Завдання

Прочитайте відомості про Т.Г.Шевченка. Випишіть спочатку 10

найважливіших фактів про життя українського поета, потім розкрийте
за допомогою тез план, зазначаючи роботи створені генієм у той період.
План
Творчість Т. Шевченка прийнято поділяти на такі періоди:
- рання творчість (1837−1843);
- період «Трьох літ» (1843–1845);
- період арешту й заслання (1847−1857);
- творчість останніх років (1857−1861).

ТАРАС ГРИГОРОВИЧ ШЕВЧЕНКО (1814–1861)

Тарас Шевченко народився 9 березня 1814 року в с. Моринцях
Звенигородського повіту Київської губернії (тепер Черкаська область) у
родині кріпаків Григорія і Катерини Шевченків. У родині Шевченків,
окрім Тараса, було 6 дітей (тобто загалом 7 ДІТЕЙ)- старші - Катерина
та Марія, брат Микита, молодші - Ярина, Марія, брат Йосип.  Батько
Тарасів був не тільки добрим хліборобом, він ще й стельмахував та
чумакував, до того ж умів читати й писати. Досить пророчим виявився
батьків заповіт: «Синові моєму Тарасові зі спадщини після мене нічого не
треба. Він не буде людиною абиякою, з його вийде або щось дуже добре,
або велике ледащо; для нього спадщина по мені… нічого не значитиме…».
Коли Тарасові було два роки, родина переїхала до села Кирилівка. Пізніше Т.
Шевченко дуже часто називав своєю батьківщиною саме Кирилівку, говорив,
що тут він і народився.
У 1832 р. батько віддав сина в науку до кирилівського дяка Павла
Рубана, а наступного року померла мати Тараса, йому було лише 9 років.
Батько одружився вдруге з Терещенчихою, яка мала трьох своїх дітей. З
того часу в родині почалися постійні сварки між батьком і мачухою, між
дітьми.
Після смерті батька мачуха вигнала пасинка з батьківської оселі, і
Тарас жив у кирилівського дяка – п’яниці Петра Богорського. У 1829 р.
Тарас став служником-козачком у пана Енгельгардта, згодом переїхав з
ним до Петербурга. У 1832 р. пан віддав Шевченка до живописних справ
цехового майстра Ширяєва (здібності до малярства виявилися у Тараса
дуже рано: ще змалку крейда й вуглинка були для нього неабиякою радістю,
а прагнучи стати художником, хлопець побував у трьох церковних малярів.
Проте жоден з них не виявив у хлопця таланту). Хоч від жорстокого маляра
Тарасові не раз діставалося, але він терпів задля омріяного мистецтва.
Хлопець чимало малював з натури. Одного разу, перемальовуючи статуї в
Літньому саду, Шевченко зустрів земляка — художника І. Сошенка, який
познайомив його з видатними діячами російської та української культури
(К. Брюлловим, В. Григоровичем, О. Венеціановим, В. Жуковським, Є.
Гребінкою).
У квітні 1837 року Брюллов створює портрет Жуковського, який
був розіграний у лотереї за 2500 карбованців. За ці гроші було викуплено
Тараса Шевченка з кріпацтва. 25 квітня 1838 року на квартирі Брюллова
йому була вручена Жуковським відпускна.  У цьому ж 1838 р. Т. Шевченко
став вільним слухачем Академії мистецтв, а згодом одним із
найулюбленіших учнів видатного російського художника Брюллова. Юнак
поглинав книги з мистецтва, всесвітньої історії, слухав лекції з анатомії,
фізіології, зоології, часто бував у театрах і музеях.
У 1840 р. Тарас Шевченко надрукував поетичну збірку «Кобзар». Це
була подія величезного значення не тільки в історії української літератури, а
й в історії самосвідомості українського народу. Хоча “Кобзар” містив лише
вісім творів (“Думи мої, думи мої”, “Перебендя”, “Катерина”, “Тополя”,
“Думка”, “До Основ'яненка”, “Іван Підкова”, “Тарасова ніч”), вони
засвідчили, що в українське письменство прийшов поет великого
обдаровання. А восени був удостоєний срібної медалі другого ступеня
Академії за картину «Хлопчик-жебрак, що дає хліб собаці».
У 1843–1845 рр. поет відвідав Україну. За кілька місяців він устиг
побувати в багатьох місцях Київщини, Чернігівщини та Катеринославщини
(тепер Дніпропетровська область). Під час мандрів поет гостював у
ліберально настроєних панів. Але найбільше його вразили побачені картини
злиденного життя кріпаків, їхнє безправне становище. Побував Тарас і на
місці розташування славної Запорізької Січі. У рідному селі Шевченко
побачився з братами й сестрами, застав ще живого діда, намалював його, а
також свою хату.
У 1845 р. поет повернувся до Петербурга, завершив навчання в
Академії, видав на власні кошти «Живописну Країну» — серію картин, де
відображено історичне минуле України, її побут і природу.
Весною 1846р. у Києві Шевченко знайомиться з М. Костомаровим,
М. Гулаком, М. Савичем, О. Марковичем та іншими членами таємного
Кирило-Мефодіївського товариства (засноване в грудні 1845 — січні
1846 рр.) і вступає в цю організацію. У березні 1847р. товариство було
розгромлене. Почалися арешти. Шевченка заарештували 5 квітня
1847р., а 17-го привезли до Петербурга й на час слідства ув'язнили в
казематі III відділу.
8 червня 1847р. Шевченка привезли до Оренбурга, звідти до Орської
кріпості, де він мав відбувати солдатську службу. Почалися
місяці  принизливої муштри.
      23 квітня 1850р. Шевченка заарештували за порушення царської
заборони писати й малювати. Після слідства в Орській кріпості його
перевели до Новопетровського укріплення на півострові Мангишлак, куди
він прибув у середині жовтня 1850р.
1 травня 1857р. було дано офіційний дозвіл звільнити Шевченка з
військової служби зі встановленням за ним нагляду і забороною жити в
столицях. 2 серпня 1857р. Шевченко виїхав із Новопетровського
укріплення.
Мріяв Т. Шевченко оселитися десь над Дніпром. Жити серед рідного
народу. Та не пощастило йому цю мрію здійснити. Постійні переслідування,
в’язниці, заслання підірвали здоров’я поета. Ще 9 березня 1861 року друзі й
знайомі поздоровляли Тараса Шевченка із 47-річчям з дня народження,
