За тематичною ж класифікацією визначають такі жанри лірики:

Громадянська лірика, в якій йдеться про суспільно-національні проблеми та

почуття. Вона поділяється у свою чергу на суспільно-політичну та патріотичну.
Інтимна лірика, що виражає переживання героя, пов’язані із його особистим
життям. Її різновиди – любовна, родинна, лірика дружби. Серед найвидатніших
творців інтимної лірики Петрарка, Данте, Хафіз, О.Пушкін, А. Ахматова, М. Цвєтаєва
тощо.
Філософська лірика – поетичне осмислення буття, світу, людини, сенсу людського
життя, добра і зла ( поезія Петрарки, Шекспіра, Гете, Пастернака тощо).
Пейзажна лірика передає роздуми і почуття героя, викликані картинами та явищами
природи.
Сатирична лірика – викриття, осмислення засобами сатири (іронія, гротеск, бурлеск
тощо) вад суспільства чи людини.
Лірика буває: пейзажна, філософська, громадянська, інтимна. Як визначити вид
лірики самостійно і довести свою думку? Як визначити тему та ідею поезії? Ці
теоретичні питання залежать не лише від авторського задуму, а ще й від логіки
мислення кожного читача. Художній твір сприймається цілісно: яким собі його
задумав автор і що у ньому побачив, відчув читач.
Як зразок, пропонуємо таку схему аналізу ліричного твору.
1. Короткі відомості про автора (насамперед ті, що допоможуть краще зрозуміти
специфіку виучуваного твору).
2. Історія створення твору (при потребі).
3. Жанр твору ( за традиційною та тематичною класифікацією).
4. Провідний мотив вірша, його зв’язок з іншими поезіями у збірці чи й у всій
творчості поета.
5. Композиція твору.
6. Ключові образи твору.
7. Які мовні засоби використано у творі, як саме вони допомагають емоційному
наснаженню вірша?
8. Особливості віршування, його роль у розкритті провідного мотиву твору.
9. Підсумки (почуття і роздуми, викликані твором).
 “Чому троянди немов неживі” аналіз
Автор – Генріх Гейне.
Генрих Гейне – поет-романтик, «один з найбільших ліриків світу», як назвав його
український поет Максим Рильський. Основні мотиви його поезій поділяються на два
напрями. Перший – це ніжна лірика кохання поета-романтика. Друга – це
громадянська лірика, оспівування ідеалів рівності в суспільстві, боротьби за соціальну
справедливість, революцій.
Кохання для Гейне було святинею, яка прикрашає світ, рухає душу людини вперед,
не даючи їй закиснути в матеріальному світі.«Найглибша істина розквітне лише з
найглибшої любові. Ніде у всесвіті немає нічого прекраснішого й ліпшого, ніж
людське серце» - казав Гейне.
Водночас Гейне казав про себе, що несе на своїх плечах «усі злигодні світу». Дуже
багато уваги він приділяє соціальних несправедливості, нерівності бідних та багатих у
суспільстві, приниженим до нужденності людям, обивательскій «кислятині».
Причому, Гейне в поезії не такий, як більшість роматиків, не пасивний спостерігач, не
песиміст. Він громадянин, активний борець. Таким чином, будучи представником
напряму романтизму, Гейне фактично став одним з засновників нового напряму в
поезії, реалізму. Гейне вказує, яких саме негативних рис було б добре позбутися: в
економіці, в політиці, в побуті.
Збірка – «Книга пісень».
Цикл – «Ліричне інтермецо» (1822—1823).
Другий цикл «Ліричне інтермецо» доволі схожий на любовну оповідь, у якій
простежується зміна почуттів ліричного героя: від суму за коханою до короткої миті
щастя, розлуки та страждання за минулим. Мотив страждання тут слід сприймати як
своєрідний спосіб духовного очищення героя. Тому що це, врешті-решт, допомагає
йому з іронією ставитися до любовних негараздів. Поступово Гейне починає
іронізувати і над звичними фольклорними образами.
Ця поезія уже не про трагічне кохання, а швидше про глибоко самотніх людей, які
прагнуть бути разом, однак через обставини не можуть з’єднатися.
Одна із особливостей – загалом, пейзажні замальовки є особливістю збірки, адже
природа у Гейне постає як жива істота, що разом з героєм може сумувати й радіти.
 Літературний рід: лірика
Жанр: вірш
Лірика: інтимна
Римування: перехресне.
Тема: кохання (провідна), природи (супровідна).
Головна думка: переживання від нещасливого і невдалого кохання; через
нерозділене кохання природа здається неживою. ліричний герой помирає через
кохання, переживає почуття безвиході, тому не відчуває краси природи.
“Чому троянди немов неживі” художні засоби
Епітети: фіалки мовчазні, холодне сонце, задума похмура, пустельна земля.
Порівняння: троянди немов неживі; земля сіра, мов труна; мене мов безумця.
Метафори: блакить гірко дзвенить і співа; трава тління і смерть таїть; сонце поля в
задумі похмурій мина; в пітьму мене моя печаль жене.
Анафора: Чому?
Уособлення: троянди немов неживі, фіалки мовчазні.
Інверсія: Чому так гірко дзвенить і співа жайворонком блакить?; Чому в своєму
диханні трава тління і смерть таїть?.
“ЧОМУ ТРОЯНДИ НЕМОВ НЕЖИВІ” ГЕЙНЕ
ЧОМУ ТРОЯНДИ НЕМОВ НЕЖИВІ,
КОХАНА, СКАЖИ МЕНІ?
ЧОМУ, СКАЖИ, В ЗЕЛЕНІЙ ТРАВІ
ФІАЛКИ ТАКІ МОВЧАЗНІ?
ЧОМУ ТАК ГІРКО ДЗВЕНИТЬ І СПІВА
ЖАЙВОРОНКОМ БЛАКИТЬ?
ЧОМУ В СВОЄМУ ДИХАННІ ТРАВА
ТЛІННЯ І СМЕРТЬ ТАЇТЬ?
ЧОМУ ХОЛОДНЕ СОНЦЕ ПОЛЯ
В ЗАДУМІ ПОХМУРІЙ МИНА?
ЧОМУ ТАКА ПУСТЕЛЬНА ЗЕМЛЯ
I СІРА, МОВ ТРУНА?
ЧОМУ МЕНЕ, МОВ БЕЗУМЦЯ, В ПІТЬМУ
МОЯ ПЕЧАЛЬ ЖЕНЕ?
СКАЖИ, КОХАНА МОЯ, ЧОМУ
ПОКИНУЛА ТИ МЕНЕ?
(ПЕРЕКЛАД Л. ПЕРВОМАЙСЬКОГО)

