Мабуть, у світі не існує тих поетів і письменників, які б не писали про кохання.

Пояснити це можна просто, адже мова йде про почуття, яке дуже багато значить
у житті кожної людини. Воно настільки велике, що спонукає до самовираження і
надихає митців на творчість.
Розглядаючи тему кохання у творах українських поетів-романтиків, неможливо
оминути творчість великого Кобзаря українського народу Т. Г. Шевченка. Його
романтичні балади «Тополя», «Катерина» та інші твори про кохання настільки
реалістично відсвітлюють цю тему, що не виникає ні найменшого сумніву у
правдивості цих історій. Здається, що герої творів Т. Шевченка й справді існували
в реальному житті.
Я вважаю, що вивчення ліричної поезії та спілкування з нею, будь-то класичні
твори чи поезії сучасних авторів, додає нашому духовному світові шляхетності,
збагачує та урізноманітнює наше світосприйняття. До такої поезії належать
«Лісова пісня» Л. Українки, «Зів’яле листя» І. Франка, ліричні твори М.
Рильського, П. Тичини, Л. Костенко, В. Симоненка та багатьох інших, не менш
талановитих і відомих авторів. Усі ліричні поезії цих авторів сповнені
неповторним почуттям кохання, коли взаємним, а коли нерозділеним, коли
світлим, а коли й болючим, та у будь-якому випадку — напрочуд реальним.

Складно говорити про шляхетність та кохання, спираючись на твір Івана Франка

"Чого являєшся мені у сні". Адже шляхетність - це або належність до суспільного
прошарку "шляхта", або шляхетність душі, що характеризується честю,
виликодушністю та милосердям. А хіба ліричний герой вказаного твору
милосердний або великодушний? Ні, він усього лише сумує за невідбувшимся
коханням, жаліє себе, мріє про взаємність.  Хіба він за щось прощає героїню, хіба
думає про її почуття? Ні! Він зациклений на собі, як більшість закоханих.
А щодо шляхетних вчинків, їх можна вгадати за непрямими натяками. "В житті ти
мною згордувала, моє ти серце обірвала і з нього вирвала одні оті ридання
голосні, пісні" - ця цитата може вказувати на виликодушність героя в тому сенсі,
що він не нав'язував коханій свою любов, не примушував її до взаємності, не
намагався нею маніпулювати. Про такі вчинки героя також говорить цитата "Ти ж
знаєш, знаєш, добре знаєш, як я люблю тебе без тями, як мучусь довгими
ночами і як літа вже за літами свій біль, свій жаль, свої пісні у сердці здавлюю на
дні".Тобто, він не докучав їй своїми стражданнями. Дійсно, хіба вона винна у
тому, що не любить його?  Тому так, істине кохання може надихнути на шляхетні
вчинки, такі як залишати сво страдання при собі та не змушувати нікого любити
тебе.
І. Франко, як і його товариш по перу, усе своє творче життя присвятив проблемам
поневоленого українського народу. Він вважався найвідданішим борцем за свободу та
незалежність своїх співвітчизників, використовував для цього усю силу свого поетичного
слова. Великий Каменяр багато сил віддав для того, щоб покращити життя українців і
розповісти про проблеми співвітчизників якомога ширшому загалу.
Але поряд з цим І. Франко завжди залишався людиною з усіма її переживаннями та
почуттями. Тому велике місце серед його творів займали ліричні поезії, присвячені темі
любові. Лобов до рідного краю і рідного народу присутня майже у всіх його творах, а ось
твори про кохання були зібрані у відому збірку «Зів’яле листя», що вважається
найвидатнішим творчим доробком поета і його біографічною сповіддю. Неперевершеність
поетичних творів І. Франка про кохання підтверджується тим, що деякі з них з часом були
покладені на музику і багатьма українцями й досі вважаються народними піснями.
Отже, життя та творчість Б. Грінченка та І. Франка дуже схожі між собою. Обидва митці були
відданими борцями за свободу рідного народу, обидва щиро любили свою землю й
українську природу, обидва особливе значення надавали найкращим людським почуттям,
обидва вважали, що найвеличніше з них — це любов.