Вірші Гійома Аполлінера

Зміст
Збірка «Алкоголі» (1898-1913)..........................................................................................................1
«Лорелей» (1904).................................................................................................................................1
«Міст Мірабо» (1912)..........................................................................................................................4
«Каліграми. Вірші Миру і Війни» (1918)........................................................................................5
«Зарізана голубка й водограй» (1914).............................................................................................5
Джерела.................................................................................................................................................7

Збірка «Алкоголі» (1898-1913)

Свою першу велику поетичну збірку спочатку Аполлінер

хотів назвати збірку "Вода життя". Але зміна назви на
"Алкоголі" робила поета немовби спадкоємцем теми
сп'яніння, розвинутої А. Рембо. У контексті поезії
Аполлінера алкоголь поєднується з вогнем і прометеївським
началом ("І життя наче спирт полум'яний ти п'єш"). Назва
натякала на п'янку реальність "нового світу", на його
технізованість і стрімкий темп життя.

П'ятдесят поезій позначені деяким впливом футуризму.

Найвизначнішими у збірці є вірші "Зона", "Лорелей",

"Міст Мірабо", "Кортеж", "Мандрівник".
Перша поезія, "Зона" — гімн Ейфелевій вежі і великому місту — була сприйнята як
своєрідний маніфест сучасної лірики: речі і думки, реальність, почуття і картини сну
сплітаються тут в єдине ціле.

Зірка увібрала в себе складність і суперечливість самого буття, тому, незважаючи на

різноплановість творів (елегійних, сатиричних, історичних, сучасних тощо), вона
сприймається як відображення «синтезу життя». У збірці неважко помітити відгомін біблійних
сюжетів і німецьких легенд, французької й слов’янської (зокрема й української) історії,
античної міфології та сучасної європейської філософії. Синтез різних культур допомагав
авторові порушувати проблеми людського життя в широкому загальносвітовому й
загальнокультурному масштабі.

«Лорелей» (1904)
Жила у Бахарасі білявка чарівна
Усіх мужчин в окрузі з ума звела вона
І врешті сам єпископ позвав її на суд
Та виправдати мусив через її красу
О Лорелеє очі у тебе як смарагд
Хто вчив тебе чаклунства який великий маг
Прокляті в мене очі проклята я сама
_______________________________________________________________________________________
1
http://svitliteraturu.com/load/dopomoga_uchnju_iz_zar_lit/11_klas/virshi_g_apollinera_dopomoga_uchnju/
20-1-0-917
Хто в очі ті загляне тому життя нема
У них не самоцвіти пекельнії вогні
В огні в огні спаліте ті чари навісні
В тім полум’ї шаленім і я старий горю
Хай судить тебе інший а я програв цю гру
Не смійся превелебний молися небесам
Спали мене благаю рятуйсь як можеш сам
Поїхав мій коханий у чужодальній світ
Спали мене благаю мені немилий світ
Болить у мене серце то мабуть не к добру
Сама на себе гляну вже знаю що помру
Болить у мене серце відколи я сама
Болить у мене серце бо милого нема
Призвав тоді єпископ трьох лицарів як стій
Ведіть цю божевільну в дівочий монастир
Лоро тужна Лоро в очах у тебе шал
Іди іди в черниці забудеш марний жаль
рушили в дорогу вони учотирьох
І плакалась небога до провожатих трьох
Пустіть мене молю вас на верх тії скали
Нехай ще раз погляну на замок мій згори
Нехай ще раз побачу свій образ у воді
А потім прилучуся до дів святих і вдів
Вже коси золотаві на вітрі розплелись
Вернися Лорелеє гукали їй вернись
Ви бачите по Рейну там човничок пливе
А в човні тім мій милий і він мене зове
Вертається мій милий у мене серце мре
Не стямилась причинна шубовснула у Рейн
Побачила свій образ то і сама вмирай
Ті сонячнії коси ті очі як смарагд (Перекл. з франц. М. Лукаша)

Вірш входить до циклу «Рейнських віршів» зі збірки «Алкоголі». Уважається, що

прообразом ліричної героїні «Рейнських віршів» стала Анні Плейден — по-справжньому
велике й трагічне кохання Аполлінера, якій також присвячена «Пісня нелюбого». Існує думка,
що саме це нерозділене почуття зробило з нього видатного ліричного поета (це одна з
несправедливостей долі: деякі поети можуть творити, лише страждаючи). Вони
познайомилися в Німеччині. Аполлінер викладав французьку, а Анні була гувернанткою в
неповнолітньої доньки графині. Це було бурхливе й пристрасне кохання. Подейкували, що
саме через нього Анні в 1904 р. переїхала до Америки: вона була вихована в суворій
протестантській моралі, тож залицяння надто пристрасного молодого поета її лякали.
У циклі «Рейнські вірші» ще помітний вплив романтичної поезії XIX ст., особливо Г. Гейне.
Історія гіркої любові Аполлінера перетворюється в цьому циклі (як і в «Книзі пісень» його
великого німецького попередника) з події особистого життя на явище поезії.

