МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ДЕПАРТАМЕНТ ОСВІТИ І НАУКИ

КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСНОЇ ДЕРЖАВНОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ

ДЕРЖАВНИЙ ПРОФЕСІЙНО-ТЕХНІЧНИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

"БОГУСЛАВСЬКЕ ВИЩЕ ПРОФЕСІЙНЕ УЧИЛИЩЕ СФЕРИ ПОСЛУГ"

РОБОТА
для участі в ХV Всеукраїнському
конкурсі учнівської творчості

"Об’єднаймося ж, брати мої!"

Номінація:
"Історія України і державотворення"
Назва роботи:

"Історія України в історії мого села"

1
 Автор:

учениця групи К-24

Шнуренко Тетяна Михайлівна

дата народження: 15.09.1999 р.,
адреса: с. Дибинці, Богуславського р-ну,
Київської області, вул. Здрока, 18

Навчальний заклад:
ДПТНЗ «Богуславське вище
професійне училище сфери послуг»
вул. Миколаївська, 122,
м. Богуслав.

Викладач:
Куцовол Наталія Василівна,
викладач історії.

2015

2
 Зміст

Вступ .......................................................................................................... 5
Розділ 1. Виникнення села Бране Поле ................................................... 7
Розділ 2. Вплив сім`ї Браницьких на історію села Бране Поле ............ 10
2.1. Заповідне урочище «Турчино» .......................................................... 10
2.2. Багаті володіння Браницьких............................................................ 11
2.3. Дуб-Велетень – пам’ятник природи ................................................ 12
2.4. Олександра Браницька....................................................................... 13
2.5. Бондаревський камінь ........................................................................ 14
Розділ 3. Голодомор 1932-1933 років на селі ........................................ 18
Розділ 5. Бранепільська школа, її перші засновники............................. 29
Висновки .................................................................................................. 31
Додатки .................................................................................................... 33
Література ................................................................................................ 47

3
 Вступ
Предметом мого дослідження є село Бране Поле, його історія, давно
забута і не згадана.
Мета цієї роботи – дослідити історію Браного Поля, а саме період з
XVII ст. до сьогодення, розкрити таємниці існування давніх історичних споруд,
довідатись про життя історичних постатей, які на той час проживали на
території села.
Основні завдання мого дослідження:
1. Дослідити історію виникнення села.
2. Ознайомитись з історичною постаттю Ксаверія Браницького, його
життям на території села.
3. Розкрити історичну цінність Дуба-Велетня, як свідка давніх історичних
подій.
4. Внести пропозиції до Комітету Верховної Ради України з питань
екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків
Чорнобильської катастрофи щодо надання дубу статусу пам’ятника
природи республіканського значення.
5. Дослідити роки голодомору 1932-1933 рр. та Великої Вітчизняної війни,
їх наслідки для села.
6. Простежити процес утворення на селі пам’ятника загиблим воїнам
Великої Вітчизняної війни.

Мною були використані такі методи дослідження: теоретичні – вивчення та

аналіз відповідної наукової літератури з теми дослідження; практичні –
опрацювання археологічних та історичних матеріалів з фонду Бранепільського
шкільного музею, Богуславської районної бібліотеки, запис розповідей,
переказів від жителів села, проведення анкетувань та опитувань, запис віршів
місцевих письменників та поетів тощо; індуктивний – збирання, систематизація
і узагальнення фактів.

5
 Актуальність даної роботи полягає в тому, що на сьогодні багато питань з
краєзнавства залишаються не дослідженими. Адже це наша історія, забута
історія, яку ми повинні відродити. Сьогодні краєзнавству належить провідна
роль у формуванні духовності. Багатогранне і різноманітне життя краю дає
невичерпний, цікавий наочний матеріал для навчання і виховання. Краєзнавча
робота всебічно розвиває наш світогляд, прищеплює навички дивитися на світ
очима дослідника. Софія Русова писала: “...тільки навчивши любити і свідомо
ставитись до свого люду, до свого краю, ми навчимося шанувати і других
людей”.
Наукова новизна полягає в тому, що вперше було проведено дослідження
історії села Бране Поле.
Практичне значення мого дослідження полягає в тому, що матеріали даної
роботи можуть бути використані на уроках історії, у виховній роботі
навчального закладу.
Розкриваючи маловідомі сторінки минулого, ми формуємо почуття
гордості й поваги до історії свого краю, утверджуємо державність на засадах
духовності та гуманізму.

