Семінарське заняття № 2

ТЕМА: Роман «Батько Горіо» в структурі епопеї О. де Бальзака «Людська комедія»

1. Літературна програма, викладена в передмові до «Людської комедії» письменника.

У "Передмові" до "Людської комедії" автор пише: "Ідея цього твору народилася внаслідок порівняння
людства із тваринним світом" — все живе за єдиним законом: "кожний для себе".
"Передмова до "Людської комедії" є найповнішим вираженням естетико-літературної програми Бальзака:
в ній він проголошує свої творчі засади, формулює провідні методологічні принципи й подає проспект
своєї унікальної епопеї.
Основні положення "Передмови...": Ідея цього твору народилася внаслідок порівняння людства з
тваринним світом; Прагнення віднайти в суспільстві єдиний механізм, оскільки воно, на його думку,
схоже на Природу; Письменник виділяв три форми буття людини: "чоловіки, жінки і речі"; Головна ідея
задуму - дати величезну панораму суспільства на засадах закону егоїзму; Бальзак не сповідував
руссоїстських ідей про "природну доброту людини".
В романі розвиваються головні теми романіста: «влада грошей», «егоїзм людини та її гонитва за
насолодою», «втрачені ілюзії».

2. Задум і структура «Людської комедії». Цикли романів, їх послідовність і жанрова своєрідність.

Задум — створити цикл романів, в яких автор хотів змалювати сучасну йому Францію, дослідити
суспільство, визначити рушійні сили його розвитку, основні типи і характери людей.

Твір складається з трьох частин: "Етюди про звичаї", "Філософські етюди", "Аналітичні етюди".
Найбільша частина "Людської комедії" - "Етюди про звичаї" поділяється на "Сцени приватного життя",
"Сцени воєнного життя", "Сцени сільського життя". у цих етюдах автор подає детальний опис усіх
людських типів. Цей розділ мав свій власний план і поділ його на підрозділи невипадковий. По-перше, це
дало змогу авторові показати панорами суспільства. По-друге, у структурі розділу виявився
бальзаківський погляд на розвиток суспільства і людини. На думку Бальзака, суспільство і кожна окрема
людина проходять схожі стадії у своєму розвитку: від народження до старості.

"Сцени приватного життя" символізують добу життя людини, коли їй властиві ідеали і ілюзії. "Сцени
сільського життя" відповідають періоду життя, коли людина підводить підсумки, осмислює пережите.
Для єдності "Людської комедії", Бальзак - "перехідні персонажі": одні й ті самі герої виступають у різних
творах як головні або другорядні. Сюжети окремих творів відступають на задній план, а на передній
виходить саме життя, його рух, хаотичний, але закономірний.

Внутрішня побудова "Людської комедії" така, що великі романи і повісті чергувалися у ній з новелами
-"перехрестями" - "Принц богеми", "Ділова людина", "Комедіанти невідомо для себе". Це, скоріше,
мимоволі написані етюди, основна цінність яких - зустріч із добре відомими письменнику персонажами,
яких на короткий час знову об´єднала інтрига.
"Людську комедію" письменник будував за принципом циклічності: більшість персонажів переходили із
твору у твір, виступаючи головними дійовими особами в одних та епізодичними - в інших. Бальзак
сміливо відмовився від сюжету, де біографія того чи іншого героя давалася повністю.
Таким чином, важливий композиційний принцип "Людської комедії" - взаємодія і взаємозв´язок
різних частин циклу.
“Людська комедія” — багатотомна колекція пов'язаних між собою творів письменника, роман-епопея або
цикл романів, в яких зображуються значні історичні події, що висвітлюють різнобічне життя народу,
класову боротьбу суспільства, складне поєднання дійових осіб.
3. Історія створення роману «Батько Горіо», його місце в структурі «Людської комедії».
Роман був написаний восени 1834 р. із швидкістю, незвичайною навіть для Бальзака, — десь за півтора-
два місяці. Роман був задуманий Бальзаком як розповідь про сумну долю старого Горіо. Про тісний
зв'язок роману «Батько Горіо» з цілим «Людської комедії» свідчить і те, що не тільки Растіньяк, а й
близько тридцяти його персонажів виступають або згадуються в інших творах бальзаківської епопеї. Але
ж у більшості випадків звернення до «героїв, що повертаються», означає в тій чи іншій мірі й повернення
до певної проблематики, певних тем, ідейних чи сюжетних мотивів, типажу тощо.
В бальзаківській епопеї маємо також твори («Покинута», «Силует жінки» та ін.), котрі тематично й
сюжетно тяжіють до роману «Батько Горіо» як локального центру. Все це зрештою дозволяє назвати
даний роман одним з вузлових творів «Людської комедії», від якого тягнуться різноманітні ниті до інших
її творів.

