You are on page 1of 62

Ти чув: співала мати при вікні

Слова Шевченка світлі і сумні.


- Чому, мамуню, серцю в грудях тісно?
- То пісня, українська наша пісня...
Ти вперше прочитав із "Букваря"
Вогненні, вічні вірші Кобзаря.
- Чом жаром обпікає кожне слово?
- То мова, українська наша мова...
Із книг тобі відкрилось до кінця
Життя коротке гнаного співця,
Діла і думи сина Батьківщини.
- Що то дзвенить, відлунює в серцях?
- То слава, горда слава України!

Юрій Герасименко
І мене в сім'ї
великій.
В сім'ї вольній,
новій.
Не забудьте...
Т. Шевченко
Ти мусиш нам слівце
назвати,
Адже умів лиш він один
Рабів німих так захищати,
А хто так оспівав, як він,
Садок вишневий коло
хати?
Черкащина
с. Моринці
Дитинство та юнацькі роки

село Керелівка. Фото кінця 19-го ст.


Тарас Григорович Шевченко народився 25
лютого (9 березня за новим стилем) 1814 р. у
селі Моринцях Звенигородського повіту
Київської губернії (нині Звенигородський район
Черкаської області) у родині Григорія Івановича
Шевченка і Катерини Якимівни Бойко.
Батьки Шевченка були кріпаками магната
генерал-лейтенанта Василя Васильовича
Енгельгардта.
Батьківська хата в
с.Керелівка.
Фото нашого часу

Через рік після народження Тараса родина


переїздить із Моринців до Кирилівки. У родині,
крім Тараса, було 6 дітей - старші сестри
Катерина та Марія, брат Микита, молодші сестри
Ярина, Марія, брат Йосип. У 1843 року
Шевченко змалює хату у Кирилівці, де провів
своє дитинство. У восьмирічному віці батько
віддав Тараса до школи до кирилівського дячка-
вчителя Павла Рубана.
Коли Тарасу було дев'ять років, померла мати.
Батько одружився в друге на Оксані Терещенко,
яка не взлюбила сиріт.
В 1825 році помер і батько Тараса.
Залишившись сиротою, малий Тарас деякий час
жив у дядька Павла, що став опікуном сиріт. Тут
йому довелося пасти свині, працювати разом з
наймитами. Тарас не витримує і переходить
школярем-попихачем до кирилівського дяка, де
його життя було напівголодним. Звідти він тікає
у Лисянку до диякона-живописця. Там йому
довелось великими відрами носити воду із річки
Тікач і розтирати фарби. Втративши надію стати
маляром Тарас повертається до Кирилівки і
пасе громадську череду. У 1827 році Шевченко
наймитував у кирилівського священника
Григорія Кошиця.
З ранніх років Тарас
цікавився народною
творчістю, у дяків він
навчився читати і
писати. Рано виявився
у хлопця хист до
малювання, який
помітив маляр з села
Хлипнівці, але Тарасу
було вже чотирнадцять
років і його зробили
козачком П.Енгель-
гардта.

Шевченківський Буквар
У 1831 році
сімнадцятирічний Шевченко
приїздить до Петербурга,
куди було переведено
Енгельгардта. У 1832 році
Енгельгардт законтрактував
Шевченка на чотири роки
Ширяєву - різних
живописних справ майстру.

Портрет П.В. Енгельгардта.