Перша строфа – пейзаж, його атрибут – квіти, які нагадують про щасливі дні
кохання.
 Друга строфа – простір: блакить неба, дихання трави, земля під цим небом, але в
усьому помітне наближення смерті, тління.
Третя строфа – містичний пейзаж, де, як у пеклі, немає світла, кольорів.
Четверта строфа – погляд героя спрямований до власної душі, це вже погляд у себе,
який і пояснює жахливий стан живої природи навкруги.
Висновок: ліричний герой Гейне – романтик, який усе сприймає з перебільшенням.
Його почуття – весь світ, який меркне, бо зникає кохана. Трагедію кохання він
сприймає як кінець світу. Всі образи, що пов’язані з коханою, асоціюються в уяві
поета зі смертю. Автор поступово зображає зміни, які відбулись у природі, Всесвіті,
душі ліричного героя. У вірші ніби помінялися місцями причина і наслідки: спочатку
бачимо неживий світ, позбавлений барв, голосів, запахів, а потім дізнаємось, що
причина цих змін – втрата коханої.

Пейзаж (від франц. «Місцевість, країна») – це картина природи, в мистецтві

створена художніми засобами. В епічному і ліро-епічному творах використовуються
образотворчі можливості літератури, природа описується, в оповіданні про неї важливі
характеристики пори року, місцевого колориту.
Пейзажна картина в ліричному монолозі завжди має виразну мету, в зв’язку з чим
треба намагатися не тільки відтворити деталі зображення, але зрозуміти, що за настрій
спонукає ліричного героя вдивлятися в природу. Не можна упускати ні того, ні іншого
аспекту: пейзаж, змальований тонким цінителем краси, важливий і сам по собі, проте
акцентування в ньому певних особливостей служить художньої мети, розкрити яку
значить знайти ключ до таємниці авторського світогляду.
Федор Тютчев
***
О чем ты воешь, ветр ночной?
О чем так сетуешь безумно?..
Что значит странный голос твой,
То глухо жалобный, то шумно?
Понятным сердцу языком
Твердишь о непонятной муке —
И роешь и взрываешь в нем
Порой неистовые звуки!..
О! страшных песен сих не пой!
Про древний хаос, про родимый
Как жадно мир души ночной
Внимает повести любимой!
Из смертной рвется он груди,
Он с беспредельным жаждет слиться!..
О! бурь заснувших не буди —
Под ними хаос шевелится!..
 Громадянська лірика — умовна назва ліричних творів, в яких актуалізуються
соціальні та національні мотиви, сповнена патріотичної символіки. Вирізняється
схильністю до загострення конфлікту, до лірико-психологічної тональності.
Тема стихотворения – ностальгия по Родине, печаль от разлуки с ней.
Композиция – произведение отличается особенной ритмичностью, характерной для
стихов Цветаевой. Она создает линейную композицию с постепенно нарастающим
напряжением.
Жанр – лирическое стихотворение.
Стихотворный размер – четырехстопный ямб.
Эпитеты – “разоблаченная морока”, “базарная кошелка”, “пленный лев”, “людская
среда”, “камчатский медведь”, “зоркий сыщик”.
Сравнения – “как госпиталь или казарма”, “как бревно”.
Марина Цветаева
*** (Читателем, газетных тонн
Тоска по родине! Давно Глотателем, доильцем сплетен)
