Життя і творчість

М.Коцюбинського
 Народився Михайло Михайлович
Коцюбинський 17 вересня 1864 року у
Вiнницi в сiм‘їдрiбного службовця.
«ДИТЯЧИЙ ВІК МІЙ (ДО 7 ЛІТ), —
З ГА Д У В А В КО ЦЮ Б И Н- С Ь К И Й,
ПРОЙШОВ У МІСТІ ВІННИЦІ, А
В І Д ТА К Д О В Е Л О С Я Ж И Т И Т О Н А
С Е Л І , Т О З Н О В У М І С Т І , ВС Е Н А Т І М
Ж Е Б А ГА Т І М П Р И Р О Д О Ю , Т Е П Л І М ,
П Р Е - К РА С Н І М П О Д І Л Л І » .

РО Д И Н А З М У Ш Е Н А БУ Л А Ч АС Т О
ПЕРЕЇЗДИТИ ЧЕРЕЗ НЕСПОКІЙНИЙ
Х А РА К Т Е Р БАТЬ-КА. ДРІБНИЙ
Д Е РЖ А В Н И Й Ч И Н О В Н И К М И Х А Й Л О
МАТВ ІЙО-В ИЧ НЕ ЗНОСИВ УТИСК ІВ
НА-ЧАЛЬСТВА І ЧАСТО МІНЯВ
Р О Б О Т У.
Вихованням дітей займалась
мати.Саме від неї Михайло
успадкував тонку і глибоку
душевну організацію та любов
і розуміння природи.
Навчаючись у Барській
початковій школі (1875-1876 рр.)
та Шаргородському духовному
училищі (1876-1880)
М.Коцюбинський виділявся серед
своїх однокласників умінням
писати цікаві, оригінальні твори.
По закінченні духовного
училища через нестатки не зміг
далі вчитися.(Після смерті батька
в 1886 році на нього лягли
родинні турботи).
Самоосвіта
 Читання розширило світогляд, змусило замислитися
над життям, тим більше, що дуже скоро хлопцеві
довелося подорослішати: батько остаточно втратив
роботу, осліпла мати, і Михайло взяв на себе турботи
про велику сім’ю. Щоб утримувати батьків, двох сестер і
двох братів, Михайло давав уроки панським дітям, а
ночами просиджував над книжками.
 У 1884 році Коцюбинський пише оповідання
«Андрій Соловійко, або Вченіє світ, а невченіє
тьма», віддає його на суд Нейману — людині
освіченій і з великими симпатіями до
української літератури. Це була не перша
спроба пера, раніше всім подобалося те, що
писав Коцюбинський, але Нейман виніс
суворий вирок оповіданню і порадив
початківцю більше не писати, аби «не
калічити святу нашу мову».
 
• ВРАЖЕНИЙ СВОЇМ НЕВДАЛИМ
ДЕБЮТОМ, КОЦЮБИНСЬКИЙ
БІЛЬШЕ НЕ НАВАЖУЄТЬСЯ
ПОКАЗУВАТИ КОМУСЬ СВОЇ
ТВОРИ. АЖ У 1890 РОЦІ У ЛЬВОВІ
БУВ НАДРУКОВАНИЙ ЙОГО ВІРШ
«НАША ХАТКА», А ПОТІМ ІЩЕ
ДЕКІЛЬКА ТВОРІВ ДІСТАЛИ
СХВАЛЬНУ ОЦІНКУ, ЩО НАДАЛО
ПИСЬМЕННИКОВІ ВПЕВНЕ-НОСТІ І
НАСНАГИ
1981 року написав оповiдання "Харитя", "Ялинка",
повiсть "На вiру".
Особливу увагу громадськості привернули його дитячі оповідання
— «Харитя», «Ялинка», «Маленький грішник». У молодого
письменника виросли крила, коли він отримав листа від Панаса
Мирного, в якому відомий митець писав: «Прочитав я її
(«Харитю») та й нестямився!.. У такій невеличкій приповісті та
такого багато сказано! Та як сказано! Чистою, як кринична вода,
народною мовою; яскравим, як сонячний промінь, малюнком…»
 У 1891 році він складає іспит на звання
народного вчителя і їде в село Лопатинці (тепер
Шаргородського району на Вінниччині).
У 1892 році йому вдалося
влаштуватись на посаду
члена урядової
філоксерної комісії, яка
вела боротьбу з шкід-
ником винограду на
території Молдавії і Криму
(1892–1897)
 т ьс яу
то в ує
в л аш
7 р о к у г а зе ті і л
18 9 с ьк ій є в ід д
ом и р е д а г у ів
ж и т , д е р а р и с
ин ь » р я д н
« В ол р ук ує
ік и і д а з в о ю
хрон альною н ой
д з а г р у сс к
пі т е н и
ве т и
«С » .
н и
жиз
З 1898 року письменник
рiшуче перегортає
сторiнку свого життя,
одружується з Вiрою
Дейшi i оселяється в
древньому Чернiговi,
отримавши роботу в
земськiй управi
Родина М.Коцюбинського

