1

Іван Франко

Найважливіше і найцікавіше
про повість «Захар Беркут»

Повість «Захар Беркут» написано для участі у літературному конкурсі, що проводився

журналом «Зоря» у Львові. І. Франку вдалося вибороти перемогу, проте автору радили внести
правки до окремих сцен, оскільки бачення історичної правди письменника йшло врозріз із
постулатами, що поширювалися в культурних колах. І пан Франко не був би таким знаним
«революціонером думки», якби погодився. Аби дати відсіч усім, хто «проти» його
трактування фактів, Іван Якович додав до другого видання твору передмову, де слушно
зауважив: «Повість історична — се не історія. Історикові ходить передовсім о
вислідження правди, о сконстатування фактів, натомість повістяр
користується тілько історичними фактами для своїх окремих артестичних
цілей, для воплочення певної ідеї в певних живих, типових особах». З того
моменту не можна було чимось дорікнути Каменяреві, бо «він художник, він
так бачить».

Хвилинка-цікавинка! Напередодні конкурсу Франко вже виношував ідею художнього

тексту, проте сумнівався в успішному фіналі: «Думка в мене була -написати повіть по-
німецики… історично-сенсаційно-реальну, та що, вже ось пару місяців ношуся з
нею, як дурний з ступою, а навіть зачати ще не вспів. Чи вспію ж восени
скінчити, і взагалі, чи буде з тої кози м'ясо?» (у листі до товариша Івана Білея).

Дабл-трабл: Франко- сексит?

Дехто із сучасників звинувачує пана Франка у сексизмі. Подібні настрої можна
вловити у прочитанні образу Мирослави. Однак, варто зважати на епоху написання тексту,

1 © Пані Вчителька
адже його опубліковано в часи тотального патріархального ладу, коли права жінки просто не
обговорювалися.

Шановні літературні поціновувачі, вважайте на те, що повість «Захар Беркут» лягла

в основу двох кінокартин:
• Захар Беркут (1971) — український радянський художній фільм 1971 року режисера
Леоніда Осики.
• Захар Беркут (2019) — українсько-американський художній фільм 2019 року режисерів
Ахтема Сеітаблаєва та Джона Вінна.

Та не надійтесь на те, що перегляд названих стрічок замінить прочитання оригіналу!!!

Відразу відповідь на головне питання: якого дідька монголи приперлися аж до Карпат?:

«Страшний начальник монгольський Бату-хан, прозваний Батиєм, ішов на чолі своєї
стотисячної орди, женучи перед собою вчетверо стільки всяких полоняників, що мусили
битися за нього в перших рядах,— ішов поздовж руської землі, розпускаючи широко свої
загони і бродячи по коліна в крові. Про який-будь опір на рівнім полі ніщо було й думати, тим
більше що Русь була роз'єднана і роздерта внутрішніми межиусобицями.
Ціль походу страшної орди були Угри, багата країна, заселена племенем, спорідненим
з монголами, від котрого великий Чінгісхан монгольський домагався, щоб йому піддалося. Угри
не хотіли піддатися, і страшенний похід монгольської орди мав їм показати месть великого
Чінгісхана. З трьох боків разом, після плану Батия, мала впасти орда до Угорщини: зі сходу в
землю Семигородську, з заходу з землі Моравської і з півночі через Карпати. В тій цілі орда
поділилася на три часті: одна, під проводом Кайдана, пішла бессарабськими степами в
Волощину, друга, під проводом Пети, відділилася від головної орди в землі волинській і поперек
Червоної Русі, через Пліснесько, змагала до верхів'я ріки Дністра, щоб перейти її вбрід, а далі
розлилася по Підгір'ю, шукаючи проходів через Карпати.»

Рід. Прозова мова й цілковита відсутність ремарок вказує на епос.

Жанр. Історична повість (художній текст переповідає реалії минувшини – історизм;

пристойний об’єм твору, невелика кількість дійових осіб та сюжетних ліній – ознаки повісті).

Стиль. За стильовими домінантами твір варто класифікувати як романтичний.

Етеншен! Пан Франко на початку твору вказує жанрову специфіку тексту: «ІСТОРИЧНА
ПОВІСТЬ. ОБРАЗ ГРОМАДСЬКОГО ЖИТТЯ КАРПАТСЬКОЇ РУСІ В XIII ВІЦІ».

РОДЗИНКА: «Дела давно минувших дней,

Преданья старины глубокой...»
епіграф – уривок з твору А. С. Пушкіна «Руслан і Людмила» (пісня 1).

Тема: зображення боротьби тухольців на чолі з Захаром Беркутом проти монгольської

навали.
Ідея: звеличення національної єдності, патріотизму, громадянської свідомості; засудження
зрадництва, жорстокості, соціального розшарування.
Композиція:
• Експозиція – відступ на початку твору (опис природи, роздуми над змінами і т. д.).
• Зав’язка – лови (читач «знайомиться» з головними героями твору, проблемами, що
існують у тухольській громаді).
• Кульмінація – фінальна битва між тухольцями та монголами, під час якої Захар Беркут
відмовляється рятувати Максима, гинуть бегадир, Тугар Вовк.
• Розв’язка – об’єднання Максима й Мирослави, останнє пророче слово Захара Беркута,
його смерть.

