1

«За сонцем хмаронька пливе» аналіз (паспорт)

Рік написання – 1848

Рід літератури – лірика

Вид лірики – пейзажна

Тема вірша «За сонцем хмаронька пливе»: змалювання вечірньої пори та очікування нового дня.

Ідея «За сонцем хмаронька пливе»: туга за рідним краєм, його чарівною природою.

Основна думка: батьківщина — рідна домівка.

Жанр «За сонцем хмаронька пливе»: вірш.

Віршований розмір: тристопний ямб:

Римування: паралельне

Художні засоби «За сонцем хмаронька пливе»

Епітети: червоні поли, синє море, рожевою пеленою, хмароньку рожевую, туман сивий, тьмою німою.

Метафори: хмаронька пливе, червоні поли розставляє, сонце спатоньки зове, серце одпочине, серце заговорить, туман
оповиє душу.

Порівняння: покриває рожевою пеленою, мов мати дитину; неначе ворог, мов матері діти.

Пестливі слова: зіронька, соловейко, хмаронька, спатоньки, годиночку.

Персоніфікація: «за сонцем хмаронька пливе»…

Композиція. 3 частини.

Прекрасна пейзажна картина: сонце йде спати за море, а вкривають його, як мати дитину, хмарки.

Передає тривогу, відчуття небезпеки, суму.

Остання частина передає настрій очікування, надії, сподівання на краще

Настрій: лагідний, сумний, тривожний, відчуття небезпеки

«За сонцем хмаронька пливе» образи-символи

Сонце – тепло, світло й радість

хмаронька – людина

море – життя

туман — неясність, темрява, небезпека.

Аналіз твору вірша "Садок вишневий коло хати", Т. Шевченко:

Тема: показ гармонії краси української природи і щасливого родинного життя працьовитих селян.
Ідея: уславлення людини праці, чарівності природи рідного краю.
Основна думка: мрія Т. Шевченка про щасливе життя українського народу, щоб праця для нього була
насолодою, задоволенням, а не гнобленням, приниженням, тиранією.
Жанр: пейзажна лірика.
Сюжет: вірш містить опис мальовничої краси весняного надвечір’я на Україні. Тихі сутінки віддзеркалюють
гармонію почуттів, спокійну радість буття простої селянської родини. Певне місце у творі займає зображення
гармонії материнства, у поетичних рядках автор змальовує жінку, радість її материнських обов’язків: вона
вечерю зготувала, доньку навчала, дітей спати повкладала. І все це овіяне спокоєм і гармонією з природою.
 2

“Думка” Тарас Шевченко аналіз (паспорт) твору

Автор – Тарас Шевченко

Рік написання – 1838

Жанр – вірш

Тема “Думка”: зображення суму, туги козака за рідним краєм, батьком, ненькою старою, молодою дівчиною під час
перебування далеко на морі.

Ідея “Думка”: співчуття козаку, який повсякчас сумує за милою країною («думав доля зустрінеться, а спіткалося горе»).

Основна думка: наймилішим для кожної людини є те місце, де вона народилася, живе, — батьківська хата, люди,
природа, і коли втрачається це все, то відчуваєш себе нещасним, самотні

Настрій вірша – сумний, тужливий

Образи у вірші “Думка” Тараса Шевченка: журавлі, синє море, чужі люде. Також автор згадує образи: доля, думка,
батько, ненька, молода дівчина, чужина, горе, шляхи биті, терни. Образ Журавлів Шевченко увів, щоб нагадати, що не
можна забувати рідний край, адже вони завжди повертаються до рідного краю.

Художні засоби “Думка”

• епітети: «синє море», «серце козацьке»; неньку старенькую, молоду дівчину, шляхи биті

• метафори: «грає море», «грає серце», «думка говорить», «спіткалося горе», «шляхи биті заросли тернами»,

• риторичні запитання: «Куди ти йдеш, не спитавшись?», «На кого покинув?»

• окличне речення: Тяжко з ними жити!;

• фразеологізми: піти світ за очі; биті шляхи.