Акварель. 1833.
У 1836 році Шевченко у складі артілі Ширяєва
розписує театр у Петербурзі. У цьому ж році він
знайомиться з учнем Академії мистецтв Іваном
Сошенком. Пізніше відбувається знайомство
художника-кріпака з Гребінкою, Григоровичем,
Венеціановим, Жуковським, Брюлловим.
У лютому 1837 року Товариство заохочення
художників дозволило Шевченкові (неофіційно)
відвідувати навчальні класи.
У квітні 1837 року Брюллов створює портрет
Жуковського, який був розіграний у лотереї за
2500 карбованців. За ці гроші було викуплено
Тараса Шевченка з кріпацтва. 25 квітня 1838 року
на квартирі Брюллова йому була вручена
Жуковським відпускна.
Рання творчість
Тепер Шевченка було офіційно зараховано
"стороннім учнем" до Академії мистецтв.
Український митець з великою жадобою слухає
лекції в академії, багато читає, користується
бібліотекою Брюллова, пише вірші, відвідує театр,
виставки, музеї - швидко здобуває знання. У 1838
році Шевченко знайомиться з художником
Штернбергом. У січні 1839 його зарахували
пансіонером Товариства заохочення художників. У
квітні цього ж року Шевченка нагородили срібною
медаллю 2-го ступеня за малюнок з натури. У
1840 році його нагороджено срібною медаллю 2-
го ступеня за першу картину олійними фарбами
"Хлопчик-жебрак дає хліб собаці".
Одночасно митця захоплює літературна
творчість. У 1837 році була написана Шевченком
балада "Причинна", у 1838 - поема "Катерина",
елегія "На вічну пам'ять Котляревському", у 1839 -
поезія "Тополя", "До Основ'яненка". У 1840 році
побачила світ збірка творів Шевченка "Кобзар",
що містила вісім творів: "Думи мої ...",
"Перебендя", "Катерина", "Тополя", "Думка", "До
Основ'яненка", "Іван Підкова", "Тарасова ніч".
У 1841 році вийшов альманах "Ластівка", де
були п'ять творів Шевченка: балада "Причинна",
поезії "Вітре буйний", "На вічну пам'ять
Котляревському", "Тече вода в синє море...",
перший розділ поеми
"Гайдамаки"- "Галайда",
та окремим виданням
вийшла поема
"Гайдамаки". У вересні
того ж року Шевченка
відзначено третьою
срібною медаллю 2-го
ступеня за картину
"Циганка-ворожка".
З під рук Шевченка виходять малюнки
"Козацький бенкет" - 1838, "Натурниця" - 1840 та
низка портретів.

Козацький бенкет - 1838 Натурниця - 1840


Він ілюструє чимало художніх творів. У 1840
"Марія" - малюнок до поеми О. С. Пушкіна
"Полтава", 1841 - до оповіданнь Квітки-
Основ'яненка "Знахарь", Надєждіна "Сила волі",
1842 -"Зустріч Тараса Бульби з синами" до повісті
"Тарас Бульба". Визначним твором цього періоду є
картина олійними фарбами "Катерина", 1842 рік.

"Зустріч Тараса
Бульби з синами“,
1842
Марія (ілюстрація до поеми
О. С. Пушкіна «Полтава»,
Катерина, 1842
1840).
Захоплюючись театром Шевченко пробував свої
сили і в драматургії. В 1842 році з'явився уривок
з п'єси "Никита Гайдай", написаної російською
мовою та була написана поема "Слепая". У 1843
році Шевченко завершив драму "Назар Стодоля".
В 1844 році в Петербурзі окремим виданням
вийшла поема "Гамалія".
Життя і творчість перед
засланням
Минуло чотирнадцять років з часу, коли
Шевченко виїхав з України. 19 травня 1843 року
Шевченко разом з Гребінкою їде на Україну.
Зупинився Шевченко в Качанівці, яка належала
Тарновському. Із Качанівки поет виїздить до
Києва, де виконує кілька малюнків історичних
пам'яток. Під час перебування у Києві він
познайомився з Михайло Максимовичем,
П.О.Кулішем та з художником Сенчило-
Стефановським, з яким вони у 1846 брали участь
у розкопках могили Переп'ятихи біля Фастова.
Із Києва Шевченко поїхав до Гребінки в
"Убіжище" біля Пирятина, а звідти до Мойсівки
(тепер Мосівка Драбівського району на
Черкащині), де знайомиться з О. Капністом, П. Я.
Лукашевичем. Разом з ним Шевченко побував у
Яготині в маєтку Рєпніних. На деякий час
Шевченко знову приїздить до Києва, потім
відвідує Запорізьку Січ, острів Хортицю, села
Покровське, Чигирин, Суботів. У серпні 1843 в
селі Березівка письменник побував у П. Я.
Лукашевича. У вересні Шевченко відвідує
Кирилівку, зустрічається з братами і сестрами,
виконує малюнок "Хата батьків Т. Г. Шевченка в
с. Кирилівці". На Україні Шевченко зробив
чимало ескізів олівцем до задуманої серії
офортів "Живописна Україна".
Хата батьків Т. Г.
Шевченка в с.
Кирилівці, 1843