Сюжетною основою вірша «Лорелея» є легенда про рейнську красуню, яка своїм співом
зачаровувала рибалок. У попередні епохи поети не раз зверталися до цього сюжету,
розповідаючи свою історію трагічного кохання. Поміж них був і Г. Гейне («Не знаю, що стало
зо мною...»), чий вірш став народною піснею.

_______________________________________________________________________________________
2
http://svitliteraturu.com/load/dopomoga_uchnju_iz_zar_lit/11_klas/virshi_g_apollinera_dopomoga_uchnju/
20-1-0-917
За народною німецькою легендою Лору, бідну красуню, покохав багатий лицар. Через
підступність його матері закохані розлучилися, і Лора вирішила помститися. За допомогою
бога Рейна вона перетворилася на чарівницю-русалку, що зваблювала чоловіків дивовижним
співом. Наречений Лори, зачарований її піснями, кинувся в річку, щоб дістатися скелі, де
сиділа дівчина, але хвилі накрили його. Рятуючи коханого, загинула й Лора. У Гейне легенда
про Лорелею (Лора — діва, лей — скеля) — метафора внутрішнього світу ліричного героя,
який задумливо й задушевно розповідає про свої переживання, відображаючи різні грані
кохання — його красу, чарівність, стихійну силу та фатальність.
За деякими переказами, саме біля скелі Лоре-ляй (Лур-Ляй) (ця скеля на Рейні «відповідає» на
вигук багатоголосим ехом) підступні карлики-нібелунги ховали незліченні скарби — золото
Рейну (про це яскраво повідав світові Р. Вагнер). Тож Лорелея виступала як жорстокосерда
чарівниця, яка мала угоду з царем-демоном Рейну. Однак поміж романтиків більшою
популярністю користувалася легенда про дівчину з чарівним голосом, небачену красуню, яка
мститься за зраджене кохання. Саме цей «романтично-символістичний» варіант сюжету й
простежується у вірші Аполлінера.
Якщо Гейне зосереджується на чарівно-згубному голосі Лорелеї, що «дикої пісні співає,
неспіваної ніким», то Аполлінера цікавить передовсім доля таємничої красуні. У Гейне
Лорелей карає всіх, у Аполлінера – страждає через фатум-красу.

Сюжет вірша. Красуня Лорелея, яка мешкає в містечку Бахарасі. У цієї «білявки чарівної»,
згідно з німецьким еталоном жіночої краси, «сонячні коси» й «очі як смарагд». Але її краса
нікому не приносить радості: «...усіх мужчин в окрузі з ума звела вона». Навіть сама героїня
страждає від неї. Саме за цю згубну красу Лорелею й викликали на єпископський суд.
Зачарований принадами юної дівчини, єпископ не може її засудити. Вона просить стратити
її, бо не має сили терпіти страждання від кохання. Три лицарі повели Лорелею в монастир,
та вона відпросилася, аби з височини рейнської скелі попрощатися з рідним замком і востаннє
побачити «свій образ у воді». Історія Лорелеї закінчилася трагічно: не в силах витримати
муки й зачарована власним віддзеркаленням у воді, дівчина кинулася зі скелі в Рейн.

Образ Лорелеї. Згідно з модерністською концепцією особистості, автор підкреслює цінність

внутрішнього світу Лорелеї, життєву силу, моральну стійкість. Вона охороняє своє кохання
від усіх, бо це її особисте життя. Трагізм долі героїні полягає в тому, що її врода зваблює
багатьох, але вона кохає одного, і тільки він їй потрібен. Лорелея не може зрадити коханого і
саму себе. Морально вона стоїть вище за єпископа і всіх лицарів, які “вмирали” від любові до
неї. В її портреті виділяється одна характерна деталь — «очі у тебе як смарагд». Не спів, а
саме очі — дзеркало душі — приваблюють до неї чоловіків. Очима Лорелеї зачарований і
єпископ. “Хто в очі ті загляне тому життя нема”. Це вогонь душі, який, на думку Г.
Аполлінера, не може згасити ні смерть, ні забуття.