Т. Шевченко часто називав свої вірші “думками”. Багато думок у поета, особливо сумних. Він самотній, нерідко
закинутий долею далеко від рідної землі. То й добре розуміє почуття козака, що шукає своєї долі по і птах і не
знаходить її. Покинув рідних, кохану, а все даремно — чужі люди навкруги, ні з ким поговорити, душу заспокоїти. Та й
дуже часто немає вже повороту додому — “шляхи биті заросли тернами”. Недаремно кажуть, що “у чужій сторонці
навіть не звідти сходить сонце”.

Історія написання вірша “Думка”

Вірш датується 1838 роком орієнтовно на основі повідомлення Євгена Гребінки в листі до Григорія Квітки-
Основ’яненка від 18 листопада 1838 року про передачу Шевченком творів для публікації в альманасі «Ластівка»: «Він
мені дав гарних стихів на збірник»

Автограф не відомий. У кінці 1838 року Шевченко передав Євгенові Гребінці текст вірша разом з кількома іншими
творами для публікації в альманасі «Ластівка». За описом Петра Картавова, складальний рукопис «Ластівки» містив
писарську копію вірша.

У вірші «Думка» передана туга за рідним краєм, засторога від покидання рідної домівки, співчуття козакові, який не
зустрів свого щастя. Козак опинився на чужині, бо поїхав шукати кращу долю.

“Іван Підкова” Шевченко аналіз (паспорт)

Автор – Тарас Шевченко

Рік написання – 1839

Рід – ліро епос

Жанр “Іван Підкова”: історична поема

Тема “Іван Підкова”: зображення спогадів діда про героїчну минувшину рідного краю, коли козаки на чолі з отаманом
Іваном Підковою боролися з турецькими загарбниками.
 3

Ідея “Іван Підкова”: возвеличення мужності, героїзму козаків та отамана Івана Підкови, їх сили волі, братерської
дружби, які так необхідні в здобутті перемоги над ворогом.

Основна думка: ми повинні пишатись героїчним минулим України та її синами-козаками, на чолі яких були такі мудрі
керівники, як І. Підкова; вшановувати їх і пам’ятати.

Композиція “Іван Підкова”

Твір поділяється на дві частини:

1) сучасність (дід, дивлячись на могили, згадує, як козаки мужньо виборювали волю, щасливе життя для України;
козаки не втрачали почуття гумору, впевненості в собі навіть під час небезпеки);

2) минувшина (бурхливе море, яке начебто відчуває небезпеку, що наближається, — битва козаків з турками. І. Підкова
обмірковує, де будуть відбуватися військові події, і відчувається задоволення отамана від того, що запорожці готові до
рішучої боротьби, за це він їм дуже вдячний)

У першій частині поеми Шевченко змальовує степ, вкритий курганами, де лежать славні козаки, які боролися за
незалежність. Пейзаж нагадує нащадкам про славне минуле.

У другій частині бачимо чорну хмару ворогів з-за Лиману. І відважний ватажок козаків – Івана Підкова сміливо і
впевнено веде козацькі чайки на бій. До перемоги.

Художні засоби “Іван Підкова”

• рефрен: «Було колись…»;

• метафори: «ревіли гармати», «тіло лягло», «могили чорніють, … говорять», «лихо танцювало», «журба … кружала»,
«серце … спочине», «небо сонце криє», «море… стогне, виє», «лиман човни вкрили», «хвилі запінились», «море грає»,
«серце мліє», «човни стали»;

• епітети: «біле тіло», «козацьке тіло», «синє море», “високії могили”, “чорна хмара”, “чорні уси”.;

• порівняння: «могили …, як гори», «хвилі, як ті гори»;

• звертання: «Ануже, хлоп’ята», «Грай же, море», «Добре, батьку, отамане»;

• риторичні оклики: «А згадаймо!», «На байдаки!», «Ходім погуляти!», «Грай же, море!», «Поїдемо в гості», «Спасибі
вам!»;

• риторичні запитання: «Де-то буть роботі?