З Кирилівки їде на Березань , де пише вірш


"Розрита могила". Деякий час поет живе в Ісківцях у
Афанасієва-Чужбинського, робить спроби
перекладати твори польського поета. З жовтня
1843 Шевченко живе переважно в Яготині у
Рєпніних.
Тут Шевченко робить на замовлення дві копії
портрета М.Рєпніна, малює дітей В.Рєпніна,
автопортрет. Пише поему "Тризна", яку присвячує
Варварі Рєпніній. Тут він знайомиться з сестрами
Псьол.
Портрет дітей
В.М. Репніна.
Олія. (1 - 10 січня)
1844.
Із Яготина поет їздив у Лубни, Пирятин, Березову
Рудку, Ковалівку. Залишивши Яготин, Шевченко
відвідав Мойсівку, побував у Я. Бальмена у
Линовиці, де бачив альбом "Вірші Тараса
Шевченка", переписаний латинським алфавітом
та ілюстрований Я. Бальменом і художником М.
Башиловим. Побував Шевченко у селі Турівці в
маєтку М. Маркевича.
Відвідав Київ і на початку 1844 виїхав до Москви.
Тут він знайомиться з істориком О.М.Бодянським,
Шафариком, зустрівся з Щепкіним. Пише поезію
"Чигирине, Чигирине..." Із Москви Шевченко
виїхав до Петербургу.
У лютому Шевченко повертається до Петербурга,
щоб закінчити навчання в Академії мистецтв. З
академічних робіт зберігся малюнок "Натурщик".
Він ілюструє історичні праці Польового. У
листопаді 1844 року побачив світ перший випуск
"Живописной України", до якого увійшли шість
офортів: "У Києві", "Видубецький монастир у
Києві", "Старости", "Судня рада", "Дари
Богданові і українському народові", "Казка" .

Видубецький
монастир у
Києві. 1844.
Папір, офорт.
У 1844 закінчує поему "Сова", створює поему
"Сон", поезії "Дівичії ночі", "У неділю не гуляла...",
"Чого мені тяжко, чого мені нудно...", "Заворожи
мені, волхве..." та вірш "Гоголю".
У березні 1845 Шевченко закінчив навчання в
Академії мистецтв, та йому було присвоєно
звання "некласного художника". У кінці березня
Шевченко виїздить до Москви , де зустрічається з
Щепкіним, Бодянським .
У квітні 1845 року Шевченко приїздить на Україну,
щоб постійно тут жити і працювати. 22 квітня поет
прибув у Київ, де зустрічаеться з Максимовичем.
Одержавши від Київської Археологічної комісії
доручення зарисувати історичні пам'ятки,
Шевченко вирушає на Звенигородщину. У
Густинському монастирі виконує кілька
малюнків. У середині серпня Шевченко
приїздить до Переяслава, де змальовує ряд
пам'яток. Відвідавши село Андруші, він малює
дві серії "Андруші".
У вересні 1845 гостює у Кирилівці.
На початку жовтня Шевченко приїхав у
Миргород. Тут він написав поезії "Не женися на
багатій...", "Не завидуй багатому..." та містерію
"Великий льох". У Переяславі, де він живе у
Козачковського, Шевченко пише поеми
"Наймичка", "Кавказ", вступ до поеми "Єретик".
Завершені твори 1843-1845 років Шевченко
об'єднав у альбом "Три літа".
Наприкінці листопада поет їздив до Києва.
Незабаром його офіційно затвердили
співробітником Київської Археологічної комісії. В
кінці грудня тяжко хворий Шевченко приїхав до
Переяслава. Тут він написав "Заповіт". В січні-
лютому поет їздив на Чернігівщину.
Навесні деякий час жив у Києві. Він
познайомився з членами Кирило-Мефодіївського
товариства Костомаровим, Гулаком, Посядою,
Марковичем, Пильчиковим, Тулубом, зустрівся з
Білозерським.
У вересні Шевченко виїхав на Поділля й Волинь
збирати перекази і пісні та описувати історичні
пам'ятки. У кінці жовтня повернувся до Києва. В
січні 1847 побував у Борзні, Оленівці. В березні
жив в Седневі у А. Лизогуба.

