Тема 6.4 Характери та типи твору Миколи Куліша „Мина Мазайло”.

Художнє
відтворення проблеми українізації в п'єсі.

Література:
1. Авраменко О.М., Пахаренко В.І.  Українська література (рівень стандарту):
підруч. для 11 кл. закл. загальн. середн. освіти. - К.:Грамота, 2018.
2. Авраменко О.М. Українська література (рівень стандарту): підруч. для 11 кл.
закл. загальн. середн. освіти. - К.:Грамота, 2019.
3. Авраменко О.М. Українська література: хрестоматія для 11 класу загальноосвіт.
навч. закл. - К.: Грамота, 2013.
4. Мовчан Р. В. Українська література 11 клас: хрестоматія. - К.: Генеза, 2004.
5. Українська література (рівень стандарту): підручник для 11 класу закладів
загальної середньої освіти/А.М. Фасоля, Т.О. Яценко, В.В. Уліщенко, В.М.
Тименко, Г.Л. Бійчук. – К: УОВЦ «Оріон», 2019.

Митцю не треба нагород,

Його судьба нагородила.
Коли в людини є народ,
Тоді вона уже людина.
Ліна Костенко

Вивчаючи зміст твору М. Куліша „Мина Мазайло”, характеризуючи образи

п'єси, ми повинні дати відповідь на питання, яке поставив автор у п'єсі: бути чи не
бути українській нації?

М. Куліш спрямував перо сатири на міщанство, яке, на думку автора,

гальмує процес українізації, тому автор сам визначив тему твору: „міщанство й
українізація.”

Схарактеризуємо головні образи п'єси, які допоможуть відповісти на

запитання, поставлене автором у п'єсі.

Характеристика персонажів п'єси

У п'єсі діють лише негативні персонажі чи є й позитивні?

ОБРАЗ МИНИ МАЗАЙЛА

Харківський службовець Мина Мазайло, українець за походженням,
вирішив змінити своє «плебейське прізвище» на щось милозвучніше. Мина
сподівається, що тоді для нього настане справді щасливе життя. Але разом із
прізвищем відмовиться він і від свого українства, від «мужицтва» й стане одного
чудового дня Сиреневим, Розовим, Тюльпановим, на крайній випадок —
Мазєніним. Саме в прізвищі він убачає причину своїх службових і життєвих
поразок. «Мазайло» для нього, як камінь на шиї, тавро його соціального рабства.

МИНА:

1) Який він у сім'ї?

2) Компетентний в українській історії?

3) Ставлення до українізації.

4) Що навіяло Мині страх перед зрадою предківщини?

5) У якій сцені автор показує безглуздість Мининої мрії?

6) Як закінчується історія Мазайла? Прочитати.

7) Мина — українець чи малорос? Яких ви знаєте літературних

попередників цього персонажа?

Риторичним буде запитання: Мина — позитивний герой?

ОБРАЗ МОКІЯ
Син Мокій, «вдарений мовою», без п’яти хвилин комсомолець, у драмі виступає
антиподом свого батька й мріє додати до «Мазайла» загублену половину «Квач».
«Мазайло-Квач» звучить для Моки як музика. Він чужий націоналізму та далекий
і від інтернаціонального пафосу комсомольців. Єдине, чим Мока захоплений —
це багатством української мови. Мовні симпатії Куліша зробили постать Моки
ніби позитивною й такою, що виражає авторські ідеї, а позитивний герой з Моки
— ніякий.
Мока дійсно має глибокі знання української історії, літератури, фольклору,
тонке відчуття мови. Він романтик і мрійник. Його філологічні коментарі
захоплюють і чарують. Уля каже: « …Він на тебе словами отими т ощ о . аж
пахне». Але коли він говорить дівчині замість слів кохання: «Ах, Улю! Мені вже
давно хотілось вам сказати. Хотілось сказати, а тепер ще охотніше скажу: Улю!
Давайте я вас українізую!» — то звучить смішним. У суперечці з батьком Мокій
грубий, жорсткий, нестриманий. У нестямі кричить: «З новим прізвищем! У
криницю!».

МОКІЙ. Має глибокі знання з української історії, літератури, фольклору,

відчуття мови. Він романтик. Але коли говорить дівчині замість слів кохання
(„давайте я вас українізую”), то виглядає смішним, справді „вдареним мовою”. У
суперечках з батьком — грубий, жорстокий, нестриманий. У нестямі кричить: „З
новим прізвищем у криницю!” Любов до свого викликала в нього нехіть до
іншого, „чужого”.

