Вірші Федеріко Гарсіа Лорки

Зміст
Збірка “Канте хондо” (1921-1922).........................................................................................................1
«Гітара»....................................................................................................................................................2
Збірка “Циганське романсеро” (1928)..................................................................................................3
«Балада про Чорну тугу»........................................................................................................................4
Збірка “Тамаритянський диван” (1936)..............................................................................................5
«Газела про темну смерть»...................................................................................................................5
«Касида про сон під зорями»...................................................................................................................7
«Коли помру»............................................................................................................................................9
Джерела.....................................................................................................................................................9

Збірка
“Канте
хондо”
(1921-1922)
Ця збірка — не окремі вірші, а цілісний твір, що відзначається єдністю задуму, наскрізними
образами-лейтмотивами і драматизмом. Час, про який йдеться у творі, — ніч. Не невипадково Ф.
Гарсіа Лорка вважав, що канте хондо1 — пісня нічна. Нема в ній ні ранку, ні вечора, ні гір, ні долин, є
тільки зоряна ніч. За словами поета, канте хондо — це спів, “зосереджений у собі самому і страшний, як
сам морок; своїми золотими стрілами він вражає нас у серце”; це багатство вищих злетів людської душі,
він нагадує спів птахів, природну мелодію лісу, струмка. Канте хондо (глибокий спів) неможливий без
«дуенде»2 - справжнього натхнення.
У віршах “Канте хондо” співає, ридає, тужить сама природа. За словами поета, його вірші "сповнені
розкішного пантеїзму"3. Для нього Бог і природа — це єдиний всесвіті І все, що є у ньому, — зірки,
місяць, рослини, тварини, люди — тісно пов’язане між собою. Почуття матеріалізуються і живуть, як і

1
Канте хондо — одноголосий глибокий спів східного характеру з елементами арабської, циганської й індійської
мелодики, здавна поширений на півдні Андалузії. Це короткі, в три-чотири рядки пісні, в яких обов’язково
передбачається імпровізація.
Виконується співаком (кантором) і гітаристом (токаором): жінка танцює, молодий чоловік грає на гітарі, а старий
співає надтріснутим голосом. Голосом співака, рукою гітариста, тілом танцівниці рухає «дуенде».
Співоча техніка канте хондо: звук повинен зароджуватися глибоко в грудях і проходити через самісіньке серце.
Співаки «канте хондо» дорого платили за своє мистецтво — чимало з них рано помирало.
Тема канте хондо — людське горе і страждання.
Персонажі — повітря, земля, море, вітер, ридання.
Особливості канте хондо: музикальність слова, його звуковий візерунок, гортанність голосових переливів.
2
«Дуенде» (в буквальному перекладі «дух, домовик») - вибух почуттів, напруга всієї людської істоти, пристрасть,
без якої немає справжнього натхнення, сила, народжена могутнім спалахом усього людського єства. Вірш буде
мати магічну силу, якщо у ньому присутній дуенде. Великі митці півдня Іспанії, цигани й андалузці, знають, що
неможливо висловити жодного почуття у пісні, танці або грі, якщо не прийде дуенде
3
Пантеїзм — філософське ідеалістичне вчення, яке ототожнює Бога з природою

