Українська тема в поемі

Джорджа Байрона «Мазепа»

Той, хто не любить свою

батьківщину,
нічого любити не може.
Дж. Байрон
22 січня 1788 Байрон наpодився в Лондоні у знатній, але
збіднілій дворянській родині.
1798 Байрон успадковує від двоюрідного діда титул
лорда і родовий маєток – Ньюстедське
абатство.
1801 Вступив до аристократичної школи в Харроу.
Кохання до Мері Чаворт. Починає писати вірші.
1805-1808 Навчається в Кембриджському університеті.

1807 Виходить збірка «Години дозвілля»

1809 Дж. Байрон стає членом палати лордів.
1809-1811 Відправляється в тривалу подорож
країнами Середземномор’я (Іспанія,
Португалія, Туреччина, Албанія, Греція).

1812 Виходять дві перші пісні автобіографічної

поеми «Паломництво Чайльд Гарольда»,
яка принесла автору популярність.
1812-1813 Відвідував виступи в палаті лордів.
Промова, в якій сформулював своє
політичне кредо. «Одного ранку я прокинувся
знаменитим».
1813-1814 Байрон створює цикл «східних поем»:
«Гяур», «Абідоська наречена», «Корсар» і
«Лара».
1815 Одружується з Анабеллою Мілбенк.
Вірші до зведеної сестри Августи Лі: «Станси
до Августи», «Послання до Августи».
СТАНСИ – елегійний вірш невеликого обсягу із
обов’язковою паузою (крапкою) наприкінці
кожної строфи.
1816-1823 Італійський період – яскравий, бурхливий,
плідний. Завершено поему «Паломництво
Чайльд Гарольда», «Мазепа», поет пише
вірші, оди, драми, епіграми, послання,
створив 16 пісень романа у віршах «Дон
Жуан». Зустріч з Терезою Гвіччіолі, участь у
національно- визвольному русі карбонаріїв.
1824 Серед повстанських сил у Греції.
19 квітня 1824 Обірвалося життя великого поета в
Місолунгах.
Байроні́чний геро́ й — тип літературного героя,
створений Дж. Байроном: самотня розчарована
людина (часто із загадковим минулим), яка з
гордим презирством ставиться до інших й
мститься суспільству, що відштовхнуло її, але при
цьому й сама страждає — у нього страдницька
душа, сильний характер і бунтівлива вдача,
вільнолюбний бунтар з вразливою душею.
Типовий байронічний герой —бунтар,
одержимий «світовою скорботою», мрійник,
ідеаліст, що пережив тяжке розчарування, крах
своїх ідеалів — це самотній мандрівник,
вигнанець. Зазвичай це винятковий характер, що
діє за виняткових обставин: для нього
характерні глибокі та інтенсивні почуття, туга,
меланхолія, душевні поривання, палкі
пристрасті, він відкидає закони, яким
підкоряються інші. Тому такий герой завжди
вивищується над оточенням.
ДЖОРДЖ НОЕЛ ГОРДОН БАЙРОН
ХОТІВ БИ ЖИТИ ЗНОВ У ГОРАХ

Хотів би жити знов у горах

Дитям безжурним, як колись,
Блукать між скель, в морях
суворих
Між хвиль розбурханих нестись.
Моя ж душа, мов птах прип’ятий,
Що прагне скель і висоти,
Страждає в Англії пихатій,
В краю лукавства й німоти.
Дай утекти мені, талане,
На лано урвищ і горбів,
Забудь всі титули й кайдани,
Лакуз вельможних і рабів.
Веди мене на хмурі скелі,
Де стогне грізний океан,—
Верни в дитинства дні веселі,
Дай серцю відпочить од ран.
ДЖОРДЖ НОЕЛ ГОРДОН БАЙРОН
ХОТІВ БИ ЖИТИ ЗНОВ У ГОРАХ
Я мало жив, та відчуваю:
Чужий я в цьому світі лжі.
Навіщо ж темрява ховає
Той знак останньої межі?
Я спав, я снив про щастя, доки
Не заступив тих марень гніт,—
То, Правдо, промінь твій
жорстокий
Вернув мене у ниций світ.
Кого любив — давно нема вже,
Та й друзі розійшлись, як дим.
Надію втративши назавше,
Вже й серце стало крижаним.
Хай інколи тамує келих
Скорботу й біль, нехай уста
Сміються між питців веселих,—
Я серцем завжди сирота.
ДЖОРДЖ НОЕЛ ГОРДОН БАЙРОН
ХОТІВ БИ ЖИТИ ЗНОВ У ГОРАХ
Як слухать ляси разуразні
Не друзів і не ворогів,
Кого у тлум строкатий блазнів
Маєтність або сан привів!
Де ж друзів коло? Чом не склалась
Та приязнь вірна і свята?
Набрид мені вертепний галас
I втіх нещирих марнота.
А ти, о Жінко, світоч вроди,
Й тобі розрада і любов,
Та в серці в мене стільки льоду,
Що я й до тебе охолов.
Цей світ лукавства і облуди
Я б промінять на край хотів,
В якому вільно дишуть груди
Між темних урвищ і хребтів.
Туди б, з незлобним серцем, в бурю,
На те безлюддя, до стихій!
Волію пустку дику й хмуру,
Таку ж, як дух похмурий мій.
О, як мені з душного світу,
Мов голуб до свого кубла,
У небо грозове злетіти,
В кочівлю сонця та орла!