а 10 березня вранці перестало битися палке серце великого поета.
Поховали Шевченка спочатку на Смоленському кладовищі в
Петербурзі. Через два місяці домовину з його тілом було перевезено в
Україну і за поетовим заповітом поховано на високій горі над Дніпром
поблизу Канева. Цю гору народ назвав Тарасовою.
1. Народ свято шанує пам’ять свого великого поета. З 1918 р. щорічно
відзначається День народження Т. Шевченка. По всій Україні
встановлені пам’ятники поетові, відкриті музеї, його могилу оголошено
заповідником, ім’я поета присвоєно навчальним закладам, науковим
установам, театрам, вулицям, бульварам, площам, пароплавам тощо.
Починаючи з 1964 р., щорічно присуджуються Державні премії
України імені Т. Г. Шевченка в галузі літератури і мистецтва.
Масовими тиражами друкуються його твори, перекладаються багатьма
мовами. За рішенням ЮНЕСКО, ювілеї поета відзначалися майже в
усіх державах світу.
Арешт і заслання (1847–1857)
Наприкінці березня 1847 р. розпочалися арешти членів Кирило-
Мефодіївського братства. Причиною став донос студента університету
О. Петрова попечителеві Київського навчального округу О. Траскіну про
існування таємної антиурядової організації. Син жандармського офіцера
Петров завоював довіру кириломефодіївців, ознайомився з програмними
документами, підслуховував розмови через стіну (жив по сусідству з
квартирою М. Гулака). У доносі він написав і про «вірші Шевченка, що мали
своїм змістом узагалі думки явно протизаконні». Генерал-губернатор Д.
Бібіков доповів про це головному начальникові III відділу царської
канцелярії О. Орлову з проханням дозволу на арешти, слідство й допити.
Першим у Петербурзі заарештували М. Гулака, у Києві — О. Марковича. М.
Костомарова забрали перед власним весіллям. Не добув своєї весільної
закордонної подорожі й П. Куліш, якого разом із братом дружини, В.
Білозерським, заарештували у Варшаві. Т. Шевченко був заарештований 5
квітня 1847 р. на дніпровській переправі, коли повертався до Києва й мав
бути старшим боярином на весіллі в М. Костомарова; жандарми
відібрали в нього рукописну збірку «Три літа». Поет їхав до Києва зі
світлими надіями: отримав дозвіл викладати малювання в Київському
університеті св. Володимира, планував друге видання «Кобзаря», мріяв
поїхати на стажування до Італії… Проте 17 квітня 1847 р. Т. Шевченка
привезли до Петербурга й ув’язнили в казематі. Тут він написав 13 поезій,
об’єднавши їх у цикл «В казематі», серед яких шедевр світової лірики —
«Садок вишневий коло хати...».
Документом для обвинувачення поета був рукописний альбом поезій «Три
літа». Шеф жандармів О. Орлов радив цареві Миколі І заборонити
поширення творів Т. Шевченка, бо «з улюбленими віршами в Україні могли
б посіятися й згодом закорінитися думки про вигадане блаженство часів
гетьманщини, про те, що буде щастям повернути ті часи, і про можливість
існування України як окремої держави». Вирок для 33-річного письменника
й художника був жорстоким: «Шевченка призначити рядовим до
окремого Оренбурзького корпусу… під найсуворіший нагляд, із забороною
писати та малювати».
У складних умовах заслання, незважаючи на заборону, митець виконав понад
300 малюнків, у яких розвинув найкращі реалістичні традиції образотворчого
мистецтва: акварельні пейзажі, портрети казахів, автопортрети. Казахи
надзвичайно шанують Т. Шевченка й уважають його основоположником
казахського національного живопису. В останній рік заслання він створив
серію малюнків «Притча про блудного сина». Т. Шевченко відновив
поетичну творчість незадовго до звільнення, записував вірші у «захалявну
книжку», усупереч забороні, створив кілька повістей російською мовою, з
яких збереглося 9, проте в них панує український тип художнього мислення,
образотворення, національно-естетичний образ світу. Лише 1857 р. завдяки
клопотанню друзів поета звільнили із заслання.
Життя та творчість останніх років (1857–1861)
Дорогою із заслання художник малював краєвиди й портрети. У Нижньому
Новгороді довідався, що йому заборонено в’їзд до обох столиць. За зиму
1857–1858 рр. створив багато портретів, малюнків, редагував і переписував
свої поезії періоду заслання, написав нові поетичні твори, серед них —
триптих «Доля», «Муза», «Слава». Діставши дозвіл на проживання в столиці,
8 березня поет покинув Нижній Новгород і виїхав через Москву до
Петербурга.
Поет жив у відведеній йому майстерні Академії мистецтв. Як художник,
Т. Шевченко після заслання найбільшу увагу приділяв гравіруванню, у цьому
жанрі він став справжнім новатором. На початку 1859 р. вийшла друком
збірка «Новые стихотворения Пушкина и Шевченко». У травні поет
отримав дозвіл про в’їзд в Україну. За ним установили суворий таємний
нагляд. Т. Шевченко кілька днів жив у Кирилівці, бачився з рідними,
написав чимало поезій і малюнків. Поет мав намір купити ділянку землі,
щоб збудувати хату й оселитися в Україні.
1860 р. вийшло друком нове видання «Кобзаря». Рада Академії мистецтв
присвоїла Т. Шевченкові звання академіка гравірування.
Поет дбав про поширення освіти серед народу, тож 1861 р. видав підручник
для недільних шкіл «Букварь южнорусский».
На початку 1861 р. поет захворів. Т. Шевченко помер 10 березня 1861 р.
Його було поховано спочатку на Смоленському кладовищі в Петербурзі.
Друзі Т. Шевченка відразу ж почали клопотатися, щоб виконати поетів
заповіт і поховати його в Україні. 26 квітня 1861 р. домовину з тілом Т.
Шевченка поїздом повезли до Москви. В Україну труну везли кіньми.
Упродовж усієї подорожі люди проводжали Кобзаря в останню путь, щоб
поховати «на Вкраїні милій». Спочатку прах Т. Шевченка привезли до
Києва, а потім переправили пароплавом до Канева, і тут, на Чернечій горі
(тепер Тарасова), поета поховали 22 травня.