1
http://svitliteraturu.com/load/dopomoga_uchnju_iz_zar_lit/11_klas/analiz_virshiv_f_g_lorki/20-1-0-919
все інше в природі. Самотність “в чорнім плащі” ходить і думає (“Самотина”), зойк лишає за собою тінь
кипариса (“Ай!”), полум’я свічки “тяжко замислилось” (“Свічка”).
Кожен цикл цієї книги (“Поема циганської сигірії”, “Поема самоти”, “Поема пісень-стріл”,
“Малюнки Петенери”, “Дві дівчини”, “Троє міст”, “Шість химер”) — окрема закінчена поетична
драма.
Орієнтуючись на фольклор, поет ніколи не копіював його. У народних піснях поет шукав їх глибинну
сутність і неповторність колориту. Використовуючи старовинні народні пісні, автор наповнив їх власним
світосприйманням, поєднавши фольклорні елементи з новими досягненнями пісенного мистецтва.
«Гітара»
Вірш «Гітара» входить до циклу “Поема циганської сигірії (сигірія — одна з форм канте хондо) збірки
«Канте хондо» (андалузькі народні пісні).
Поет працював над нею протягом 1921-1926 pp., а надрукував лише в 1931 р.
Незмінний супутник виконавців канте хондо — гітара. Для Гранади гра на гітарі – невід’ємна частина
життя, а віртуозне володіння нею – національна риса іспанців. Сам Лорка був талановитим гітаристом,
учасником багатьох музичних вечорів.
Гітара
Як заридала
моя гітара,-
розбилась досвітку
криштальна чара.
Ой заридала
моя гітара...
Хочу утішить -
надармо,
хочу утишить -
намарно.
Плаче, як вода,
що рине з яру,
плаче, як вітер,
що жене хмару.
Хочу впинити -
надармо,
вона ридає
за даллю.
Плаче пісок гарячий,
кличе біле латаття,
плаче стріла за ціллю,
вечір кличе світання,
плаче в голім гіллі
пташка остання.
А-ой, гітаро!
У серці п'ять ножів
одним ударом!

За змістом це сповідь, пісня-плач. Ритм вірша нагадує людське ридання, яке то наростає, то затихає, щоб
перехопити подих. Мелодія гітари порівнюється в ньому з плачем. Ридання гітари — ридання серця,
схлипи душі, які звеличують дух, підносять його над буденністю. Втішити ридання гітари неможливо.
Переконуючи у цьому, автор використовує метафоричні порівняння: “плаче, як вода, що рине з яру”;
“плаче, як вітер, що жене хмару”.

2
http://svitliteraturu.com/load/dopomoga_uchnju_iz_zar_lit/11_klas/analiz_virshiv_f_g_lorki/20-1-0-919
Поет змушує переживати разом з людиною і природу (плачуть пісок гарячий, біле латаття, вечір,
світання, пташка остання). Ритмічні повтори відтворюють стан тривоги, передчуття чогось трагічного,
що збувається в останній частині вірша — смерть вражає серце співця: У серці п’ять ножів Одним
ударом!
Цей пантеїстичний плач передається й за допомогою алітерації звуків «р» та «л». Останній образ вірша
багатозначний. «П’ять ножів» (в оригіналі — п’ять шпаг) — це пальці музиканта, що примушують
ридати гітару, а разом із нею й людське серце. Отже, порівняння гітари з серцем не випадкове. До теми
смерті поет звертається у кожному циклі. Але смерть не може побороти радість життя, хоча трагедія, за
словами Гарсіа Лорки, “живе в кожнім серці”.

Збірка “Циганське романсеро”4 (1928) романс еро, касида- один із жанрів поезії середньої азії,
схожий на нашу оду, газель- невелика віршована форма у 7 ст, складається із 12 рядків
Цигани- людний народ, три обличчя болю – андалузька туга, боріння розуму і душі з таєницею, яка
оточує їх, кохання
Використовує міфологію, образність, фольклор

