ТВОРЧІСТЬ ІВАНА

ТОБІЛЕВИЧА
(КАРПЕНКА-КАРОГО)
 Дуже коротка біографія
• Іван Тобілевич (псевдонім Карпенко-Карий)-народився 29
вересня 1845 в селі Арсенівка поблизу Єлисаветграда
(Херсонщина). У сім’ї управителя поміщицького
маєтку Карпа Тобілевича.
• Навчався Бобринському повітовому училищі, яке в
1859 році закінчив на “відмінно”. Іван Тобілевич
отримав посаду писарчука в 14 років, а згодом його
підвищили до канцелярського служителя в
Бобринецькому повітовому суді, ще пізніше – до
столоначальника у кримінальній частині.
• У 1880-і роки грав у трупі М. Л. Кропивницького, з
1883 року став писати драми українською мовою.
Батьки
• Його батько, Карпо Тобілевич, хоч і був дворянином,
проте не мав достатньо документів для
підтвердження дворянського походження. Він багато
разів безуспішно добивався визнання свого
благородного статусу, але так і не досягнув омріяної
мети, оскільки в багатьох паперах по-різному
фігурувало прізвище предків: Тобілевич, Тобелевич,
Тубілевич.
• Мати Івана, Євдокія Зіновіївна Садовська, походила з
колись вільного козацького роду, який потрапив у
кріпацьку залежність, тому Карпові Адамовичу
довелося викупляти її з кріпацтва.
Сім’я
• У 1870 р. Іван одружився з дворянкою Надією
Тарковською (до речі, з цього роду вийдуть
геніальні митці XX ст. — поет Арсеній Тарковський
та його син, усесвітньо відомий кінорежисер
Андрій Тарковський). У передмісті Єлисаветграда
подружжя придбало садибу, яка складалася з
цегляного будинку, флігеля у дворі й садка. Саме
тут народилися діти: Галя, Назар, Юрко й Орися.
На гроші з посагу дружини І. Тобілевич заснував
неподалік від Єлисаветграда хутір: збудував
велику хату, стайню, різні господарські
приміщення.
Театральна трупа братів Тобілевичів. 1895 р.
• До нього вона була в українській літературі принагідною й
епізодичною; після нього здобулася на професійний статус;
професійним став і український театр
• Іванові Карповичу були близькі народницькі переконання, ідеї
культурництва, просвітянської місії інтелігенції. Він був членом
нелегального гуртка, поширював заборонену літературу,
використовував своє службове становище для допомоги
політичним діячам, яких переслідував царський уряд. І ось
1883 р. раматург був звільнений зі служби як неблагонадійна
людина.
• З цього моменту митець ще з більшим натхненням і новими
силами поринає у творчість.
 Повернення на сцену
• У 1889 р. І. Тобілевич повернувся на сцену й більше ніколи її
не покидав. Спочатку він виступав у трупі М. Садовського, а
пізніше разом із П. Саксаганським очолив окреме
театральне товариство, яке з 1897 р. дістало назву
«Товариство російсько-українських артистів».
• З 1890 по 1900 р. митець, крім уже згаданих, написав ще
кілька п’єс, найвідоміша з яких — історична драма «Сава
Чалий». Драматург повернувся також до свого улюбленого
жанру — соціальної комедії («Суєта», «Житейське море»)
Творчий доробок
• Своє мистецьке кредо І. Карпенко-Карий висловив у монолозі героя п’єси
«Суєта» Івана Барильченка: «Може, я і справді чудодій, може, мої мрії — суєта;
сцена ж — мій кумир, театр — священний храм для мене! Тільки з театру, як з
храму крамарів, треба гнать і фарс, й оперетку, вони — ганьба мистецтва, бо
смак псують і тільки тішаться пороком! Геть їх із театру! Мітлою слід їх замести. У
театрі грати повинні тільки справжню літературну драму, де страждання душі
людської тривожить кам’яні серця й, кору крижану байдужості на них розбивши,
проводить у душу слухача жадання правди, жадання загального добра, а
пролитими над чужим горем сльозами вибілюють його душу! Комедію нам
дайте, комедію, що бичує сатирою страшною всіх, і сміхом крізь сльози сміється
над пороками, і примушує людей мимо їхньої волі соромитися своїх лихих у
чинків!.. Служить таким широким ідеалам любо! Тут можна іноді й поголодать,
щоб тільки певність мати, що справді ти несеш нехибно цей стяг священний».
