Міністерство освіти і науки України

Департамент освіти і науки Дніпропетровської облдержадміністрації

Дніпропетровське територіальне відділення МАН України

Відділення: Історії

Секція: Історичне краєзнавство

Святкування українського Різдва легенди та реалії

Роботу виконав: Щербаченко

Ярослав

Учень 8 класу
Дніпропетровського
Обласного Ліцею-інтернату
Фізико-Математичного
Профілю
(ДОЛІФМП)

Науковий керівник:
Мотуз Алла Вікторівна
класний керівник, педагог вчитель
ДОЛІФМП
Дніпро -- 2023
 I

Кожен народ має свої звичаї, традиції, обряди, свята, церемонії,

ритуали, що виробилися протягом століть і освячені віками.

Звичаї народів – це ті прикмети, за якими розпізнають народ, не лише

у сучасному, а й у його історичному минулому, це написані закони,
якими керуються в щоденних і національних справах.

Звичаї і мова – це міцні елементи, які об’єднують окремих людей в

один народ, в одну націю.

В усіх народів світу існує повір’я, що той, хто забув звичаї своїх
батьків, карається людьми і Богом.

Т.Г. Шевченко ось так звертається до України:

Чи ти рано до схід сонця

Богу не молилась?

Чи ти діточок непевних

Звичаю не вчила?

Як бачимо, Тарас Григорович головним завданням перед матерями

ставив навчати дітей звичаїв, бо без цього не можна виховати
справжнього патріота своєї країни. Не вчити дітей звичаїв – це
великий гріх для матері. На кожному кроці з раннього дитинства до
глибокої старості людина зустрічається з різноманітними звичаями.
Однією із сторінок української культури є обрядовість.

За народним календарем, в основу якого покладено умови праці і

життя людини, їх спілкування з природою, цикл свят поділяється на
пори року.

Що не кажіть, а зима казкова пори року. Особливо в грудні, хоч

народне прислів’я, і стверджує, що сумний грудень у свято, але саме
останній місяць року налаштовує кожного з нас на оптимістичну
хвилю, бо хоч і зима повертає нам мороз, проте сонце вже іде на літо.
Як-не-як, а таке в грудні спливає ще один рік.
У народі кажуть: скільки днів – стільки й свят. Та проте один із них
особливо празниковий, бо стосується кожного с з нас – Різдво а яке
Різдво наше? Наш народ, український, можна назвати щасливим за
інший, в якомусь розумінні. Бо в нас два Нових роки – звичайний 1
січня. Але віднедавна ми отримали ще й два Різдва – за
григоріанським, а на справді ново юліанським календарем, 25
грудня, і за старим юліанським 7 січня. Наш митрополит Епіфаній
Православної
Церкви України благословив обидва святкування. Ну а коли ми
мажмо два Різдва, то сюди віднесемо і Водохреща. Як у нашій
святковій пісні три празники – це Різдво Христове, Святого Василя,
Святе Водохреща. Отже, зимові свята приходять до нас у грудні-січні.
Отже, чому так відбувається що святкують два Різдва? А яке Різдво
святкуєте ви? Чому так сталося, необхідно зазирнути у глибину віків.
Нам варто пригадати що в світі існують різні системи літочислення. Як
календарна система впливає на святкування? У всіх державах Європи
та більшості країн світу облік часу нашої ери, з XXI століттям там
третім тисячоліттям ведеться від Різдва Христового. А тривалість року
було визначеним до нашої ери правителем Давнього Риму Юлієм
Цезарем.
Цим календарем користувалися понад півтори тисячі років1!
Розвивалась наука і астрономи обрахували що відстань між
астрономічного часу сягнуло 10 днів. Коли про це дізнався Папа
Римський Григорій XII, він вирішив, що потрібно змінити систему
літочислення (він нічим не гірший за Цезаря ) Тож у1582 р. одразу
після 4 жовтня настало 15 жовтня. Так з’явився григоріанський
календар.
Повернемось знов до нашого запитання: коли ж святкують Різдво у
світі і коли – в Україні? Римо=католицька церква і більшість
протестантських церков відзначають Різдво за григоріанським
календарем, у ніч проти 25 грудня. То чому ж в Україні Святвечір – це
6 січня, а не 24 грудня?
По-перше, українські землі тривалий час перебували у складі
Російської імперії, де жили за старим юліанським календарем, а
Різдво святкували 24 грудня, просто на 13 днів пізніше, ніж у Західній
Європі. Плутанина у святкуванні з’явилася після 1918 року, коли в
світське життя ввели григоріанський календар. А от православна
церква і надалі користувалася юліанським, бо не хотіла підтримувала
більшовицький режим, який встановився на російських територіях, а
пізніше- і в українських землях. Тому, ми вживаємо поняття
«Католицьке Різдво», адже різні дати святкування зумовлені
різницею у світському літочисленні.