Переклад з англійської Дмитра

Паламарчука
Бунтівливого духу сповнена поезія Дж.
Н. Ґ. Байрона «Хотів би жити знов у
горах…». У вірші посилюється тема втечі
від дійсності, тема «світової скорботи».
Але, крім цієї теми, у поезії з’являється
ще одна — протест Байрона проти
загальноприйнятих норм моралі
тогочасної Англії, яку поет називає
«краєм лукавства і німоти». Самотність
та розчарування відчуваються у творі.
Саме дика, незаймана природа, грізна й
велична у своїй первозданності, вабить
ліричного героя. Він ладен проміняти
вищий світ, де людина не може
лишатися собою, а вимушена лукавити,
брехати, пристосовуватися, на життя
наодинці з природою, де виявляються
кращі риси людини, відбувається
перевірка на міцність.
 ДЖ. БАЙРОН «ХОТІВ БИ ЖИТИ ЗНОВ У ГОРАХ»
АНКЕТА ТВОРУ.
1. Рік написання – 1807
2. Збірка – «Години дозвілля»
3. Тема – втеча від дійсності, «світова скорбота».
Бажання порвати зі звичним життям та людським
оточенням і полинути до іншого світу, світу
свободи, гармонії,щастя.
4. Ідея – засудження сучасного світу омани і
свавілля, утвердження високих моральних ідеалів
– кохання, дружби, свободи, гармонії з природою,
великих внутрішніх можливостей особистості, її
високого призначення.
5. Композиція. 7 строф.
6. Форма оповіді. Внутрішній монолог.
 ДЖ. БАЙРОН «ХОТІВ БИ ЖИТИ ЗНОВ У ГОРАХ»
АНКЕТА ТВОРУ.
7. Конфлікт. Особистість- Навколишній світ. Світ
реальності – Світ мрій та спогадів. Минуле –
Сьогодення.
8. Ліричний герой Байрона- це сильна, пристрасна
особистість. Він є непересічним мислителем,
філософом, який вміє критично мислити, аналізувати
явища дійсності, заглиблюється у свій внутрішній світ,
чітко розуміє свої ідеали і пріоритети. Вищий світ
перетворив його серце на крижину, нездатну на щирі
людські почуття. Але його серце ще не зовсім охололо,
бо прагне вирватися із задушливого світу в небесний
простір «в ночівлю сонця та орла». Перед нами шлях
людини від розчарування і відчуженості до бажання
піднестися вгору, до високих ідеалів, до гармонії з
природою.
Дж. Байрон “Хотів би жити знов у горах” : художні засоби
Епітети: «дітям безжурним», «в морях суворих», «хвиль
розбурханих», «Англії пихатій», «грізний океан», «втіх
нещирих», «дух похмурий мій», «небо грозове».
Метафори: «серце стало крижаним»; «душа прагне скель і
висоти», «я серцем завжди сирота»; «стогне грізний
океан».
Порівняння: «душа, мов птах прип’ятий»; «край лукавства
й німоти».
Риторичні звертання: «дай утекти мені, талане, на лано
урвищ і горбів»; «То, Правдо, промінь твій
жорстокий вернув мене у ниций світ»; «А ти, о Жінко,
світоч вроди...»
Риторичні запитання: «Навіщо ж темрява ховає той знак
останньої межі? Де ж друзів коло? Чом не склалась та
приязнь вірна і свята?»
Мій дух, як ніч. О, грай скоріш:
Я ще вчуваю арфи глас.
Нехай воркує жалібніш
І тішить слух в останній час.
Як ще надія в серці спить,
Її розбудить любий спів.
Як є сльоза - вона збіжить,
Поки мій мозок не згорів.
Але суворо й смутно грай,
Додай жалю в свій перший звук.
Молю тебе, заплакать дай.
Бо розпадеться серце з мук.
Воно в собі терпить давно,
Вже в йому вщерть тяжких образ;
Як не поможе спів, воно
Від мук страшних порветься враз!

