2. Особливості драматичного конфлікту в п’єсі Г.

Ібсена
«Ляльковий дім»

У «Ляльковому домі» центральною постала проблема становлення жінки в буржуазному

суспільстві. Проте «жіноче питання» один із аспектів проблеми звільнення людської особистості.
Безпосереднім об’єктом зображення драматург обрав сім’ю, котра багато в чому може здаватися
ідеальною. А фінал п’єси, як бачимо, — результат катастрофи, який і сам є катастрофою,
позбавлений будь-яких елементів компромісу. Але такий фінал не можна назвати
неблагополучним. Героїня не загинула, а навпаки, стала переможницею, бо ніби знайшла себе і
мала достатньо мужності, аби здійснити свою волю і відкинути все, що їй заважало. Разом із тим
ця перемога мала трагічний відтінок, бо вона означала болісний розрив Нори з усім її попереднім
життям (особливо з дітьми) і зробила її самотньою у протистоянні суспільству з його нормами
моралі. Таким чином, перемога Нори, тобто її внутрішнє звільнення та обрання нею свого
справжнього шляху не означало завершення її боротьби, навпаки, дійсні випробування героїні ще
попереду — після того, як спуститься завіса. Тільки тоді почнеться боротьба Нори за своє
самоствердження, за пізнання справжніх законів життя [4, с. 442].

Підроблений підпис на векселі становить «таємницю», характерну для методу Ібсена; з’ясування
соціальної та моральної суті цієї «таємниці» є справжнім змістом драми. Конфлікт виник за вісім
років до початку сценічної дії, але не був усвідомлений. Події, що проходять перед нашими очима,
перетворюються у з’ясування суті суперечності, яка виникла в минулому. Конфліктують офіційні
погляди та природно-людські потреби. Проте фінал драми не дає, як це було властиво
драматургії до Ібсена, розв’язки конфлікту: Нора залишає дім чоловіка, не знайшовши
позитивного вирішення, але сподіваючись спокійно розібратися в тому, що трапилось і усвідомити
його. Незакінченість дії підкреслюється тим, що Хельмер, її чоловік, залишається в очікуванні
«дива з див» — повернення Нори, їхнього взаємного переродження. Незавершеність дії,
«відкритий фінал» є наслідком того, що в Ібсена конфліктують не окремі суперечності, які можна
усунути в рамках драматичного часу, але драматург перетворює свої твори у форум, на якому
обговорюються найголовніші проблеми, вирішити які можна лише зусиллями всього суспільства і
не в рамках художнього твору. Ретроспективна драма, на відміну від драми зі звичайною
композицією, є кульмінацією, що виникла після подій, які їй передували, і за нею постануть нові
події [4, с. 443].

Характерною рисою драми Ібсена є перетворення соціальних за своєю суттю суперечностей у

моральні та вирішення їх у психологічному аспекті. Увага концентрується на тому, як Нора
сприймає свої вчинки та вчинки інших, як змінюється її сприйняття світу та людей. її страждання
та важке прозріння стають основним змістом твору.

Прагнення переглянути всі сучасні погляди з точки зору людяності перетворювало драми Ібсена
в цілу низку дискусій. Сучасники стверджували, що нова драма почалася зі слів Нори, сказаних
Хельмару: «Нам з тобою є про що поговорити».

У психологічній драмі Ібсена значну роль відіграє символіка. Маленька жінка бунтує бунт проти
суспільства, вона не хоче бути лялькою в ляльковому домі. Символічною є назва п’єси —
«Ляльковий дім». Символіка підтримується цілою системою «ігор»: Нора грається з дітьми, з
чоловіком, з лікарем Ранком, і вони, своєю чергою, ведуть гру з нею; гри стосується репетиція
тарантели та історія з мигдалевим печивом і т. д. Усе це готує читача та глядача до фінального
діалогу Нори та Хельмара, де вона дорікає чоловіку та батькові і всьому суспільству за те, що її
перетворили на іграшку, а вона зробила іграшками своїх дітей, продовжуючи недобру традицію
загальної гри. Символ «ляльковий дім» вказує на головну ідею драми — на занедбання людського
в людині [4, с. 443].

Полишення жінкою родини, яким закінчувалася п’єса, вважалось у ті часи скандалом. П’єса Ібсена
розпочинала дискусію, яка переходила зі сцени у глядацький зал. Драматург досягнув того, що
глядач став його «співавтором», а його герої вирішували ті самі проблеми, які хвилювали
глядачів та читачів.
Про Ібсена говорили, що його п’єси починалися там, де раніше звичайно закінчувалися. Можна
сказати й інакше: вони закінчувався там, де розпочиналася справжня, дійсна боротьба, де мало
відбутися випробування сил героя, тобто там, де могла б початися нова п’єса. Тому фінал
«Лялькового дому» називали відкритим.

