Розмаїття сучасної лірики.

Василь Герасим’юк. «Чоловічий

танець». Роздуми над проблемами
національної культури
Герасим’юк Василь Дмитрович
народився 18 серпня 1956 року у
місті Караганді, де відбували
заслання його батьки,
репресовані Дмитро та Марія
Герасим’юки, вивезені із рідного
села Прокурава у товарняках, під
конвоєм, разом із тисячами
інших «пособников бандитских
формирований». За три роки до
народження Василя його батьки
«погодилися» на довічне
поселення в Казахстані, що й
засвідчили підписами на
паперах, які лягли в картотеку
каральних органів.

Біографія
Один із Василевих дідів був
командиром українських січових
стрільців, інший — командиром
УПА. «Але після сенсаційного
двадцятого партз’їзду ситуація в
імперії почала дещо
змінюватися, і я з батьками
повернувся в Україну,— згадує
поет. — Як мені розповідали, я
сильно хворів. До інших хвороб
долучився коклюш. Я не міг
спати, задихався від кашлю. Тоді
мати брала мене на руки і
виносила вранці на берег
гірського потоку. Там я засинав.
Після обіду йшла зі мною до
смерекового лісу. Настояне на
хвої гірське повітря вливалося в
мої дитячі груди, і кашель
потроху відступав. Отак
материнська любов і Карпати
врятували мене від смерті».
Дитинство провів у Прокураві на Косівщині
Івано-Франківської області. Саме тут
споконвіку жили і живуть майстри —
музики, вишивальниці, різьбярі, ткачі, …
Нема сумніву, що художнє світобачення В.
Герасим’юка виникло у дивах народного
мистецтва Карпат. Як говорить поет, його
дід «птиці вирізьблював», а мати вишивала
«стрімкі узори». Тут закінчив неповну
середню школу, а середню — у Коломиї.
Вірші почав писати ще у початкових
класах. Починаючи з 1972 року,
Герасим’юкові вірші все частіше
з’яв¬ляються на сторінках районної газети.
Після закінчення се¬редньої школи
успішно складає екзамени і стає
студентом філологічного факультету
Київського державного університе¬ту імені
Тараса Шевченка. Після закінчення
навчання працює у видавництвах
«Молодь» і «Дніпро», пише власні твори.
 Збірки
«Смереки» (1982)

«Потоки» (1986)

«Космацький узір» (1989)

«Діти трепети» (1991)

«Осінні пси Карпат» (1998)

«Поет у повітрі» (2002)

«Була така земля» (2003)

«Папороть» (2006)
 Це цікаво!

Одним з древніх символів горянського життя є танець аркан. Він містить у собі
елементи язичницького ритуалу. Найімовірніше, тоді це відбувалося під відкритим
небом — ближче до Сонця та Богів… Горяни сходилися докупи — повільним
кроком, зосереджуючись, концентруючись. Наближаючись одне до одного,
готувалися до якогось важливого чину… Тоді наставав момент єднання цих енергій
– чоловіки ставали в коло, закладаючи руки одне одному на плечі, творячи цим
так званий солярний (сонячний, вогняний) знак. Коло крутилося, рухи робилися
запальнішими, гупання ніг передавалося горам, вібрація досягала наче самого
нутра Землі. Швидше, швидше, швидше, ще, ще… Шкода, ніхто з дослідників не
вказує, який момент був тією точкою екстазу, що дозволяла енергії нарешті
вирватися назовні, а колу розпастися, “заспокоїтись”. Очевидно, лише самі
танцюючі мимовільно відчували, коли наставала мить єднання з Богами. І навіть у
сучасному цивілізованому сценічному варіанті аркан вперто зберігає запалюючу
силу, гуцульську чоловічу первісну, майже якусь звірину енергетику, злиття
танцювальної культури самих гуцулів та сусідів румунів. Хлопці демонстрували
свої силу,спритність,дисциплінованість.
 ТАНЕЦЬ ІЗ ГЛИБИНИ ВІКІВ
Аркан — старовинний український чоловічий
танець. Його танцюють зімкнутим колом або
півколом із топірцями в руках. Цей танець
поширений у Карпатах. У давнину він був головним
елементом обряду посвячення гуцульського
двадцятирічного хлопця в легені. Після участі в
цьому танці чоловік (легінь) здобував право
виконувати танці, носити бартку (топірець),
знищувати ворогів і підперізуватися широким
паском, тобто ставав потенційним опришком.
Перекази свідчать, що вперше аркан виконали
витязі, які зійшли з гір.

