Новаторство А.П.

Чехова-драматурга

П'єси «Чайка» і «Вишневий сад»

1. Принципи європейської «нової драми»: буденність трагедії, аналітична

(ретроспективна) композиція, явище підтексту, діалог – «як дія», символ – «як
мотив» у чеховській творчості.

2. Своєрідність драматургічної поетики А.П.Чехова: «ефект відсутності»,

«непотрібні» репліки, тип протагоніста.

3. Основна тема, чеховський тип героя і події у драмі «Чайка».

У п'єсі російська інтелігенція наприкінці дев'ятнадцятого століття, загрузнувши

в міщанстві та байдужості, перетворилась із рушійної сили суспільства на
баласт. Сенс п'єси «Чайка» полягає у демонстрації життя людей мистецтва,
перед якими всі схиляються. Вони – раби успіху та визнання, а також свого
дару. Їхнє особисте життя складається нещасливо, адже вони схиблені лише на
собі та своїх досягненнях. Бачачи їх, ми віддаємо належне приємному малюнку,
за яким заховані справжні муки творчості. Та ж Ніна, розтоптана критикою,
пожертвувала всім заради публіки, а отримала лише плювок у душу. Таке
життя творчих людей: вони - ніхто без визнання та схвалення. Автор закликає
людей здорово дивитися на життя, не губити своє його, прагнучи бути тим, ким
ти не є.  Головна думка п'єси «Чайка» — необхідність об'єктивно оцінювати
себе та свої можливості.  Ніна бачила лише блискуче життя артиста з шикарним
зовнішнім оздобленням, але виворот виявилася для неї непосильним тягарем.
Вона погналася за славою та схилянням, але не подумала про те, яку ціну треба
заплатити за це.

Теми п’єси "Чайка" є драматичними та актуальними:

• Мистецтво – одна із головних тем твору. Людей мистецтва в романі

показують жалюгідними, егоїстичними і дуже суперечливими. На думку
Чехова, справжнє мистецтво - це надзвичайно складний процес, і не кожен
може витримати таке життя. Або для цього життя доведеться пожертвувати
сім'єю, любов'ю, собою.
• Талант - Чехов схильний вважати, що саме талант грає величезну роль у світі
мистецтва, людина, позбавлена таланту, але все одно намагається творити,
навряд чи зможе хоч чогось досягти, а тільки зашкодить самому собі.  Іскра
таланту може бути наслідком вольового зусилля: вона дарується кимось чи
чимось згори, нею неможливо управляти.

• Кохання - Кохання у виставі показано як надзвичайно небезпечна річ, яка в

більшості випадків приносить лише страждання. Але воно того варте, бо дає
зерна щастя, недоступні таким холодним і егоїстичним людям, як Трепльов.

• Батьки та діти – через стосунки Треплева з матір'ю Чехов демонструє прірву,

що лежить між різними поколіннями інтелігенції та різними натурами.
Байдужість і відчуження, які панують у сімейних відносинах, пояснюються
тим, що жерці мистецтва думають про себе більше, ніж інших.

4. Новаторський тип конфлікту в п'єсі Чехова «Чайка».

Герой у світі Чехова часто перебуває в полоні чужих слів і думок, чужих ідей,
нав'язаних йому оточенням, владою панівних суспільних інститутів, їх
традицією, приписів і умовностями. Поневолення всім цим - то серйозне зло,
від якого страждає особистість і від якого у стані звільниться лише через
самостійний досвід та його осмислення.

5. Комічне і драматичне у п'єсі «Чайка».

Здавалося б, що б цій п'єсі комічного, автор показує нам лише трагедії,

пов’язані з кожним героєм. Комічне трагічне у чайці хитромудро
переплітаються. Кожен персонаж протягом усієї дії постійно прагне досягти
певного ідеального щастя.  Звичайно, всі представляють ідеал по-своєму. Але
герої об'єднані цією майже маніакальною наполегливістю. Усі прагнуть бути
щасливими, втілювати себе в мистецтві, знайти ідеальну любов. На якомусь
етапі автор змушує читача та глядача зрозуміти просту правду, яка намагається
знайти свій ідеал без гумору, без можливості подивитися на ситуацію з
комічної точки зору, приречені на невдачу.
6. Роль символіки.