4. Особливості композиції роману - поєднання кількох самостійних сюжетних ліній;

Подібно до інших творів Бальзака, роман “Батько Горіо” містить докладні описи інтер’єрів, звичаєвих і
побутових деталей, портретів персонажів, їхнього одягу, манер тощо. Особливо це характерно для
експозиції творів, зокрема й роману “Батько Горіо” з його знаменитим описом пансіону мадам Воке, який
став хрестоматійним. Письменник був переконаний, що без побутових елементів, без описовості сюжет
не буде правдивим, але ці скрупульозні, детальні описи були для нього не самоціллю, а засобом
виявлення залежності характеру й ментальності персонажів від життєвого середовища. Відтворення
драматизму сучасного життя та виявлення його прихованих причин і в цьому романі залишається
першорядним завданням автора. Єдину можливість зробити сучасність цікавою для читачів Бальзак
вбачає у виявленні під її безбарвною поверхнею бурхливих пристрастей, драматичних колізій, потаємних
глибин, які бентежать розум і почуття. Гостро відчуваючи драматичну природу сучасного динамічного
суспільства, письменник скрізь знаходить приховані драми – вони розігруються і в розкішних особняках
аристократів, і в жалюгідних притулках для злиденних, таких, як пансіон мадам Воке.
Тут перед нами постають різні соціальні світи, що є полюсами тогочасного суспільства, причому Бальзак
не лише протиставляє їх, а й прагне розкрити внутрішні зв’язки між ними. Співвіднесені між собою, ці
світи по-новому освітлюють один одного, розкриваючи нові грані й властивості. Так виникає
стереоскопічність художнього зображення, характерна для “Людської комедії” і водночас робиться
важливий крок на шляху до комплексного художнього осягнення “суспільного цілого”, до його всебічного
змалювання, що було генеральною метою Бальзака

Роман побудований на сплетінні двох сюжетних ліній: долі молодого Єжена Растіньяка, що приїхав з
провінції „вибитися в люди”, та старого комерсанта Горіо, життєва гра якого вже закінчувалася. тому, що
ці його позитивні риси поступово втрачаються під натиском безжального життя, в якому все тримається
на йогоїстичному інтересі та владі грошей. „Диявол розкошів потрапив йому саме в серце”, і тому,
засвоївши уроки віконтесі де Боссан та каторжника Вотрена, Растіньяк починає боротьбу за свій
особистий успіх.

Структура роману ускладнилася, з'явилися пов'язані між собою, але водночас і різні за змістом сюжетні
лінії, що відкрило перед письменником нові можливості у дослідженні й зображенні сучасного
суспільства. Тут перед нами постають різні соціальні світи, які є полюсами тогочасного суспільства,
причому письменник не лише протиставляє їх, а й прагне розкрити внутрішні зв'язки та співвідношення
між ними. Співвіднесені між собою, ці різні світи по-новому освітлюють один одного, розкриваються
новими гранями та властивостями
5. Представники різних соціальних верств в творі, особливості їх характеристики; засоби творення
образів.

