Літератор

як
художник
Тарас
Григорови
ч
Шевченко
Підготували: Костенко Є., Кульбакова С., Піддубна А.
Потяг до живопису
Тарас Григорович Шевченко, як
художник займає одне із самих
почесних місць в українському
образотворчому мистецтві.
Шевченко був одним із перших
художників, які прокладали новий
реалістичний напрям,
основоположник критичного
реалізму в українському мистецтві.
 Обдарований від природи
хлопчина рано відчув тягу до
малювання. Ще змалку крейда і
вуглинка були для нього
неабиякою радістю. Все ними
малює: стіни, лави, стіл в хаті і
на дворі, в себе і у гостях. Якось
прийшла сестра Катерина з
панщини і не впізнала своєї хати:
візерунками розмальовані стіни,
долівка і навіть призьба. Хлопець
любив зображувати птахів,
звірів, людей. Коли юний
художник намалював п’яного
дяка, то був ним покараний.
 Бажаючи оволодіти мистецтвом
живопису, він звертається до
шляхетних дяків-живописців, які в
основному заставляють прислужувати
їм. Талант художника проявився рано,
значно раніше, ніж талант поета. Якщо
перші літературні спроби припадають
на 1836-1837 роки, то найбільш ранній
малюнок, що дійшов до нас і відомий під
назвою “Погруддя жінки” або “Жіноча
голівка” датований самим автором ще
1830році. З цієї юнацької роботи і
розпочалась творчість видатного
художника.
 Особливості стилю
Велике місце в Шевченковому доробку
належить портретам. Він почав
працювати над ними ще кріпаком. В
Академії продовжував роботу в цій
галузі. Незабаром він стає одним з
відомих і популярних портретистів.
Створені ним образи відзначаються
невимушеністю, відсутністю
нарядності, вдалою композиційною
бадьорістю і свіжістю барв, намагання
дати психологічну характеристику
людині. Шевченко зробив великий внесок
у розвиток побутового жанру і став
його основоположником в українському
мистецтві. Особливо хвилювало
художника підневільне, часто трагічне
становище жінки.
«Портрет невідомого»
Майже все своє свідоме життя
Шевченко присвятив живопису і
графіці. Не забуваймо, що саме
талант до малювання відкрив йому
дорогу на волю, став перепусткою у
мистецьку еліту. Протягом 25 років
кріпацтва і 10 років заслання він
писав. Писав акварелями, олівцем,
олією, тушшю. 835 творів – саме
таку кількість творів нараховує
доробок Шевченка у образотворчому
мистецтві. Загалом Кобзар створив
більше 1000 живописних творів за 30
років (з 1830 по 1861 рік). Близько 278
картин вважаються втраченими.
І поезія, і малярство щільно переплітаються в
Шевченка. Та коли на поезію він дивися лише як
на покликання, то малювання стало його
професією, засобом до існування.
У центрі уваги твори Шевченка, теми для яких
диктувало художникові саме життя. Створені вони
так, само, як і поезії, в одному й тому ж
реалістичному ключі. Їх досить багато в
образотворчій спадщині Шевченка. Це
автоілюстрації, серія автопортретів, самостійні
композиції на історичну і побутову тематику.

Усе, про що думав митець і бачив на власні очі,

оживало в його поезії, і це допомагало йому як
художникові вийти на реалістичний шлях
творчості в образотворчому мистецтві.
 Основні образи та ідеї
шевченківських творів паралельно
розкриваються в олійному живописі,
гравюрах, офортах, сепіях і
акварелях. Шевченко працював у всіх
можливих техніках.