Над творами, які ввійшли у цю збірку, Ф. Гарсіа Лорка працював протягом 1923—1926 рр.
Підкреслюючи композиційну цілісність романсеро, автор у своїх листах і виступах називав його то
книгою, то поемою, то навіть “піснею про Андалусію”.
У збірці поет знову звертається до народної творчості, зокрема до улюбленого жанру — романсу. Він
задумав поєднати епічність з ліричною стихією, а циганську міфологію з повсякденністю. І в результаті
вийшло “щось незвичайне і дивовижне”, новий тип романсу, сповнений внутрішньої напруги й
динамізму.
Чому ця книга про Андалусію отримала назву “Циганське романсеро”? Циганська тема органічно
входить у поезію Ф. Гарсіа Лорки ще з початком роботи над “Канте хондо”, де цигани виступають як
народні співаки. В “Циганському романсеро” вони вже не просто співаки, а носії духу пісні, уособлення
народних музичних основ. Автор заперечував тим, хто називав книгу “романсеро про циган”. Він
говорив: “Це — поема про Андалусію, а циганською я називаю її тому, що “циганське” — значить
найблагородніше і найбільш показне в Андалусії”.
Зовні яскравий і чарівний світ збірки насправді складний і трагічний. Головна її героїня, за словами
поета, — Скорбота. У цьому світі проливається кров, вирують пристрасті, скніють і гинуть люди.
Своєрідну гармонію циганського світу порушує не смерть, а жандармерія, яка протистоїть природному,
людському, музичному началу (“Балада про іспанську жандармерію”).
Тема жандармерії пов’язана з тим, що в 1923 p., коли Ф. Гарсіа Лорка закінчував “серію циганських
романсів”, в Іспанії відбувся державний переворот, установилась влада військово-монархічної диктатури,
втіленням якої в очах іспанців були жандарми. Цигани, сміливі й мужні люди, ні перед ким і ні перед чим
не схилялися, і тільки жандармам не чинили опору.
Крім головного тематичного мотиву “цигани і жандарми” є ще один, не менш важливий, — “циганські
святі”. У ньому переплітаються характерні для народної міфології християнські і язичницькі елементи.
“Циганське романсеро” — зразок художнього твору, в якому, за словами автора, пов’язується
“міфологічне з відвертою буденністю”.
Збірка “Циганське романсеро” створює прекрасний і трагічний світ, в якому все поряд — життя і смерть,
надія і туга, казка і реальність.

«Балада про Чорну тугу»

Вірш «Балада про Чорну тугу» входить до збірки «Циганський романсеро», у якій Лорка намагався
відтворити циганську міфологію, поєднавши її із буденністю. Здатність циган безоглядно віддаватися
пристрастям, їхня спорідненість зі стихіями природи, прагнення волі завжди вабили поета. Проте у своїй
творчості Лорка ніколи не дублював циганський фольклор. Митець вважав, що поет «повинен писати
4
Романс — невеликий словесно-музичний твір, зазвичай ліричного змісту, для голосу в музичному супроводі.

3
http://svitliteraturu.com/load/dopomoga_uchnju_iz_zar_lit/11_klas/analiz_virshiv_f_g_lorki/20-1-0-919
натяками, повертаючи міфи профілем, а то й виділяючи лише одну їхню рису». «Балада про Чорну тугу»
- яскравий зразок «профілю» одного з циганських міфів.
Балада про Чорну тугу
Клюють півні темний обрій,
ніяк сонця не знаходять;
Самотина Горова
із гори крутої сходить.
Пахне кіньми і тінями
її тіло, лите з бронзи,
груди, два курні ковадла,
круглим жалем тужать-стогнуть.
"Самотино, що шукаєш,
чом блукаєш самотою?"
"Чом блукаю, сама знаю,
що тобі до мого болю?
Я шукаю в цьому краї
саму себе, свою долю".
"Самотино, моє горе,
коли кінь закусить повід,
заженеться з гону в море,
буйна хвиля його втопить".
"Не кажи мені про море!
Проростає туга чорна
на оливковій землі
під зелений шепіт-гомін".
"Ти скажи, яка ж то туга,
яка мука невгамовна,
що з очей тобі сльозить
гіркота терпка лимонна?"
"Мечусь дома, як причинна,
з тою тугою жалькою,
волочаться долі коси
і по кухні, й по алькову.
Все на мені з тої туги
гагатом чорним холоне...
Ой льолі ж мої ллянії,
ой макове моє лоно!"
"Самотино! Вмийся біло
непочатою водою,
собі серце заспокой,
може, знайдеш свою долю". (Переклад М. Лукаша)

Використовуючи ліро-епічну форму балади, Ф. Гарсіа Лорка створює образ всесвітньої туги, яка
“проростає на оливковій землі”. Головна героїня твору_— Самотина, що шукає “саму себе, свою долю”.
Це символ відчуженості людини, її важких блукань у лабіринтах власної душі та дійсності, а також
вічного пошуку сенсу буття.
Образ Самотини персоніфікується за допомогою традиційних фольклорних засобів — порівнянь,
метафор, епітетів тощо. Самотина не в змозі знайти свою долю, позбавитися своєї журби.
Сюжет твору побудований на діалозі ліричного героя із Самотиною. Він готовий їй допомогти, втішити,
але отримує холодну відповідь гордої Самотини: “Чом блукаю, сама знаю, що тобі до мого болю?” Цей