2
 Отже, Мокія не можна назвати позитивним героєм. А що, як і його друзям-
комсомольцям, заманеться йому втілити в життя ідею „всесвітньої нумерної
системи.” А таки заманеться.

ТЬОТЯ МОТЯ
Заскорузлості поглядів і ворожості до української мови, історії, культури
можна лише подивуватися, її репліки смішні, але й небезпечні. Побачивши на
вокзалі напис українською «Харків», вона цілком серйозно питає: «Нащо,
питаюсь, навіщо ви нам іспортили город?». Те, що в українській опері «Тарас
Бульба» артисти співають по-українському вона називає «безобразієм». Її докази
мають незаперечну логіку: «Да єтого не может бить, потому што єтого не може
бить нікада!».
Українська мова для неї — просто «австріяцька вигадка». Убивчим за
силою сарказму є висловлювання тьоті Моті: «По-моєму, прілічнєє бить
ізнасілованной, нєжелі українізірованной». Вона рознервувалася, коли Уля
сказала, що її ноги відповідають «українському стандарту», бо відразу кинулася
крадькома вимірювати свої. Завдяки майстерності й таланту М. Куліша ім’я
«тьотя Мотя» перейшло в народі до розряду прізвиськ.

ТЬОТЯ МОТЯ (Мотрона Розторгуєва — рідна сестра дружини Мини, живе

в Курську.) її „афоризми”-репліки смішні і страшні. (Харків — нащо ви нам
істортіли город). В українській опері „Тарас Бульба” артисти співають по-
українськи. „Єто же просто безобразіє!” Українська мова — „австріяцька
вигадка”. Залізна логіка: „Да этого не может бить, потому что этого не может бить
нікада”. Ім'я „тьотя Мотя” в народі сприймається як прізвисько.

„По-моєму, прілічнєє бить ізнасілованной, нєжелі українізірованной”.

Уособлює російський шовінізм: „Це ви серйозно, чи по-вкраїнському?”

ДЯДЬКО ТАРАС
Це теж гротескна фігура. Він виступає за збереження старого,
патріархального, без урахування нових умов життя. Протее в суперечці, хто в кого
«вкрав» слова, змінювати чи не змінювати прізвище Мазайлові, дядько
виявляється слабшим за тітку Мотю й здається на її милість. Є в нього й
висловлювання, не позбавлені здорового глузду, продиктовані любов’ю до
рідного краю й народу, глибоким знанням історії.

ДЯДЬКО ТАРАС з Києва. Гірке й страшне передбачення: „їхня українізація

— це спосіб виявити всіх нас, українців, а тоді знищити разом, щоб і духу не було
...”

„Подумай, Мокію, що скажуть на тім світі діди й прадіди наші, почувши,

що ти міняєш прізвище...”

Дядько виявляється слабкішим за тітку Мотю і покладається на її милість,

слабохарактерний, тьотя Мотя зробила з нього лакея.

3
 Отже у п'єсі діють лише негативні герої.

ІНШІ ОБРАЗИ
Що стосується Лини й Рини, то це такі собі войовничі міщаночки, які
повністю поділяють зневагу свого чоловіка й татуся до всього українського. Вони
постійно милуються собою перед дзеркалом, кокетують й охають та ахають,
беручись за серце, як шляхетні дівиці. Між собою ж мати й дочка розмовляють
грубо, з лайками та образами, кожна вважає себе розумнішою
за іншу, їхні повсякденні заняття — плітки, підглядання, обговорення нарядів та
заздрість до тих, хто «добре влаштувався» в житті. Коли щось виходить за рамки
їхнього розуміння та уявлення, воно піддається беззастережному осуду й навіть
прокльону.
Мати, дізнавшись про категоричну відмову сина міняти прізвище,
пропонує: «Може, проклясти?». І дивується: «І в кого він такий удався? У кого?
Здається ж і батько, і я всякого малоросійського слова уникали.». Отже, ці два
сатирично-комедійні персонажі — уособлення тупого й зарозумілого
міщанського середовища часів М. Куліша.
Трохи окремо стоїть у п’ єсі постать Улі. Автор постійно підсміюється,
іронізує в ремарках: «Уля — як Уля». Тобто така, як усі дівчати її кола. Вона
самозакохано видивляється в люстерко, емоційно-сентиментальна, мрійлива. Але
мрії її поки що не простягаються далі «вигідної партії». Уля, як і її подруги,
насторожено ставиться до українізації, теж прагне хоч трохи змінити прізвище
Розсохина, щоб звучало не по-українськи — Розсоха.
Але коли вона познайомилася з Мокієм і закохалася в нього, то серцем
сприйняла його погляди. Під упливом Мокія Уля стала ходити до бібліотеки,
читати, цікавитися мовою й до деяких «філологічних» висновків дійшла вже сама.