На різницею святкування впливала політична ситуація. Саме тому

Українська греко-католицька церква користується юліанським
календарем. Коли українські землі в першій половині XX ст.
перебували у складі Польщі, українські віряни прагнули зберегти свої
особливості, які відрізнялися від польської. Українські – греко-
католики прагнули зберегти зв’язок із тим, хто був громадянами
СРСР. Спільні дні святкування символічно поєднували українців по
різні боки кордонів. Якщо політична ситуація змінилася, можливо
потрібно, щоб держава втрутилась і Різдво в Україні святкувати 25
грудня? Чи це має зробити Українська православна церква?

У Західній Європі є 11 православних церков (Руминська, Болгарська,

Польська православні церкви, Православна церква Чеських земель і
Словаччини,також “гецькі православні церкви різних народностей)
користються новоюліанським календарем і святкують Різдво в один
день з ктоликами та більшістю протестантів. Важливий крок було
зроблено у державі у грудні 2017 року, коли Верховна Рада України
зробила цей день офіційним державним святом. Відтоді 25 грудня -
це вихідний день.Київський митрополит православної церкви і всієї
України Епіфаній, у 2021 році прокоментував так ситуацію: “українці й
україночки” можуть святкувати Різдво за григоріанським календарем,
якщо вони цього хочуть. А протягом 10 років можуть перейти до
святкування Різдва 25 грудня. Ієрархи Православної церкви України
обмірковують календарну реформу, але за умови підтримки
більшості вірян. Проте і церковні діячі, і політики побоюються
спровокувати протистояння та розкол серед українських вірян. Отже,
зимові свята, що звуть у нас колядою, приходять щороку у грудні-
січні.
Звідки взялися всі обряди? Новорічна символіка дуже давня, потібно
зазирнути в глибину віків. За часів Київської Русі князь Володимир
Святославич, офіційно запровадивши християнство, ввів і відзначення
з Нового року за старим візантійським зразком - першого вересня.
Однак, у народі ще довго відзначали його навесні - першого березня.
Ну, це логічно, прокидається природа, починається нове життя. Саме
тому, ми й досі на Новий рік співаємо “ прилетіла ластівочкка”, хоч на
вулиці сніг, а ластівочки ще далеко у вирії. Сьогодні свято першого
березня в народі збереглося і ми знаємо його, як Явдохи, свято весни
та пташок. Церква вважала, що саме першого березня Господь
створив світ і відповідно рахувала роки від створення світу ( Згідно
БібліЇ). Дату створення світу вирахували у Старому завіті. У
семитисячному році зі створення світу, який по-нашому припадав на
1342 рік, у Київський митрополії митрополит Феогностій видав наказ
про єдине відзначення Нового року - першого вересня. Збереглося
чимало свідчень про новорічну обрядовість і на Україні. Посилаючись
на свідчення Василя Скуратівського “Місяцелік”, де автор запевняє
що обряди були дуже пишними, особливо в Києві. Всю ніч лунали
пісні, влаштовувалися новорічні вистави, вертепні дійства.
Потім, папа Григорій ухвалив новий календар з Новим роком -
першого січня. У нас помилково утвердилася думка що ніби вперше
січневе новолітування запровадив у 1700 році Петро I. Справді, такий
указ був обнародуваний російським імператором. Але на Україні,