6
 Розділ 1. Виникнення села Бране Поле

Історія Браного Поля тягнеться далеко в глибину століть, куди, на жаль, не

зазирнути, не помандрувати із записником: “Розкажіть, шановні предки, як
жили ви, трудилися, з ворогами билися?” Тут хоча б на триста-чотириста років
повернутися в минуле, стати на березі Нирця, води якого спінювали коні
жорстоких ординців та інших завойовників.
Як мало ми ще знаємо, що було колись, хто ходив по цій землі, що стала
нашою, рідною! Адже і до писемних згадок до виникнення легенд і переказів,
пісень і билин, які дійшли до нас, збереглася, творилася історія краю, народу.
Та обмежимося тим, що знаємо, що відомо нам, що записано в документах.
Виникнення села припадає на середину 17 століття і тісно зв’язане з
існуванням с. Медвин та прокладенням ґрунтової дороги, яка сполучала
південні райони України з м. Києвом і проходила через Бране Поле. Село на
тоді було невеличке – 47 дворів. До найбільш поважної сільської будівлі того
часу можна віднести церкву, про яку згадується у документах 1749 та 1751
року. Називалася вона Стефанівською – від прізвища першого священника
великомученика Архидіанова Стефана. Церква була побудована по указці князя
Святослава Любомирського і наділена землею в 70 десятин. Вона була
7
уніатською, але у 1768 році стала вже православною. До церкви часто ходили
люди молитися, говіти. Скільки років вона проіснувати невідомо. Відомо лише
те, що коли руйнували церкву попівна відмовилася покидати святе місце з
надією врятувати Божий дім. Але на жаль церкву було зруйновано. І коли
падали стіни, попівну було завалено, а на тому місці, де стояла церква зараз
стоїть Бранепільська ЗОШ І-ІІ ступенів. Якщо вірити тим фактам, то мощі
попівни знаходяться під цією школою. Але версія ця не доказана, так як
археологічних розкопок в Браному Полі не було проведено жодних. Біля
церкви була побудована попова хата, до якої приходили діти, щоб навчитись
читати й писати. Навчання проводив дяк.
Що характерно: описуючи те чи інше село, завжди наводили і кількість
чоловіків та жінок, які в них проживали. Так ось, у 1795 році жителі Браного
Поля розподілялися так: 289 осіб належало до сильної половини роду
людського і 243 – до слабшої.
Землі села після розгрому Канева, Богуслава і інших міст монголами,
попадають під владу Гедиміна (литовського князя). З 1740 року землі
Богуслава, Медвина, Браного Поля знаходились в руках князя польського
Любомирського, пізніше надвірного коронного маршала Ф.Ржевського.
Польською конституцією (указом) 1774 року Богуслав з прилеглими до нього
землями був відданий королю Польщі Станіславу Понятовському.
За статтею газети “Вісті Богуславщини” за 18 травня 1991 року автора
П.Бочилова.
“У Державному архіві України я натрапив на справу №6995 про
“передчасну смерть селянина Івана Задніпряненка”. У цьому документі йдеться
про те, що у 1830 році економ Гнат Непокойницький смертельно покарав
різками цього бідака. Мені, на жаль, не вдалося знайти причини цієї великої
кари. Крім того, згадуються у документі козаки Олександр Шевченко, Григорій
Клименко, Данило Задніпряненко та інші. Проходить по справі і соцький села
Лаврентій Рикавенко.
У 1843-48 роках, як підтверджують документи, у селі були вже поштова

8
станція та училище міністерства народної освіти, в якому навчалося всього-
навсього десятеро дітей. Із “Списку російських землевласників” я довідалась,
що у 1865 році у селі налічувалося 13 дворян та 329 селян, що у панських
господарствах нараховувалось 325 десятин хорошої землі і 35 десятин неудоб,
тоді як у селян це співвідношення було таким: 106 десятин хорошої землі і 323
десятини неудоб.
За свідченням “Київських єпархіальних відомостей”, у 1862 році був у
Браному Полі церковний хор, яким керував священник Ар. Буйницький. До
речі, він також був вчителем в училищі, йому платили за сезон 35 карбованців.
Привернули мою увагу і такі дві знахідки: у 1905 році вже інший
священник села, Георгій Коломойцев, за вірну службу церкві і за хорошу
навчальну діяльність був нагороджений орденом святого Володимира ІІІ
ступеня, а в 1907 році парафіяни цієї церкви зібрали кошти за підписним
листом у сумі 5 карбованців для розбудови флоту.
З приходом революції у Браному Полі, як і в усіх селах, відбулися серйозні
зміни. Графські володіння адміністративно перейшли до Медвинської волості.
В архіві Жовтневої революції зберігається цікавий документ за 1923 рік. “Ми, –
йдеться в ньому, – нижчепідписані громадяни села Бране Поле Яків Пилипович
Кучеренко, Захарко Петрович Севертока, бажаємо взяти землю в оренду”. Яка
подальша доля цієї заяви, мені не вдалося дізнатися.
У звіті про роботу колгоспів Богуславського району за 1931 рік, зокрема,
говориться: у Браному Полі 23 березня організовано артіль імені Воровського, в
якій налічувалося 497 селян. Дуже бідним матеріально було господарство: за
ним тоді рахувалося 15 плугів, 67 коней, 13 телят і стільки ж свиней...”

