Богдан Катерина, І курс, сходознавство

Античні впливи на українську культуру

В умовах постійної загрози знищення етносу та його асиміляції українці творили свій
культурний світ, інтегруючи успадковане від предків і перейняте від інших народів.
Особлива відкритість, здатність сприймати, пристосовувати й «українізувати» розмаїті
впливи і запозичення, навіть несумісні у межах інших етно-культурних систем, є однією з
привабливих ознак нашої культури. Українську культуру неможливо зрозуміти, ігноруючі
її зв’язки з давньогрецькою, римською, візантійською, російською, польською,
єврейською, вірменською та іншими культурами. Тільки через вивчення цієї взаємодії
можна усвідомити характер національної культури.
Особливою є роль античного впливу у становленні та розвитку української культури. За
посередництвом візантійської, що зберегла античну культуру у собі, вона значно вплинула
на українську культуру та стала її «будівельним матеріалом». Але не слід думати, що
античність відійшла у минуле. Сучасні філософи схиляються до думки, що пережиті
людством культурні епохи не засвоюються, не відходять у минуле, а, стаючи
фундаментом нових, вищих ступенів розвитку людства, залишаються поряд з нами,
випливаючи у сучасність поряд із сучасними стилями у мистецтві. Наприклад,
прогулюючись Подільським та Шевченківським районами міста Києва, можна побачити
багато будівель у стилі еклектики, на фасадах яких розміщені і колони, і кариатиди, і
багато інших елементів архітектури доби античності. Антична культура була і є не тільки
зовнішнім щодо українства фактором, вона значною мірою визначає його зсередини,
втілює у різних формах неповторні світоглядні думки античності: співвідношення
«ейдосу» і «логосу», погляд на людину з її «акме» тощо[5].
Наразі ми не маємо прямих доказів про зв’язки наших предків з елліністичним світом.
Античні мотиви в українському фольклорі або походять із пізніших християнських часів і
опосередковані візантійсько-православними[4] або римо-католицькими впливами, або
насправді є виявом спільного індоєвропейського підгрунтя. Єдине, про що можна з
упевненістю сказати, так це про використання слов’янами грецької чи латинської абетки,
пристосованої до передачі своєї особливої фонектики: спочатку невпорядковано, а потім і
системно. Доказом поступового впорядкування є знайдена на стіні Софії Київської
неповна абетка[1]. Ті свідоцтва, які ми маємо зараз, не дають можливості стверджувати,
що античні впливи в Україні поширювались поза межами християнства.
Тому можемо вважати, що систематичне впровадження у мистецтво на українських
землях античних ідей та образів пов’язане головним чином із становленням нової віри.
Так, через візантійські впливи на українські землі стала доходити антична культура як
складова візантійської. Час найактивнішого впливу Візнтії на Київську Русь припадає на
добу підвищення уваги грецьких учених до античного надбання. Через це і українські
книжники входили у «діалоги» з античністю, залучали її проблематику, ідеї для творчих
роздумів, теоретичних конструкцій, мистецьких досягнень, освітнього досвіду. Разом із
перекладною літературою прийшли на українські землі і перші настанови із граматики,
риторики. Ще в Ізоборнику Святослава 1073 року було вміщено переклад твору
візантійського граматика IV століття Георгія Хіровоска «О образъх», в якому знаходимо
розгалужену систему термінів поетики і риторики руською мовою[2].
Монголо-татарська навала, що призупинила культурний розвиток Південної Русі, не
змогла докорінно знищити інтерес до античної культурної спадщини. Навпаки, у
литовську добу через посередництво європейської культури й освіти античні ідеї та
образи вже у ренесансному забарвленні опановують уми тогочасної інтелігенції. Дуже
показовим є засвідчене Ф. Кльоновичем у поемі «Роксоланія» у XVI столітті ототожнення
в свідомості киян рідного міста з античною Троєю[3].
Курси поетики, риторики, філософії в Острозькій школі, Києво-Могилянській Академії,
Харківському колегіумі підготували грунт для введення класичних витворів античної
культури у суспільну свідомість нової доби української історії. Водночас відбувається
поступовий перехід від середньовічної асиміляції античності до притаманного сучасній
культурі тяжіння зрозуміти неповторність античної культури, її нагальність для
подальшого розвитку людства[2; 5; 6].
Сьогодні українці розуміють значний внесок античності у рідну культуру: архітектуру,
поетику, живопис, освіту… Ми розуміємо, що багато елементів культури, що ми вважали
своїми або запозиченими у австрійців, німців, поляків, росіян, були частиною багатої
грецької культури, яка через Рим та Візантію потрапила в Україну й органічно поєдналася
зі східно-слов’янською культурою. Але чи погано це? Чи варто нам вишукувати і
заперечувати усе, що є запозиченим у культурі? Будь-яка культура складається із частин
інших культур, але має маленьке зернятко автентичності. Ми це зернятко маємо і
наврядчи втратимо через привнесення іноземного. Тим паче, що без цього іноземного ми,
ймовірно, не побудували би свого. Тому, відповідаючи на питання, можна впевнено
сказати: якщо ми позбудемося впливу античності, відкинемо його – ми втратимо й
національну культуру!
Список використаних джерел:
1. Графіті [Електронный ресурс]. – Режим доступа:
http://sofiyskiy-sobor.polnaya.info/ua/grafiti_sofiivskogo_soboru.shtml
2. Діалог культур. Україна у світовому контексті : Міжвуз. зб. наук. пр. / Ін-т
педагогіки і психології проф. освіти АПН України та ін. — Львів : Каменяр, 1996.
Вип. 2
3. Кленович Ф. Роксоланія – Bookland Classic, 2012
4. Культурні звязки Київської Русі та Візантії [Електронный ресурс]. – Режим
доступа: http://shkola.ostriv.in.ua/publication/code-14D9CFB69E38E/list-B407A47B26
5. Культурологія: теорія та історія культури / [І. І. Тюрменко та ін.] ; за ред. І. І.
Тюрменко. — Вид. перероб. та допов. — Київ : Центр учб. літ., 2017
6. Українське мистецтво у діалозі культур [Електронный ресурс]. – Режим доступа:
http://readbookz.net/book/202/7696.html