Разоблаченная моро̀ ка! Двадцатого столетья — он,
Мне совершенно всё равно — А я — до всякого столетья!
Где совершенно-одинокой Остолбеневши, как бревно,
Быть, по каким камням домой Оставшееся от аллеи —
Брести с кошелкою базарной Мне все — равны, мне всё — равно,
В дом и не знающий, что — мой, И, может быть, всего равнее —
Как госпиталь, или казарма. Роднее бывшее — всего.
Мне всё равно, каких среди Все признаки с меня, все меты,
Лиц ощетиниваться пленным Все даты — как рукой сняло:
Львом, из какой людской среды Душа, родившаяся — где-то.
Быть вытесненной — непременно — Та̀к край меня не уберег
В себя, в единоличье чувств. Мой, что и самый зоркий сыщик —
Камчатским медведём без льдины — Вдоль всей души, всей — поперек!
Где не ужиться (и не тщусь!) Родимого пятна не сыщет!
Где унижаться — мне едино. Всяк дом мне чужд, всяк храм мне пуст,
Не обольщусь и языком И всё — равно, и всё — едино.
Родным, его призывом млечным. Но если по дороге — куст
Мне безразлично — на каком Встает, особенно — рябина...
Непонимаемой быть встречным!
 Філософська лірика — поезія, спрямована на філософське осмислення світу,
людини, є виявом філософських поглядів ліричного героя.

Вольтер
"Прощання з життям" І все забуде мимохіть.
*** Так час завжди цей фарс кінчає.
Прощайте, я іду в краї, Чистилище чи небуття — одне
Звідкіль немає повороту. сміховище безкрає.
Прощайте, друзі ви мої, Чудне незнане почуття,
Вам не завдам я більш клопоту. Що, як метелик, здійнялося,
Забудьте, вороги, бої, Кудись летить без вороття
Втішайтесь, скільки вам охота. У таємниче небуття, —
Але мине недовгий час, Скажи мені, звідкіль взялося?
І зникнете ви також скоро, Хто з смертних може з’ясувать,
Як зникли в Леті ваші твори, Що врешті станеться з тобою?
І ворог покепкує з вас. Найкраще людям для спокою
Зігравши роль свою дрібненьку Незнаним жить і помирать.
На славній сцені світовій,
Ми з неї сходим помаленьку
Під свист юрби і без надій.
Вмирає кожен на цім світі,
Який значний не мав би сан:
Архієпископ, куртизан.
Вельможі вельми гордовиті.
Даремно в пишнім оксамиті
Різничий з дзвоником спішить,
Щоб вічну славу одспівати;
Дарма кюре в цю скорбну мить
Йде нашу душу сповідати;
Юрбу це все лише смішить.
Вона ще з день погомонить,
Усе твоє життя згадає
Релігійна лірика — виражає релігійні почуття і переживання.
Марина Цветаева
***
МАГДАЛИНА
1
Меж нами — десять заповедей:
Жар десяти костров.
Родная кровь отшатывает,
Ты мне — чужая кровь.
Во времена евангельские
Была б одной из тех...
(Чужая кровь — желаннейшая
И чу̀ ждейшая из всех!)
К тебе б со всеми немощами
Влеклась, стлалась — светла
Масть! — очесами демонскими
Таясь, лила б масла́
И на ноги бы, и под ноги бы,
И вовсе бы так, в пески...
Страсть по купцам распроданная,
Расплёванная, — теки!
Пеною уст и накипями
Очес и по́ том всех
Нег... В волоса̀ заматываю
Ноги твои, как в мех.
Некою тканью под ноги
Стелюсь... Не тот ли (та!)
Твари с кудрями огненными
Молвивший: встань, сестра!
26 августа 1923