9
 Розділ 2. Вплив сім`ї Браницьких на історію села Бране Поле

2.1. Заповідне урочище «Турчино»

Бране Поле упродовж багатьох років належало графам Браницьким, а саме
Ксаверію Браницькому із 1785 року. Володів він 88373 десятинами землі на
території лише Канівського уїзду. Йому належали землі і люди сіл:

Богуслав Хохітва Красногородка Семигори

Шупики Дешки Медвин Яхни
Мисайлівка Ісайки Дмитренки Закутенці
Карапиші Дибенці Киданівка Микитяни
Зеленьки Бородані Біївці Юхни
Расава Синиця Москаленки
Пустовіти Бране Поле Іванівна
Миронівка Яцюки Вільхівець
За розповідями старожилів мені вдалося дещо дізнатися про графа
Браницького і його маєток, який знаходився в заповідному урочищі “Турчино”,
що розташований недалеко від Браного Поля. Мене давно цікавило, чому
урочище називають “Турчино”. І ось я дізналася за матеріалом газети “Молода
гвардія” за 19 березня 1983 року.
“Тут, на Черкес-долині, яку бранепільці здавен називають Подолом, у
1594-1596 роках відбувалися запеклі бої між селянсько-козацькими загонами,
очолюваними Северином Наливайком, і військами польської шляхти. В 1637
році селянсько-козацькі загони, керовані П.Бутом і К.Скиданом, знову прийшли
сюди, щоб відстояти свою волю, незалежність у битві з іноземними
гнобителями. В 1678 році на Черкес-долині гриміли бої між російсько-
українськими і турецькими військами – урочище, де таборився противник, тому
так і називається Турчиним...”

10
2.2. Багаті володіння Браницьких
В лісі, як зазначалося раніше, був розташований маєток графа
Браницького. Величезний триповерховий палац з великими вікнами, мав 65
кімнат, із яких одна кімната була повністю дзеркальною, прикрашав зелений
ліс, площа якого сягала 327 гектарів і була обкопана ровом. Дзеркала були
приблизно 10 см завтовшки. Навколо маєтку тягнулися вулиці обсаджені
квітами. Одні з них були незабудки, півонія, півники. Ще був парк, в якому
росли різні види пахучого бузку, багато лавочок, на яких відпочивав граф.
Приїжджав він у маєток лише один раз на рік у травні. Саме тоді, коли цвів
бузок. Гуляв по парку, відпочивав на лавочці і... торочив свої светри. Та коли
його питали навіщо він це робить, адже він багатий і може дозволити собі
купити новий, то він відповідав: “Хіба ж я багатий? Поряд із іншими
заможними я маю вигляд бідняка”. В той час в м. Біла Церква була ткацька
фабрика, куди він здавав намотані нитки і йому ткали нові светри.
Їздив граф на позолоченій кареті, яку йому подарувала Катерина, на жаль
не вдалося вияснити яка саме. Ця карета зараз знаходиться в Київському
історичному музеї.
Графи Браницькі тримали у селі (1811 рік) невеличкий винокурний завод
потужністю 70 відер горілки щомісячно.
Коли граф приїжджав у свою резиденцію, то готували йому лише салати,
які він дуже полюбляв. Ще варили кисіль, як не дивно, із квітів будяків, які
росли неподалік від палацу.
За маєтком Браницького доглядали люди різного віку, переважно молоді.
Вони могли бути як українського, російського так і польського походження.
Пропускали в маєток лише по спеціальних перепустках.
Браницький жорстоко експлуатував селян. Він збирав в своїх коморах
більше мільйона пудів хліба, вивозив його в Білорусію, в Одесу, а звідти за
кордон у Марсель, Ліворно, Лондон.
Збільшення виробництва зерна йшло за рахунок посилення експлуатації

11
кріпаків.
Селяни скаржилися на зріст панщини, яка ставала майже необмеженою.
Так, в скарзі селянина с.Хохітва у околиці Богуслава (володіння Браницького),
Олексія Любченка пишеться: “Влітку, починаючи з косовиці до закінчення
збирання яровини, безперервно всі здатні до праці, до роботи”.
В скарзі на Браницького селянина того ж села Дем’яна Скалозуба
говориться, що уроки замість трьох днів в чотири, п’ять, а котрі і шість не
встигали зробити.

2.3. Дуб-Велетень – пам’ятник природи

В резиденції Браницького існувала липова алея, росли чудові сосни, ялини,
за якими доглядала роками прислуга. По центральній дорозі росло 36 дубів. До
нашого часу зберігся лише один Дуб-Велетень. Із листа очевидця. Цитую:
“Може й тоді пожаліли його люди за похилий вік, за те, що він пам’ятав їх
предків. Залишився він в живих як нездоланний символ вільної України. Не так
багато залишилося дерев-старожилів. Я знаю, що в Яготині його “побратим”
відзначив свій 600 річний ювілей. Молодший брат живе в Савранському лісі на
Одещині. Їх шанують і бережуть люди як дорогі реліквії.
В січні я одержав листа від брата. Він пише, що разом з дружиною і
сусідами відвідали дуба-велетня, пересвідчились, що він живий, обміряли його
поперек, який дорівнював семи метрам. Брат запевняє, що дуб на Богуславині
старший за своїх колег, що він народився за часів Київської Русі, коли ще
будувалася Богуславська фортеця.
Багато води віддала Рось сивому Дніпру, багато бур прошуміло над
кроною старого дуба. Князі і воєводи, царі і вожді змінювали один одного і
назавжди зігнали, а народ України залишився.
Залишився і дуб, який по праву повинен належати народу.
З глибокою тугою повідомляю брат, що лісокради обрубують його гілки і
дерево в конвульсії благає порятунку. Він надіється, що в комітеті по захисту
природи знайдуться люди, які нададуть дубу статус пам’ятника природи