• метафори: внук косу несе в росу; синє море звірюкою то стогне, то виє; могили з вітрами говорять; свідок слави
розмовляє

Яким зображено море в поемі “Іван Підкова”? «Синє море звірюкою то стогне, то виє», «кругом хвилі, як ті гори», так
що не видно ні землі, ні неба, аж «серце мліє», а «козакам того тільки й треба» — розбурхана стихія звеселяє їхні серця,
наснажує співати пісні, піднімає дух козацький перед походом на Царгород

Оспівуючи славні перемоги запорожців, Шевченко використовує рефрен «було колись»: “Було колись — в Україні
Ревіли гармати; Було колись — запорожці Вміли панувати. Панували, добували І славу, і волю; Минулося: осталися
Могили по полю.”

Могили ці — і свідки колись гучної слави, і водночас нагадування сучасникам, онукам запорозьких велетнів, що
втрачене можна відновити, що такі люди, як Підкова, і зараз, напевно, є, бо дух народу незнищенний.

“Тарасова ніч” Шевченко аналіз

Рік написання – 1838

Жанр “Тарасова ніч”: історична поема.

Тема “Тарасова ніч”: зображення боротьби українського козацтва з польськими загарбниками; змалювання ночі
розгрому армії польського воєначальника Конецпольського під час антишляхетського повстання 1630 р., очоленого
гетьманом Тарасом Федоровичем (Трясилом).
 4

Ідея “Тарасова ніч”: возвеличення мужності, героїзму, цілеспрямованості, наполегливої віри в перемогу козаків на чолі
з гетьманом Трясилом; засудження жорстокості, жадібності ляхів, які полонили український народ, позбавляючи його
навіть віри християнської.

Основна думка: наш народ завжди буде пам’ятати і шанувати своїх оборонців, їх подвиги; тих, хто визволяв їх від
рабства і поневолення.

Художні засоби “Тарасова ніч”

Порівняння: кругом хлопці та дівчата, як мак процвітає; козаки, як та хмара, ляхів обступали.

Уособлення: лихо сміється; зажурилась Україна, зажурилась, заплакала; мовчать гори, грає море, могили сумують; ніч-
матидасть пораду; лягло сонце за горою.

Епітет: тії ночі кривавої, козацькії діти

Метафора: заплаче серденько.

Синекдоха: козачество = червоні жупани.

Гипербола: чи затопило синє море твої гори; од Лимана до Трубайла трупом поле крилось.

Риторичне звернення: Грай же, море, мовчіть, гори, / Гуляй, буйний, полем — / Плачте, діти козацькії, / Така
ваша доля! »

Анафора: Нехай собі бенкетують, / Нехай на здоров’я! / Нехай, кляті, бенкетують.

Композиція “Тарасова ніч”

Події у творі перемежовуються у двох часових площинах — сучасній (спів кобзаря) і минулій (боротьба українського
народу з ляхами).

Співаючи, кобзар розповідає про лихо, яке огорнуло Україну, коли польська шляхта заполонила рідний край і
намагалася перетворити народ у рабів, позбавляючи його навіть віри християнської.

«Тарасова ніч» — це історична пісня про далеке героїчне минуле, про перемогу козаків під проводом Трясила над
ворогом. Тому народ і уславлює вірних захисників неньки України, завдяки яким має волю, віру і щастя.

Історія написання “Тарасова ніч”

У Санкт-Петербурзі 6 листопада 1838 р. Т. Шевченко написав твір «Тарасова ніч». З-посеред безстрашних ватажків
селянсько-козацьких повстань кінця XVI ст. — Тараса Федоровича (Трясила), Павла Павлюка (Бута), Северина
Наливайка, Якова Остряниці — першого з них Великий Кобзар оспівав особливо натхненно. В основу згаданого твору
покладена історична подія — перемога козаків над військом польської шляхти у 1630 р. під Переяславом.

«Мені тринадцятий минало» аналіз вірша

Автор: Тарас Шевченко

Рік написання: 1847

Жанр – ліричний вірш.

Літературний рід: лірика.