4
http://svitliteraturu.com/load/dopomoga_uchnju_iz_zar_lit/11_klas/analiz_virshiv_f_g_lorki/20-1-0-919
казковий діалог набуває філософського значення, питання ліричного героя звернені до самого себе і
світу. Людина завжди намагається усвідомити сенс буття, знайти свою долю у бурхливому й стрімкому
житті, але інколи це не вдається, і тоді “проростає на оливковій землі’.’ чорна туга — символ
недосягнутої мрії, самотності, безнадії.
Балада має романтичне забарвлення. Ліричний герой прагне у світ високих, прекрасних ідеалів, проте
вони залишаються лише в його уяві. Чорний колір заступає барви життя і гармонії — зелений, жовтий,
бірюзовий. І все ж вірш не позбавлений надії, бо починається новий день і знову тривають пошуки
засобів подолання туги. Вічний діалог людини зі своєю Самотиною триває. Але головне, вважає Ф.
Гарсіа Лорка, — щоб особистість не заспокоювалася, не зупинялася у своїх мандрівках по таємних
закутках душі й всесвіту.
Символічного значення набуває в кінці твору образ річки, яка уособлює рух природи, серця, світу, що
зливаються в єдиному потоці. Але що несе з собою цей рух, хто зрозуміє його закономірності, —
таємниця.

Збірка “Тамаритянський диван” (1936)

У збірці поєднуються традиції іспанської та східної поезії-. Диван у класичній літературі Сходу — книга
віршів одного поета, побудована за певними канонами. Поезії розташовані у жанровій послідовності:
касиди, газели, рубаї тощо. Використовуючи елегійні жанри арабського фольклору (касиди, газели),
автор розвиває тему кохання, яке, на його думку, “панує над усім світом — і Заходом, і Сходом”.
На створення багатьох віршів “Тамаритянського дивану” Ф. Гарсіа Лорку надихнула Ана Маріа Далі,
сестра художника Сальвадора Далі, яка дуже кохала поета. Це було романтичне і прекрасне кохання, але,
як згадувала Ана Маріа, “з присмаком трагедії”. За її словами, думка про смерть постійно переслідувала
Федеріко. У неї зберігалася фотографія, на звороті якої було написано: “Над хмарами, під хмарами тебе
завжди пам’ятає Федеріко (не захоронений)”. Чому він так написав?.. Можливо, відчував близьку смерть.
Трагічні передчуття проймають збірку, але вони ще більше підкреслюють радість кожної хвилини життя і
змушують усвідомити сенс буття.

«Газела про темну смерть»5

Вірш входить до збірки «Тамаритянський диван», над якою Гарсіа Лорка працював у 1936 р. Після
загибелі поета друзі зберегли його рукописи, і збірка була видана 1940 р. у Нью-Йорку.
Федеріко Гарсіа Лорка дуже цікавився східною поезією, він убачав у ній витоки андалуського фольклору,
на який вплинуло мистецтво арабів-завойовників. В арабській поезії диваном називають збірку віршів
одного автора.
Ця збірка отримала свою назву від місцевості Тамарит поблизу Гранади. Там була садиба батька поета,
де Ф. Гарсіа Лорка проводив літо в останні роки свого життя (саме там він і загинув). у збірці поет
відроджує давні жанри — касиди й газелі. В арабській і персько-таджицькій поезії газела (газель) —
ліричний вірш, що складається з бейтів-двовіршів із наскрізним римуванням.
Федеріко Гарсіа Лорка ставиться до цієї поетичної форми доволі умовно. Єдине, що є спільним із
газелою, — це тонкий проникливий ліризм.