12
республіканського значення”.
Копія цього листа знаходиться в додатку №2.
Ще я дізналася, що в резиденції графа Браницького було багато ставків, але
три з них були надзвичайними. В першому розводили черепах, в другому і
третьому розводили рибу, яку ловили пани, що приїжджали до гостини
Браницьких. Годували черепах та рибу мурахами.
Існував огороджений звіринець, де водилися косулі, кабани, олені; чудовий
сад зі смачними фруктами. Було викопано багато криниць, але особливою була
та, що оббита залізними кутниками. Тільки з неї граф пив джерельну воду. Ця
криниця збереглася і до теперішнього часу. А ще була криниця, в якій був
підземний хід, що вів до винних погребів пана Браницького. Коли руйнували
палац, люди знайшли цей тунель і звичайно позабирали всі вина.
Дуже шкода, що зараз ми не можемо побачити всю цю красу, а лише
уявити. Час залишив глибокі рани на землях Богуславщини. Як шкода, що
зруйнований чудовий палац – резиденція графа Браницького. На честь його
доньок названо джерела в м. Трускавець, які мають лікувальні властивості –
Софійка, Нафтуся і Тереза.
Зруйновані всі господарчі споруди, знищений звіринець і чудовий
лісопарк. Дивлячись на гору битої цегли, жителі села дуже шкодують за
палацом, який міг би стати чудовим будинком відпочинку для кореспондентів,
адже на нього був вже складений проект будівництва. Добре, що хоч Дуб-
Велетень залишився.

2.4. Олександра Браницька

Зазирнувши в глибину історії роду Браницьких виявляємо, що у Ксаверія
Браницького була прекрасна дружина Олександра, яка частіше за свого
чоловіка приїжджала в маєток. Це була розумна і красива жінка, яка
обожнювала природу у всій її величі й красі. Саме по ініціативі графині маєток
був обсаджений різними видами квітів, різнобарвним бузком, який був
завезений до маєтку з різних куточків світу. По ініціативі Олександри

13
Браницької квіти завжди були доглянуті. В разі недостатнього догляду за
квітами графиня ставала дуже жорстокою і сама готувала міру покарання для
своєї прислуги. Вона часто сиділа біля своїх розкішних клумб з прекрасними
трояндами і читала книги. Біля озера, вкритого лататтям, вона розчісувала своє
красиве волосся. Одного разу, влітку, графиня забажала покататися на санях.
Прислузі нічого не залишилося, як насипати поляну цукром. Так,
задовольнивши її бажання, прислуга уникла тяжкого покарання.

2.5. Бондаревський камінь

Перегорнувши сторінку історії роду Браницьких трішки назад, виявимо, що
ще до одруження Ксаверія Браницького на Олександрі, граф захопився однією
дівчиною з міста Богуслава на ім’я Оксана, яку в народі ще називають
Бондарівною. Ось як описує її автор вірша “Бондаревський камінь” Роман
Чумак:

Усмішка щира, губ корали

Я описать не маю сили
Гнучкий чарівний стан її,
Все, все у неї гарне, миле:
І кіс два чорні ручаї,
І бровенят шнурочки рівні,
І оченята темно-сині,
І казка казки з царства мрій –
Губів незайманий напій.

Впала вона в око пану Каневському (м. Богуслав входив тоді до

Канівського уїзду, тому Браницький згадується, як пан Каневський) і
поплатилася своїм життям, але залишилась вірною своєму коханому хлопцеві, з
яким вони щоночі зустрічалися, пливучи човнами до великого каменю посеред
р. Рось.

14
 До каменя серед ріки
Спішили два човни щоночі,
І в ніжних пестощах дівочих
Минав кохання час п’янкий.
А Рось то радісно, то гнівно
Оповіщала: день іде.
І притискала бондарівна
Свого Омелька до грудей
Подалі від лихих людей.

Але Каневському дуже подобалася Оксана і він хотів з нею одружитись.