Тема «Мені тринадцятий минало»: зображення безрадісного дитинства Тарасика, коли він, будучи кріпаком, випасав
панську худобу.

Ідея: співчутливе ставлення до хлопчика-пастушка; засудження страшних часів кріпацтва, коли людина не мала
власних прав і вимушена страждати.

Основна думка: не зазнали щасливого дитинства Тарас і такі як він, бо не мали волі, щасливої долі через гноблення
народу панами.

В основу побудови поезії ” Мені тринадцятий минало…” покладено контраст.

Художні засоби «Мені тринадцятий минало»

 5

Риторичні оклики: «Господнє небо і село, ягня, здається, веселилось!»; «Поглянув я на ягня — не мої ягнята!»;
«Обернувся я на хати — нема в мене хати!»; «Не дав мені бог нічого!»; «І хлинули сльози, тяжкі сльози!»; «…лани, гаї,
сади!».

Риторичні запитання: «…чи так мені чого було?»; «…чого так весело було?».

Порівняння: «…любо стало, неначе в бога..»; «мов прокинувся, дивлюся»; «…поцілувала… наче сонце засіяло, неначе
все на світі стало моє».

Метафори: «сонце гріло, не пекло»; «сонце… не довго молилось»; «сонце запекло, почервоніло і рай запалило»; «небо
помарніло», «село почорніло.

Епітети: «небо голубеє»; «тяжкі сльози», “господнє небо”, “малого віку”.

У вірші «Мені тринадцятий минало…» звучать роздуми про сирітське дитинство.

Автобіографічний вірш Т. Шевченка «Мені тринадцятий минало складається з чотирьох настроєвих картин: хлопчик
пасе овець, милується ясним сонечком, голубим небом; раптом розуміє, що він — сирота безпритульний, немає в нього
нічого — ні ягнят, ні хати, ні рідної душі поряд; та ось прийшла дівчина, втішила, витерла сльози хлопчині, поцілувала
— і сонце знову засіяло не лише в небі, а й у душі. У четвертій частині —роздуми дорослого поета про те, що той його
колишній стан — це рай. Набагато гірше тепер, коли він усвідомив усю несправедливість існуючого ладу і виступив
проти нього.

Вірш емоційно насичений, передає найтонші відтінки почуттів ліричного героя, його страждання та переживання.

Головний герой твору — тринадцятирічний хлопець-пастух, кріпак і сирота. Природа зігріває його ясним сонечком,
напуває пахощами трав, вносить у душу малого сироти відчуття спокою й тихої радості. Хлопчик молиться Богові,
дякуючи за сонце, теплий день, життя… Раптом герой усвідомлює, що він — кріпак, і це боляче ранить серце підлітка:

Не дав мені Бог нічого!..

І хлинули сльози,

Тяжкі сльози…

Але це почуття триває недовго: поява щирого й доброго друга — Оксани — проганяє страшне відчуття, природа знову
радіє разом із дітьми:

Неначе сонце засіяло,

Неначе все на світі стало Моє…

Кожна людина з теплотою згадує своє дитинство. Ці спогади пов’язані, передусім, із батьками, найкращими друзями,
дитячими забавками й безтурботністю. Життя дітей, що народилися кріпаками, не могло бути безтурботним: змалку
вони працювали поруч із дорослими, рано втрачали батьків, що помирали від хвороб та непосильної праці. Тому одна з
провідних думок вірша — засудження такого суспільного явища, як кріпацтво. Інша ж думка — кожна дитина має
право на щасливе дитинство й потребує піклування та любові.

“Тополя” Шевченко аналіз

“Тополя” Шевченко аналіз вірша (паспорт)

Автор – Тарас Шевченко

Рік написання: 1839

Жанр: балада (з казково-фантастичними подіями)

Рід літератури: ліро-епос.

Тема: розповідь про глибокі переживання дівчини, розлученої з коханим, її звернення до ворожки, розмова з тополею і,
нарешті, перетворення самої дівчини на тополю під впливом чудотворного зілля.