_______________________________________________________________________________________
3
http://svitliteraturu.com/load/dopomoga_uchnju_iz_zar_lit/11_klas/virshi_g_apollinera_dopomoga_uchnju/
20-1-0-917
 «Міст Мірабо» (1912)
Міст Мірабо
Під мостом Мірабо струмує Сена
Так і любов
Біжить у тебе в мене
Журба і втіха крутнява шалена
Хай б'є годинник ніч настає
Минають дні а я ще є
Рука в руці постíймо очі в очі
Під мостом рук
Вода тече хлюпоче
Од вічних поглядів спочити хоче
Хай б'є годинник ніч настає
Минають дні а я ще є
Любов сплива як та вода бігуча
Любов сплива
Життя хода тягуча
Надія ж невгамовано жагуча
Хай б'є годинник ніч настає
Минають дні а я ще є
Минають дні години і хвилини
Мине любов
I знову не прилине
Під мостом Мірабо хай Сена плине
Хай б'є годинник ніч настає
Минають дні а я ще є
Пер.М.Лукаша
Под мостом Мирабо тихо Сена течет
И уносит нашу любовь...
Я должен помнить: печаль пройдет
И снова радость придет.
Ночь приближается, пробил час,
Я остался, а день угас.
Будем стоять здесь рука в руке,
И под мостом наших рук
Утомленной от вечных взглядов реке
Плыть и мерцать вдалеке.
Ночь приближается, пробил час,
Я остался, а день угас.
Любовь, как река, плывет и плывет
Уходит от нас любовь.
О как медлительно жизнь идет,
Неистов Надежды взлет!
Ночь приближается, пробил час,
Я остался, а день угас.
Проходят сутки, недели, года...
Они не вернутся назад.
И любовь не вернется... Течет вода
Под мостом Мирабо всегда.
Ночь приближается, пробил час,
Я остался, а день угас.
Перевод М. Кудинова

Аналіз вірша «Міст Мірабо». Болісно, що без вороття минає кохання. Життя без нього таке
довготривале і одноманітно-буденне, а Сподівання, частіше за все безпідставні, не дають
змиритися з цим, знесилюють, ятрять душу очікуванням яскравого, надзвичайного, чарівного.
Кільцева побудова наче повинна підкреслити, що все в житті повторюється, немає в ньому ані
початку, ані кінця. Буття незмінне, знаходиться в постійному русі, в цьому і полягає його
головна закономірність, його вічність. Образ ріки - це не тільки образ Часу, але й життя (вода
= життя). Останнє з дієслів рефрену протиставлене трьом іншим (рух, плин часу): воно
наголошує на безкінечній постійності, вічності Буття. Це або сам Міст промовляє, або Людина
(ліричний герой), що одвічно прагне віднайти сенс власного існування, шукає визнання,
кохання під цим небосхилом. Міст — майже символічний образ — це спроба застигнути над
невблаганним рухом хвиль, об'єднати роз'єднані береги (розрізнених особистостей, культур,
часів). Міст — це мить у долі споконвічної ріки, а окреме людське життя — це мить між
минулим та майбутнім. Тільки у русі існує життя: зупинка є Смерть. Спливає Вода, спливає
Кохання. Вода — це Життя, Кохання є сенсом Життя. Аналіз останнього рядка першої строфи
переконує, що Радість завжди приходить на зміну Горю (рух). У третій строфі підкреслюється,
що людина ніколи не скоряється (образ Сподівання, Надії). Отже загальний настрій цього
філософського твору не може бути песимістичним: серце окремої особистості б'ється в унісон
зі споконвічними сподіваннями людства* з Буттям, із Всесвітом. У невпинному русі почуттів -
запорука розвитку життя. Кожна мить нашого власного існування неповторна та значуща як
_______________________________________________________________________________________
4
http://svitliteraturu.com/load/dopomoga_uchnju_iz_zar_lit/11_klas/virshi_g_apollinera_dopomoga_uchnju/
20-1-0-917
для нас особисто, так і для всього людства. Вічне оновлення цього світу - його головна
мудрість, запорука безсмертя.