“Ой чи хочеш, бондарівно,

Ізо мною жити,
А чи волиш, бондарівно,
В сирій землі гнити?”
“Ой волю ж я, пан Каневський,
В сирій землі гнити,
Ніж з тобою по неволі
На цім світі жити”.
Закінчилася вся ця історія так:
А через тиждень, вір не вір, –
Казав дідусь, – кричав і бився
Нещасний бондар, бо лишився
Один як палець. У Сибір
Його дочка, його Оксана,
Єдина зіронька ясна,
Пішла на десять літ з коханим,
Бо не згодилася вона
Без нього жити. Десять літ
Щоранку бондар поспішає

15
 На дикий камінь і воріт,
Розгублений, не зачиняє.
Але закоханих з дороги
Нема. В крові його душа.
І марно бондар трудить ноги.
І марно бондар поспіша.
Роки минали. Вже не міг
І з хати вийти. Не питали,
Чого не здужає, бо знали –
Надовго сивий бондар зліг.
І висохла стара криниця,
Яку небіжчик сам копав,
І побудована каплиця,
Де бондар чесні кості склав.
А камінь той, що пан Каневський
На дно річкове проміняв, –
Найбільший камінь називав
Із того часу Богуслав
Одним іменням – Бондаревський.

Доля Оксани нам відома. А як же Браницький? Вже знаємо, що потім

одружився він з Олександрою і було в них п’ятеро дітей. В місті Біла Церква
знаходиться парк Олександрія, якого подарував Браницький своїй дружині
відразу після весілля. Олександра відразу ж взялась його облагороджувати. Їй
дуже хотілось, щоб цей парк був розкішним і схожим на царське село, де
Олександрі часто приходилося жити в ролі однієї із фрейлін імператриці. Для
цього із Європи були прислані найкращі паркобудівники. Вони створили цілу
галерею живих картин природи. На даний час в цьому парку знаходиться
легендарне сімейне дерево Браницьких. Це дерево сосна, в якої спочатку було
п’ять стовбурів. П’ять стовбурів – п’ять дітей. Сьогодні у сосни залишилось
лише чотири стовбури. Один засох відразу після смерті сина Браницьких.
16
Хлопчику було всього 14 років, коли він трагічно загинув. Кажуть, він був
трішки дивакуватий.
Це гігантське дерево могуче, як і рід Браницьких, який продовжується і
зараз. Різні його гілки розкидані по всьому світу. Спробуй зібрати їх разом.

17
 Розділ 3. Голодомор 1932-1933 років на селі
Досліджуючи невідоме в історії села Бране Поле я дізналась про страшні
сторінки його буття. Мова йдеться про голод, від якого загинуло в нашому селі
183 чоловіки. 1932-1933 рр. час, коли в українському селі смертність
перевищувала народженість. Вимирали члени сімей, цілі сім’ї. Не всіх
хоронили на кладовищі, багато покоїться в різних ямах біля села. Часто
траплялися випадки людоїдства. За розповіддю Шпаченко Ганни: “У
страшному 33-ому була на селі одна жінка, в якої була дочка Марійка. Не
витерпівши голоду мати з’їла свою дитину і під страхом, що її за це
судитимуть, жінка зробила опудало із своєї дитини. Напхала соломою її одяг,
причепила доччину голову, руки та ноги та й пішла до людей сповістити про те,
що її дитина померла. Але людей не вдалося обманути, бо ті чули страшні
крики в будинку тієї жінки. При огляді тіла померлої дівчинки відвалилася
частина тіла. Звісно жінку засудили, але яке її покарання не відомо.
А ще, – розказує із болем старенька, – люди їли тільки-но померлі тіла, аби
вижити в ті страшні роки”.
Історія Браного Поля не повинна забувати того, що померли тут 183 особи
по занижених даних. Перепис цих людей поіменно зроблений в 1989 році.
Обходили кутки, розпитували старих людей, свідків, родичів померлих. На
жаль траплялись такі померлі люди, прізвища яких ніхто не пам’ятає, а тому
список дещо занижений.
Ось деякі з них:
Лисенко Марія (дівчинка)
Лисенко Ольга (дівчинка)
Лисенко Іван (чоловік)
Лисенко Горпина (жінка)
Лисенко Ганна (дівчинка)
Біленко Микита (чоловік)
Любченко Марія (дівчинка)

18
Любченко Ганна (дівчинка)
Михайлівський Філіп (чоловік)
Литвин Сусана (жінка)
Литвин Марія (дівчинка)
Литвин Маша (дівчинка)
Литвин Ганна (дівчинка)
Литвин Адам (хлопчик)
Максименко Василь (хлопчик)
Максименко Віра (дівчинка)
Куцовол Іван (чоловік)
Куцовол Конон (чоловік)
Куцовол Михайло (чоловік)
Лабзенко Терентій (чоловік)
Білковська Марія (дівчинка)
Біленко Гнат (чоловік)
Хаврюк Микола (хлопчик)
Хаврюк Зіна (жінка)
Лисенко Олекса (хлопчик)
Лисенко Горпина (дівчинка)
Лисенко Мар’яна (дівчинка)
Хаврюк Максим (хлопчик)
Хаврюк Андронь (хлопчик)
Колісниченко Іван (хлопчик)
Колісниченко Михайло (хлопчик)
Колісниченко Петро (хлопчик)
Колісниченко Параска (жінка)
Біленко Сидір (чоловік)
Біленко Антін (хлопчик)
Кириченко Потап (чоловік)
Шевченко Костянтин (чоловік)