Ідея: невмирущість справжнього кохання, возвеличення краси, вірності, незнищенності світлих і благородних
людських почуттів.

Основна думка: кохання — це не тільки щире почуття, а й те, через що любляче серце страждає у поневіряннях.
 6

Проблематика “Тополя”:

• вірність і зрада;

• кохання щире і без почуттів;

• батьки і діти.

Художні засоби “Тополя”

Метафори: «вітер виє, гуляє..», «море синіє», «серце ниє», «лихо… зострінеться», «серце знає», «личко червоніє»,
«брови полиняють», «серденько мліло», «чуло серце недоленьку», «серденько б’ється», «чорнобрива сохла», «стань
місяць серед неба».

Порівняння: «поле, як те море», «одна, як сирота», «воркує, як голубка без голуба», «сонце світить — як ворог
сміється», «сохне…, як квіточка», «пішла стара, мов каламар», «полетіла, мов на крилах».

Повтори: «одна, одна…», «…пала, пала, стала…», «плавай, плавай, лебедонько».

Епітети: «біле личко», «карі оченята», «щира правда».

Звертання: «Легше, мамо, в труні лежати», «Бабусенько, голубонько, серце моє, ненько», «Зроби, моя пташко!».
«Добре, доню…», «Спасибі, бабусю», «Плавай, плавай, лебедонько!», «Скажи, моє серце!», «Мамо моя!.. доле моя!»,
«Боже милий, боже!», «Подивися, тополенько!», «Рости ж, серце-тополенько!..», «Не знайте, дівчата!», «Бо не довго,
чорнобриві!»

Композиція “Тополя”

Балада «Тополя» побудована за мотивами народної творчості і стародавніх уявлень народу. Як твір УНТ за своєю
будовою містить вступ, основну частину і закінчення. У творі письменник звертається до дівчат із сумною розповіддю
про трагічне кохання. Тут наявні й народна символіка, і міфологічні метаморфози (перетворення дівчини на тополю), і
народні ворожіння.

Експозиція: вступна частина до твору, де поет описує із сумом тополю.

Зав’язка:

Полюбила чорноброва

Козака дівчина.

Розвиток дії: зустрічі дівчини з козаком, які завдали молодій чимало страждань після її розлучення з хлопцем.

Кульмінація: молодиця вирішує скористатися зіллям ворожки для швидкого повернення козака.

Розв’язка: дівчина за допомогою зілля ворожки стала тополею.

Сюжет “Тополя”

Перетворення людини на рослину – це метаморфоза.

Край дороги росла висока тополя. Розповідь автора про трагічне кохання, пов’язане з цим деревом.

Молода дівчина закохується у козака, але той поїхав на війну де й загинув. Дівчина все ще сподівається, що він
повернеться, натомість її матір підшукала для неї хорошу партію — старого багатія. Дівчина не хоче йти заміж і матір
вирішує віддати її силоміць за старого. Остання надія дівчина — це стара ворожка до якої вона звертається за
допомогою. Та говорить, що передбачила її прихід і дає дівчині чаклунське зілля, випивши яке на світанку, ще «до
півнів» можна повернути коханого «з чужини», але якщо він не повернеться після другого ковтка треба випити в
третє… Що має трапитись після третього ковтка стара порадила не питати. Дівчина після не довгих вагань робить все,
як їй наказала зробити ворожка, її козаченько так і не повернувся, а вона перетворилась в тополю.

“Заповіт” Шевченко аналіз

“Заповіт” Тарас Шевченко аналіз (паспорт)

Автор – Тарас Шевченко

 7

“Заповіт” рік написання: 1845

Жанр: ліричний вірш.

Вид лірики: громадянська.

Напрям: романтизм.

Тема “Заповіт”: заклик до українського народу звільнитися від кайданів самодержавства, боротися за вільне життя,
відстоювати інтереси простого люду.

Ідея “Заповіт”: віра поета у світле майбутнє України.

Основна думка: змінити соціальний устрій гноблених можна тільки революційним шляхом.