Горіо, Растіньяк, Вотрен, віконтеса де Босеан майже однаковою мірою можуть претендувати на головне
місце у творі. При цьому кожен з них є окремою соціальною групою з відповідними їй уявленнями: Горіо
— буржуазія, Растіньяк — провінційне дворянство, віконтеса — паризьке великосвітське дворянство,
Вотрен — злочинний світ. Життєвий шлях Горіо відтворює історію збагачення, яке ґрунтувалося на
розрахунку, і падіння, коли життя підпорядковується почуттю. Растіньяк утілює в собі молодих
шанолюбців, які спочатку наївно гадають, що всього можна досягти наполегливою працею, але які
поступово усвідомлюють, що основний рушій суспільства — корисні зв'язки, якщо відсутні багатство і
високі титули, що забезпечують перші місця у державі. Віконтеса де Босеан, багата і знатна від
народження, необхідна автору для того, щоб показати їхню ефемерність, якщо людську душу заполонює
почуття. Вотрен, каторжанин-утікач, майже романтична за своєю силою — і фізичною, і духовною —
особистість, утілює в собі сміливий розрахунок, який позбавлений емоції, ґрунтується на глибокому
знанні сучасного світу. Вотрен і віконтеса де Босеан, перебуваючи на різних соціальних полюсах, подані
як своєрідні ідеологи сучасності, що однаково розуміють її сутність.
Система образів роману «Батько Горіо «підпорядкована не лише соціальному принципу, а й сімейному:
тут змальовані сім'я Растіньяків, де Ресто. Нусінженів, Тайферів, де Босеан, Горіо. Щоразу автор показує,
як інтимні сімейні стосунки, якщо вони й були, змінюються стосунками грошовими. Цю думку
найчіткіше виражає помираючий Горіо: «За гроші купиш усе, навіть дочок». Для Бальзака у сімейних
стосунках розкриваються суспільні стосунки.

Проблематика, розкрита у творі, зачіпає взаємовідносини у сім'ї, а й суспільстві. Необхідно розуміти, що

французький соціум того часу був досить неоднорідний, а розрив між різними групами настільки
великий, що перехід з одного соціального прошарку в інший не був можливим. У тому числі й на цій
проблемі намагається наголосити автор.

6. Пансіон пані Воке як «суспільство в мініатюрі»; роль предметної деталі.

Пансіон мадам Воке - один з останніх притулків знедолених людей, які не можуть платити за притулок
більш стерпний. Бальзак проводить нас по заплутаних лабіринтах цього «царства убогості». Бальзак -
майстер точних деталей. І в описах, і в портретах героїв, і в зауваженнях, кинутих побіжно, відчувається
рука досвідченого художника. Опис пансіону мадам Воке був би не повним, якби читач майже фізично не
відчув би особливий, липкий «трактирний запах». Поява самої мадам Воке, деталі її портретної
характеристики доповнюють картину «потертої, скаредної, згущеної» убогості .
У пансіоні мадам Воке постійно проживають сім постояльців - паризьке суспільство в мініатюрі.
Господиня, котра «з точністю астронома відміряє свої турботи в залежності від ціни пансіону», тримає їх
у чорному тілі.
Пансіон володіє якоюсь фатальною силою тяжіння, стає універсальною територією, де схрещуються
шляхи і долі всіх дійових осіб роману, незважаючи на їх соціальну приналежність.
Так пансіон мадам Воке перетворюється в романі Оноре Бальзака «Батько Горіо» на символ втрачених
ілюзій і розбитих сердець, де життя безжально перемелює, як зерно млинові жорна, слабких і дарує
примарну надію сильним - стати господарем «чотирьох мільйонів» франків.

7. Проблема формування характеру провінціала, моральний вибір Ежена Растиньяка, мотив

спокуси.
З Растіньяком в роман увійшла тема молодої людини в буржуазному суспільстві, якій судилося стати
однією з центральних в «Людській комедії». Основний зміст цієї теми зводиться у Бальзака до показу
того ,як буржуазне суспільство, засноване на «принципі вигоди «,розбещує молоду людину ,як ціною
моральної деградації досягає вона життєвого успіху. За Бальзаком ,інакше й бути не могло,оскільки в
новому суспільстві безроздільно панує егоїзм ,воно розв’язує гірші нахили й пристрасті людини і дає їм
найширший простір. Діє, з точки зору письменника,всупереч сутності суспільства і його основним
функціям. Ежен Растіньяк і є одним з тих героїв «Людської комедії», в яких дана тема, весь комплекс
проблем і колізій, з нею пов’язаних, знайшла найбільш глибоке й переконливе вираження. Растіньяк – чи
не найпопулярніший герой Бальзака, його ім’я стало прозивним для певного типу людини – удачливого
кар’єриста , розумного,не дуже розбірливого у способах досягнення своєї мети і не позбавленого навіть
деяких симпатичних рис.