Кінцівка твору вказала на наявність у суспільстві «справжньої людини», яка прагнула до свободи
та внутрішньої незалежності і була здатна заради певних цілей піти на будь-які жертви,
відмовитися від компромісів.

Г. Ібсен — драматург «нової драми». Його драматичні твори стали є «п’єсами про людську душу»,
в яких йшлося, насамперед, про напружену, здебільшого трагічну боротьбу індивідуальності за
власний унікальний світ.

У п’єсах «нової драми» відбулося зближення драматургічного простору з тією реальністю, в якій
жили глядачі. Драматург буквально брав із сучасних персонажів їхню мову, поведінку, одяг, а
також максимально наблизив декорації до місць їхнього проживання. Автор відкрив якісно нові
джерела драматичного у звичайній прозі повсякденного існування. Він істотно збагатив коло тем,
які можна було виставляти в театрі: різноманітні соціальні проблеми, становище жінок у
суспільстві, спадкові хвороби, влада грошей [10, с. 68].

У п’єсах «нової драми» не було чіткої межі між комедією і трагедією. Ця риса поетики стала
наслідком бажання Ібсена максимально наблизитися до дійсності, повсякденне життя
трагікомічне.

Композиція п’єс мала інтелектуально-аналітичний характер. її аналітизм полягав у тому, що

майже всі п’єси розпочиналися показом ілюзії щастя, а закінчувалися катастрофою. Драматург
показав, що злагода, комфорт, в яких жили його персонажі, а також нібито добрі стосунки між
ними — оманлива видимість. У такий спосіб він розкрив суперечності сучасного світу. Його драми
називали інтелектуально-аналітичними, бо вони завершувалися інтелектуальним осмисленням
персонажами власного життя. Герої промовляли те, що диктувала їм логіка власного характеру,
який письменник розкрив з небаченою для нього майстерністю і психологічною глибиною [10, с.
68].

Незавершена кінцівка — найвидатніший внесок «нової драми» в світову драматургію. У деяких

п’єсах розв’язка не була розв’язанням проблем, а їхньою постановкою, конфлікт не вичерпувався
після завершення дії, а дедалі більше загострювався. Така відкритість фіналу краще відповідала
вимогам сучасного проблемного театру, який і намагався створити Ібсен.

Особливості «нової драми» Ібсена:

— вірогідність дійсності, яка зображена в п’єсах;

— створення образів типових, нерозривно пов’язаних з оточуючим їх И повсякденним світом:

— вони підкреслено індивідуалізовані;

— пов’язані з життєвою реальністю;

— справді значні;

— контрастність світів — сьогодення і віддаленість;

— місце дії зовсім не змінювалося або змінювалося незначно;

— розрив між благополучною видимістю і крайнім неблагополуччям суспільства;

— чіткість композиція, велике значення деталей; кінцівка п’єси незавершена, відкрита;

— обминає експозицію драми, починає дію напередодні катастрофи; події переносить у
передісторію;

— відмова від зовнішнього драматизму дії і зосередження на аналітичному розкритті характеру,

конфлікту і сюжетних таємниць [4, с. 448].

Глибокий аналіз ідейно-художнього новаторства норвезького драматурга подав у статтях

«Квінтесенція ібсенізму» (1891) і «Драматург-реаліст своїм критикам» (1894) відомий англійський
драматург Б. Шоу. Він підкреслив головну особливість Г. Ібсена — повернення до сучасного
життя, незалежність від забобонів свого часу, критику хибних ідеалів суспільства. За словами Б.
Шоу норвезький драматург «наполягав на тому, щоб вища мета була надихаючою, вічною,
безперервно розвиваючою, а не зовнішньою, незмінною, фальшивою…не літерою, але духом…не
абстрактним законом, а живим потягом» [4, с. 449].

Усвідомлення і виділення письменником глибокого внутрішнього протиріччя між «ідеалом» та

«дійсністю» і визначило художню структуру його п’єс про сучасність.
 3. Характеристика дійових осіб.