П’єса «Чайка» містить три знакові символи: Озеро, Чайка, Світова душа.
Озеро символізує красу пейзажу - важливого елемента чеховських п'єс. Ми не
бачимо опису міського середовища. Пейзаж стає учасником драматичних подій.
Захід сонця, місяць, озеро - все це проекції душевного життя героїв.

Як і інші п'єси Чехова, «Чайка» наповнена величезною кількістю

символів та деталей. Мабуть, найвідомішим символом є підстрелена чайка, з
якою порівнює себе Зарічна. Білий птах символізує свободу, непорочність і
височину, яким, однак, судилося бути розтоптаними суворою реальністю.

Через кожного персонажа проходить чайка - це зображення-символ.

Безкрилі люди прагнуть злетіти, вирватися з повсякденного життя. Вбивство
Чайки означає вбивство душі, мистецтва, кохання.

Чехов використовує такий прийом, як п'єса у п'єсі. На початку драми

Трепльов ставить п'єсу про світову душу. Цей образ розкриває складне
співвідношення природного і людського. Трепльов шукає загальну ідею, яка б
змогла пояснити недосконалість життя. У кожному герої п’єси йде боротьба
між матеріальним і духовним началами.

Також автор вдається і до прізвищ, що говорять. Прізвище Треплева

символізує собою нестабільний психічний стан героя, змученого і
розчарованого у всьому: він не живе, а його трепле у своїх руках доля.
Прізвище Зарічної підкреслює її височину та мрійливість. Прізвище Тригоріна
розкриває його незадоволеність життям і ті нещастя, що він принесе героям.

7. Система образів у п'єсі «Вишневий сад».

Традиційно система образів у п’єсі «Вишневий сад» ділиться на три групи, що

символізують теперішнє, майбутнє і минуле, в які входять всі дійові особи. Для
автора було дуже важливо донести до глядача характери дійових осіб, адже
саме через їх образи Чехов намагався показати комедійність відбувається. Крім
цього, на кожну дійову особу покладена певна соціально-історична роль. Автор
ніби говорить, що можливо скорегувати свою особистість, стосунки з
зовнішнім світом і оточуючими людьми, але змінити своє місце в загальній
історії їм не під силу.

До героям минулого відносяться Раневська з братом і старий слуга Фірс: вони

настільки загрузли у своїх спогадах, що нездатні адекватно оцінювати ні
теперішнє, ні майбутнє. Минуле в п’єсі презентують собою Раневська і Гаєв. Як
завжди, Чехов не поділяє своїх героїв на «позитивних і негативних» — усі вони
мають як привабливі риси, так і негативні. В цьому випадку йдеться не лише
про характеристики героїв. Чехов висвітлює моменти часів, які минули.
Раневська непрактична, егоїстична, вона не вміє влаштовувати своє життя, але
в той самий час її натура чуйна і поетична, їй властиво відчуття прекрасного і
витонченість. Гаєв теж морально вільний від матеріальних розрахунків. Для
цих людей існують духовні цінності, меркантильність викликає в них
презирство, хоча з іншого боку ця якість перетворюється і на протилежну: саме
через безрозсудність і непрактичність вони і втрачають вишневий сад, який був
для них не майном, а ідеєю. Минулому належить і Фірс, підкреслено старий
навіть за віком. У фіналі п’єси його, хворого, не помічаючи, забувають у
будинку.

