі Гізель, недалеко від
Владикавказа.
Панас Мирний особисте життя
Перше кохання до Рудченка прийшло у 1865 році, коли йому було лише
16 років. Він працював у Гадячі і закохався у панночку Олену
Олексіївну. Хлопцю важко було стримувати свої почуття, але
розповісти про них дівчині не наважився.
Та знайшлася така, яка покохала нещасного самотнього хлопця. Це була
проста дівчина-наймичка. Панас Мирний теж її покохав. Ім’я дівчини
невідоме, сам письменник її називає В. Вони були разом, але щастя
було недовгим. Дівчина не розуміла душевних поривань письменника,
не бачила сенсу у розвитку духовному, тому вони розталися
Не мало щасливого кінця і його наступне почуття, теж до дівчини-
наймички. Вони почали зустрічатися, Панас Якович хотів навіть
одружитися з дівчиною, дати їй освіту, ввести у своє коло спілкування. Проте мила проміняла його на
солдата-москаля. 
Рудченко важко переживав нанесені душевні рани, пережите наштовхнуло його на написання роману
«Повія». Працювати над ним він почав у 1881 році. В основі твору – доля сільської дівчини, яка через бідність
після смерті батька та матері, змушена була працювати в наймах у місті, а згодом стала повією. Зрештою
хвора на сифіліс дівчина замерзає в рідному селі під батьківською оселею. Головна героїня «Повії» – збірний
образ дівчат, яких кохав автор роману.
Своє справжнє взаємне кохання – Олександру Шейдеман, Панас
Мирний зустрів у 40 років у Полтаві. Познайомилося майбутнє подружжя
Рудченків на суботніх літературних вечорах у полтавського етнографа
Віктора Василенка. 26- річна Олександра Шейдеман була капітанською
донькою та генеральською сестрою. Вона закінчила Полтавський інститут
шляхетних дівчат та Харківське музичне училище, була начитаною, знала
кілька іноземних мов. На момент зустрічі з Панасом Яковичем,
Олександра Михайлівна не збиралася надовго залишатися в Полтаві, бо
мала багатого нареченого лікаря в Петербурзі.
Сорокарічного Панаса Яковича Олександра одразу ж вразила у саме
серце. Його зачарувала не тільки її молодість та глибокі блакитні очі, а й
знання літератури та музики. Крім того, на чоловіка вплинуло й те, що
майбутня обраниця жила не за батьківські кошти, а сама заробляла на
життя, викладаючи музику в Полтавському інституті благородних дівчат.
На той час серед панночок таке траплялося не часто. Мовчазний та
замкнений з дитинства, Панас Рудченко вирішив будь-що добитися
взаємності від красуні. Він пише їй сповнені ніжності листи. Називає її
Шурочкою, доброю, святою, голубкою.
– Дорогая моя Шурочка! Целую, тебя крошку мою, ненаглядную мою, – пише закоханий Панас у листах до
нареченої. – Целую тебя, моя добрая, изящная, святая! Голубушка! Будь для меня святою!
Олександра Шейдеман проміняла багатого нареченого петербуржця на трудящого полтавця Рудченка 
У квітні 1889 року закохані одружилися. Весілля було
скромним, святкували в Карлівці в домі нареченої. Батьки та
рідні нареченого навіть не приїхали, лише надіслали листівки.
Сімейне життя стало черговим випробуванням для
письменника. Олександра була порядною дружиною та
гарною матір’ю, подружжя виховувало 3 синів – Віктора,
Михайла та Леоніда. До народження найстаршого сина
Віктора у 1892 році, Олександра Михайлівна продовжувала
працювати. У 1893 році дружина народила другого сина.
Після народження двох дітей дружина Панаса Мирного
потрапила до психіатричної клініки
Напади істерії стали постійними, чоловік боявся, що вони
можуть перерости у божевілля. Тому змушений був відвезти її на лікування до Харкова. Там жінка провела
півроку, а він молився, щоб вона була здоровою.
Любов, постійна турбота та вірність чоловіка, допомогли Олександрі перемогти хворобу. Після видужання
вона народила своєму Панасу ще одного сина – Леоніда.
Незважаючи на взаємну любов, вірність та порядність, духовної близькості між
чоловіком та дружиною не було. Олександра так і не змогла стати соратницею та
однодумцем Панаса Мирного. Він постійно вболівав за подальшу долю України,
писав твори про простих людей українською мовою. Олександра Михайлівна
завжди говорила російською, трималася по-панському. Через це, спочатку у
матері Панаса Яковича – Тетяни Іванівни, виникли непорозуміння з невісткою.
Батьки Панаса були простими людьми, незважаючи на те, що батько працював
бухгалтером, родина жила із землі, завжди говорила українською мовою. Але
неприязнь між жінками укорінитися не встигла, бо старі Рудченки жили на
Миргородщині, молоді ж – у Полтаві, бачилися не дуже часто.
Після одруження Панас Якович змушений був багато працювати. Завдяки службі
вдавалось утримувати родину, навчати дітей, лікувати дружину. Писати він став
все рідше.