Різдвяні свята – найрадісніша пора, сповнена багатих народних

традицій та звичаїв. Одним із відомих і поширених в Україні звичаїв є

прославлення новонародженого Христа театралізованою виставою «Вертеп».
Вертеп був і залишається однією з найсмішніших різдвяних прикрас.
Актуальність та мета наукового дослідження історичного феномену
народного вертепу зумовлена необхідністю вивчення генези життєздатних
форм народної культури з давніх часів і до сьогодення, як складного
соціально побутового явища.
В українській семантиці трактування терміну «вертеп» є
неоднозначним. З ним пов'язують такі поняття: 1) печера; 2) переказ та
виконання драматичної вистави на Різдво; 3) різновид первісного фольклору
та театру; 4) архітектурне планування (церква, паласу або хата), яку можна
пересувати або нерухому ляльку-маріонетку; 5) комплект костюмів на
виступ учасників Різдвяного параду - різдвяні містерії [1].
Походження українського вертепу і час його появи на наших землях
до кінця не з’ясовано. Точні відомості про його існування відомі з II ст..
Вертепи схожі на народні вистави релігійної драма поширились після
Берестейської унії 1595 – 1596 рік. Деякі дослідники, зокрема І. Франко, Н.
Петров, М. Возняк, віднесли подію до другої половини XVII століття. У
XVII столітті в матеріалах Ставропігійського братства у Львові зафіксовано
витрати на створення вертепу та оздоблення під датою 1666 рік. Проте
появу вертепів на українських землях відносять до більш раннього часу –
початку XVII століття, відновленої гетьманом Конашевичем-Сагайдачним
Київської братської школи та академії. Кажуть, що вертеп був «особливо
надбанням шкіл», вплинувши на форму вертепу, поділяючи його на
«урочисті тексти та веселі інтермедії»[1,2].
Українські вертепи проіснували до середини ХІХ ст., після чого
вертеп як народне побутове явище поступово зникає, побутуючи лише в
побуті українських селян Східної Галичини. Занепад традиції ходіння з
вертепом призвів до необхідності збереження автентичних текстових
записів та відтворення автентичних моделей вертепів. Велику роль у цій
справі відіграв відомий український колекціонер і популяризатор вертепів
Володимир Шагала (с. Нижанковичі Старо-Самбірського району Львівської
області).
Виходячи зі складності наявних ресурсів, дослідник Курочкин О.,
стверджує, що історичний період між двома світовими війнами був
найбільш сприятливим для розвитку вертепної традиції [3]. У буржуазній
Польщі, Чехословаччині та Румунії, на відміну від СРСР, релігійні свята та
обряди не заборонялися, навпаки, вважалися дійсними інструменти
державної ідеології. За розрахунками влади, велика кількість українців,
залучених до релігійної діяльності, має відволікати їх від національно-
визвольної боротьби.
 Не тільки незворотний прогрес технічного прогресу в індустріальному
суспільстві негативно впливає на виживання народних традицій і
фольклору. Важливим фактором цього руйнівного процесу в радянських
умовах була панівна марксистсько-ленінська ідеологія, яка прагнула
придушити всі форми расової та релігійної ідентичності. Як яскраве
вираження українського національного життя та культурної ідентичності,
дитячі садки не відповідали параметрам конструкції «радянського побуту» і
тому свідомо переслідувалися та оголошувалися поза законом. Процес
відновлення та популяризації давніх символів і традицій української
ідентичності стають реальністю після прийняття Акту про незалежності
України в 1991 році.
У переломні моменти історії символи та ритуали свят мають
особливий резонанс, коли відбувається рішуча реорганізація старих і
формування нових структур суспільного життя, нових способів і парадигм
людських стосунків. Прагнення народу до встановлення демократичного
суспільного ладу та незалежної української держави в Європі яскраво
проявилося під час бурхливих подій 2013-2014 років в центрі Києва
увійшли в історію як Революція Гідності. Український вертеп стає
невід’ємною частиною різдвяних святкувань Євромайдану. Він
представлений в різних формах і модифікаціях. Серед наметів і барикад, які
звели мітингувальники, можна було побачити імпровізовані, виготовлені з
підручних матеріалів, новорічні «ясла» з немовлям Ісусом, зображеним
дитячими ляльками. Під час Різдвяних свят 2014 року різні аматорські та
громадські колективи влаштували на головній площі Києва близько 10
вертепів. Деякі з них намагались дотримуватися класичної канви
євангельської історії, інші доповнюють і переосмислюють її відповідно до
часу та актуальних потреб слухачів.
У підсумку зазначимо, що живучість українського вертепу полягає не лише
у філософському змісті євангельської оповіді, а й у його обрядово-
естетичному оформленні, яке зберігає численні зв’язки з традиційною
народною культурою. На кожному етапі свого розвитку вертеп відображав
своєрідні умови історичного, духовного, побутового життя нашого народу.

Література

1. Федас Й. Ю. Український народний вертеп (у дослідженнях ХІХ–ХХ

ст.) / Й. Ю. Федас. –
К., 1987.
2. Франко, І.Я. До історії українського вертепу XVIII в. /І.Я. Франко //
Франко, І.Я. Зібр. творів: У 50-ти т. – Київ,1982. – Т.36.
3.Курочкін О. Український вертеп на межі двох епох / О.
Курочкін // Народна творчість та етнологія. - 2014. - № 6. - С. 29-41.