Художні особливості

барокової поезії

Уч. Юсипович І.В. гімназія “Троєщина” м.Київ

 Літературний диктант
Вставте пропущені слова: Митці бароко мали на меті
викликати не спокійне релігійне чи естетичне
почуття, а … людську душу, спонукати її до … .
Барокові твори залишають враження неспокою,
бентежать… . Цьому сприяє система …,
перебільшень, іносказань. Твори бароко
відзначаються підкресленою… .Їх не варто
сприймати розумом, бо вони розраховані не на… , а
передовсім на… . Барокова символіка відзначається
… смислів. Основою поетики бароко є … .

Для справки: роботу уяви; пошуку вічних істин, себе, Бога;

контрастність; розбурхати, пробудити; тропів, символів;
логічне сприйняття; багатозначністю; розум і серце,
хвилюють уяву; метафоричністю і символічністю.
 ПЕРЕВІР СЕБЕ:
Митці бароко мали на меті викликати не спокійне
релігійне чи естетичне почуття, а розбурхати,
пробудити людську душу, спонукати її до пошуку
вічних істин, себе, Бога. Барокові твори залишають
враження неспокою, бентежать розум і серце,
хвилюють уяву. Цьому сприяє система тропів,
символів, перебільшень, іносказань. Твори бароко
відзначаються підкресленою метафоричністю і
символічністю.
Їх не варто сприймати розумом, бо вони розраховані
не на логічне сприйняття , а передовсім на роботу
уяви. Барокова символіка відзначається
багатозначністю смислів. Основою поетики бароко є
контрастність.
 
Поезія
ДЖОН ДОНН (1572-1631) –
англійський поет, засновник «
метафізичної школи» поезії,
доктор богослов’я.
«…був одним з англійських
поетів, котрий оспівував кохання і
не боявся зізнатися, що
складається з тіла, розуму і душі…
справді, творчість Донна
відображає різні прояви людської
натури, складність духовного
буття особистості, що дало
підстави визнати його главою
літературної школи англійських
метафізиків». (Р.Брук)
 Джон Донн
Головна риса «метафізичної поезії»- поєднання
напруги почуттів з глибокою роботою розуму,
спрямованого в безкінечність в очікуванні духовного
одкровення.
У ліриці Донна поєднуються світські та релігійні
мотиви. Поет описує стан людини бароко, яка живе
напруженим внутрішнім життям, уміє цінувати
почуття, усвідомлює безмежність світу і йде
нелегким шляхом до Бога та вічних цінностей. Донн
стверджує можливість морального прозріння й
осяяння людини завдяки роботі її душі й розуму. Для
його поезії характерна метафоричність, поєднання
палкої чуттєвості з трагічними мотивами,
оригінальний паралелізм.
 Джон Донн
Народився в родині торгівця,
освіту отримав в
Оксфордському та
Кембріджському університетах,
вивчав право, брав участь у
військових походах. Служив
секретарем у лорда-хранителя
державної печатки Англії,
згодом став членом
парламенту і землевласником.
У 1621р. прийняв сан
священника англіканської
церкви і став настоятелем
лондонського собору Св.Павла.
Джон Донн
Його проповіді були
помітним явищем у
релігійному житті Англії
того часу.
Джон Донн за життя не
друкував своїх віршів.
Вперше збірка його поезій
«Вірші» була надрукована
після смерті митця у 1633р.
До неї увійшли любовні
«Пісні та сонети», цикл
«Священі сонети», поема
«Анатомія світу», елегії,
сатири, послання, епіграми.
ЛУІС ДЕ ГОНГОРА-І-АРГОТЕ
ЛУІС ДЕ ГОНГОРА-І-АРГОТЕ
(1561–1627) – іспанський поет.
Народився у Кордові, в збіднілій
аристократичній родині. Вивчав
право і теологію в
Саламанкському університеті.
Був ключником у соборі
Кордови, згодом стає
священником. Декілька років
служив при королівському дворі.
Не зробив кар’єри, бідував.
Перша поетична збірка
«Поетичні твори іспанського
Гомера» вийшла після смерті
поета в 1627р.
 ЛУІС ДЕ ГОНГОРА-І-АРГОТЕ

Поет вважав, що його поезія призначена для

культурних людей, які повинні не бездумно
сприймати вірші, а шукати в них прихований смисл.
Саме процес «розгадування» спонукає до власних
роздумів і дарує естетичну насолоду. Його вірші
насичені пишними образами, відзначаються
декоративністю та підвищеною мальовничістю.