зокрема в західних її регіонах січневим відліком року почали
користуватися значно раніше,оскільки ці землі мали тісні зв’язки з
європейськими країнами ( українські землі, що перебували у складі
Речі Посполитої). Отже, коли затвердили Новий рік - першого січня,
люди спокійно прийняли цю новину і заспівали: “Щедрик, щедрик,
щедрівочка, прилетіла ластівочка “1 , стоячи по коліна в снігу.
Ну, а в 1918 році на григоріанський календар перейшла вся
Українська Народна Республіка, остаточно закріпивши два Нових
роки - 1 та 14 січня.
Мабуть, саме тому у грудні та січні свята - на святах: Андрія, Миколая,
Новий рік, Щедрий вечір, Різдво, Маланки, Василя, Йордань. І разом
усе це звуть Колядою.
Отже, настав грудень, а з ним в час готуватись до свят. І найкращим
помічником для нас стане одна із книг українського народознавця
Василя Скуратівського "Місяцелік". Він описує по місяцям усі свята,
ритуали, традиції, походження звідки з’явилася назва того чи іншого
місяця, походження та особливості українських свят.
Візьмемо Коляду яка вже прийде незабаром. Це свято вшанують усі
країни, що складали колись Велике Князівство Литовське та Руське.
Саме слово Коляда дослідники ведуть від римського слова "календа",
так називався початок року, і від цього самого слова походить слово
календар. Але є інша версія, яка пов’язує Коляду із колом або зі
стародавнім богом, на ім'я Коляда. Таким чином в Україні слово
“коляда” має три значення: Різдвяні свята; пісня, яку виконують під
час цих свят; винагорода за величальне музичне побажання.
Починають колядувати на Святий Вечір, а закінчують, аж на
Водохреще - і весь цей час ходять по хатах і бажають людям щастя.
Протягом всіх різдвяних свят, які тривали два тижні - від Різдва (7
січня) і до Водохреща (19 січня), в кожній господі тричі варили кутю -
багату, щедру і голодну. Вже сам обряд готування обрядової страви
говорить про його високе символічне значення. А саме, напередодні
Різдва (6 січня) кожна родина готувала першу кутю. Традиційно для
неї використовували ячмінь; там де його не було - пшеницю .
Приправлене збіжжя ставили в добре напалену піч щоб воно упріло.
Надвечір у стайні заскубував пахучого сіна і, внісши до хати робив на
покуті кубельце.Господиня при цьому казала: “Сьогодні в нас узвар і
кутя, щоб курчата лупилися до пуття! “ 2. то прислали хліб-сіль і
вечерю...3
Хрещені забирали принесену вечерю і взамін давали свою; натомість
дітей ощедровували горіхами, цукерками чи грі в ошми.

Прекрасно змальовує традиційно українське свято Михайло Стельмах

у повісті "щедрий вечір". А Михайло Коцюбинсьийповіданні "Ялинка",
розповідає зворушливу історію про хлопчика який заблукав у
морозну різдвяну ніч у лісі та дивом врятувався.
Хоч обрядовий хліб і супроводжував усі святки, символізуючи зимове
сонцестояння, але вживали його тільки після Василів. Традиційною
українською символікою на Новий рік був дідух. Виготовляли його із
снопа, ув’язували у пишний вінок. Знизу робили триральчате
розгалуження для того, щоб дідух міг рівно стояти. Верхівка
новорічного вінка нагадувала конусоподібний сніп із безліччю
колосся. Гілки дідуха обрамлювали кольоровими стрічками.