2. Рання творчість Т. Шевченка.

Творчість Т. Шевченка прийнято поділяти на такі періоди:
- рання творчість (1837−1843);
- період «Трьох літ» (1843–1845);
 - період арешту й заслання (1847−1857);
- творчість останніх років (1857−1861).
Уже за першого періоду літературної діяльності (1837 — 1843) Шевченко
написав багато високохудожніх поетичних творів. Тарас Шевченко спочатку
наслідував найкращі зразки народно-поетичної творчості. Скажімо, перші
його твори написані коломийковим віршем, що чітко вказує на зв'язок із
українською народно-пісенною творчістю, насамперед із піснями, які
виконувалися у жанрі коломийки.
До ранньої творчості Шевченка належать балади «Причинна» (1837),
«Тополя» (1839) й «Утоплена» (1841), що мають виразне романтичне
забарвлення. Своєю фантастикою й основними мотивами вони близькі до
народної поезії. Поетичним вступом до «Кобзаря» (1840) був вірш «Думи
мої, думи мої», у якому, висловлюючи свої погляди на відношення поезії до
дійсності, Шевченко підкреслив нерозривну єдність поета зі своїм народом.
Із цим віршем тематично споріднена поезія «Перебендя», у якій
відобразилися думки молодого Шевченка про місце поета в суспільстві.
Особливе місце серед ранніх творів Шевченка посідає соціально-побутова
поема «Катерина» — хвилююча розповідь про трагічну долю української
дівчини, яку знеславив московський офіцер. У розвитку подій цей ліро-
епічний твір відзначається високою драматичною напруженістю.
Визвольна боротьба українського народу проти загарбників і
поневолювачів є основним мотивом у таких ранніх творах Шевченка, як
«Тарасова ніч» (1838), «Іван Підкова» (1839), «Гайдамаки» (1841),
«Гамалія» (1842). У поемах «Іван Підкова» і «Гамалія» Шевченко оспівав
героїчні походи українського козацтва проти турків. Поеми «Тарасова ніч» і
«Гайдамаки» змальовують різні моменти боротьби українського народу
проти польського панування. Історично-героїчна поема «Гайдамаки» є
вершиною революційного романтизму Шевченка.