Газела про темну смерть

Хотів би я заснути, як засинають яблука,
і спати десь далеко від цвинтарного гамору.
Хотів би я заснути, як та мала дитина,
що в чистім морі мріє собі розкраять серце.
Ви тільки не кажіть мені, що мертві не кривавляться,
бо рот гниє, а все водиці просить.
5
Газель — віршова форма ліричної поезії, що виникла з фольклорної ліричної пісні в народів Сходу в VII ст.
Газель складається з кількох (не більше 12) двовіршів (бейтів). На весь вірш — одна рима, яка чергується з
рядками без рими.

5
http://svitliteraturu.com/load/dopomoga_uchnju_iz_zar_lit/11_klas/analiz_virshiv_f_g_lorki/20-1-0-919
 Навіщо мені знати, як їх мордують трави
і місяць із гадючим ротом,
що порається перед світом.
Хотів би я заснуть на час,
на час, на хвильку, на століття,
хай знають тільки всі, що я не вмер,
що є в моїх устах ще стійло золоте,
що я - маленький приятель провесняного леготу
і велетенська тінь од власних сліз.
Покрий мене над ранок покривалом,
хай пригорщами сипле на тіло мурашву;
змочи мені взуття твердючою водою,
хай клешні скорпіонячі по ній дрібочуть пoковзом.
Бо хочу я заснути, як засинають яблука,
навчитися плачу, що від землі очистить,
бо хочу бути разом з дитиною сумною,
що в чистім морі мріє собі розкраять серце.

Провідною темою вірша стає мотив небуття — органічна складова іспанської культури. Гарсіа Лорка
якось назвав свою батьківщину «країною, відкритою смерті».
Вірш, що порушує вічну проблему — життя і смерть, сповнений філософських роздумів автора про
закономірності буття. Існування людини — це лише мить у всесвіті, однак слід цінувати кожну хвилину
даного Богом часу, зробити її яскравою і неповторною.
Всупереч назві твору ліричний герой мріє не про смерть, а про життя, хоча, можливо, й втомився від
нього. Він бажає “заснути, як засинають яблука” восени. Дозрілі плоди містять елексир життя, тому таке
порівняння сприяє усвідомленню головно! ідеї вірша — жити попри всі обставини, а якщо й заснути, то
“десь далеко від цвинтарного гамору”, “як та мала дитина, що в чистім морі мріє собі розкраяти серце”.
Ліричний герой не сприймає смерті, відкидаючи навіть думку про жахливу силу над усім живим. Тому
він упевнено говорить: Хотів би я заснуть на час, на час, на хвильку, на століття.
Хай знають тільки всі, що я не вмер...
Як і в інших творах, у “Газелі про темну смерть” Ф. Гарсіа Лорка використовує давню фольклорну
традицію метаморфоз, утверджуючи думку про зміни в духовному стані людини під впливом життя.
Заперечуючи фізичну смерть, автор підкреслює цінність життя серця і душі.
Хай знають тільки всі, що я не вмер, що є в моїх устах ще стійло золоте, що я — маленький приятель
провесняного леготу І велетенська тінь од власних сліз.
Мрія підносить людину на крилах духовності, допомагаючи їй усвідомити себе у світі, не загасити сяйво
високих надій у повсякденній реальності.
У вірші використовується характерний для газели прийом психологічного паралелізму: смерть —
темрява, мрія — весна, яблука — життя, людина — дитина тощо. У такий спосіб автор створює
багатогранну картину життя і людських почуттів.
Тонко відчуваючи світ, Ф. Гарсіа Лорка пристрасно мріє змінити його на краще, а це можливо лише за
умови змін в душі особистості, коли вона усвідомить неминущу цінність життя.
У вірші смерть постає в образі сну, характерного не лише для іспанської, а й для світової літературної
традиції.
Що так приваблювало поета в мотиві смерті? Можливо, відчуття короткочасності свого перебування на
землі?
Останні чотири рядки є своєрідним рефреном-обрамленням перших чотирьох: земне коло завершилося, а
отже, — життя триває.