Святвечір, або багата кутя - чисто родинне свято. Його справляли

ввечері, коли за обрядовим столом збиралися лише члени сім’ї.
Господиня мала нагодувати дванадцять різноманітних страв.
Найосновнішою ї

жею звичайно ж, була кутя та узвар. Після вечері діти відносили

обрядову їжу своїм хрещеним. Матері клали на тарілку книш чи
калачі, іноді цукерки, і діти, зайшовши до хати, казали:
-- Добрий вечір! Мама і тато

У світлицях його ставили напередодні багатої куті. Свою оьрядову

функцію він виуонував протягом усіх різдвяних свят.
Різдвяно-новорічна обрядовість необмежувалася лише дійствами.
Особлива роль належала хатнім прикрасам . Із прикрас найбільшого
поширення набув “павучок”. На передодні Різдва виготовляли
“павуків”. Різдвяний “павук” стародавній символ Всесвіту. Цю
традиційну прикрасу підвішують попід стелею, і будь-який подих
вітру, наприклад протяг від дверей колишає її та повертає, немов би
живу істоту. У давні часи не наряджали ялинку, а наряджали павуків.
Їх уважають не тільки прикрасою, а й оберегом для помешкання.
Наступною, другою, була щедра кутя напередодні Нового року 13
січня. Увечері підліткові дівчатка поодинці чи гуртом обходили оселі
сусідів та родичів щоб защедрувати. Нині мало хто знає про
щедрувальниціькі звичаї.Їх не рідко плутаю із колядками або, ж з
посівальними. Це була окрема перед новорічка дія в якій брали
участь лише дівчата. Обходячи оселі, вони защедровували,тобто
співали навчальні тексти господарям, а ті в свою чергу обдаровували
їх смачними гостинцями. Для прикладу наведу один з найвідоміших
текстів “
Я дівчинка маленька у мене платтячко рябеньке.
Я незнаю ні “Аз”, ні “Буки”, тому подайте щось у руки! 4
Увечері в одній з осель збиралася молодь. Потім дівчата потайки від
парубків шли ворожити. Крім ворожінь люди намагалися
завбачувати погоду. Наприклад:

Якщо під Новий рік добрий сніг - сій гречку.

Небо в зірках - врожай на гриби й горох.
Ожеледь на дерервах - уродить садовина.
Зоряне небо - добре нестимуться кури
Який перший день у Новому році, то й рік буде таким 5.
Як тільки настуав досвіток старого Нового року, сільські оселі оббігали
юні посівальники. За звичаїв, засівальників, як і щедрувальників
приймали залюбки.Віддарунком були прибережені з осені яблука,
ліщинові горіхи гарбузове чи соняшникове насіння. Засівати оселю
годилося лише житнім зерном (в рідких випадках пшеничним). Інші
злакові не використовувалися. Це вже тепер ми можемо спостерігати,
як сусідній хлопчик може засіяти помешкання горохом чи іншию
крупою. Засівальник мав розбірливо продекламувати поетичну
примовку - побажння.
Роди, Боже, жито пшеницю ,всяку пашницю
На Новий рік, на щастя, на здоров’ячко!
А ти, господарю дай паляницю 6.
На Новий ріе припадає свято Васился (14 січня) який вважався
покровителем землеробства ось чому в досвіта необхідно засіяти
збіжжям оселі. В цей день вважалося за честь вітати всіх Василів;
виносили на подвір’я дідуха і спалювали його що і символізувало
початок Нового року: ( Старий рік у ноги- Новий у пороги) 7.
Водохреща (19січня). Це третє найбільше і завершальне свято
різдвяно-новорічного-циклу. Нарешті надходила третя і остання кутя.
В народі вона називалася голодною. З водохрещам пов’язують
хрещення на Йордані Христа. Від так у всіх селах, де були церкви
святили воду. Віддавна в народі посвячено воду на Водохреща
вважали своєрідною панацеєю від багатьох недуг; нею також святили
будівлі, тварин, збіжжя. І ось загадка: водохрещенська вода може
зберігатися протягом року Після Водохрещ вважалося, мають
слабнути мороз. Тому казали ( тріщи не тріщи, а вже минули
Водохоеща). З цим святом пов’язані і прикмети:
На Водохрещі день теплий - буде зліб темний.
Якщо пасморно - хліба юуде вдосталь.
Якщо лапати сніг - на врожай.

Різдво - це час див, радості і особливо настрою.