19
 Хаврюк Наталка (жінка, яка з’їла свою дитину)
Бойко Марія
Бойко Ганна (сестри, дівчата)
Шевченко Пилип (хлопчик)
Шевченко Василь (хлопчик)
Квасніцький Михайло (чоловік)
Кириченко Тихін (чоловік)
Кириченко Олімпіада (жінка)
Руденко Лаврентій (чоловік)
Лисенко Євдокія (жінка)
Карпенко Іван (хлопчик)
Чорночасу вистачило не на одне покоління. А 1933 рік став найчорнішим у
літописі багатостраждальної української землі.
Були такі дні, – засвідчує пожила жінка Максименко Марія, – коли вели
повну гарбу з мертвими тілами на кладовище. Збожеволіти можна. І
божеволіли. Якось було розкуркулено селянина-бідняка Максименка Онопрія.
Забрали все в хаті, а заодно й хату, а його разом із сім’єю викинули під осіннє
дощове небо. І чоловік збожеволів.
Як би не було страшно дізнаватись, але померлих від голоду в 33-му у два
рази більше, ніж полеглих у війну. Та й війна тривала ж чотири роки, а голод
рік. Скільки війна забрала до себе наших рідних, дорогих людей, скільки
покалічила. Спогади про неї ніколи не згаснуть. Про це можна прочитати із
вірша очевидця, який бачив, як на нашому бранепільському кладовищі
розстріляли біля черешні сестер.

Смерти в лицо
Смотрел в глаза фашисту смело
И видел жизнь в последний раз.
А он нацелил «парабеллум»
Слегка прищурив левый глаз.
А во дворе жандармов стая –
20
 Ругаясь, рыщут без конца,
То ищут брата по сараю,
То бьют безжалостно отца.
И в этот миг фашист заметил
Софию, Нину у плетня.
Я сколько буду жить на свете
Но не забуду того дня.
Фашист стрелял с звериной злобой
Ему их жизни нипочем
Они на снег свалились обе
Его окрасив кумачём.
Растет на кладбище калина
Роняет по утрам росу
Как бы оплакивая Нину
И Софи нежную красу.
Где бы я ни был,
Я приеду
И верю,
Что приедешь ты
Чтобы почтить их в день Победы,
К могиле возложить цветы.
Иван Шаповал

Але вернемося до голодомору. Як тяжко зітхає оповідачка Даценко Любов

Іванівна, згадуючи про ті страшні хвилини.
– Голод витерплювався важко, в повному виснаженні, з дюжиною
відкритих при напрямках кровоносних суден ранок, звідки сочилася
брунатнувата рідина; на ногах тріскалася шкіра, оголюючи слизисто-
кров’янисту поверхню. Трудно було ходити і треба було часом обпиратися об
стіни чи паркани, що коло них уже багато односельчан лежало не дишучих.

21
Здавалося: ось кінець! – але з милостивої волі Божої пощастило вижити,
можливо, для свідчення: що сталося.
Люди мали свою землю. Сільська рада наклала на населення хлібоздачу.
Нікуди не дінешся, здавали по скільки могли. І ще було замало. Накладали
контрибуцію. Приходили і самі нишпорили по господарству. Забирали все. На
той час сім’ї були великі: по 5-10 осіб. У 32-ому голод був сильним, але з 33-ім
не зрівнятись. Щоб вижити їли бур’ян, цвіт липи, леверду, шукали в копицях
соломи недомолочені колоски. Скільки ж людей почало вимирати, пухнути з
голоду. Дорослих, дітей перекидали з воза на кладовищі в одну яму.
Пам’ятаю, – каже старенька бабуся, – був у нас на селі один виконавець
Шевченко Пилип Гордійович, який підібрав був ключі до шухляди від стола, де
зберігались печать і штамп, за якими можна було отримати їжу. Він
проштампував цілого зошита і роздав листочки людям, спасаючи їх від тяжкого
голоду. Але його було викрито і вбито.
Своїми спогадами поділилась із нами Михайленко Ганна Юхимівна.
– Було тяжко, біда була велика. Всі дуже голодували. Зібрали все, нічого не
залишили. Люди вмирали цілими сім’ями, не лишалось жодної живої душі. Їжі
не було, кожен їв те, що бачив: їли лободу, гичку, калачики, макуху, липу,
терли хрін і сушили його в печі, шукали мерзлу і гнилу картоплю, переминали
її і жарили млинці. Їли навіть мишей і пацюків. Але ще ми брали і зривали
колосся пшениці, клали їх у горщик і засипали попелом. Ховали горщик на
горищі під ганчір’ям. А одна бабка мала багато котів, яких мусила порубати і
потім їсти. Почали їсти навіть бур’яни і траву. Ловили пташок. Люди пухли і
вмирали, їх хоронили в ямах. Не доведи Господи вам цього взнати. Діти дуже
їли цвіт акації. Понаїдаються бідні, а він з кузочками – животи болять, слабі.
Багато ще бабуся розповідала і я зрозуміла, що ми не маємо права
забувати, якою ціною нам дісталась свобода, адже українських голодоморів у
ХХ столітті було аж три. До того ж маємо зміцнити державу нашу так, щоб
подібного не повторилось.
Нам вдалося здобути фотографію в однієї місцевої жительки Браного Поля.