8. Тема грошей і пристрастей, специфіка її художньої реалізації (образ татуся Горіо);

Головна тема — тема грошей, пристрасть до золота. Письменник дослідив у двох головних аспектах:
• філософський, як причина розпаду «природних» зв'язків, коли духовними цінностями свідомо
жертвували заради досягнення матеріальних цінностей;
• соціальний, коли стан людини у суспільстві визначався товщиною гаманця, а втрата капіталу вела до
втрати обличчя, і тоді людина ставала «нічим» — пустим місцем.
Центральна фігура цього художнього дослідження — батько Горіо — типовий представник епохи
Реставрації. Ще в молодості Горіо свято повірив у силу золота: все купується і продається. Він спритно
використав голод за часів революції і «продаючи борошно вдесятеро дорожче», нажив великі капітали,
став фабрикантом вермішелі. Для героя гроші самі по собі нічого не варті, він здобував їх тільки заради
своїх дочок — Анастазі й Дельфіни. Він прагнув для них лише щастя і заради цього робив усе, що міг, —
забезпечував грошима, вигідно, з його точки зору, видав заміж — за барона і графа. Аж тоді розпочалася
його справжня драма. Він мріяв про здійснення свого найзаповітнішого бажання — щоб на його
самовіддану батьківську любов дочки відповідали таким самим почуттям. Та дівчата змалку звикли до
розкошів, і це згубило їхні душі. А коли Горіо допоміг дочкам вийти із скрутного становища, витративши
на них свої останні заощадження, і перетворився на злидаря, вони забули про нього.
Важливо зазначити, що «пристрасть» — родинна риса сім'ї Горіо. Пристрасно і безжалісно добував свій
мільйон голова сім'ї. З усією егоїстичністю і пристрастю затамовували свою жадібність його дочки. Для
батька Горіо і для його дочок пристрасть — це природне почуття. Різниця лише в тому, що дочки взагалі
втратили своє людське обличчя через пристрасть, а батько з усією пристрастю, хоча і в спотвореному
вигляді, присвятив себе їм.
Трагедія Горіо — яскравий приклад того, як буржуазна дійсність нівечила стосунки між дітьми й
батьками. Пізніше його дочки також стануть жертвами, а виграють представники нової формації, такі як
Ежен де Растіньяк, аристократ — альфонс Максим де Трай.

9. Стильові особливості твору. Особливості українських і російських перекладів.

Подібно до інших творів Бальзака, роман “Батько Горіо” містить докладні описи інтер’єрів, звичаєвих і
побутових деталей, портретів персонажів, їхнього одягу, манер тощо. У романі перед нами постають різні
соціальні світи, що є полюсами тогочасного суспільства, причому Бальзак не лише протиставляє їх, а й
прагне розкрити внутрішні зв’язки між ними. Співвіднесені між собою, ці світи по-новому освітлюють
один одного, розкриваючи нові грані й властивості. Так виникає стереоскопічність художнього
зображення, характерна для “Людської комедії” і водночас робиться важливий крок на шляху до
комплексного художнього осягнення “суспільного цілого”, до його всебічного змалювання, що було
генеральною метою Бальзака.
Твори Оноре де Бальзака в Україні були відомі ще у 30-х роках ХІХ ст. Тарас Шевченко, а потім Іван
Франко читали його романи у російських перекладах. Обидва вважали Бальзака найвидатнішим
письменником-реалістом французького та європейського мистецтва слова. Українською окремі твори
письменника почали перекладати з останньої третини XIX ст., а у 80-х роках виник задум видати
десятитомне зібрання, якому, на жаль, не судилося вийти повністю. Найбільше українських перекладів
Бальзака виходило у 20-х — на початку 30-х років XX ст. завдяки наполегливості Валер’яна
Підмогильного. Класичними стали переклади творів Бальзака українською мовою, виконані І. Сидоренко,
Є. Дроб’язком, М. Рудницьким та іншими.
Підмогильний був організатором, редактором і перекладачем п’ятнадцятитомного видання творів Оноре
де Бальзака. Як і багато інших українських письменників і перекладачів, він став жертвою сталінського
терору.