Довідка
 Виразне читання
поезії

«Arcanus» – слово
латинського
походження, що в
перекладі означає
«прихований,
таємний, мовчазний».
До сьогодні він
зберігся як
сакрально-ритуальний
гуцульський танець.
 ЧОЛОВІЧИЙ ТАНЕЦЬ
Ти мусиш танцювати аркан. ти протанцюєш під безоднею
Хоч раз. неба
Хоч раз ти повинен відчути, із криком по-звіриному
як тяжко рветься на цій землі протяжним.
древнє чоловіче коло, Щоб не випасти із цього грішного
як тяжко зчеплені чоловічі світу,
руки, хоч раз
як тяжко почати і зупинити змішай із ближніми
цей танець. піт і кров.
Хоч раз Сину людський,
ти стань у це найтісніше ти стаєш у чоловіче коло,
коло, ти готовий до цього древнього
обхопивши руками плечі двох танцю
побратимів, тільки тепер.
мертво стиснувши долоні З хрестом за плечима.
інших, З двома розбійниками.
і тоді в заповітному колі Тільки раз.

Яка картина уявляється вам при читанні цієї

поезії?
 Ти
 «мусиш танцювати аркан»
 «повинен відчути «древнє» чоловіче
коло»
 «стань у це найтісніше коло»
 «протанцюєш під безоднею неба»

 «змішай із ближніми піт і кров»

 «стаєш у чоловіче коло, готовий до
цього древнього танцю» .
 1. Що ви знаєте про аркан як
танець? Що він символізує?
Дати 2. До
ліричний
кого
герой
звертається
вірша
відповіді на «Чоловічий танець»? Що він
говорить адресатові?
питання 3. Як ви розумієте слова про
готовність до давнього танцю
«з хрестом за плечима» та «з
двома розбійниками»?
4. Згадайте, що таке вільний
вірш. Доведіть, що поезія
«Чоловічий танець» написана
вільним віршем.
5. Який провідний мотив вірша
В. Герасим’юка «Чоловічий
танець»?
6. Чи можна вірш «Чоловічий
танець» назвати екзотичним?
Якщо так, то чому?
 Ідейно-художній аналіз твору

Тема: відтворення особливостей

чоловічого танцю у формі аркану, що
перетворюється на таємничий ритуал.
Ідея: возвеличення чоловічого танцю як
стихії родової єдності.
Основна думка: Щоб не випасти із цього
грішного світу, / хоч раз / змішай
Жанр: поезія-замовляння.
Художні особливості твору:
Повтори: «Хоч раз…», «як тяжко», «ти…»
Епітети: «древнє чоловіче коло», «найтісніше заповітне коло»,
«грішний світ».
Метафори: «коло тяжко рветься», «мертво стиснувши долоні
інших», «щоб не випасти із цього світу».
У колі танцюючих також й
Ісус Христос, якого у вірші
названо Сином Людським
(алюзія). Він танцює
аркан, щоб не втратити
контакту із земним
життям, йому важливо
танцювати аркан із
чоловіками, змішати з
ними кров і піт, що стало
можливим тільки після
розп’яття.

Сину Людський,
ти стаєш у чоловіче коло,
ти готовий до цього
древнього танцю
тільки тепер.
З хрестом за плечима.
З двома розбійниками.
Тільки раз.
Ліричних героїв фактично
два ‒ дорослий досвідчений
чоловік, який дає настанови і
юнак, якому вони
адресовані. Мова йде про
суто чоловічі справи, що
підкреслюється епітетами
«чоловіче коло», чоловічий
танець», «заповітне».

Коло, у яке запрошують юнака, є

глибоким символом. Це і
кругообіг життя, і сонце, яке
обігріває інших і горить, не
згораючи, і постійний рух.

Той факт, що саме такий стан

речей є природним,
підкреслюють образи землі й
безодні неба ‒ основи всіх
основ. Саме між ними танцюють
чоловіки зі «звіриним криком».
Останній куплет ‒ звернення до християнських символів. У
життєвому колі аркан танцюють з хрестом за плечима й двома
розбійниками поруч. Ця фраза показує, наскільки складне
життя очікує того, хто отримує настанови, проте підкреслено,
що він готовий стати до танцю, тобто здатен все витримати й
всьому протистояти. Алюзія такого плану ‒ підкреслене
усвідомлене прагнення служити ближнім аж до повної
самопожертви. Чоловік має бути вірним обраному шляху попри
біль і зради, попри відсутність підтримки (два розбійника
поруч).

Повторенням слів «хоч раз», «тільки раз» автор вказує, що це

танець, який не вдасться повторити, бо він насправді є життям.