Проблематика:
- усвідомлення громадянської честі;
- національної самосвідомості;
- єдність, згуртованість народу – запорука перемоги;
- людина і природа;
- кохання, вірність, самопожертва;
- батьки і діти;
- зрадництво, продажність, лицемірство.

Образи-символи в повісті:
Беркут – гордий, мужній, сильний і волелюбний птах.
Вовк – хижак, підступна і зла тварина.
Сторож – великий кам’яний стовп, який тухольці вважають священним.

Дорогі спудеї, прошу акцентувати Вашу увагу ще й на містичних епізодах,

репрезентованих у снах героїв. З таємничим царством Морфея пов’язано
• Мирославу (переповідає свій сон батькові, коли вони їдуть до табору монголів;
трактує свій сон як благословіння матері на шлюб з Максимом Беркутом): «— Слухай,
таточку,— говорила дівчина, обертаючись до нього та звільняючи в їзді.— Вночі перед
тим днем, коли ми мали рушати на медведів, показалась мені в сні моя мати. Така була,
якою ти описував мені її: в білій одежі, з розпущеним волоссям, але з лицем рум'яним і
ясним, мов сонце, з радістю на устах і з усміхом та безмірною любов'ю в ясних очах.
Вона приступила до мене з розпростертими руками і обняла мене, сильно притискаючи
до груди.
"Мамо!" — сказала я і більше не могла нічого сказати з радости та розкоші, що
наповняла цілу мою істоту.
"Мирославе, дитя моє єдине,— говорила вона лагідним, м'яким голосом, що й досі
тремтить мені в серці,— слухай, що я тобі скажу. Велика для тебе хвиля
зближається, доню! Серце твоє пробудиться і заговорить. Слухай свого серця, доню,
і йди за його голосом!"
"Так, мамо!" — сказала я, тремтячи з якоїсь несказанної радості.
"Благословлю ж твоє серце!" — І, сказавши се, вона розвіялася запахущим леготом, а
я прокинулась. І серце моє справді заговорило, таточку, і я пішла за його голосом. На
мені благословенство мами!»;
 • Захара Беркута (бачить сон про Сторожа; трактує його як стратегію перемоги над
монголами): «Дивний сон снився Захарові Беркутові. Здавалось йому, немов нині їх
дорічне свято "Сторожа", і вся громада зібрана довкола каменя при вході тухольської
тіснини: дівчата з вінками, молодці з музикою, всі в празничних чистих строях. Оце
він, найстарший віком у громаді, перший наближається до святого каменя і починає
молитися до нього. Якісь таємничі, тривожні, болючі чуття опановують його серце
під час молитви; щось щемить у нього в глибині душі — і сам він не знає, що такого.
Він молиться гаряче, по двох-трьох словах звичайної молитви він відступає від
стародавніх, звичаєм усталених зворотів; якась нова, гарячіша, пориваюча молитва
плине з його уст; уся громада, потрясена нею, паде ниць на землю, і сам він робить те
саме. Але слова не перестають плисти, темно робиться кругом, чорні хмари
покривають небо, громи починають бити, блискавиці палахкотять і облітають увесь
небозвід осліпляючим огнем, земля здригається — і разом, звільна перехиляючись,
святий камінь рушається з місця і з страшенним лускотом валиться на нього».

Варто пам’ятати, що пан Франко – майстер естетики. Уміння поєднувати жахливі, а

подекуди й огидні картини з вічною гармонією природи, утворює карколомний синтез
категорій потворного та прекрасного. Цей резонанс, безперечно, гарантує появу
мурах на Вашій шкірі:
• «Кров бризкала далеко із скаженої сутолоки людей, трупів, ран та кровавого оружжя.
Стогнання ранених, зойки конаючих, скажені крики убійців,— усе те мішалося в якусь
пекельну гармонію, що різала вухо і серце, лунаючи під отим усміхнутим ясним сонцем,
на тлі ситої зелені смерекових лісів та під лад ненастанного шуму холодних потоків»;
• «А сонце сміялося! Ясним, гарячим промінням воно блискотіло в калюжах крові,
цілувало посинілі уста і глибокі рани трупів, крізь які витікав мозок, вистирчували
теплі ще людські тельбухи. І таким самим ясним, гарячим промінням воно обливало
зелений ліс, і чудові запахущі цвіти, і високі полонини, що купалися в чистім лазуровім
ефірі. Сонце сміялося і своїм божеським, безучасним усміхом ще дужче ранило
роздерту Максимову душу».

Nota bene! Мій завзятий літературний книгоїде, аби думки про «Захара Беркута» були
світлішими ділюся сокровенною таєною: з 2007 року почали з’являтися комікси за мотивами
історичної повісті. Останній – «Захар Беркут. Легенда» - приквел О. Корешкова. Це,
безперечно, не всесвіт «Марвел», однак варте уваги.