Література
1. Анненкова О.С. Зарубіжна література ХІХ століття: європейська реалістична проза 1830-1880-х років.
– К.: Знання України, 2006.
2. Анненкова О.С. Історія зарубіжної літератури: від Стендаля до Мопассана. - К., 2008.
3. Єременко О. Влада золота та її філософія в повісті “Гобсек” // Всесвітня література в середніх
навчальних закладах України. – 1999. – № 5. – С. 23.
4. Жукова А. Композиційний принцип аналізу художнього твору Оноре де Бальзака “Батько Горіо” //
Зарубіжна література в навчальних закладах. – 1996. – №4. – С. 19.
5. Логвин Г. Людська комедія... Індивідуалізм, егоїзм, прагнення до наживи // Всесвітня література в
середніх навчальних закладах України. – 1997. – № 8. – С. 41.
6. Моруа А. Прометей, или Жизнь Бальзака. – М., 1986. – 356 с.
7. Мухін В. “Гобсек” О. де Бальзака // Всесвітня література в середніх навчальних закладах України. –
2001. – № 8. – С. 44.
8. Наливайко Д. Несподіваний Бальзак // Всесвіт. – 1990. – №9. – С.2.
9. Пастернак Б. Хто ж він – мсьє Бальзак? // Зарубіжна література в навчальних закладах. – 2002. – №6. –
С.14-15.
10. Пацановська Л. Гобсек – це не лише живоглот // Всесвітня література в середніх навчальних закладах
України. – 1999. – № 5.
11. Султанов Ю. Проницательные „наблюдатели человеческих характеров”. Материалы к изучению
романов Стендаля и Бальзака (10 класс).// Зарубіжна література в навчальних закладах. – 2000. – №9. –
С.33.
12. Чечетіна Л. “Принижуватися заради грошей не варто...”: Романтичні й реалістичні тенденції в повісті
Бальзака “Гобсек” // Зарубіжна література. – 2004. – № 9. – С. 26-30.
13. Чичерин А. Произведения О. Бальзака “Гобсек”и“Утраченные иллюзии”. – М., 1982. – 187 с.
 Завдання

1. Вибрати п΄ять цитат із провідними ідеями Передмови до «Людської комедії» та

прокоментувати їх.

"Письменник повинен мати тверді погляди в питаннях моралі й політики, він повинен бути
вчителем людей, а людям не потрібен наставник, який навчав би їх сумніватися",— сказав
Бональд.
Письменник — людина освічена, з великим обсягом знань та сформованою картиною світу.
Свої думки та бачення втілює в своїх героїв, відтак впливає на розуми та свідомості своїх
читачів. Визначальною рисою письменника-реаліста є «правдивість»— у розумінні «вірності
дійсності», яку відображає митець. Справжнє мистецтво незмінно прагне відображати істини й
цінності людського буття, які, однак, не залишаються незмінними. Письменник має бути
здатним дати найпереконливіші відповіді на виклики певної доби, найповніше виразити «істини
буття», як вони мисляться й переживаються сучасниками.

“Суспільне середовище сповнене випадковостей, яких не дозволяє собі Природа, бо суспільне

середовище складається з Природи і Суспільства.”
Співставляючи людство з тваринним світом письменник наголошує на складності людського
буття: “ ... у світі тварин не буває драм, там рідко доходить до сум'яття; звірі лише
нападають одне на одного — ото й усе. Люди теж нападають одне на одного, але наявність
розуму, більша або менша, надзвичайно ускладнює їхню боротьбу.” Відтак, на життя людини
впливають не лише біологічні, а й соціальні фактори, суспільство формує особистість,
зважаючи на її природні схильності: вдосконалює або занепащає її, адже “ крамар іноді стає
пером Франції, а дворянин, буває, опускається на саме дно.”

“Кожен, хто привносить свою частку в царство ідей, кожен, хто вказує на те або те
зловживання, кожен, хто таврує несправедливість, прагнучи викорінити її, неминуче здобуває
славу людини аморальної.... Сократ був аморальний, Христос був аморальний — обох
переслідували в ім'я суспільного ладу, який вони підривали, прагнучи його поліпшити.”
Цитата говорить про ймовірність виникнення викривленого та несправедливого ставлення до
митця, який несе свої ідеї в маси, звертає увагу суспільства на значущі проблеми, реально
висвітлює картину життя, виражає свою думку, прагне привернути увагу людей суспільно-
значущих проблем. Готовність письменника до критики з вірою в подальше прийняття:
“Зрештою, письменник, який не певен, що зможе витримати вогонь критики, не повинен і
братися за перо, так само як не повинен вирушати в дорогу мандрівник, якщо він сподівається
на незмінно ясну погоду. “

“Я не вірю в нескінченне вдосконалення людського суспільства, я вірю у вдосконалення самої

людини.”
Автор розглядає людину як незавершене створіння, що піддається впливу почуттів та спокус,
розвиває стійкість та волю, формуючи свою особистість. Людина і є суспільство. Кожен вкладає
свій внесок в соціум, вдосконалюючи або руйнуючи його. Ми всі впливаємо одне на одного,
отже, змінюючи себе, можемо змінювати суспільство.