Узлісся. Олівець, акварель.


(квітень 1845 - березень
1847).

Наприкінці березня 1847 почались арешти


членів Кирило-Мефодіївського товариства.
Шевченка заарештували 5 квітня 1847 року на
дніпровській переправі, коли він повертався до
Києва. В нього відібрали збірку "Три літа".
Після арешту і на засланні
17 квітня 1847 року Шевченка привезли до
Петербурга і ув'язнили в казематі "Третього
відділу". Тут він створив цикл поезій "В
казематі" ("В.Кастомарову", "Чи ми ще
зійдемося знову?", "Мені однаково...", "Садок
вишневий коло хати"). Його участь у Кирило-
Мефодіївському товаристві не була доведена,
але документом для обвинувачення був альбом
"Три літа". Шевченка заслали рядовим до
Окремого Оренбурзького корпусу, з забороною
писати й малювати. 8 червня 1847 Шевченка
доставили в Оренбург, а незабаром відправили
в Орську фортецю. Цей шлях він описав у
повісті "Близнеці". Почалася солдатська
муштра.
З перших днів Шевченко порушив царський
наказ. Тут Шевченко пише нові вірши: "Думи мої,
думи мої...", "Згадайте, братія моя...", поеми
"Княжна", "Сон", "Москалева криниця", поезії "N.
N." ("Мені тринадцятий минало"), "Іржавець",
"А.О.Козачковському", "Полякам". У кінці 1847
відновлює листування з друзями й знайомими,
зближається з багатьма польськими
засланцями: Фішером, Завадським,
Крулікевичем, Вернером.
У першій половині 1848 в Орській Фортеці
Шевченко написав чотири твори: "А ну мо знову
віршувать", "У бога за дверми лежала сокира",
"Варнак", "Ой гляну я, подивлюся...". У березні
1848 року Шевченка як художника включили до
складу Аральської описової експедиції.
Тут він виконав малюнки "Пожежа в степу",
"Джангисагач", "Укріплення Раїм. Вид з верфі на
Сирдар'ї", "Урочище Раїм з заходу", "Укріплення
Раїм", "Спорядження шхун" (два малюнки),
"Пристань на Сирдар'ї", та інші.
В осени 1849 експедиція повернулася до
Оренбурга, де і залишився Шевченко
опрацьовувати її матеріали.

Пожежа в степу. 1848.


Папір, акварель.
Укріплення Раїм. Вид з
верфі на Сирдар'ї. 1848
папір, акварель.