Провідний мотив: заклик до повалення експлуататорського ладу й розбудови нового вільного суспільства.

Будова вірша: строфічна, чотиривірш

Римування: паралельне (аабб)

Віршовий розмір: хорей

Художні засоби “Заповіт”

Епітети: «степ широкий», «Вкраїна мила», «лани широкополі», «вража зла кров», «сім’ї великій… вольній, новій»,
«незлим тихим словом», «синєє море», «злою кров’ю», «вражою кров’ю».

Авторський епітет: «Дніпро ревучий».

Персоніфікація: «Дніпро реве …, понесе … кров».

Метафора: «полину до … Бога», «кров’ю волю окропіте».

Алітерація (звук [р]): «реве ревучий», «І вражою злою кров’ю волю окропіте».

Звукопис: «Дніпро реве».

Контраст: «полину до самого Бога молитися… а до того я не знаю Бога».

Повтори: «Як… було…», «реве ревучий», «в сім’ї…».

“Заповіт” образи-символи

степ (воля), на могилі – кургані (козацька доблесть), Вкраїна (батьківщина), лани – поля (земля-матір), Дніпро (доля
українського народу), море (прірва), кров (боротьба), кайдани (гніт), сім’я (майбутнє).

“Заповіт” композиція

За формою своєю «Заповіт» — монолог ліричного героя. Він складається з шести строф, котрі об’єднані попарно і тому
утворюють ніби три ступеня, три градації, кожна з яких має свою окрему провідну думку, свій ритм і свою інтонацію.
У той час всі вони об’єднані в одну гармонійну цілість.

Експозиція:

Як умру, то поховайте…

На Вкраїні милій…

Зав’язка:

Як понесе з України

Кров ворожу.

Кульмінація:

…Вставайте,

Кайдани порвіте.
 8

Розв’язка:

І мене…

Не забудьте пом’янути

Незлим тихим словом.

“Заповіт” ідейно-художній аналіз

Це розвиток-переживання ліричного героя про долю народу. У розгортанні сюжету можна виділити три частини,
пов’язані між собою за допомогою інтонацій.

Перші слова «Заповіту» вражають своєю граничною простотою, навіть буденністю. Тут нема і сліду «декларативності».
Поет від імені ліричного «Я» висловлює свою останню волю.

Неначе батько зібрав синів перед смертю і лагідно, спокійно, без жалю і зітхань, як колись загадував їм чергову роботу,
нині просить з ледь помітною журбою поховати його, як годиться.

Але в цій простоті — глибина думки і образу. Кількома звичайними словами намальована ціла картина.

Разом із собою поет силою поетичного слова підняв своїх читачів на таку височінь, звідки вони оглядають Україну від
краю до краю, відчувають себе господарями цієї краси, цієї величі і усвідомлюють співгромадянську відповідальність
за долю рідної Вітчизни.

Символічними є образи: ревучий Дніпро, широкий степ, широкополі лани,— бо вони — свідки «козацької слави». Бути
похованим «на могилі» — означає знайти останній притулок на козацькому кургані і розділити участь оборонців
рідного краю. Тому початок твору свідчить про невіддільність постаті поета від України.

У двох наступних парах строф поет уже думає не про себе, не про свою смерть, а думає і турбується за долю рідного
народу, його майбутнє. Відчувається хвилювання автора: рядки тут більш енергійні, поривчасті, з недомовленостями.
Якщо станеться так, що Дніпро «понесе з України у синєє море кров ворожу…», тобто коли будуть знищені усі кати
його народу, а трудящі стануть вільними і щасливими, він готовий полинути з вдячності до бога і молитися йому, а
значить, і вірити в нього.

Пов’язавши перші дві строфи з третьою словом «поховайте», Шевченко звертається до рідного народу з наказом-
порадою революційного повалення існуючого ладу:

…вставайте,

Кайдани порвіте

І вражою злою кров’ю

Волю окропіте.