22
Зі страхом вона давала нам її, боячись, що ми її не вернемо. Ксерокопія цієї
фотографії знаходиться в додатку №3.
До всіх нас, через свій вірш, звертається місцевий поет села Бране Поле
Іван Шаповал.

Дорогие мои, будьте бдительны!

Только правде
Единственной следуя,
Я хочу рассказать
о трагедии
Чтобы помнили
Все лихолетия
Что случилось тогда
В тридцать третьему.
Колокольный звон
Ему рубрика,
Весь народ помирал,
Вся республика.
Вся республика
хлеборобная,
Удушила ее
смерть голодная.
Почему до сих пор
Был забыт этот мор,
Заблудилась история
Где ты?
Нам ли все нипочем
Или власть ни при чем,
Кто же будет
За это в ответе?

23
 Призываю я вновь
дочерей и сынов:
«Помяните всех павших
Поклоном.
Стариков и детей,
Их отцов, матерей,
А всего то их
Семь миллионов…
Не могу до сих пор
Позабыть этот мор
А молчать о былом
Унизительно.
Я люблю людей
Я прошу людей
Дорогие мои
Будьте бдительны!!!
Як нагадування і застереження звучать для нас слова землячки Вікторії
Пустовіт, викарбувані на хресті-монументі жертвам голодомору 1932-1933
років в Богуславі:
Вони з далекої пітьми
До нас крізь землю промовляють,
Щоб залишились ми людьми,
Щоб вижили, благословляють.

24
 Пам’ятник жертвам голодомору в с. Бране Поле

Монумент скорботи, який знаходиться в Бранепільському

шкільному музеї (жінка-мати, яка оплакує померлих від голоду
1932-1933 років).

25
 Розділ 4. Велика Вітчизняна війна
Вже закінчились ті страшні дні страждання. Залишились страшні спогади
про голод, війну, яка розпочалась у серпні 1941 року на території села Бране
Поле. Мале село. Та велика його історія. Наша історія. Тут не знайдеться
жодної сім’ї, яка б не зазнала тяжкої втрати. У пекельному вирі Великої
Вітчизняної загинув кожний шостий бранепілець. Сто тридцять односельчан
залишилися без батька, брата, сина.
На стенді бранепільського шкільного музею зображені їх імена і
фотографії.

Багато віршів присвятив Великій Вітчизняній війні місцевий поет Іван

Шаповал. Ось один з них.
Дорогому брату

Піввіку минуло, як поліг ти, брате,

Хто твою могилу зможе показати?
Під Волоколамськом заросла травою,
Лиш береза біла плаче над тобою.
Плаче над тобою ранньою росою,
Що не прийде мила з русою косою.
Не промовить батько, не покличе мати,
Щоб з війни вернувся до своєї хати.

26
 Не діждала мама дорогого сина –
В дев’ятнадцять років у бою загинув.
Як на землю падав, ніби завинивши,
Рідній мамі в ноги низько поклонився.

Нема того села довоєнного і не буде. Нове треба зводити. З пам’ятником у

центрі села. Щоб нащадки знали тих, хто не повернувся з поля брані.
Перед тим, як поставити пам’ятник, розроблялись його ескізи. Один з них
зображено нижче, решта – в додатках №4-8

Зараз пам’ятник має такий вигляд:

27
 Ще в селі на бранепільському кладовищі знаходиться братська могила
шести воїнів, яку щороку доглядають учні Бранепільської ЗОШ.

Із листа Найди Олександра Андрійовича, написаного учням 8 класу села

Бране Поле 17.ІІІ.1969 року:
– Село Бране Поле визволяла 337 Лубенська Червонопрапорна Ордена
Суворова, Ордена Кутузова стрілкова дивізія, в яку входили 1127, 1129, 1131
стрілкові полки. Командир дивізії Ляскін Григорій Йосипович (генерал-майор),
командир 1129 полку Гаркуша – підполковник, двічі герой Радянського Союзу.
Вони визволяли село. Взагалі село Бране Поле визволяли більше 10 героїв, із
них солдатів-героїв чотири. Всі, хто визволив ваших дідів, батьків, матерів,
бабусь від фашизму були люди виключно мужні, сміливі і не кожні з них
вернулися до своєї матері, жінки. Є такі, що вернулися каліками.
Копія цього листа знаходиться в додатку №9.