Лопахін — яскравий представник дня сьогоднішнього, людина – дія. Сад купує

Лопахін, «тимчасово прив’язаний» до сучасності. Для нього вишневий сад —
звичайна власність, а викликані його продажем пристрасті цій людині
незрозумілі. Лопахін — прагматик і реаліст. На думку Трофімова він навіть
хижак, хоча і корисний: «от як в розумінні обміну речовин потрібний хижий
звір, який з’їдає усе, що потрапить йому на шляху, так і ти потрібний». Тут
йдеться не про особу, швидше про соціальну роль: в черствості чи у
бездушності пред’явити звинувачення Лопахіну неможливо. Він щиро
співчуває колишній власниці саду, намагається їй допомогти, але його
світогляд належить до інших систем цінностей і стає непереборним бар’єром
для розуміння. Він хоче як краще, але зміст цього «кращого» у героїв п’єси
дуже різний, як різний зміст самих епох.
Ну і Петя – ідеаліст, вічний студент, розмірковує про загальне благо, яке,
безсумнівно, чекає в майбутньому. Ідея майбутнього втілена в образах Петі
Трофімова і Ганни. Їй лише сімнадцять, зрозуміло, що вона ще не встигла
проявити себе вчинками, але її світлі мрії, спрямованість в завтрашній день
свідчать про не реалізований потенціал. Так само «вічний студент» Трофімов
теж лише готується до справжнього життя.

Для них усе попереду. Характерно, що і образи ці створені контурно, вони самі
по собі несуть в собі «недовтіленність» майбутнього. У момент знищення саду,
коли Раневська і Гаєв у відчаї; а Лопахін усвідомлює моральний програш,
молоді весело біжать вперед — у майбутнього власна дорога. «Здрастуй, нове
життя»! — звучить сповнений оптимізму голос.

Видно, що образи у «Вишневому саді» Чехов побудував за своїм улюбленим

принципом «поганих хороших людей». І адже насправді, не можна когось з
героїв виділити як лиходія, жертву, або абсолютно ідеального. У кожного своя
правда, а глядачеві лише необхідно вирішити, чия з них йому ближче.

8. Особливості хронотопу у п'єсі «Вишневий сад»

9. Жанрова своєрідність п'єси.

Тема п’єси “Вишневий сад” – міркування драматурга про долю Росії, про її
минуле, сьогодення й майбутнє, причому вишневий сад, “прекрасніше якого
нічого на світі нема”, персоніфікує для Чехова батьківщину (“Вся Росія наш
сад”, – говорить Петя Трофимов. Ідуть у минуле колишні хазяї країни – помісні
дворяни, духовно безпомічні й практично неспроможні в економічних і
суспільних умовах початку XX століття. На зміну їм приходить енергійна
ділова людина – купець і підприємець, вона заради наживи спотворює землю й
руйнує її красу. Чехів, однак, вірить, що згодом у Росії з’являться й інші люди,
які будуть не рубати, а саджати сади.

“Вишневий сад”, як і інші п’єси Чехова, відрізняється яскравою художньою

своєрідністю, що обумовлено прагненням автора максимально наблизити театр
до життя. Тому драматург свідомо відмовляється від багатьох традиційних
театральних прийомів: відділення героїв на позитивні й негативних, від довгих
монологів і реплік “убік”, від жанрової однозначності. По жанрі “Вишневий
сад” – комедія, але незвичайна – лірична комедія.

Відомо, що автор і режисер-постановник, А. П. Чехов і К. С. Станіславський,

розійшлися у визначенні жанру “Вишневого саду”.

Режисер Мхата прочитав п’єсу як драму, підкреслюючи тим самим, по-перше,

драматизм переживань хазяїв маєтку й, по-друге, смутне враження від загибелі
краси світу – вишневого саду, що приноситься в жертву вигоді Слізні
переживання Гаева й Раневской – хазяїв маєтку – були прийняті за чисту
монету, що суперечило авторському задуму. Чехов назвав свою п’єсу комедією
й наполягав на цьому визначенні в листах до Станіславського.

Таким чином, в “Вишневому саду” немає по-справжньому нещасних героїв, які

б сприймали життя дійсно драматично.