С в о ї х д і т е й Ко ц ю б и н с ь к і
в и хову в а л и в д ус і
безмежної відданості
н а р од ов і .
 Діти

а н Ірин
Ро м Юрій а
О к р е м і в и д а н н я т в о р і в М . Ко ц ю б и н с ь ко го
 У 1911р. письменник організував
літературні«суботи»з
чернігівськоютворчою молоддю. Ці
«суботи» відвідували Аркадій Казка,
Павло Тичина, Василь Еллан-Блакитний
(Елланський), які з любов'ю називали
Михайла Михайловича своїм
літературним учителем.
 Останній свій твір — новелу «На
острові» тяжкохворий Михайло
Михайлович відправляв у
видавництво із приміткою на
рукописі: «Автор просить
прислати коректуру на адресу:
Київ, бульвар Шевченка, клініка
професора Образцова».
 
 Й О М У Б УЛ О Н Е П О В Н И Х 4 9 Р О К І В ,
Б УЛ И П Л А Н И Н А П И С АТ И Т Р Е Т Ю
Ч АС Т И Н У П О В І С Т І « FATA M O R G A N A » ,
АЛЕ ПРИКУТИЙ СМЕРТЕЛЬНОЮ
ХВОРОБОЮ, ВІН УЖЕ НЕ ЗВОДИТЬСЯ З
ЛІЖКА.
12 КВІТНЯ 1913 РОКУ
К О Ц Ю Б И Н С Ь К И Й П О М Е Р. П ОХО В А Н И Й
У Ч Е Р Н І ГО В І Н А Б О Л Д И Н І Й ГО Р І , В
ГА Ю Т Р О Ї Ц Ь К О Г О М О Н АС Т И Р Я , Н А Д
Д ЕС Н О Ю
 « Пройшли десятиріччя, минуть,
напевне, віки, а творчість Коцю-
бинського, як світла зоря, сяятиме над
нами вічно, облагороджуючи душу...
Вічна слава його життю, вічна слава
його таланту… »
(Андрій Малишко).
«Ще один гіркий посміх лихої долі! Ще
безмірно важка втрата на нашій широкій
Укра-їні! Помер Михайло Ко-цюбинський.
Поліг ве-ликий майстер рідного слова, що в
огненному горні свого творчого духу
переливав його в самоцвітні кришталі і, як
великий будівничий, ви-водив їх, свої
мистецькі твори, повні великого
художнього смаку, гли-бокої задуми і
безмірно широкої любові до лю-дей, їх –
добрих і лихих – вчинків!»
Панас Мирний
Живе в серцях твоє безсмертне слово
і до народу рідного любов,
немов зорі сіяння пурпурове,
хоч ти від нас давно уже пішов.
Та з нами будеш вічно жити, жити,
як сяйво сонця, як вечірній спів,
ти так любив землі своєї квіти,
і так, як квіти, ти людей любив.

В. Сосюра
«Пам’яті Коцюбинського».