23 квітня 1850 року Шевченка зарештували за


доносом офіцера Ісаєва, але він встиг передати
вірші та листи. Під час обшуку було знайдено
листа Левицького про симпатії молоді до
Шевченка. Поета відправили до Орська і там
допитували.
Згодом його перевели у віддалене
Новопетровське укріплення. Знову почалася
жорстока муштра, за поетом встановили
посилений нагляд. Тут Шевченко читав
періодичні видання, зустрічався з ученими й
мандрівниками, які відвідували укріплення,
листувався із знайомими.
Сад біля Новопетровського укріплення.
1854. Папір, акварель.
Влітку 1851 Шевченка як художника включили
до складу Каратауської експедиції, він здобув
деяку можливість малювати.
Після смерті Миколи Першого на Шевченка не
була поширена амністія політичним в'язням і
засланцям. Тільки 1857 році, завдяки
клопотанню друзів, поета звільнили з заслання.
Чекаючи дозволу на звільнення, Шевченко
почав вести "Щоденник".
Туркменські аби в
Кара-Тау. 1851-1857
папір, акварель.
Життя і творчість останніх
років
2 серпня 1857 року Шевченко відбув з
Новопетровського укріплення, одержавши дозвіл
від коменданта Ускова їхати до Петербурга.
Дорогою Шевченко малював краєвиди і
портрети. Прибувши до Нижнього Новгорода,
довідався, що йому заборонено в'їзд до обох
столиць. Доброзичливий медик засвідчив
хворобу Шевченка, що дало йому можливість
прожити усю зиму у Нижньму Новгороді. За зиму
1857-1858 Шевченко створив багато портретів,
малюнків, редагував і переписував у "Більшу
книжку" свої поезії періоду заслання, написав
нові поетичні твори: "Неофіти", "Юродивий",
триптих "Доля", "Муза", "Слава".
Одержавши дозвіл на проживання в столиці, 8
березня поет залишив Нижній Новгород і через
два дні прибув до Москви. Тут він зустрічається з
друзями, знайомиться з діячами науки і культури.
27 березня Шевченко прибув до Петербурга.
Тут він знайомиться з М.Чернишевським. Жив
поет спочатку в Лазаревського, а потім в
Академії мистецтв, у відведеній йому майстерні.
Як художник Шевченко після заслання найбільшу
увагу приділяє гравіруванню. В жанрі гравюри він
став справжнім новатором у Росії.
У 1856 році почали з'являтися в пресі
переклади деяких його творів. На початку 1859
року вийшла збірка "Новые стихотворения
Пушкина и Шевченко". В травні 1859 року
Шевченко одержав дозвіл виїхати на Україну.
За поетом встановили суворий таємний нагляд.
Шевченко кілька днів жив у Кирилівці, бачився з
рідними. В цей період він написав чимало поезій
та малюнків. Поет мав намір купити недалеко від
с. Пекарів ділянку землі, щоб збудувати хату й
оселитися на Україні. 15 липня поблизу с.
Прохоровки його заарештували, звинувативши в
блюзнірстві. Шевченка звільнили, але наказали
виїхати до Петербурга. 7 вересня 1859 року поет
прибув до Петербурга. На початку 1860 року
вийшов друком "Кобзар". Двома накладами
вийшов альманах "Хата" з дев'ятьма новими
поезіями Шевченка, об'єднаними під
редакційною назвою "Кобзарський гостинець". У
журналі "Народное чтение" як лист до його
редактора опубліковано автобіографію поета.
Незважаючи на фізичне знесилення внаслідок
заслання, поетичні сили Шевченка були
невичерпні. 2 вересня 1860 Рада Академії
мистецтв ухвалила надати Шевченкові звання
академіка гравірування. У портретах, картинах,
акварелях і малюнках в альбомах він правдиво
відтворив істотні сторони дійсності, народного
побуту.
В 1861 році Шевченко видав підручник для
недільних шкіл, назвавши його "Букварь
южнорусский". Поет дбав про поширення освіти
серед народу.
На початку 1861 року поет почував себе дедалі
гірше. 13 січня він одержав від Білозерського два
примірники першого номера журналу "Основа",
де на перших десяти сторінках вміщено його
поезії під назвою "Кобзар".
У рецензії "Современника" на цей номер
журналу підкреслено першорядну роль Шевченка
в українській літературі, світове значення його
творчості. В своєму останньому вірші "Чи не
покинуть нам, небого" поет висловив впевненість,
що його творчість не потоне в річці забуття.
10 березня 1861 року о 5 годині 30 хвилин ранку
помер Тарас Григорович Шевченко. Над
домовиною Шевченка в Академії мистецтв
виголошено промови українською, російською та
польською мовами. Поховали поета спочатку на
Смоленському кладовищі в Петербурзі.
Друзі Шевченка одразу ж почали клопотати , щоб
виконати поетів заповіт і поховати його на
Україні. 26 квітня 1861 року домовину з тілом
поета поїздом повезли до Москви.
На Україну труну везли кіньми. До Києва прах
Шевченка привезли 6 травня увечері, а
наступного дня його перенесли на пароплав
"Кременчуг". 8 травня пароплав прибув до
Канева, й тут на Чернечій (тепер Тарасова) горі
поета поховали. Над ним насипали високу
могилу, вона стала священним місцем для
українського та інших народів світу.
Автопортрети Т.Г. Шевченка
Автопортрети Т.Г. Шевченка – власні зображення, які
художник створював протягом усього життя. Найраніший з
відомих тепер автопортретів (полотно, олія, 43*45, в овалі,
ДМШ) виконано на початку 1840 в Петербурзі. Це одна з
перших спроб Шевченка малювати олійними фарбами. У творі
– романтично піднесений образ молодого поета-художника. В
манері виконання – в легких лесируваннях, що подекуди
поєднується з корпусним накладанням фарб, у витонченому
малюнку, в довершеному пластичному моделюванні, в
колориті, побудованому на синьо-зелених тонах з
викрапленням червоних, а головне в романтичному
забарвленні образу – виразно відчувається вплив К. Брюллова.
Твір не завершено.
Перший автопортрет
Класичний автопортрет Шевченка
Останній автопортрет – у шапці й кожусі, створений не пізніше 4/12
1860 за фотографією А. Деньєра, зробленою 1859, дає узагальнений
образ портретованого. Твір вражає глибиною і цілісністю
характеристики. Недаремно сучасники поета вважали його
найвдалішим і найбільш схожим з усіх прижиттєвих зображень
Шевченка, і він здобув найширшу популярність. Технічно портрет
виконано бездоганно. Офортний штрих набув тут виняткової експресії.
Штрихуванням вкрито не лише тло навколо голови, а й усе зображення;
перегукуючись з енергійним штрихом, яким передано смушеву шапку
й комір кожуха, воно надає портретові своєрідної суворості. На
портреті є авторський підпис і дата виконання, а також монограма з
облямованих колом літер, написаних енергійним розчерком. Офортні
автопортрети Шевченка (естампи різних станів) зберігаються в кількох
музеях, більшість – в ДМШ. В останні роки життя Шевченко малював і
олійними фарбами. З чотирьох тогочасних полотен, що дійшли до нас,
три – автопортрети. В них помітний вплив Рембранта, творчістю якого
Шевченко захоплювався замолоді і яку тепер, працюючи над
офортами, вивчав особливо старанно.
Останній автопортрет Шевченка
Тарас
Григорович -
портретист
Молитва за
Портрет Ганни
вмерших
Закревської