При цьому в п’єсі є смішні, навіть фарсові ситуації (“нещастя” Епиходова,

падіння Пети зі сходи), непорозуміння (Варячи помилково б’є ціпком Лопахина
замість Епиходова), комічні характери ( Симеонов-Пищик зі своїми вічними
грошовими проблемами, Шарлотта з її черевомовленням і фокусами та ін. ).
Отже, Чехов цілком обгрунтовано міг назвати свою п’єсу комедією. Для
створення комічного ефекту драматург майстерно використовує традиційні
комічні прийоми.

Наприклад, в “Вишневому саду” Чехов прибігає до “пародійного відбиття”, або

“кривому дзеркалу”. Центральних героїв, які зовні виглядають чи ледве не
трагічними персонажами, автор оточує “бічними”, відверто фарсовими
фігурами Ці останні підкреслюють комічну сутність центральних
(псевдодраматических) персонажів. Так, Епиходов зі своїми “двадцятьома
двома нещастями” представляє карикатуру на інтелігента Петю Трофимова,
Дуняша – карикатуру на Раневскую, Яша – на Гаева, Симеонов-Пищик – на
Лопахина.

10. Семантика образу «вишневого саду».

 Символ саду у п'єсі «Вишневий сад» займає одне із центральних
місць. Саме з садом автор порівнює Росію, вкладаючи це порівняння до вуст
Петра Трофимова: «Вся Росія – наш сад».

Для кожного героя символ саду у комедії «Вишневий сад» має значення. 
Дія п'єси починається в травні, коли вишневий сад, долю якого належить
вирішити господарям, цвіте, а закінчується восени, коли вся природа
завмирає. Цвітіння нагадує Раневській і Гаєву їхнє дитинство і молодість, цей
сад був поруч із ними все життя, і вони просто не уявляють, як його може не
стати.  Вони люблять його, вони захоплюються і пишаються ним,
розповідаючи, що їхній сад занесений до книги пам'яток місцевості. Вони
розуміють, що здатні позбутися маєтку, але в їхніх головах не може вкластися,
як можна вирубати прекрасний сад і на його місці налаштувати якісь дачі. А
Лопахін бачить прибуток, який може принести, але це лише поверхневе
ставлення до саду. Адже, купивши його за величезні гроші, не залишивши
конкурентам на аукціоні жодного шансу заволодіти ним, зізнається, що цей
вишневий сад, найкраще, що він коли-небудь бачив. Урочистість від покупки
пов'язана насамперед з його гординею, адже неписьменний мужик, яким
Лопахін себе вважав, став господарем там, де його дід і батько були рабами.

Найбайдужіше до саду відноситься і Петя Трофімов. Він визнає, що сад

гарний, він милує погляд, надає якоїсь важливості життю своїх господарів, але
йому кожна гілочка і листочок розповідають про сотні кріпаків, які трудилися,
щоб сад процвітав і що цей сад – пережиток кріпацтва, з яким необхідно
покінчити. Це ж він намагається донести і до Ані, яка любить сад, але вже не
так сильно, як її батько, готова до останнього за нього триматися. І Аня розуміє,
що неможливо розпочати нове життя, зберігши цей садок.  Саме вона закликає
мати піти, щоб закласти новий сад, маючи на увазі, що необхідно почати інше
життя, яке дозволить вписатись у реалії часу.

З долею маєтку та саду тісно пов'язаний і Фірс, який прослужив у ньому

все своє життя.  ін занадто старий, щоб починати щось спочатку, та й була в
нього така можливість, коли кріпацтво скасували і хотіли його одружити, але
здобуття свободи для нього стало б нещастям, і він прямо говорить про це. Він
глибоко прив'язаний до саду, до будинку, до господарів. Він навіть не
ображається, виявивши, що його забули в порожньому будинку, чи тому, що в
нього вже немає сил і йому байдуже, чи тому, що розуміє: старе існування
закінчилося, а в майбутньому вже нічого для нього немає. І як же символічно
виглядає смерть Фірса під звуки саду, що вирубується, це пов'язано з тим, що
заключній сцені роль символів переплітається - звук струни, що лопнула, тоне в
звуках ударів сокир, показуючи, що минуле безповоротно пішло.