Переклад Володимира Самійленка

РОБОТА ЗА ПІДРУЧНИКОМ, СТОР. 97
1. До якого циклу належить поезія Дж. Байрона «Мій дух як
ніч…» ?
«Єврейскі мелодії»
2. Що є сюжетною основою вірша?
Історія старозавітних царя Саула й співця Давида.
3. Форма оповіді?
Звертання-монолог Саула до Давида.
4. Сформулюйте тему твору.
Зіткнення суперечливих начал у душі людини, самотність.
5. У чому полягає ідея твору?
Мистецтво просвітлює душу.
6. Художні засоби:
Епітети: «останній час», «вищий спів», «перший звук».
Метафори: «глас арфи воркує і тішить слух», «надія в серці
спить», «розпадеться серце», «поки мозок не згорів».
Порівняння: «мій дух як ніч».
7. Ключові образи твору. Співець,арфа і її звуки («вищий
спів»). Арфа – втілення мистецтва, що має сприяти духовному
відродженню.
Іван Мазепа – постать історична й легендарна.
Іван Степанович Мазепа –
визначний український політичний
діяч, дипломат, гетьман
Лівобережної України, поет,
меценат і просто людина.
Народився у с. Мазепинці на
Київщині в українській шляхетній
родині. Навчався у Києво-
Могилянській академії, у єзуїтській
колегії у Варшаві. Протягом 1656-
1659 років жив за кордоном, у
Німеччині, Італії, Франції та
Нідерландах вивчав військову
справу, дипломатію та іноземні
мови. Здобув чудову європейську
освіту, досвід європейського
політичного та культурного життя.
Інтерес Байрона до Мазепи був викликаний
кількома причинами. Насамперед, у
контексті власних свободолюбних
бунтарських настроїв, Байрон сприймав
його життя як гідний наслідування приклад
героїчного служіння батьківщині. Саме так
Мазепу сприймали в Європі, де він став
одним з найшанованіших діячів української
історії Відомості про українського гетьмана
Байрон узяв із праці Вольтера «Історія
Карла XII» (1731), яка була надзвичайно
популярною в Європі і лише у XVIII ст.,
перекладена багатьма мовами, витримала
114 перевидань. У п'ятому розділі праці,
звертаючись до подій російсько-шведської
війни, Вольтер характеризує Україну як
«країну, що завжди прагнула свободи й
наполегливо боролася за її здобуття».
 Вольтер розповів також про одну
незвичайну пригоду, що сталася з Мазепою
в його молоді роки. Він «виховувався як
паж Яна Казимира, при дворі якого набув
певної обізнаності в красному письменстві.
Коли було викрито любовний зв'язок, що
він мав з дружиною одного польського
магната, розлючений чоловік звелів
прив'язати його, зовсім голого, до дикого
коня і відпустити в такому стані на всі
чотири сторони. Кінь, приведений з
України, примчав туди Мазепу,
напівмертвого від утоми й голоду. Місцеві
селяни виходили його. Він довго лишався
серед них і через певний час відзначився в
багатьох походах проти татар. Вищість в
освіті забезпечила йому велику повагу
серед козаків; його репутація, що зростала
з дня на день, спонукала царя призначити
Мазепу гетьманом».
1. 2.

Л. Буланже. Кара Мазепи.

Л.Гесне. Мазепа. Виконання наказу.
 4.

3.

Орас Верне. Мазепа, переслідуваний вовками.

Орас Верне. Мазепа,привязаний до

коня
 5.

6.
О.Верне. Мазепа серед коней.

Е.Делакруа. Мазепа.
7.
Теодор Шассеріо.
Козачка біля тіла Мазепи.
«Отак лежали ми прикупі
Вмираючий на мертвім трупі…»
Так помирав у степу в повній
безнадії Мазепа. І хоча ворон
смерті кружляв над ним так
низько, що можна було б
дотягнутися до нього рукою, все
ж смерть відступила. Мазепа був
врятований, бо не час йому було
йти з життя. Попереду на нього
чекали великі державні справи у
країні, шлях до якої був таким
нестерпно важким.