“Тварина не знає, що таке власність, не знає ні наук, ні мистецтва, тоді як людина,

 скоряючись закону, який ще належить вивчити, прагне відбити свої звичаї, думки, життя в
усьому, що пристосовує для своїх потреб.”Автор в чергове підносить сутність людини, її
можливості та здібності, адже: “усе ж тварина — принаймні так нам здається — в усі часи
поводиться приблизно однаково, а от звичаї, одяг, мова, оселя князя, банкіра, митця, міщанина,
священика, бідняка дуже різні за різних часів і постійно змінюються з розвитком цивілізації.”
Так людина здатна як на високі подвиги, так і на низькі справи, формується внаслідок впливу
пристрастей та середовища. Людина утворює та розвиває щось нове для задоволення власних
потреб. Людина здатна впливати на маси, адаптує або адаптується до навколишнього, збагачує
або спустошує цей світ. Автор пояснює закономірності розвитку суспільства, особливо — зміну
суспільних формацій.

2. У чому складність визначення жанру «Людської комедії»

Дуже проблематично точно й однозначно визначити жанр цього твору. Найчастіше його
визначають як цикл романів або епопею. Навряд чи подібні визначення відповідають жанру
«людської комедії». Формально — це цикл літературних творів, у багатьох із яких відсутні
засоби зв’язку з рештою творів (наприклад, ані сюжети, ані проблематика, ані спільні герої не
пов’язують романи «Шуани...», «Селяни», «Блиск і злидні куртизанок» і повість «Шагренева
шкіра»). І таких прикладів чимало. Визначення епопея також лише частково стосується
«Людської комедії». Для епопеї (у сучасному її вигляді) характерна наявність стрижневих героїв
та спільного сюжету, чого не було у Бальзака.
Найскладніший варіант циклічної єдності — це об’єднання в межах одного задуму творів
різних жанрів (романів, оповідань, новел, нарисів, повістей). У цьому разі величезна кількість
персонажів, масштабність узагальнень письменника також дозволили говорити про епопею.
Зазвичай у такому контексті передусім згадують про «Людську комедію» Оноре де Бальзака і
про «Руґон-Маккарів...» Еміля Золя, створених під упливом бальзаківського шедевра.

3. Проаналізувати прийоми розкриття теми влади грошей у романі «Батько Горіо» на

прикладі епізоду за вибором.

Тема влади грошей — основна в романі. Пропоную розглянути її на прикладі епізоду смерті
Горіо.
Навіть у передсмертному маренні Горіо будує божевільні плани, як добути багатство, щоб
допомогти своїм “ангелам”. Він вмирає, а дочки так і не приходять проводити батька в останню
путь. Поховання батька Горіо оплачують чужі люди. Перед смертю Горіо усвідомлює причину
свого нещастя. Він не потрібен їм тому, що він бідний: “Ах, коли б я був багатий, якщо б я не
віддав їм своє багатство, а зберіг би у себе, вони були б тут, у мене б щоки лисніли від їх
поцілунків”.

Фінал твору трагічний і психологічно важкий: лежачи на смертному одрі, Горіо не проклинає
своїх дочок, навпаки, він прощає їх і благословляє. Розуміючи безмірну прагматичність своїх
дітей, він не може звинувачувати їх, навіть більш того - виправдовує їх вчинки .

Що ж сталося з дітьми цього нещасного людини? Чи винен батько, що балував їх? Після його
смерті цей факт стає очевидним. Як зауважує автор роману вустами однієї героїні - все життя
парижан будується на титулах і грошах, щирість тут не вважається чеснотою, а скоріше,
поганим тоном або навіть пороком.
Тема грошей увиразнюється за допомогою докладних описів інтер’єрів, звичаєвих і побутових
 деталей, портретів персонажів, їхнього одягу, манер тощо.
Разом з тим описи в романі “Батько Горіо” (як і в інших творах Бальзака) – це ніби декорації, у
яких розгортається драматична дія, набираючи дедалі більшого напруження. Відтворення
драматизму сучасного життя та виявлення його прихованих причин і в цьому романі
залишається першорядним завданням автора. Єдину можливість зробити сучасність цікавою
для читачів Бальзак вбачає у виявленні під її безбарвною поверхнею бурхливих пристрастей,
драматичних колізій, потаємних глибин, які бентежать розум і почуття. Гостро відчуваючи
драматичну природу сучасного динамічного суспільства, письменник скрізь знаходить
приховані драми – вони розігруються і в розкішних особняках аристократів, і в жалюгідних
притулках для злиденних, таких, як пансіон мадам Воке.