Рядки ці — вибух пристрасті поета, його найзаповітніше бажання, здійсненню котрого він віддав усі сили і помисли.
Це програма його життя, за виконання якої він мужньо боровся. Вмираючи (як він думав) і не встигнувши побачити
свій народ вільним, він хоче, щоб хоч після смерті здійснилась його мрія. Поет-трибун прямо говорить народові, що
порвати кайдани неволі (символ соціального і національного гніту) можна тільки шляхом збройної боротьби, в котрій
проллється кров. Але це буде справедлива війна: епітети «вража зла кров» вказують прямо, що йдеться про тиранів-
царів, панів-кріпосників та інших гнобителів трудящих. Інакше пани ніколи не віддадуть своєї влади

Закінчується «Заповіт» дуже оригінально. В останній строфі особисті й громадянські мотиви зливаються в один. Після
емоційного спалаху-заклику відчувається спад напруження і перехід до інтимного світу поета, його мрій. Непохитно
вірячи, що народ збудує нове суспільство — «велику сім’ю, вольну, нову».

У от у цьому прекрасному суспільстві, за яке боровся і страждав поет, нехай не забудуть його. Хай інколи мати-
Вітчизна згадує «незлим тихим словом» свого вірного сина. Це друге його особисте прохання. І дуже скромне. В
одному з варіантів було «тихим добрим словом», але поет замінив «добрим» на «незлим».

“Заповіт” історія написання

25 грудня 1845 р. в м. Переяславі під час важкої хвороби Шевченко написав цю поезію. Зимою 1845 р. поет був гостем
поміщика-декабриста С. Н. Самойлова, що мешкав на Переяславщині. Поет захворів на запалення легенів. Господар
 9

садиби Самойлов, хвилюючись за стан гостя, відправив поета в Переяслав до лікаря Козачковського. Самопочуття
Шевченка було жахливе, він вважав, що це, мабуть, його останні години. Помирати та прощатися з життям він не хотів,
тому вирішив написати вірш-прощання з людьми: “Як умру, то поховайте Мене…”.

Але хвороба не була головною причиною написання «Заповіту». На той час поета хвилювали суспільно-політичні
умови життя – 30–40-х роки ХІХ століття були сповнені глибокого революційного змісту. Поет описує соціальне зло,
про яке спочатку лише чув, а згодом побачив своїми очима в 1843–1845 рр. Приїхавши на Батьківщину, він відвідав
сотні сіл Полтавщини і Київщини, чув відгомін спалахів селянських повстань по Україні. Він госював і в панських
палацах, і в селянських хатах, і бачив, що пани влаштували собі рай, а селянам — пекло. Саме тому Кобзар зробив
єдиноможливий висновок: …вставайте, кайдани порвіте.

Уперше вірш було надруковано під назвою «Думка» в збірнику «Новые стихотворения Пушкина и Шевченка»
(Лейпциг, 1859). В автографі вона не має заголовка. Популярна назва «Заповіт» з’явилася у виданні «Кобзаря» 1867
року.

“Думи мої, думи мої” вірш Шевченка

«Думи мої, думи мої…» вірш Тараса Шевченка – сповнений сумом за Батьківщиною, автор вболіває за українців, які
знаходяться в панській неволі, терплять приниження та знущання.

Автор – Тарас Шевченко

Рік написання: 1839

Жанр: громадянська лірика.

Тема: звернення Т. Шевченка до своїх дум із сподіванням і вірою у вільне життя співвітчизників.

Ідея: тільки впевненість у щасливе життя, наполегливість допоможе змінити соціальний устрій; засудження слабкості,
поневірянь, байдужості, що роблять людину рабом.

Основна думка: думка про нещасливу долю свого народу не залишає поета протягом усього часу перебування на
солдатчині.

Образи-символи – «чорний орел» , «ворон» , «соловейко»

Художні засоби “Думи мої, думи мої”

Епітети: мої думи, карі очі, чорнії брови, вишневий сад зелений, козацькая воля, добрим людям.

Звертання: думи мої, Боже, квіти мої, діти, ненько, моя Україно.

Порівняння: думка, як той ворон; Дніпр широкий –море , могили –море, думи – як свою дитину.

