Уклінно просимо заповнити Опитування про фемінативи

гостьова форум кімната новин посилання дзеркало пошук

ІЗБОРНИК
ІЗБОРНИК
‹ ЛІТОПИСИ ІСТОРІЯ МОВОЗНАВСТВО ДАВНЯ ЛІТЕРАТУРА ЛІТЕРАТУРОЗНАВСТВО ПОЛІТОЛОГІЯ СЛОВО О ПОЛКУ ЛЕКСИКОНИ ›

[Тарас Шевченко. Зібрання творів: У 6 т. — К., 2003. — Т. 1: Поезія 1837-1847. — С.

79; 598-599.]

Попередня Головна Наступна Варіанти

1838

ДУМКА

Тече вода в синє море,

Та не витікає,
Шука козак свою долю,
А долі немає.
Пішов козак світ за очі;
Грає синє море,
Грає серце козацькеє,
А думка говорить:
«Куди ти йдеш, не спитавшись?
На кого покинув
Батька, неньку старенькую,
Молоду дівчину?
На чужині не ті люде —
Тяжко з ними жити!
Ні з ким буде поплакати,
Ні поговорити».
Сидить козак на тім боці,
Грає синє море.
Думав, доля зустрінеться —
Спіткалося горе.
А журавлі летять собі
Додому ключами.
Плаче козак — шляхи биті
Заросли тернами.

ДУМКА («Тече вода в синє море...»)

Джерела тексту:
першодрук в альманасі «Ластівка» (с. 312 — 313);
список І. М. Лазаревського кінця 50-х років XIX ст. з виправленнями
Шевченка (ІЛ, ф. 1, № 88, арк. 5 — 5 звор.);
«Кобзар» 1860 (с. 34 — 35).
Подається за «Кобзарем» 1860.
Датується орієнтовно на підставі повідомлення Є. П. Гребінки в листі до Г. Ф.
Квітки-Основ’яненка від 18 листопада 1838 р. про передачу Шевченком творів
для публікації в альманасі «Ластівка»: 1838 р., С.-Петербург.
Автограф не відомий. У кінці 1838 року Шевченко передав Є. П. Гребінці
текст вірша разом з кількома іншими творами для публікації в альманасі
«Ластівка». Про Шевченкову участь в альманасі Є. П. Гребінка написав у листі
до Г. Ф. Квітки-Основ’яненка від 18 листопада 1838 р.: «Він мені дав гарних
стихів на збірник» (Гребінка Є. П. Твори: В 3 т. — Т. 3. — С. 595). За описом П.
О. Картавова, складальний рукопис «Ластівки» міс/599/тив писарську копію
вірша (РНБ, ф. 341, № 443, арк. 8). У першодруці вірш помилково приєднано до
поезії «На вічну пам’ять Котляревському». У складальному рукопису
«Ластівки» ці вірші містились як окремі твори: під поезією «На вічну пам’ять
Котляревському» рукою переписувача було написано «Т. Шевченко», вірш «Тече
вода в синє море...» поет підписав власноручно: «Т. Шевченко» (Там само). В
кінці 50-х років XIX ст. вірш «Тече вода в синє море...» переписав з «Ластівки»
І. М. Лазаревський (ІЛ, ф. 1, № 88, арк. 5 — 5 звор.). Вірш переписано
безпосередньо після вірша «На вічну пам’ять Котляревському» як його частину.
Переглядаючи рукопис після повернення із заслання, Шевченко олівцем
відокремив ці поезії й виправив рядок 22. У 1860 р. вірш надруковано в
«Кобзарі», де його подано за «Ластівкою» як окремий твір під назвою «Думка».
Назвою «Думка» тут об’єднано чотири вірші: «Тече вода в синє море...», «Вітре
буйний, вітре буйний!..», «Тяжко-важко в світі жити...» і «Нащо мені чорні
брови...». Виправлення в тексті вірша у списку І. М. Лазаревського Шевченко в
«Кобзарі» 1860 не врахував. Між рядками 16 і 17 зроблено відступ.
Вірш поширювався в рукописних списках. Від публікації в «Ластівці»
походять списки у збірці творів Шевченка середини XIX ст. (ІЛ, ф. 1, № 57, арк.
21 звор. — 22 звор.), «Кобзарі» 1861, що належав І. П. Левченку (ЦДАМЛМУ,
ф. 506, оп. 1, № 3, с. 127 — 128), збірнику без дати (НМТШ, А-546). У
рукописній збірці «Сочинения Т. Г. Шевченка» 1862 «Думку» («Тече вода в синє
море...») переписано двічі — за текстом «Ластівки» та за текстом «Кобзаря»
1860 (ЦДАМЛМУ, ф. 506, оп. 1, № 4, с. 211 — 212, 446 — 447). «Кобзар» 1860 є
джерелом списку в рукописному «Кобзарі» 1866 (ІЛ, ф. 1, № 842, арк. 104 —
105) тощо.
Тему вірша — шукання долі молодим козаком — запозичено з народної пісні,
його мотиви й образи мають численні паралелі в народних піснях («Ой не
шуми, луже, зелений байраче...», «Ой не шуми, луже, дубровою дуже...», «Ой
зелений дубе, чого нахилився...», «Нещасливий козаченько без долі вродився...»
та ін.), як-от:
Та пішов козак понад морем,
Синє море грає;
Ой рад козак утопиться —
Море не приймає.
«Та прийми ж мене, синє море,
Жить у світі горе,
Горе жити на чужині
Бідній сиротині.
(Труды этнографическо-статистической экспедиции... собранные П. П.
Чубинским. — Т. 5. — С. 1019).

Попередня Головна Наступна Варіанти

Етимологія та історія української мови:

Датчанин: В основі української назви датчани лежить

долучення староукраїнської книжності до європейського
контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із
західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники
вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись,
ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками,
які перебували у великій європейській культурній спільноті. ( . . . )

Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.