6
http://svitliteraturu.com/load/dopomoga_uchnju_iz_zar_lit/11_klas/analiz_virshiv_f_g_lorki/20-1-0-919
 «Касида про сон під зорями»6
Остання збірки поета «Тамаритянський диван», до якої входить «Касида про сон під зорями», засвідчила
засвоєння поетом арабської культурної традиції. Характерним прийомом
збірки стає стилізація – використання форм і розмірів арабської поезії.
В арабській поезії касида — це урочистий жанр, східний варіант
європейської оди на честь монархів чи видатних полководців. За формою —
великий вірш (понад сто рядків). Вона складалася з кількох частин,
розміщених у певному порядку. Кожна частина мала свою назву і згодом
стала зародком інших поетичних жанрів. Касида зазвичай починалася з
того, що поет, подорожуючи пустелею на верблюді чи коні, пропонував
своїм супутникам зупинитися в такому місці, де були помітні сліди
бедуїнського стійбища. Це видовище налаштовувало митця на сумні спогади
про щасливе минуле, про кохану, зустрічі й розлуку з нею. Згадуючи кохану, він детально описує її
зовнішність, одяг, прикраси. Ця лірична частина сприяла розвитку касиди як самостійного жанру.
Наступна частина — звернення до коня чи верблюда (частіше — верблюдиці), яких автор детально
змальовує, відзначаючи їхню силу і терплячість. Потім розгортається основна тема — зображення
власних подвигів і героїчного життя свого племені, засудження ворогів і заклик сучасників до битви.
Значна частина касиди присвячена описам природи та різних подій. Особливе місце в цьому жанрі
посідають афористичні вислови морального і суспільного характеру, в яких йшла мова про минущість
життя, марні сподівання, сенс людського існування тощо.
Ф. Гарсіа Лорка оновлює традиційну форму касиди, робить її більш гнучкою, мелодійною, наближаючи
стародавній жанр до сучасності. Це дає поетові можливість осмислити проблеми сьогодення з позиції
вічності.
Якщо «Гітара» і «Балада про Чорну тугу» більш наближені до фольклорних первенів, то у вірші «Касида
про сон під зорями» сильніше відчувається авангардистський складник поезій Лорки. Проте новаторство
Лорки виявилося не лише у їх модерністському оновленні, а й використанні техніки художників-
сюрреалістів, зокрема видатного іспанця, представника «покоління двадцять сьомого року», друга Ф.
Гарсіа Лорки — Сальвадора Далі.

Касида про сон під зорями

Жасмину цвіт і свіжо вбитий бик.
Поміст без краю. Мапа. Зала. Арфа. Рання.
Дівча прикинулось жасминовим биком,
а бик - то присмерк, що реве багряно.
Щоб небо та було дитям маленьким,
жасмин би мав півночі у полоні,
а бик - арену синю, без тореро,
і серце на спочинку при колоні.
Коли ж бо небо - слон здоровий,
а той жасмин - вода без крові,
а те дівча - то вітка ночі росяна
на темному безмежному помості.
Поміж жасмином і биком
чи кістяні гаки, чи люди сонні.

6
Касида — поширений в арабських країнах, Середній Азії, Азербайджані та Ірані жанр поезії. Це переважно
урочистий ліричний вірш, подібний до оди, у якому оспівується важлива суспільна подія чи видатна особа. Але
іноді також бувають касиди сатиричні, повчальні та ін. Як і в газелі, у касиді перші два рядки римуються, а потім
ця рима повторюється через рядок. Зазвичай касида має 100-150, а іноді й більше віршових рядків. Особливо
уважно опрацьовувалися перший бейт (матла) і останній (макта), бо здебільшого в них підкреслювалася основна
думка твору.

7
http://svitliteraturu.com/load/dopomoga_uchnju_iz_zar_lit/11_klas/analiz_virshiv_f_g_lorki/20-1-0-919
 Всередині в жасмині слон і хмари,
всередині в бику - скелет дівочий.