«Каліграми. Вірші Миру і Війни» (1918)

Перша назва «Я теж живописець»
Шість розділів що містять 84 поезії.
Збірка присвячена пам'яті друга, літератора Рене Даліза, що загинув на фронті.
Сумний досвід Першої світової війни. Поет виступає проти безглуздої руйнації та озвіріння,
створює ліричну хроніку трагедії війни.
У каліграмах («ідеограмах», наочних віршах, фігурних віршах) — слова і літери розташовані
так, що створюють певний малюнок (будинок, зірку, лінії дощу).
Каліграми — це вірш-малюнок, «фігурний вірш», запозичений з пізньоантичної поезії, поезії
бароко. Текст будується так, що утворює малюнок предмета (його контур), про який ідеться.
Аполлінер вважав каліграми, або «ідеограми», одним із найважливіших своїх відкриттів,
вбачаючи в них синтез поезії і візуальних мистецтв. Стосунки поета і читача збагачуються:
поет намагається передати свої почуття, настрій не лише словом, а й художнім простором —
наче картина постає перед вдумливим читачем. І завдання читача — не лише прочитати вірш,
а намагатися сприйняти його цілісно.

«Зарізана голубка й водограй» (1914)

О постаті убиті любі
О дорогі розквітлі губи
Міє Мареє Єтто Лорі Анні і ти Маріє
Де ви дівчата Я вас питаю
Та біля водограю
Що плаче й кличе
Голубка маревіє
Душа моя в тремкій напрузі
Де ви солдати мої друзі
Де ви Бійї Даліз Реналь
Печальні ваші імена
Як у церквах ходú луна
Б'ють відгомоном до небес
Ви в сонну воду глядитесь
І погляд ваш вмирає десь
Де Брак де Макс Жакоб Дерен
Що в нього очі як той Рейн
Де милий Кремніц волонтер
Вже може їх нема тепер
Душа ятриться з непокою
I водограй рида зі мною
А як вони іще живі
Десь б'ються на Північнім фронті
Тим олеандри всі в крові
I сонце ранене в траві
На багрянистім горизонті Пер.М.Лукаша

_______________________________________________________________________________________
5
http://svitliteraturu.com/load/dopomoga_uchnju_iz_zar_lit/11_klas/virshi_g_apollinera_dopomoga_uchnju/
20-1-0-917
Вірш «Зарізана голубка й водограй» — втілення трагічного фронтового досвіду поета.
Водночас поет піднімається до узагальнення заперечення війни як такої, що несе смерть і
страждання.

В основі вірша — антитеза життя — смерть, звернення до дівчат: «о дорогі розквітлі губи —
убиті любі»; біля водограю, який символізує життя, бо «вода грає», вмирає голубка.
Образ голубки у вірші символізує жіночність, яка дає життя. Жінка — джерело життя на землі,
тому водограй плаче і кличе голубку, без якої вода перестане грати. Але жінка не зможе
продовжити життя на землі без чоловіка, вони поєднані в єдине ціле.
Звертається поет до дівчат і чоловіків, називаючи на ім’я, бо кожен у всесвіті має своє
призначення.
Мить, коли зупиняється рух води, яка символізує життя, пов’язана з війною, яка все знищує.
Але вода є, хоча й «сонна». Поет у глибині душі залишає надію, що рух зупинився лише на
мить (мить усесвітнього масштабу). І ця надія підтверджується запитанням в останній строфі:
«А як вони ще живі?»
Метафоричність мови («ранене сонце», «багряний горизонт») поєднує червоний колір крові та
смерті із зеленим кольором життя. Слово «горизонт» ніби підтверджує наші думки: людство
перебуває на межі між життям і смертю, «червоним» і «зеленим».
Душа ліричного героя тремтить від печалі, перебуває в «напрузі», «ятриться з непокою» за
всіх. Вона обіймає весь світ, підвівшись «над» реаліями життя, і виростає до поняття «світова
душа», яка розуміє, що людина сама поставила знак запитання щодо свого існування і життя
на планеті загалом.
Розмова про дівчат утілена в голові птаха (саме там розміщується дзьоб — «розквітлі губи»).
Шия поєднує голівку з тулубом, основою тіла, якій довірено роздуми про чоловіків. Крила
піднімають душу ліричного героя над землею, дають можливість побачити, що діється на
землі. Хвіст знов нагадує губи, тож і залишається надія, що мир і спокій повернуться до дому,
в якому живе людина.