28
 Розділ 5. Бранепільська школа, її перші засновники
До моїх рук випадково потрапив лист, якого знайшли у закупореній пляшці
з-під шампанського. Пляшка була замурована у стіну старої школи, яку валяли,
щоб на тому місці побудувати нову. У листі розповідалось про капітальний
ремонт, який був проведений у 1929 році сільською радою.
В листі сказано, що ремонт зроблено такий: пересипано всі стіни,
обкладено цеглою, встановлено нові вікна та двері, зроблено нову підлогу та
обшальовку. Кошти на ремонт винайдено з само обкладання селян, які платили
сільськогосподарський податок за 1928 та 1929 рік.
Цеглу добуто в 1927 році, від бувшого палацу Браницького через
Медвинський Райвиконком, але в 1928 році при голові РВК Шевченко Павла,
всю цілу цеглу бувший голова сільради Погрібняк Фанась передав до
Лучанської цукроварні, на що було таке розпорядження РВК.
Лист був написаний 13-го липня 1929 року в сільраді (див. додаток №10).
На даний час Бранепільська школа має такий вигляд:

29
 Пісня про Бране Поле
до 700-річчя
сл. І.М.Шаповала

Над Подолом верби віти похилили,

У садах вишневих Бране Поле миле.
Там Норець сльозою в’ється по долині.
Пісня солов’їна понад степом лине.
А в далекім краї, за тихим Дунаєм
Славне Бране Поле усі люди знають.
Земляків там наших полягло немало
У боях кривавих, як фашистів гнали.
Згадаймо минуле покрите туманом,
І прадідів наших, що йшли за Богданом,
З Норця вони коней поїли водою,
Коли вирушали на битву з Ордою.
Згадаймо і тих, хто боровся за краще,
Пішов до Боженка у славну Таращу.
В війні Громадянській палали їх хати,
Тому що війною пішов брат на брата.
У рік тридцять третій, трагічну їх дату,
Як діток навіки залишила мати.
Згадаймо і тих, хто підняв із руїнів,
І знову життя повернув Україні.
Нелегка усім нам дісталася доля,
Сім віків прожило славне Бране Поле.
Та люди не здалися, душа в них красива,
Немов на Подолі безмежная нива.
Хай же наша слава, тай навіки буде,
Рідне Бране Поле і чудові люди,
Нелегка в них доля, та душа красива –
Ніби на Подолі золотиста нива.

30
 Висновки

Під час дослідження історії села Бране Поле з XVII ст. і до сьогодення було
розкрито таємницю існування давніх історичних споруд, доведено, що історія
села тісно пов’язана з родом Браницьких, розкрита історична цінність Дуба-
Велетня як свідка історичних подій Київської Русі та визначено необхідність
звернення до Комітету Верховної Ради України з питань екологічної політики,
природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи щодо
надання дубу статусу пам’ятника природи республіканського значення.

В роботі було досліджено роки голодомору та Великої Вітчизняної війни,

їх наслідки для села. Простежено процес утворення на селі пам’ятника
загиблим воїнам Великої Вітчизняної війни. Було досліджено історію
створення Бранепільської школи за архівними матеріалами та письмовими
свідченнями її засновників.

В роботі використовувались теоретичні та практичні методи, зокрема

індуктивний метод. Робота ілюстрована фотографіями та ескізами пам’ятників.

З теми дослідження немає достатньо літературних джерел,

використовувалися архівні матеріали, вирізки з газет, зібрані місцевими
жителями, писемні та усні свідчення мешканців села, які пережили страшні
роки голодомору, Великої Вітчизняної війни. На жаль, с кожним роком все
менше залишається свідків, які могли б оповідати історію села.

Багато ще залишається недостатньо вивченим: творчість місцевих поетів та

письменників, загадкова річка Норець, яка протікала біля Браного Поля, історія
роду Браницьких...

Робота є дослідницькою, краєзнавчою. Це робить її цінною для написання

історії Богуславщини та широкого використання не тільки в межах району, а й
для всієї Київщини.

Матеріали дослідження можуть бути використані на уроках історії,

31
основах етнографії України та у виховній роботі навчального закладу. Робота
представляє пізнавальну цінність як для вчителів, учнів, так і для всього
населення краю. Адже, розкриваючи маловідомі сторінки минулого, ми
виховуємо в собі почуття гордості й поваги до історії свого краю, утверджуємо
державність на засадах духовності та гуманізму.

32
 Додатки

Додаток №1

Супниця графа Браницького

33
 Додаток №2

34
35
36
37
 Додаток №3

Наслідки голодомору 1932-1933 років у Браному Полі.

38
 Додатки №4-8

39
40
41
42
43
 Додаток №9

44
45
 Додаток №10

46
 Література

1. Історія міст і сіл УРСР. Київська область. – К.: УРЕ, 1972. – 791 с. (ст. 179)

2. Київщинознавство: Посібник для вчителя / за ред. І.Л.Лікарчука. – К.:

видавець Емке О.М. – 2001.

3. Ніколенко І.Ю. Богуславщина: нариси з історії краю. – Богуслав, 1995. –

105 с.

4. Спогади рідних про село Бране Поле записані ученицею 2 курсу ДПТНЗ
«Богуславське вище професійне училище сфери послуг»: Науково-
допоміжний матеріал (з неопублікованого)

5. Чумак Р. Бране Поле: Роман. – К.: Дніпро, – 1988. – 764 с.

6. Чумак Р. Троянди на снігу: лірика, балади, поеми. – К.: видавництво

Художня література, – 1961. – 246 с. (ст. 222-236)

47