Портрет Іллі Портрет Михайла Портрет Платона


Лизогуба Щепкіна Закревського
Тарас
Григорович –
пейзажист
Воздвиженський
монастир в Полтаві Олександрівський
костьол в Києві

Шхуни біля форта Почаївська лавра


Кос-Арал з заходу

Катерина
Гористий берег острова Укріплення Раїм. 1848 р.
Миколая I 1848-1849рр.

Аскольдова Могила
1846р.
У літературі кожного народу, серед її великих творців, є поети,
імена яких оповиті невмирущою любов’ю і славою. Таким
поетом українського народу є Тарас Шевченко. Він виступив як
поет-новатор, приніс із собою в українську літературу "слово
нове", новий світ поезії, неповторні образи, картини й барви,
небачене раніше багатство й широчінь тем, ідей, мотивів,
жанрових форм, вивів українську літературу на шлях реалізму й
народності. Справедливо Великого Кобзаря — народного
мислителя та творця, вважають народним пророком. Пам’ять
про нього живе і буде жити вічно в серцях українського народу.
 
ПАМ'ЯТНИКИ
В Україні та за її межами існує
багато пам'ятників Шевченку.
Одним з найкращих вважається
пам'ятник у Харкові, великі
пам'ятники кобзареві встановлені
також у Києві, Дніпропетровську,
Донецьку, Львові та інших містах.
За кордоном пам'ятники Шевченку
встановлено у Росії (Москва, Санкт-
Петербург), США (Вашингтон),
Канаді (Вінніпеґ, Торонто), Польщі
(Білий Бір, Варшава), Чехії (Прага).
Білорусії (Могилів), Грузії (Тбілісі),
Угорщині, Парагваї, Узбекистані,
Франції (Париж, Монтаржі)
Австралії (Канбера).
Пам'ять про поета вічна

Канада Угорщина США


МЕМОРІАЛЬНІ ДОШКИ

Перебування Тараса Шевченка в Києві вшановане декількома


меморіальними дошками, зокрема на на фасаді Червоного
корпусу Київського університету; на будинку Літературно-
меморіального музею; пам'ятний знак біля Хати на Пріорці, а
також на церкві Різдва Христового на Поштовій площі, де в
старій будівлі стояла домовина Кобзаря і було відправлено
панахиду за спокій його душі.
Ряд дощок встановлено в Санкт-Петербурзі — на будинку
Академії мистецтв, де він жив, працював і помер; на
Загородному провулку, 8, де Шевченко проживав в 1832—1838
роках та на 5-ій лінії, 3 — місце проживання Тараса в 1840—
1844 роках.
НАЗВИ НАСЕЛЕНИХ ПУНКТІВ,
ВУЛИЦЬ ТА ПЛОЩ
Ім'ям Тараса Шевченка названо ряд
географічних об'єктів (населених
пунктів, вулиць), навчальних
закладів та інших організацій
України. Зокрема, в Києві чотири
вулиці Шевченка та бульвар.