4. Психологізм Бальзака: спокуса і моральний вибір Ежена Растіньяка.

Одна з наскрізних тем “Людської комедії” – моральний розклад і деградація суспільства під
впливом “закону особистої вигоди”. В різних аспектах, в незліченній кількості життєвих
варіантів показує письменник, як чесність і порядність вбиваються, пануючим в буржуазному
суспільстві “фінансовим началом”. Власне, у цьому полягає моральний сенс всіх тих історій
молодої людини в буржуазному суспільстві, які подає Бальзак у “Людській комедії”.

Ежен де Растіньяк - доволі поширений тип у літературі XIX ст. Це юнак, який приїхав до
столиці, аби зробити кар’єру. Париж постає символом цивілізації, правила якої молодому
провінціалові ще доведеться опановувати. Наївні, прекрасні ілюзії, тобто віра в благородство
людей, у кохання, в самопожертву, потроху розвіюються і замість них залишається холодний
розрахунок та егоїзм світського лева. Бальзак описує внутрішній світ студента, виявляючи
більшість аспектів власного бачення людини взагалі. На думку письменника, Ежен де Растіньяк
- тип слабкої людини, якій бракує волі, аби боротися зі спокусою. Він дуже добре бачить, що
опанування наук, вдосконалення себе в галузі правознавства - чесний і благородний шлях, але
надто важкий та невдячний. На ньому суцільні колючки і зовсім немає троянд. Таке майбутнє
Растіньяка не влаштовує. Він жадає усе й одразу. І для досягнення цього не переймається
добором засобів. Треба навчитися використовувати людей та грати ними, як пішаками у шахах.
Таким трампліном для стрибка вгору Еженові слугуватимуть жінки.

Вирішальну роль у «перевихованні» бідного провінціала відіграють наочний приклад (те, що

зробили з Горіо його дочки) і «добрі поради» пана Вотрена та пані де Босеан, глибоких знавців
людей. Намагаючись переконати Растіньяка в слушності своїх поглядів, Вотрен розбещує його
також ідейно. Його головна теза проста — «чесністю не можна добитися нічого». Є два способи
увійти у суспільство : або геній (річ дуже рідкісна), або підкуп (і так живуть усі). І якщо це так,
то треба сміливо відкинути нікому не потрібну соромливість і стати хижаком, який полює на
свої жертви.

Процес «перевиховання» провінціала на справжнього парижанина умовно можна розподілити

на три фази: «перші кроки» (невдалі спроби увійти в дім Анастазі де Ресто, осмислення цього
досвіду та уроки світської науки, які він отримує від Вотрена і пані де Босеан), «велика
спокуса» (початок роману з Дельфіною і роман з Вікториною - до арешту Вотрена), «втрата
останніх ілюзій» (хвороба Горіо і його похорон, під час яких Ежен усвідомлює себе цілком
новою людиною). І знову Бальзак залишається вірним своєму наміру - проникати в глибину
речей, цього разу в душу блискучого паризького франта. Перед нами постає «художнє
зображення тих звивистих шляхів, якими веде своє сумління світський честолюбець,
намагаючись обійти зло, аби не порушити зовнішню пристойність і водночас досягти своєї
мети».
«Перевиховання» Ежена де Растіньяка завершується зі смертю батька Горіо. Незважаючи на
зіпсованість, студент ще спроможний відчувати жаль до страждаючих: він купує старому
вермішельнику ліки, робить спроби привести до нього дочок і влаштовує його похорон. Проте
водночас Ежен втрачає свої останні ілюзії. Роман завершується символічною картиною: Ежен
дивиться шаленим поглядом на Париж і кидає йому виклик: «Ну тепер побачимо, хто кого!» Це
вже інший Растіньяк, не той наївний провінціал, якого ми бачили на початку твору і яким
нехтували бундючні мешканці столиці, а майбутній володар життя, холодний, безжалісний,
егоїстичний.