Гонгоризм – школа в іспанській поезії XVI-XVII,

представники якої тяжіли до метафоризації,
вишуканого поетичного мовлення, абсолютизації
«аристократичного духу».
 Джамбатіста Маріно
ДЖАМБАТТІСТА МАРІНО (1569-1625) – італійський
поет, уплинув на європейську поезію. Саме йому
належить вислів, що мистецтво має дивувати і
вражати. Народився в Неаполі у родині правника,
вів легковажний спосіб життя, не хотів навчатися,
за що був вигнаний з батьківського дому.
Був спритним авантюристом. У Римі служив
кардиналу П’єтро Альдобрандіні. Жив у Венеції,
потім при дворі герцога савойського Карла
Еммануїла, у Франції, куди був запрошений Марією
Медічі.
Перша збірка поезій була надрукована у 1602р.
Найбільш відомими були збірка поезій «Ліра»,
поеми «Руйнування Єрусалима», «Адоніс».
 Джамбатіста Маріно
Представник італійської
галантної поезії, майстер
словесних ефектів:
ускладненої метафори,
оксюморонів,
несподіваних порівнянь.
Розширив тематичні
рамки поезії, вніс нові
барви в любовну лірику.
На його честь названо
літературну течію.
Марінізм
Марінізм – стильова
течія в італійській
літературі,
представники якої (М.-
А. Акілліні, Дж.Артале)
абсолютизували
наслідування художніх
принципів доби
Ренесансу, пропагували
гедоністичне
сприйняття життя як
засіб протистояння
дисгармонії світу.
 Робота з текстом
Виразно прочитайте поезії, складіть узагальнюючу таблицю
Автор
Назва поезії
Тема
Художні образи
Основна думка
Характерні ознаки бароко
 
 
 
 
 
 
 
Джон Донн із циклу «Священний сонет» (переклад В.Марача)
5
Я -- світ маленький, створений з земних
Інградієнтів й ангельських чеснот;
Та має згинуть він серед скорбот
З тих пір, як поселивсь тут чорний гріх.
Ти, що над нами, Батьку наших втіх,
Що шлеш нам ласку з осяйних висот,
Наповни очі мої буйством вод,
Щоб світ втопивсь мій в морі сліз гірких.
Якщо ж топить не хочеш, то омий,
І в полум'ї згорить хай -- спопели
Й розвій за вітром у полях прах мій,
Лиш не в багатті хтивості й хули:
Спали, мене, о Боже, в тім вогні,
Що, знищивши, спасіння дасть мені!
 Джон Донн
19
Щоб мучить мене, крайнощі у всім
Зійшлися; я -- клубок із протиріч;
В душі моїй зустрілись день і ніч;
Веселий щойно -- враз стаю сумним,
Впадаю в гріх й розкаююсь у нім,
Любов кляну й хвалу їй шлю навстріч;
Вогонь я й лід, жену й тікаю пріч;
Німий в мольбі, великий у малім.
Я зневажав ще вчора небеса --
Молюсь сьогодні й Богові лещу,
А завтра вже від страху затремчу --
Й набожність потім знов моя згаса.
Коли тремтів від страху я -- ті дні
Спасіння, може, принесуть мені.
Ель Греко “Святий Петро”
Луїс де Гонгора-і-Арготе
 Галерник
На галері, на турецькій
I до лави там прикутий,
Руки на весло поклавши,
Очі втупивши додолу,
Він, драгутівський невільник,
Біля узбереж Марбельї
Нарікав під звук суворий
Ланцюга й весла своїх:
"О святе іспанське море,
Славний береже і чистий,
Коне, де незмірна безліч
Сталася нещасть наморських!
Ти ж бо є те саме море,
Що прибоями цілує
Краю батьківського мури,
Короновані і горді.
 Галерник
Про дружину принеси ти Але ти німуй, о море,
Вістку і скажи, чи щирі Якщо смерть її забрала;
Плач її і всі зітхання, Що Хоч цього не сміє статись,
мені і тут лунають. Бо живу я поза нею,
Бо якщо полон мій Бо прожив я десять років
справді Без свободи і без неї
Ще оплакує, як легко В вічній каторзі при
Ти могло б південні води веслах
Перлами перевершити! Не вбиває сум нікого".
Дай же, о криваве море,
Відповідь; тобі не тяжко Враз потужно розгорнулось
Це вчинити, якщо Шестеро вітрил галерних,
правда, I звелів йому наглядач
Всю свою ужити силу.
Що і води мають мову.
Луїс де Гонгора-і-Арготе (перекладач: Михайло Орест)
До троянди
Постала вчора, завтра щоб сконати!
Хто дав тобі минущості зажити?
Була ти сяйна, щоб так мало жити.
Невже задля ніщоти процвіла ти?

Якщо в красі обман пережила ти,

Побачиш скоро чар її убитий,
Бо в ній, красі твоїй, лежав укритий
Випадок надто рано смерть прийняти.

Коли тебе рука потужна зріже

(Таким є садівництва призволяння),
Погубить уділ твій дихання хиже.

Не розцвітай же! Він, тиран, чатує;

В ім'я життя відроч своє постання:
Воно - твоє, і смерті передує.
Луїс де Гонгора-і-Арготе “До ревності»
Ти - стану найяснішого тумани,
Ти - аду шал, змія ти, в драговині
Народжена, що криє в зеленінні
Пахучих лук жало неублаганне!

У нектарі кохань дання ти тьмяне,

Ти - в чаші кришталевій подих тліні,
Меч, що завис лише на волосині,
Любовним поривам гальмо захланне!

Вернись в місця похмурі, де була ти,

О ревносте, любові вічний кате,
Або вселися в царство жаху люте.

Ні, в нім не змістишся: що дотепер ти

Не спромоглась себе саму пожерти,
Від пекла більшою ти мусиш бути.
Ель Греко Марія Магдалена
 Підсумок уроку

Завдання: Що характерно
для ліричного героя
барокової поезії?

(письмово)

Домашнє завдання:
опрацювати ст.236-239
підручника, вивчити
вірш.