Образ лялькового дому, який перш за все характеризує героїню, по-

різному висвічує динаміку розвитку характерів драми. Їх п'ятеро, основних
персонажів – сама Нора Хельмер, її чоловік Торвальд Хельмер, подруга
Христина Лінне, приватний повірений Нільс Крогстад, а також доктор
Ранк, сусід та друг родини Хельмерів. Усі вони виявляють власне ставлення
до світу "лялькового будинку" – світу ілюзорного благополуччя.
Нора. Головна мешканка "лялькового дому", – "лялечка-іграшка",
спершу для батька, потім для чоловіка, які по-різному в неї "грають".
Водночас Нора й "лялечка", яка поступово перетворюється на метелика й
вилітає на волю.
Нора – вродлива, хазяйновита, грайлива жінка. Вона справжня окраса
родини і домівки молодого адвоката Торвальда Гельмера. На прикладі долі
головної героїні твору (на перший погляд, цілком щасливої і реалізованої в
сімейному житті) драматург показує безправ'я жінки, її суспільну і родинну
неповноцінність. Усе, чим пишалася і що любила героїня твору, виявилося
красивим самообманом. Образ Нори подано у розвитку. На початку драми
жінка цілком серйозно вважає, що гідність її чоловіка постраждає, якщо він
дізнається, що вона врятувала йому життя. Утім, наприкінці твору перед
нами постає сильна і зріла особистість: вона не хоче виконувати роль
прикраси в подружньому домі. Не хоче почуватися винною, що свого часу
самостійно прийняла життєво важливе рішення. Нора залишається вірною
своїм уявленням про гуманність і порядність та покидає світ "лялькового
дому", в якому панує "правильна" фальш. Головна героїня драми мала
реальний прототип – норвезьку письменницю Лауру Кілер. Вона для
лікування свого чоловіка взяла в банку велику позику, оскільки він
відмовився позичати гроші у свого заможного батька. Не змігши вчасно
повернути позику і опинившись у скруті, жінка мало не зважилася на
підробку платіжного векселя. Після одужання коханий чоловік дізнався
про фінансові проблеми дружини. Під тиском оточення він розлучився з
нею, забравши дітей. Лауру ж визнали душевно хворою та аморальною
особою. Однак згодом пристрасті вляглися і сім'я відновилася.
В образі Нори втілено право жінки на власну гідність, вибір моральної
позиції й життєвого шляху. Нора усвідомила, що в бажанні зберегти
сімейне щастя вона пожертвувала найдорожчим – правдою та
внутрішньою сутністю. "Лялька" в руках Торвальда, вона не помітила, як у
пристрасному коханні втратила своє єство, як дім, що тримався на брехні,
перестав бути справжнім. Як крихкий іграшковий будинок, він
"розвалився" від першого удару долі.
Ситуація, у якій опинилася Нора, трагічна, але справжньою трагедією
є її життя, адже той, кого вона вважала високим ідеалом, заради якого вона
пожертвувала собою, виявився не гідним цієї жертви. Й усвідомивши це,
вона вже не може жити так, як раніше. Незважаючи на те, що після
приходу Крогстада Торвальд став таким, як раніше, Нора прийняла
рішення піти з дому. Куди вона йде? Вона й сама не знає… Але жінка йде
від фальші й обману, від "лялькового" світу, де вона не може бути собою, де
немає щирих стосунків і де в ній самій не бачили особистість.
Торвальд Хельмер. Чоловік Нори Торвальд Гельмер, попри всі свої
добрі якості, якими нагородив його автор (на початку п'єси видається, що
Норі може позаздрити будь-яка жінка: милий, щедрий, закоханий), є, по
суті, дрібним егоїстом, який у глибині душі не знає ніяких інших міркувань,
крім тих, що диктуються благополуччям його власного "я". Його смаки,
його уподобання, його погляди завжди й у всьому на першому плані. Коли
Нора іноді й відстоювала свою думку, чоловік не тільки ігнорував її, а ще й
сердився і її ж називав упертою. Його закоханість настільки ж претензійна,
наскільки й дріб'язкова. Усі думки, усі почуття Нори мають бути
зосереджені на ньому одному. Він не переносить навіть, коли вона
розповідає про людей, що були для неї дорогими в минулому, одразу ж
починає ревнувати. Після прочитання листа Торвальда хвилювала лише
його репутація: що скажуть люди. Він боявся, що його доброчесна сім'я
може стати приводом для суспільного скандалу. Торвальда найбільше
цікавить, як уберегти імідж родини й не допустити Нору до виховання
дітей. Нора, яка його обожнювала, після листа Крогстада ніби перестала
існувати для Торвальда як жінка й людина взагалі. Отримавши згодом
боргове зобов'язання і зрозумівши, що тепер йому ніщо не загрожує,
