Цікаві факти з життя

Івана Карпенка-Карого
Презентація учениці 10-Б класу
Цибуляк Аліни
Іван Карпенко-Карий-видатний драматург,
режисер, актор, один з основоположників
українського професійного театру Івана
Карповича Карпенка-Карого. Саме він став
творцем новітньої суспільної драми в нашій
літературі на межі століть. Іван Карпович
Тобілевич належить до тих славних діячів
вітчизняної культури, якими пишається наш
народ. Продовжуючи традиції Т. Шевченка,
він відіграв велику роль у боротьбі за реалізм,
народність, ідейність української літератури й
театрального мистецтва.
Його драматургічна спадщина складається з 18
закінчених п’єс і трьох невеликих уривків, що
залишилися в чернетках. Найвищого рівня він
досяг у жанрі комедії. Саме сатирична комедія
стала творчою стихією митця.
Справжнє ім'я — Іван Карпович Тобілевич (псевдонім Карпенко-Карий поєднує в собі ім'я
батька та улюбленого літературного персонажа Гната Карого — героя п'єси Т. Шевченка
«Назар Стодоля»)
Мати Івана була кріпачкою-покоївкою у панів Золотницьких, аж поки її не покохав
прикажчик Карпо Тобілевич і не викупив з кріпацтва. Її дітьми були, окрім Івана, Микола
Садовський, Панас Саксаганський, Марія Садовська-Барілотті.
У школі Іван був найсильнішим і дивував усіх тим, що силу ніколи не показував. Хіба щоб
захистити слабшого. Усі це знали й побоювалися його. Молодий Іван Тобілевич, скінчивши
чотирикласну школу в місті Бобринці, заради шматка хліба мусив поступити в 14 років до
губернської канцелярії як урядовець. Але справа українського театру не переставала
хвилювати серце молодого чиновника.
Кар’єру Іван зробив швидко: став чиновником
повітового суду, з окладом для його віку немалим —
14 рублів. Потім служачи секретарем поліції в
Єлисаветграді, Карпенко-Карий був єдиним, хто
рівно і приязно ставився до всіх людей, незалежно від
стану і не брав хабарів. Перед його очима проходив
ряд арештантів, серед яких було чимало людей, чиї
долі занапастило важке життя. Пізніше вони стали
героями його п'єс.

Власті вважали Тобілевича особою

неблагонадійною. 4 жовтня 1883 р. за наказом
міністра внутрішніх справ його було звільнено з
посади секретаря єлисаветградської міської поліції.
Пізніше Іван Франко влучно скаже з цього приводу,
що царський уряд втратив тоді поліційного пристава
Тобілевича, а Україна придбала драматурга
Карпенка-Карого.
Карпенко-Карий був двічі
одружений. Вперше одружився
з Надією Тарковською, як посаг Надія
отримав родинний хутір Карлівна
Тарковських. Надія Карлівна Тарковська
народила йому 3 дітей. Через 2
роки після її смерті одружився з
жмеринчанкою Софією
Дітковською, хористкою трупи
М.Старицького. З Софією мав ще
2 спільних дітей.Свій хутір
назвав на честь дружини –
Надія. Він самостіно косив, орав, Софія
сіяв. На хуторі він викопав Дітковська
ставок, ловив рибу — й випускав
назад.
Все життя драматург товаришував з
Марком Кропивницьким. Вони разом були
на чиновницькій службі, пізніше разом
організували драматичний гурток і створили
театр корифеїв. Кропивницький учив
Тобілевича грати на скрипці. Коли у 1883 р.
до Єлисаветграда прибула трупа М.
Старицького, вони почали активно
співпрацювати на сцені: Карпенко-Карий
грав у п’єсах Кропивницького, а той – у З правої сторони Марк
п’єсах Тобілевича. Кропивницький, з лівої – Іван
Карпено-Карий
Іван Карпович, як і вся сім'я Тобілевичів, дуже любив Шевченка. Коли з
ініціативи Марка Кропивницького було організовано аматорський гурток,
однією з перших вистав була п'єса Шевченка «Назар Стодоля», де Іван Тобілевич
грав Назара, його дружина Софія Тобілевич - Галю. На честь великого поета
своїм дітям він дав імена героїв п'єси - Назар і Галя, а другу дочку назвав
Ориною - іменем героїні з поеми «Невольник».
15 вересня 1907 року видатний український драматург і актор
помер у Берліні, куди поїхав на лікування. Похований Іван
Карпенко-Карий поблизу хутора Надія на Кіровоградщині. Згодом
син драматурга Юрій відкрив тут літературно-меморіальний музей
на честь батька.
 За двадцять років творчої діяльності І. Карпенко-
Карий написав близько двох десятків п'єс різних
жанрів. Серед них - побутові драми з життя села,
гостросатиричні комедії, історичні трагедії тощо.
Його п'єси засвідчили розвиток української
класичної драматургії.
Драматург залишив нам твори, що продовжують
жити і після смерті автора. З них наступні
покоління складають уявлення про письменника,
його думки, силу таланту, визначають його місце
в розвитку культури нашого народу.
Творчість Івана Карповича
Карпенка-Карого підсумувала
майже 100-річний розвиток
української драматургії,
піднявши її на новий рівень.
Дякую
за увагу!