Розмірковуючи про сутність поетичної творчості, поет зауважив: «Справжня донька уяви — метафора,
породжена миттєвим спалахом інтуїції, осяяна довгою тривогою передчуття». «Касида про сон під
зорями» і є зібранням химерних метафор, що як і образи сну під зорями, перетікають одна в одну,
трансформуючись і створюючи нові образи, які заворожують уяву й наповнюють душу тривожним
передчуттям чогось невимовного.
Спочатку перед нами ніби розгортається фінал кориди: «свіжовбитий бик» та «поміст без краю», але все
перемішує квіт жасмину. Як у напівсні реальне переплітається з уявним, чуттєві образи змішуються з
примарами.
Метафори вірша можна відчути, але пояснити практично неможливо: дівча, що «прикинулось
жасминовим биком», а «бик — то присмерк, що реве багряно», бо дівча вже «вітка ночі росяна на
темному безмежному помості».
“Сон під зорями” — традиційний для касиди художній прийом, який автор використовує для того, щоб
показати плин душевних настроїв ліричного героя, його роздуми про буття. У вірші швидко виникають і
зникають окремі картини життя.
Композиція вірша зумовлюється динамічністю перебігу уявлень уві сні: “небо — слон здоровий”,
“жасмин — вода без крові”, “дівча — то вітка ночі росяна”, “поміж жасмином і биком чи кістяні гаки, чи
люди сонні”. Твір є низкою асоціацій, які об’єднують два домінуючих образи — “жасмину цвіт і свіжо
вбитий бик”. Це символи двох протилежних начал у світі — життя і смерті, гармонії й того, що їй
загрожує.
Дівча прикинулось жасминовим биком, а бик — то присмерк, що реве багряно...
Фантастика перетворень сплітається уві сні з жорстокою реальністю: на арені — “свіжо вбитий бик”, а
навколо — “поміст без краю”, де сміються люди. Ця жахлива картина, напівреальна, напівфантастична,
символізує безглуздість загального існування, позбавленого моральних цінностей.
Уві сні думка ліричного героя кружляє навколо болючих проблем буття. Його хвилює те, що люди стали
жорстокими споглядачами смерті. На їхніх очах помирають краса і природа, а вони нічого не можуть
вдіяти. Засобами метафори поет передає трагічне відчуття світу, його поділ на жертв і катів.
Поступово сон ліричного героя набуває узагальнюючого значення. Автор вважає, що людство перебуває
у полоні жахливих снів. Звідси завдання поета і його поезії — все зробити, щоб його сучасники
“прокинулися” й нарешті усвідомили справжні цінності. Тоді б засяяла краса, “жасмин би мав півночі у
полоні”, а на бика чекало б “увічнення при колоні”.
У “Касиді про сон під зорями” утверджується необхідність відновлення порушеної гармонії, уваги до
життя, єдності людини та природи.

«Коли помру»
Коли помру, закопайте мене з гітарою
в жовтий пісок.
Коли помру...
В помаранчевім гаї серед квіток.
Коли помру, стану флюгером я на мачті,
сльози безнадії вам втру.
Не плачте...
Коли помру.

8
http://svitliteraturu.com/load/dopomoga_uchnju_iz_zar_lit/11_klas/analiz_virshiv_f_g_lorki/20-1-0-919
 Джерела

1. Зарубіжна література: Проб, підруч. для 11 кл. 335 загальноосвіт. шк./ За ред. проф. О. С. Чиркова.—
К.: Вежа, 1996.— С. 190-203

2. Зарубіжна література /За ред. О.М. Ніколенко, 3-34 Н.В. Хоменко, Т.М. Конєвої. — К: Видавничий
центр “Академія”, 1998. - С. 172-186

3. Звиняцьковський В.Я. Світова література : підручн. для 11 кл. загальноосвіт.навч. закл.: академ.рівень,
проф. рівень. — К .: Генеза, 2011. - 122-133

4. Ковбасенко Ю. І. Світова література : підручн. для 11 кл. загальноосвіт.навч. закл. (академічний рівень,
профільний рівень). — К .: Грамота, 2012. — С.149-158

9
http://svitliteraturu.com/load/dopomoga_uchnju_iz_zar_lit/11_klas/analiz_virshiv_f_g_lorki/20-1-0-919