Центральними у творчості Кобзаря є:

• образ рідної природи (українські
краєвиди);
• роздуми над культурною
спадщиною і національним
самовизначенням (предмети побуту,
церкви, могили,);
• національно-визвольна боротьба
(Хмельниччина, Гайдамаччина);
• діти, малі жебраки, солдати,
кобзарі;
• жіночий образ (мати, селянка);
• релігійно-міфологічний (Марія,
святий Петро, грецька міфологія).
Це вірно як для художнього, так і для
поетичного спадку митця.
 Т. Шевченко любив зображувати сільський
український побут. Прикладом може
послугувати «Селянська родина». На
картині зображена селянська родина -
мати, тато, їх маленький синочок, дідусь та
собака. Видно, що мати намагається
втримати сина, який ступає своїми
першими кроками. Здається, що радіють
всі, навіть пес. Але в очах батька можна
побачити чи то смуток, чи то хвилювання.
На задньому плані Шевченко зобразив
старенького дідуся.
В 1843 р. Тарас Григорович виїхав з
Петербурга і поїхав подорожувати
мальовничою Україною. Так вразила його
рідна земля, що саме під час цієї подорожі
митець створив картину “Селянська
«Селянська родина» 1843 родина”.
 Творчість Шевченка повністю показує національний колорит, звичаї, фольклор. В основу офорта «Казка»
покладено поширений у народній творчості сюжет про розмову солдата зі смертю. Діалог між солдатом і смертю
відбувається на околиці села на тлі українського краєвиду. На іншій картині ми можемо побачити сцену ворожіння
відбувається. Молода дівчина в українському вбранні простягла руку циганці і, відвернувшись від неї, насторожено
слухає слова ворожіння

В основу сюжету
покладено обряд
сватання, описаний
автором також у драмі
"Назар Стодоля"

«Старости» 1844
«Казка» 1844 "Циганка-ворожка« 1841
Т. Г. Шевченко не обмежувався зображенням українського побуту. Один
з багатьох жанрових малюнків Шевченка - життя і побут казахського
народу. На малюнках — сцена із життя казахів, що проживали на
острові Косарал, де зимував художник разом з іншими учасниками
експедиції
У липні 1845 року під час
перебування в Полтаві
Тарас Шевченко відвідав
будинок, де жив автор
"Енеїди" і "Наталки
Полтавки". Поет високо
цінував творчість Івана
Котляревського. Під
безпосереднім враженням
від звістки про його
смерть написав вірш "На
вічну пам’ять
Коляревському»
«Будинок І. П. Котляревського в Полтаві» 1845
 Очевидно, поетові
подобався живопис
Карла Брюллова, так
як в його художній
спадщині можна
знайти акварельні
копії картин
 Шевченко
також малював
ілюстрації до
творів інших
письменників,
наприклад, до
твору «Знахар»
Г. Ф. Квітки-
Основ'яненка,
та малюнок за
поемою О. С.
Пушкіна
«Полтава»
Художній світ літературного і живописного
твору