Різдвяні свята - важливий ритуал який об’єднує всіх і колядників, і
господарів, і вулиці, і міста. Бо на кілька днів ми стаємо спражніми
українцями і можемо відчути що нас багато, ми сильні та добрі,
продовжоємо дотримуватись традиції наших пращурів. Нині світ
змінюється якщо в часи Радянського Союзу існувала радянська
пропаганда с образом літнього доброго чоловіка, Діда мороза ( якого
почали використовувати з 1935 року), замість традиційого
релегійного свята і проводии заводи під пильним котролем
радянської влади.
Цирковні свята - це дуже концервативні уявлення які складалися
протягом тривалого часу, мали перешкоди і століттями формувалися
під впливом державної, або церковної політики. Тому,мабуть,
непросто одразу почати святкувати Різдво 25 грудня, але
необхідноповажати думку інших, ставитися з повагою, толерантно. Як
греко-католики зберігали спільне святкування з Радянською Україною
заради відчуття єдності, так і визначення святкування Різдва (7 січня)
як єдиного правильного найбільш підтримується Російською
православною церквою

Висновок

Різдвяно-новорічний цикл особливо цікавий. Він переважно

зосереджвувався на сільськогосподарський тематиці з
використанням пісенних сюжеті, сценок, прогнонозування, прислів’я,
ворожіння. Всі огляди зверталися до землі-годувальниці. В усіх
дійствах присутня вироблича атрибутитка - нива, врожай, мана праця,
святе ставлення до хліба. Всюди основне, поважне місце підноситься
огарній тематиці. Грудень - перший місяць зими, він же є останнім
місяцем року, і був початком підготовки до новоголітування. Тому,
коли ми бачимо останній місяць на календарі, кажемо собі: ну от і
минув ще один рік. Намагаємось пригадати, яким він був, що встигли
зробити і, як завжди, сподіваємося на краще у Новому році. Новий
рік, Різдво! Це свята для всіх нас і кожного зокрема. Вступаючи у
новий відлік часу, ми маємо освятитися найкращими почуттями,
побачити одне одному щастя , здоров’я, голубого неба над
оселею,злагоди в родині. Саме такими спонуками була просекнута
обрядовість в Україні - горщиком куті на покуті, щедрили житнім
засівом сусідської домівки, величальною щедрульницькою піснею на
честь господаря, господині та їх діточок. Лише тоді коли ми
поернемося до своїх друкованих джерел, яскравий світ ялинки стане
справжнім святом в оселі. І немає значення коли в Україні святкують
Різдво: 25 грудня чи 7 січня бо якщо люди домовились святкувати, то
на небі таке кастає свято. Головне що ми в сьогоденні повинні
усвідомити: підтримувати і поважати один одного бути
толерантними, відчувати єдність. Як казав І.Франко у повісті “Захар
Беркут”: це сила народу єдності”. Лише тоді коли ми разом - ми є
силою і здолаємо перешкоди, не лише збережемодуховній набуток
для наступніх поколінь, а й примножемо і здолаємо будь-якою ціною
ворогв, навіть найсильнішого.

