Уклінно просимо заповнити Опитування про фемінативи

гостьова форум кімната новин посилання дзеркало пошук

ІЗБОРНИК
ІЗБОРНИК
‹ ЛІТОПИСИ ІСТОРІЯ МОВОЗНАВСТВО ДАВНЯ ЛІТЕРАТУРА ЛІТЕРАТУРОЗНАВСТВО ПОЛІТОЛОГІЯ СЛОВО О ПОЛКУ ЛЕКСИКОНИ ›

[Тарас Шевченко. Зібрання творів: У 6 т. — К., 2003. — Т. 2: Поезія 1847-1861. — С.

261; 698-699.]

Попередня Головна Наступна Варіанти

1858

ДОЛЯ

Ти не лукавила зо мною,
Ти другом, братом і сестрою
Сіромі стала. Ти взяла
Мене, маленького, за руку
І в школу хлопця одвела
До п’яного дяка в науку.
— Учися, серденько, колись
З нас будуть люде, — ти сказала.
А я й послухав, і учивсь,
І вивчився. А ти збрехала.
Які з нас люде? Та дарма!
Ми не лукавили з тобою,
Ми просто йшли; у нас нема
Зерна неправди за собою.
Ходімо ж, доленько моя!
Мій друже вбогий, нелукавий!
Ходімо дальше, дальше слава,
А слава — заповідь моя.

ДОЛЯ
Джерела тексту:
чистовий автограф у щоденнику Шевченка — запис від 9 лютого 1858 р. (ІЛ,
ф. 1, № 104);
чистовий автограф у листі до М. С. Щепкіна від 10 лютого 1858 р. (ІЛ, ф. 1, №
8);
чистовий автограф у листі до М. М. Лазаревського від 22 лютого 1858 р. (ІЛ,
ф. 1, № 164);
чистовий автограф у «Більшій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 67, с. 227).
Подається за «Більшою книжкою».
Дата у «Більшій книжці» до циклу «Доля», «Муза», «Слава»: «1858. Нижній
Новгород».
Датується за часом запису твору до щоденника Шевченка: 9 лютого 1858 р.,
Нижній Новгород.
Найраніший відомий текст — автограф у щоденнику Шевченка, куди його
переписано з автографа, що не зберігся. 10 лютого 1858 р. поет переписав цей
текст у листі М. С. Щепкіну, 22 лютого 1858 р. — у листі М. М. Лазаревському.
У 1858 р., не раніше 18 березня й не пізніше 22 листопада, Шевченко
переписав твір, виправивши рядок 16, до «Більшої книжки», текст якої
остаточний. З «Більшої книжки» зробив список П. О. Куліш (ІЛ, ф. 1, № 87).
/699/
Вперше надруковано в альманасі «Хата» (СПб., 1860. — С. 89), за «Більшою
книжкою» без останніх чотирьох рядків. Повний текст вперше надруковано у
збірці: Кобзарь Тараса Шевченка / Коштом Д. Е. Кожанчикова. — СПб., 1867. —
С. 618, за текстом щоденника.
За текстом альманаху «Хата» зроблено рукописні списки у збірках:
«Сочинения Т. Г. Шевченка», 1862 (ЦДАМЛМУ, ф. 506, оп. 1, № 4, с. 397);
«Кобзарь», 1863 — 1867, Катеринослав (ІЛ, ф. 1, № 811, арк. 77 звор.).
У 1862 р. в журналі «Основа» опубліковано текст щоденника поета із
автографом твору (№ 5. — С. 23); за цією публікацією виконано рукописні копії
у збірках: «Кобзарь Тараса Шевченка» Д. Демченка (К., 1865), де переписано
лише останні чотири рядки вірша (ІЛ, ф. 1, № 81, с. 153); у збірці невідомою
рукою без назви й дати — ймовірно, другої половини XIX ст. (ІР НБУВ, I, №
7445); у збірці невідомою рукою без назви й дати (НМТШ, А-546). «Кобзар»
1866 року (невідомою рукою) містить два списки твору — за текстом
щоденника і за текстом альманаху «Хата» (ІЛ, ф. 1, № 842, с. 206, 245).
Вірш «Доля» і два наступних — «Муза» й «Слава» — складають єдиний цикл,
триптих. Тексти цих поезій записано в щоденнику під порядковою нумерацією
— I, II, III. Зміст триптиха — поетичне осмислення пройденого шляху, свого
призначення як митця, мети життя.

Попередня Головна Наступна Варіанти

Етимологія та історія української мови:

Датчанин: В основі української назви датчани лежить

долучення староукраїнської книжності до європейського
контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із
західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники
вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись,
ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками,
які перебували у великій європейській культурній спільноті. ( . . . )

Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.