Тарас Григорович

Шевченко
в період заслання
(1847 - 1857)

Підготувала вчитель української

мови та літератури
КЗ “Нікопольська середня
загальноосвітня школа
І-ІІІ ступенів №25”
Терлякова Тетяна Петрівна
“Якби я був недолюдком,
кровопивцею, то й тоді
для мене страшнішої кари
не можна було б
придумати… І до всього
мені ще заборонено
малювати… Трибунал під
головуванням самого
сатани не міг би винести
такого холодного
нелюдського вироку.”
(Т. Г. ШЕВЧЕНКО)
5 квітня 1847 року за участь у
Кирило - Мефодіївському
товаристві
Т. Шевченко був заарештований і
відправлений до Петербурга.
Було вирішено: «Художника
Шевченко за сочинение
возмутительных и в высшей мере
дерзких стихотворений, как
одаренного крепким
телосложением, определить
рядовым в Оренбургский
Отдельный корпус, с правом
выслуги, поручив начальству
иметь строжайшее наблюдение,
дабы от него, ни под каким видом,
не могло выходить
возмутительных и пасквильных
сочинений». Затверджуючи це
рішення III відділу, Микола І
власноручно збоку написав: «Под
строжайший надзор и с
запрещением писать и рисовать».
31 травня 1847 поета в супроводі
фельд'єгеря було відправлено до
Оренбурга, де містився штаб
Окремого Оренбурзького корпусу.
Десять років тривало заслання Т.
Шевченка. Позбавлений права
творити, він, проте, криючись від
стороннього ока, продовжує
писати поетичні твори. З-під його
пера з'являються поеми «Княжна»
та «Варнак», історична поема
«Чернець» і ряд ліричних віршів:
«Не гріє сонце на чужині…»,
«Сон» («Гори мої високії…»),
«Самому чудно, а де ж дітись?»,
«А. О. Козачковському» та інші.
 “Солдаты - самое бедное, самое
жалкое сословие в нашем
православном отечестве. У него
отнято все, чем только жизнь красна:
семейство, родина, свобода - одним
словом, все”.

Т.Шевченко. Щоденник.
1857р.
Кара колодкою
1856-1857

Великою була моральна

стійкість і сила
революційного духу поета.
Незабаром він напише у
своєму щоденнику: "Мне
кажется, что я точно тот же,
что были десять лет назад. Ни
одна черта в моем внутреннем
образе не изменилась. Хорошо Кара шпіцрутенами
ли это? Хорошо". 1856-1857
 Повернувшись з експедиції до
Новопетровського укріплення, Шевченко
продовжує створювати різні за
тематикою малюнки. З’являються
пейзажні серії видів Новопетровського
укріплення та Мангишлацьких садів.
Краєвиди, виконані Тарасом Шевченком
у засланні, стали найвищим досягненням
у тодішньому вітчизняному пейзажі.
Головними персонажами багатьох творів
стали казахські діти. Їм присвячені сепії:
“Байгуші”, “Байгуші під вікном”,
“Щасливий ловець” та інші. В цих
роботах – любов і співчуття до
злиденного життя місцевих мешканців.
 18 лютого 1855 року помер цар Микола І. На престол вступив Олександр ІІ. Росія
сподівалася на зміни. Амністію чекали політичні в’язні. “Семь тяжелых лет в этом
безвыходном заточении мне не казались так длинными и страшными, как эти последние дни
испытания»,- писав Тарас Шевченко у тривожному чеканні. Нарешті завдяки клопотанням
друзів 1 серпня 1857 року прийшло звільнення. Наступного дня Шевченко залишив
Новопетровське укріплення. Закінчилося десятирічне ув’язнення великого поета України.
Людина на десять років викреслена з життя, знову поверталася до своїх друзів міцною духом.
Заслання і солдатчина не зломили ні волі, ні її переконань. Але здоров’я поета, його фізичні сили
були надламані.
Історик Микола Костомаров справедливо зауважив: "Під червону шапку взяли веселого, бадьорого
душею, з густим русявим волоссям, а з-під цієї червоної шапки повернувся він з сивою бородою,
зовсім лисою головою, з навіки втраченим здоров’ям". Лікар А. Й. Козачковський зафіксував, що
Тарас Григорович повернувся із заслання з підупалим здоров’ям, з передчасно знесиленим і
назавжди скаліченим організмом. Поетові тоді минуло лише 43 роки.