Символіка образів в поезії «Зарізана голубка й водограй»

Голубка — символ миру, чистоти. Але голубка «зарізана», тобто мертва. Голубка, «груди
якої», у дослівному перекладі, «пробиті кинджалом» — символізує рану, яку заподіяла війна;
біль, туга, надія; символ жіночості, яка дає життя.
Водограй — вода, чистота, життя, невпинний рух. Водограй асоціюється з плачем, що
збігається з настроєм ліричного героя («біля водограю, що плаче», «і водограй рида зі мною»);
вічна пам'ять, сльози, але ж водограй (вода) здатний омити і сльози, і кров. Зрошуючи спалену
землю, вода дає можливість відродитися.
Голубка над струменями фонтана — це символ вічного плачу за тими, хто загинув у
Першій світовій війні.
«Сонна» вода — це статичність, зупинка руху, смерть. Зупиняється рух води — це війна, яка
все знищує. . «Ви в сонну воду глядитесь».
Горизонт — символ межі між життям і смертю.
Сонце ранене — трагедія, абсурд, війна не тільки вбиває все живе, а перевертає основи
Всесвіту (місце сонця не в траві, а в небі). Але воно ранене, а не вбите. Є ще надія, є ще іскра
життя.

Філософський сенс вірша: поєднання особистого і епохального, особистісного і

загальнолюдського; викрито протиприродну сутність війни; усвідомлено страшну трагедію
та філософське розуміння цінності життя.

_______________________________________________________________________________________
6
http://svitliteraturu.com/load/dopomoga_uchnju_iz_zar_lit/11_klas/virshi_g_apollinera_dopomoga_uchnju/
20-1-0-917
Зарізана горлиця Аполлінера стала прототипом голубки Пікассо,
який через сорок років підхопив ідею поета, створивши образ, що
символізує мир в очах сучасного людства.

Джерела
Волощук Є. Зарубіжна література: Підручник для 11 кл. загальноосвіт.навч. закл. – К.: Генеза,
2006. – С. 86-102
Гузь О. Осмислення трагедії війни в поезії Гійома Аполлінера "Зарізана голубка й
водограй" (нотатки до уроку) // Зарубіжна література. - 2004. - Вересень (№ 33). - С. 13-14
Гузь О. Почуття особистості в урбанізованому динамічному світі (поезія Гійома
Аполлінера "Міст Мірабо") // Зарубіжна література. - 2004. - Вересень (№ 33). - С. 10-12
Ковбасенко Ю. І. Світова література : підручн. для 11 кл. загальноосвіт.навч. закл.
(академічний рівень, профільний рівень). — К .: Грамота, 2012. — С. 128-140
Ніколенко О.М., Хоменко Н.В., Конєва Т.М. Зарубіжна література. Посібник. 11 клас. – К.:
«Академія», 1998. – С.152-162
Рада І. М. Гійом Аполлінер. Цікавинки із життя поета як опорні сигнали для пам'яті учнів
Рудаківська С.В. Зарубіжна література. Розгорнуте календарне планування уроків. 11 клас. -
Харків: Веста: Вид-во «Ранок», 2008. – С.40-43
Тараник К.В. Кубофутуризм та сюрреалізм – ключові категорії побудови уроку: Алгоритми
уроку «Г. Аполлінер і становлення авангардистських течій у французькій і європейській
поезії» // Всесвітня література у середніх навчальних закладах України. – 2001. - № 4. – С. 2-5.
Тур В. "Потік галактик невідомих": авангардистські та модерністські тенденції в поезїї ХХ
ст. Г. Аполлінер як поет-авангардист. Поезії "Міст Мірабо" та "Зарізана голубка й водограй" //
Зарубіжна література (Шкільний світ). - 2009. - N 36. - С. 20-22.
Штейнбук Ф.М. Вивчення зарубіжної літератури. 11 клас. – Харків: Веста: Вид-во «Ранок»,
2008. – С.49-54
Стерн А. Таємниця Гійома Аполлінера. - http://www.ukrcenter.com/%D0%9B
%D1%96%D1%82%D0%B5%D1%80%D0%B0%D1%82%D1%83%D1%80%D0%B0/%D0%90%
D0%BD%D0%B0%D1%82%D0%BE%D0%BB%D1%8C-
%D0%A1%D1%82%D0%B5%D1%80%D0%BD/26069-1/%D0%A2%D0%B0%D1%94%D0%BC
%D0%BD%D0%B8%D1%86%D1%8F-%D0%93%D1%96%D0%B9%D0%BE%D0%BC
%D0%B0-%D0%90%D0%BF%D0%BE%D0%BB%D0%BB%D1%96%D0%BD
%D0%B5%D1%80%D0%B0

_______________________________________________________________________________________
7
http://svitliteraturu.com/load/dopomoga_uchnju_iz_zar_lit/11_klas/virshi_g_apollinera_dopomoga_uchnju/
20-1-0-917