Шевченка пік — вершина 4 200 м на


півн. схилі Великого Кавказу, у
Боковому хребті. Названа на честь
Тараса Шевченка українськими
альпіністами, які вперше зійшли на
цю вершину Кавказу у 1938 році.
В Казахстані ім'я Шевченка носить
Форт-Шевченко, з 1964 по 1991 місто
Актау мало назву Шевченко.
НАВЧАЛЬНІ ЗАКЛАДИ
Київський та Луганський національні університети, Чернігівський
педагогічний університет, Кременецький обласний гуманітарно-
педагогічний інститут та головний університет Наддністрянської
Республіки.
ТЕАТРИ
Національна опера, Тернопільський,
Волинський драматичні театри,
Дніпропетровський український музичний
драматичний театр, Театр драми й музичної
комедії у Кривому Розі, Черкаський та
Чернігівський музично-драматичні театри, а
також численні кінотеатри.

Тернопільський
драматичний театр імені
Тараса Шевченка.
МУЗЕЇ

В Україні та за кордоном існує багато музеїв Тараса


Шевченка. Найбільшим меморіальним комплексом,
присвяченим кобзареві є Шевченківський національний
заповідник на місці поховання поета на Тарасовій горі
поблизу Канева. Національний музей Тараса Шевченка
знаходиться у Києві, його філіалом є Літературно-
меморіальний будинок-музей. В Торонто, Канада, існує
музей,присвячений виключно Шевченківській тематиці.
ІНШЕ

У галузі літератури щорічно присвоюється Шевченківська


премія — одна з найпрестижніших відзнак України.
Портрет Тараса Шевченка зображено на банкноті
номіналом 100 гривень та на золотій пам'ятній монеті
номіналом 200 гривень.
Вже більше ста років пройшло, як перестало
битися благородне, мужнє серце геніального
поета-революціонера Тараса Григоровича
Шевченка. Але світлий образ великого Кобзаря
- безсмертний, як і сам народ, що породив
його. Вічно нетлінна творчість геніального
сина України жива подихом життя, биттям
гарячого людського серця. Безсмертна могутня
сила його таланту, проникливість і глибина
його думки, мужність і ніжність його лірики,
гострота і пристрастність його слова, мужність
і пісенність його віршів, самовіддана любов
його до своєї Батьківщини, до свого народу.
Перші з творів Тараса Григоровича, що дійшли до нас, - балада
"Зіпсована", вірші "Думка" ("Тече вода в синє море"), "Вічній пам'яті
Котляревського" і поема "Катерина" - датуються 1837-1838 роками.
Шевченко у багатьох своїх творах закликав пригноблений
український народ до революційної боротьби за своє звільнення.

Першу збірку своїх поетичних творів Шевченко видав 1840 під назвою
«Кобзар». До неї ввійшло 8 поезій: «Думи мої», «Перебендя», «Катерина»,
«Тополя», «Думка», «До Основ'яненка», «Іван Підкова», «Тарасова ніч».
Окремими виданнями вийшли поеми «Гайдамаки» (1841) та «Гамалія» (1844).
Свою Україну любіть.
Любіть її… во врем'я люте,
В остатню, тяжкую мінуту
За неї Господа моліть!
Спи спокійно, Тарасе!
Нащадки твої
Словом шани
Тебе пом'янули.
І народи Вкраїни
Заповітів твоїх не
Дорожіть Шевченком.
Хочеться вірити, що, вступаючи в
доросле життя, на вашому шляху
завжди будуть
Тарасова пристрасть,
Тарасова мужність,
Тарасове невмируще слово!

You might also like