Віршовий розмір – хорей

Римування: суміжне, або парне (АА)

Проблематика

У цьому творі Тарас Шевченко порушив такі проблеми:

1. Людина і суспільство

2. Нерівноправність.

3. Кохання

Історія написання “Думи мої, думи мої”

Де був написаний вірш “Думи мої, думи”? Вірш «Думи мої, думи мої» був написаний Тарасом Шевченком у 1839 році
в Петербурзі.

У Т.Шевченка є ще один вірш «Думи мої, думи мої» , написаний на засланні в Орській фортеці 1847 року. У цій поезії
автор вболіває за важку долю, злиденне життя кріпаків, їхнє безправне становище, пригніченість України. Після арешту
 10

Т. Шевченка за участь в Кирило-Мефодіївському товаристві, ув’язнено в казематах Третього відділу. Незабаром було
виголошено вирок — призначити солдатом в Оренбурзький окремий корпус.

З 1847 року стає рядовим в Орській фортеці, продовжує писати у «захалявні книжечки» (1847-1850). Солдатчина для
поета була гірше від тюрми, був ненависним сам дух солдафонства, що лягав на живу душу. Тому Шевченко писав,
ховаючись від усього світу в степ, за вали, на берег моря.

“Ой три шляхи широкії” Шевченко аналіз (паспорт)

Автор – Тарас Шевченко

Рік написання: 1847

Жанр: громадянська лірика, зв’язок поезії з усною народною творчістю.

Тема: відтворення трагічного становища життя на Україні, пов’язаного з тогочасним суспільним ладом.

Ідея: засудження влади, яка руйнує щастя українців, чинить перешкоди повноцінному їх життю.

Основна думка: немає радості, щастя в українських оселях, бо народ позбавлений волі.

Провідний мотив твору – сумовитий роздум про безталанну долю України.

Образи та символи “Ой три шляхи широкії” :

ясени — символ молодого покоління і тим самим символ безперервності життя,

явори — символ родини і родинного добробуту,

тополя — символ жіночої долі,

калина — символ молодості, шлюбу.

Художні засоби “Ой три шляхи широкії”

Метафори: «шляхи зійшлися», «калина зов’яла», «шляхи терном заростають»

Епітети: «шлях широкий»

Композиція “Ой три шляхи широкії”

Експозиція: брати розійшлися з України на чужину.

Зав’язка: рідні брати насаджують дерева, кущ калини як обереги на випадок лиха, нещастя.

Кульмінація: страждання матері, сестри, діточок, коханої, внаслідок цього висихають насаджені ними явори, ясени,
тополя, калина.

Розв’язка:

Не вертаються три брати,

По світу блукають.

А три шляхи широкії

Терном заростають.

Поезію «Ой три шляхи широкії…» називають перлиною поетичної творчості Т. Шевченка. Побудована вона за
фольклорними мотивами, коли козаки поїхали шукати в далекі світи своєї долі (а можливо, їх змусили служити у
війську) й не повернулися. Страждає стара мати, жінки з діточками, гине наречена. Вірш написаний під час
перебування поети в казематі, де був він у неволі, самотній, страждаючий. Тому в його по етичних рядках і вилилося
 11

гаряче співчуття до таких же знедолених. Вірш “Ой три шляхи широкії” має фольклорні мотиви, а саме: поезія дуже
схожа на народну пісню за багатьма ознаками, хоча й зберігає виразний авторський стиль Т. Шевченка.

Історія написання “Ой три шляхи широкії”

Скільки хлопців залишали рідні домівки і вимушені були йти в солдати або на війну, яка розпалювалася в інтересах
самодержавства. Скільки їх, вірних синів України, вже не поверталися додому, в якщо і приходили, то посивілими,
згорбленими, хворими дідами!

Т. Шевченко сам був солдатом і тому знав всі труднощі цієї служби. Як важко і боляче розставалися молоді хлопці з
родинами, не знаючи про те, що, можливо, вони і не повернуться до своїх родин. Цей життєвий факт і покладений в
основу цієї поезії письменника.