Торвальд сказав, що пробачає дружині все, що вони знову можуть жити
так, як жили раніше. Та Нора уже зрозуміла справжню сутність свого
чоловіка і покидає його.
Доктор Ранк. Друг сім'ї Хельмерів, кожного дня навідує їх, Норі
подобається проводити час з доктором. Ранк – тяжкохворий, готується піти
в інший світ. Цей образ є психологічно складним і трагічним. Його щире
нерозділене кохання до Нори створює контрастний фон для історії родини
Хельмерів. Останні дні доктора Ранка на межі життя й смерті зовсім по-
іншому відображають образ Торвальда й стосунки Хельмерів, позбавлені
справжньої довіри.
Фру Лінне. Подруга дитинства Нори. Крістіна Лінне пережила багато
нещасть: вийшла заміж за нелюба, бо на її руках була хвора мати і два
малих брати. Через деякий час чоловік фру Лінне помирає. Жінка тяжко
працює, щоб поставити на ноги братів і лікувати хвору матір, яка згодом
помирає. Прибувши до Хельмерів, Крістіна просить про посаду в банку,
адже їй потрібно за щось жити. У минулому, ще до заміжжя, у фру Лінне
був закоханий Крогстад. Крістіна відкинула його кохання, адже тоді він був
бідним, а вона мусила піклуватися про матір і братів. Саме через це фру
Лінне вийшла заміж за заможного чоловіка. Побачивши у Нори Крогстада,
Крістіна вирішує поєднати з ним своє життя, адже він теж став вдівцем, в
нього залишилися малі діти, яким потрібна матір. Крогстад погоджується
на пропозицію фру Лінне і навіть хоче забрати свій лист, який Торвальд ще
не прочитав. Та Крістіна переконує його, що найкраще буде, коли між
Торвальд про все дізнається, і між Хельмерами відбудеться щира розмова:
"Хай вони нарешті поговорять між собою по щирості. Неможливо, щоб далі
це тривало – завжди ці утайки, виверти…".
Нільс Крогстад. Приватний повірений, у якого Нора у минулому
позичила гроші на лікування Торвальда. Нора приховала це від чоловіка,
тому досі таємно повертає Крогстаду гроші. Нільс вирішив скористатися
підробленим підписом батька Нори, щоб зберегти свою посаду в банку,
адже Торвальд став директором банку і хоче звільнити Крогстада. У процесі
розвитку сюжету Крогстад змінюється. Він виявляється тепер не таким,
яким його раніше знала Нора, – духовно ницим і жорстоким. Крогстад
поводився аморально, удався до шантажу, але то було зроблено заради
дітей. Зустріч із Крістіною Лінне, надія на можливе сімейне щастя разом із
нею пробудили в його душі не відомі раніше почуття великодушності й
совісті. Надіславши лист, він через деякий час повертає боргове
зобов'язання.
Інвар, Боб, Емма. Діти Хельмера і Нори, з якими більшість часу
проводить нянька Анна-Марія. Нора любить дітей, та коли Торвальд
переконує її, що вона погано може на них вплинути, жінка відгороджує
себе від Інвара, Боба і Емми. Нора свідомо не допускає себе до дітей, щоб їм
не зашкодити, тому що вірить у те, що сказав чоловік: "Майже всі, хто рано
схибив у житті, мали брехливих матерів".
Під час аналізу драми «Пер Гюнт» особливу увагу варто звернути на трансформацію фольклорних
мотивів, специфіку образу героя п’єси, оскільки драму присвячено проблемі самотності, пошуку
людинoю самої себе в стосунках з близькими та Богом. Художні особливості інтелектуально-
аналітичної драми розглядаються на прикладі п’єси «Ляльковий дім» — першої соціально-
психологічної п’єси Ібсена. Варто зосередитися на таких маркерах, як демаскування прихованих вад,
амбівалентність образів персонажів, розгортання дії в замкненому хронотопі, залучання глядача
до інтелектуально-аналітичної розв’язки драми. У п’єсі — два сюжети і два конфлікти. Перший —
зовнішній — боротьба Нори і Крогстада, який шантажує головну героїню підробленим векселем.
І другий (головний) — боротьба природних прагнень живої особистості (Нори) з мертвими догмами
суспільства. Героїня під час цієї боротьби переконалася, якими насправді є її чоловік Хельмер і їхній
дім (образ-символ лялькового дому). Підтекст (авторські ремарки, незавершеність фраз, короткі
репліки) допомагають зрозуміти внутрішній світ персонажів, складне життя людської душі (див.
завдання 3). Розв’язка твору — наслідок катастрофи й, власне, катастрофа — розпад родини й вихід
Нори з дому. І якщо під час очікування реакції чоловіка щодо підробленого векселя в душі Нори панує
страх, надії на диво або думки про самогубство, то наприкінці п’єси вона спокійно й гідно вирішує
залишити цей ляльковий дім.