ВСТУП
Напевно, кожна людина любить свята, особливо зимові. Із грудня
місяця пов’язано багато народних свят. Кожне з ним так чи інакше
стосувалося вечорницьких дійств. Скажімо, 13 грудня відзначали
Андрія, з яким пов’язані цікаві сценічні дійства, дівчата починали
ворожити. Як засвідчують офіційні джерела, лише в 17-18 столітті в
обрядово-побутовому житті селяни користувалися традиційними
віруваннями і продовжували існувати вірування та святкова
обрядовість кожен релегійний празник - обрядовість відомий
український письменик Микола Гоголь добре знався на українських
традиціях, побуті. У творі “Ніч перед Різздвом” він розповідає про
одну ніч звичайного села перед Різдвом. Письменник описує традиції
для молоді колядування, але найголовнішою традицію для
українського селянства було ходіння до церкви. Та кожен релегійний
празник поза церковною відправою оброста різноманітними
дійствами дохристиянських вірувань. Не менше оригінальні дійства
пов’язані із Савою (18 грудня), Миколою (19 грудня), Ганною (22
грудня), Спиридоном (25 грудня) тощо. Адже грудень, як і січень зі
своїм Різдвянно-новорічним циклом вважався місяцем відпочинком.
Дозвілля зимового періоду особливо цікаве воно зосереджувалося
переважно на сільськогосподарській тематиці з використання
численних пісенних сюжетів, ігрових сценок, а також багатющої
скарбниці українського мудрослів’я. В усіх сюжетних дійствах
присутня виробнича атрибутика нива, врожай, шана праціі, святе
ставлення до хліба.
Всі зимові свята були початком вілготовки до новолітування. За всіх
часів і в усіх народів новолітування, на яку б пору воно не випадало
(чи то на 1 березня , на 1 вересня чи на 1 січня ), всеодно присутні
українські обряди. Зимовий період дозволяв селянам відпочити від
тяжкої фізичної праці. Оскільки вільного часу було вдосталь його
заповнювали різноманітними формами дозвілля.Так, у Святвечір
коли сідали вечеряти, як на небі запалає зірка. У повісті “Маруся”
Григорія Квітки-Основ’янинка згадується така делталь, що сім’я
сотника не сідала вечерят, доки не дочекалася вечірньої зірки, а на
столі під скатертиною було трохи сіна на знак народження Христа в
яслах.
Новорічними обрядами селяни намагалися опоетизувати свою
нелегку працю. Вони жили надією на кращий урожай ьлму як
защедрила нива, залежали статки родини. Ось чому, наші пращури
намагались убезпечити свій рід від злиднів, оспівувати нелегку працю
, урізноманітнити повсякденний повод.
Народознавчею працею на українських землях займався Яків
Головацький. Він надрукував великі етонографічні праці одна з яких є
найповнішою розвідкою народознавства “Поділ часу в русинів”
продовжував цю роботу фольклорист та етнограф, перший ректор
Київського університету Михайло Максимович. Нажаль, у 20 столітті з
приходом до влади більшовиків, був не простим шлях до українства
вітчизняних науковців. Тоталітарна система сталінських репресій
ставала на заваді. Символом українського кіномистецтва вважають
фільм Сергія Параджанова “Тіні забутих предків”. Режисер зумів
відобразити в картині звичаї та обряди українського народу і
передати на рідній українській мові. За що був згодом засуджений. В
радянські часи Різдво спочатку намагалися замінити
“комсомольським різдвом”, а потім і зоввсім заборонили його
викресливши із календаря це свято. Це негативно вплинуло на
традиції народного святкування, багато колядок забулося, обряди та
ігри перестали виконуватися. Зараз коли відрожується інтерес до
старовини і йде пошул свого коріння є можливість відроджувати
українську обрядовість наших пращурів.

З настанням новорiчних і різдвяних свят вiдома всiм мелодія «Щед-

рик» (в Америці та Європі «Carol of the Bells») лунає в усьому світі.
Микола Леонтович присвятив обробці «Щедрика» близько 20 років,
переписував мелодію п'ять разів, намагаючись домогтися
гармонійного. поеднання народного багатоголосся й класичного
звучання музичних струментів. За основу композитор узяв текст
вiдомот народна за словами дослiдникiв, з'явилася ще за часiв
язичництва. Прилетла паспвочка- - так звучить на початку щедрівки.
Хіба це можливо взим ху? Це пояснюють тим, що раніше наш
пращури святкували початок нового року навесні, коли птахи
поверталися з вирію,

План

I - Вступ
II - Святкування українського Різдва
1) Облік часу - календарні реформи
2) Зимові місяці
3) Особливості зимових свят
III - Висновок
IV - Премітки
V - Використання літератури
Скуратівський В. Берегиня - К. 1987
Скуратівський В. Місяцелік - К. 1993
Скуратівський В. Святвечір - К. 1994
Воропай О. Звичаї нашого народу - Л. 2003
Гоголь М. Ніч проти Різдва
За матеріалами ресурсу “колобок.ua”
Коцюбинський М. Ялинка
Олійник О. Б. Світ українського слова. - К. 1987
Павленко Л. О. Цілуші скарби землі. - К. 1994
Стельмах М. Щедрий вечір
Українські народні пісні та думки. - К. 1992
Українські прислів’я та приказки. - К. 1964