П’єси
• Усього драматург написав 18 п’єс. Згідно з висновком театрознавця Я.
Мамонтова, драматургія І. Тобілевича була зорієнтована як на реалістично-
побутовий театр, так і на романтично-побутовий. За підрахунками цього
дослідника, до першого типу належить 10 творів письменника («Бурлака»,
«Мартин Боруля»,«Сто тисяч», «Хазяїн», «Понад Дніпром», «Суєта»,
«Житейське море» і деякі інші), до другого — 8 («Бондарівна», «Наймичка»,
«Безталанна», «Паливода XVIII століття», «Гандзя» та ін.). Причому час появи
реалістичних і романтичних п’єс не ділив творчість І. Тобілевича на два
періоди: такі два різні способи зображення дійсності були характерні для
нього як драматурга протягом усіх двадцяти п’яти років літературної праці.
Мартин Боруля
• Рік написання: 1886.
• Рік видання: 1891 р. у журналі «Зоря».
• Літературний напрям – реалізм.
• Літературний рід «Мартин Боруля»: драма.
• Жанр «Мартин Боруля»: трагікомедія.
• Тема «Мартин Боруля»: зображення нестримного потягу багатих селян дорівнятися у
своєму статусі до дворянства.
• Ідея «Мартин Боруля»: висміювання намагань простої людини вибитися у дворяни, хибно
думаючи, що цим можна винищитися над іншими.
• Проблематика: проблема людської гідності, усвідомлення щастя, праці,батьків і дітей,
проблема кохання і сімейного щастя.
Сто тисяч
• Рік написання – 1889
• Літературний рід — драма.
• Жанр твору: комедія.
• Тема “Сто тисяч”: зображення життя селянства в пореформені часи, суспільні явища, що
мали місце в 80–90 роках XIX століття.
• Ідея “Сто тисяч”: викриття й засудження в образі Герасима Калитки хижацтва, жорстокості,
ненаситної жадоби до наживи, духовної обмеженості, а також згубного впливу грошей на
вихідців із народу (Бонавентура, Савка).
• Основна думка: автор бичує сатирою страшною всіх і сміхом крізь сльози сміється над
пороками і змушує людей, мимо їх волі, соромитись своїх лихих учинків. «Буде здоров’я,
будуть і гроші…»
• Проблематика: батьки і діти;прагнення збагатитися заради задоволення власних
потреб;бідність і багатство;добро і зло;моральність і аморальність.
Хазяїн
• Рік написання – 1900
• Жанр – соціальна комедія.
• Тема: показ пристрасті до збагачення, «без
жодної іншої мети. Стяжання для стягання!»
(автор визначив тему сам)
• Основна ідея — моральне звиродніння
стяжателя, для якого зиск понад все, і який не
зупиняється перед жодними аферами, лише б
помножити свої статки.
«Хащяїн» проблематика:
• Проблема добра і зла (Пузир, Феноген, Ліхтаренко; загибель Зозулі).
• Проблема збагачення заради збагачення (Пузир — історії з халатом та кожухом,
авантюра з переховуванням статків банкрота Петра Михайлова, епізод з гусьми
— «грабіжниками» Пузиревого добра).
• Проблема взаємин батьків і дітей ( Пузир — Соня).
• Проблема взаємин «пузирів» та ітелігенції (Пузир — Золотницький, Пузир —
Калинович, Пузир — Соня).
• Проблема моралі, духовності (Пузир: пам’ятник Котляревському і орден
Станіслава — що вагоміше і що вигідніше? Зневага до бідного інтелігента
Калиновича — і дозвіл на одруження Калиновича з Сонею (виявляється, що
брат Калиновича — прокурор і може врятувати Пузиря від тюрми і ганьби!)
Значення творчості
• Івана Тобілевича називають одним з батьків новочасного українського театру.
Один з перших почав показувати вистави українською мовою, тим самим
підтримуючи українську творчість як письменник, і як один з корифеїв
сценічного мистецтва. Карпенко-Карий збагатив українську літературу
творами різноманітних жанрів — соціально-побутовою і соціально-
психологічною драмою, соціальною комедією характерів, історичною
драмою. Високою акторською майстерністю, зокрема природженим умінням
передати найсуттєвіше у психологічно вмотивованій поведінці особистості,
він вніс вагомий вклад у розвиток українського театру.