Для порівняння ми вирішили обрати ілюстрацію

«Сліпа з дочкою»
Шевченка, до його ж поеми «Сліпа»
Тема зведеної дівчини-покритки
розвивається в поемі «Слепая»,
створеній у Петербурзі в 1842 р. Тут
уперше змальовується помста
зганьбленої жінки, що підноситься до
протесту проти панської сваволі. На
тему поеми «Слепая» Шевченко
виконав олівцем і сепією однойменний
малюнок, а також шість начерків та
ескізів, які свідчать про напружену
роботу митця над образами. Думки, що
хвилювали поета, одночасно водили й
рукою художника. В основі поеми
лежить трагічна доля безправної жінки
часів кріпацтва – сліпої матері та її
дочки Оксани.
Починається поема сценою,
що зображає сліпу матір, на
колінах якої дрімає юна
Оксана. На цю тему
виконав Шевченко і
малюнок «Сліпа з дочкою»,
зміст якої відповідає словам
поеми:
«Сидит скорбящая слепая
И псальму грустную поет.
Она поет, а молодая
Дочь несчастливицы моей
Головкой смуглою прильнула
К коленям матери своей,
Тоски не ведая, заснула
Сном непорочной простоты.
В одежде грубой нищеты
Она прекрасна; полдень ясный
Моей Украины прекрасной
Позолотил, любя, лелея,
Свое прекрасное дитя»
Та малюнок не є ілюстрацією лише до
цього місця поеми, він виступає ніби
поетичним прологом до поеми.
Виконаний олівцем і сепією, малюнок
ретельно викінчений. Загальне тло ледь
накреслено. Основна увага зосереджена
на образах людей, їх обличчях, позах,
настроях. Оксана спить, поклавши
чарівну голівку на коліна матері. Мати
схилилася над дівчинкою, оберігаючи її
спокій. Глибокий смуток лежить на
обличчі бідної матері, тривога за
найдорожче в її житті – долю Оксани.
Зовнішність обох нещасних жінок дещо
ідеалізована. Такими вони зображені і в
поемі «Слепая».
Малюнку сепією та олівцем передував
ескіз, виконаний олівцем і тушшю.
Чорнобілий ескіз без романтичної
ідеалізації зовнішності героїнь вийшов
реалістичнішим за самий малюнок. Він
правдиво передає місце дії і зворушливі
образи двох нещасних жінок: сліпої
матері з донькою. Поетичні характери
ожили під пером художника. Їх
малювала схвильована уява поета-
маляра, який підніс голос протесту
проти жорстокості сучасного йому світу.
 «Мы были в поле, жито жали;
Багато трагічного в Окончив жатву, шли домой;
долі сліпої. Та Подруги пели и плясали,
найтяжчим для неї А я с распущенной косой,
було не раннє
В венке из жита и пшеницы
сирітство, а
безжалісно Вела перед, была царица.
зганьблене перше Нас встретил дидыч молодой.
почуття. Зустріч Никто так мной не любовался.
дівчини з її Я трепетала, тихо шла,
спокусником і А он смотрел и улыбался.
винуватцем гіркої
О как я счастлива была!
долі зображена
поетом надзвичайно Какою сладкою мечтою
пластично: Забилось сердце у меня…»
Ескіз, що є ніби втіленням
поетичних шевченківських рядків,
вражає своєю викінченістю,
стрункою композицією. У центрі на
передньому плані зображена героїня
в момент найбільшого її щастя.
Однак постать її нагадує скорботну
Катерину з однойменної картини.
Ліворуч накреслений портрет
вершника – спокусника дівчини.

Поряд з цим ескізом вміщений

інший, виконаний сепією, що є ніби
трагічним фіналом змальованих
подій. На ньому зображено палаючі
палати, постаті божевільної
Оксани та сліпої матері.
Тема розправи жертви над паном була
новою для поета і хвилювала його уяву.
Однак ні в поемі, ні в ескізах вона не
відбита. У поемі зі слів божевільної
Оксани та зображених палаючих палат
довідуємось про здійснену вже помсту
над паном, а в одному з ескізів Оксана
біжить з великим ножем, високо
піднесеним над головою. Та художник
шукав більш конкретного розв’язання
даної теми. Про це свідчать два
начерки, що розповідають про криваву
помсту. На одному з них, виконаному
олівцем і тушшю, нерозбірливо
зображена Оксана над панським
трупом. Другий мальований червоним
олівцем. Тут колір набуває
символічного звучання.
Для романтичної поеми «Слепая» характерні деяка переобтяженість композиції, інколи
задовгі діалоги. Малюнки та начерки на цю тему вражають лаконічністю, стриманістю
почуття, глибоким співчуттям до зображуваного.

У поемі «Слепая» чимало колористичних образів: «головкой смуглою», «козачки

чернобровой», «черные брови», «черные глаза», «черные ресницы», «хусткой черною»,
«черночупринным козаком», «в светелке темной», «в темной хатке», «темной ночью»,
«кароокий», «кари очи», «очи карие», «бледная луна», «снег белый», «белые ночи», «белый
саван», «листочек розовый, румяный», «на розовом снегу», «зеленый сад» тощо.

Колір у поемі часто набирає символічного звучання: «відьма черная» - тобто дуже зла;
«черная тоска» - глибока, безмірна печаль; «светлая радость» - тиха радість; «красная
весна» - красива.

Іноді поет передає колір опосередковано: «луна кровавая», тобто червона, як кров; те саме
можна сказати про образ «кровавого светила». І навпаки, іноді слова на означення кольору
лише частково пов’язані зі своїм первісним значенням: так, образ «красного змея» яскраво
передає пожежу.