Підсумкова бесіда:

1. Як ви розумієте такий вислів про п'єсу „Мина Мазайло”: „Комедія доби стає
трагедією доби”?

2. Чому М. Куліш обрав для свого твору жанр комедії?

3. Наскільки реалістичним є кінець комедії?

4. Чому п'єсу називають „філологічною”?

5. Наскільки проблема українізації, порушена М. Кулішем, актуальна нині, у час

відродження та державотворення?

Висновок. Не перестаєш дивуватися: хто ж постарався, щоб людина так відверто

зреклася природних пракоренів і навіть цинічно хизувалася відступництвом?

Порушуючи питання національного відродження України, автор пробуджує

почуття національної самоповаги. Він спонукає нас думати над тим, як відстояти
мову, культуру, історію, як відродити Україну.
4
 Прикро зізнатися, але й зараз живуть такі „мазайли”, які соромляться свого
походження, своєї нації. Чи чуєте ви українську мову у транспорті, в магазині, на
вулиці? Не ту, яка лунає з приймачів, а живу мову, мову спілкування. Мабуть,
дуже рідко. Чогось наші сучасники забувають про своє коріння, генетичну
пам'ять.

Визначення рідної мови є у Д. Розенталя і М. Теленкової „Язык,

усваиваемый ребенком в раннем детстве путем подражания окружающим его
взрослым”. Але воно не дає вичерпної відповіді на поставлене запитання. А як же
бути, коли дитина з раннього дитинства виховувалась у чужорідному мовному
середовищі?

На жаль, багато мовознавців забуває про те, що рідна мова закладена в

людині генетично. Сучасна електроніка фіксує особливості національного плачу
новонародженої дитини.

То чи маємо ми право байдуже ставитись до свого національного

генетичного коду? Чужа мова, насаджена в ранньому віці, гальмує розумовий
розвиток дитини: „… учені підтвердили геніальний здогад Вільгельма
Гумбольдта, висловлений у XVIII ст., що мова у вигляді коду існує в
нейроклітинах людського мозку і генетично передається від батьків до дітей.
Навчання мови — це як розшифрування коду. Мало того, мозок людини має
ділянки, функціональне призначення яких запрограмоване на майбутнє”.

Як твердив видатний мовознавець Олександр Потебня, мислення дитини

повинно формуватися на ґрунті рідної мови, і поки воно не дозріло, поки не
сформувався остаточно мовно-розумовий апарат, двомовність є шкідливою.
Давно помічено, що маленькі діти коли вчаться розмовляти, самі створюють слова
та їх форми іноді несвідомо за принципами давньоруської мови.

Це ще один доказ того, що мова передається генетично з роду в рід, від дідів
і прадідів онукам. Павло Мовчан пише у своїй статті: „Мова — це п'ята ефірна
стихія, яка облягає національний простір, і зменшення її сфери призводить до
утворень своєрідних озонних отворів, через які вривається чорна енергія, що
деморалізує народ...

Мова — це певним чином і антропологія. Зміна мови не може не

позначитись на зміні антропологічного типу. Зменшується об'єм пам'яті,
відповідно зазнають змін і півкулі мозку. Якщо замість 40 найменувань криги у
балкарців чи 30 назв снігу у ненців вживається лише одна — просто „сніг”, і
просто „крига”, то, зрозуміла річ, це не може не позначитись на всіх параметрах
того чи того генотипу”.

Теза про існування двох „рідних мов”, що насаджувалися всім поневоленим

народам, за своєю сутністю є антилюдською і протиприродною. Двох рідних мов
не існує, як не існує двох рідних матерів. Отож „не цурайся Роду свого, його
Звичаю та Мови; бо рідна Мова і Звичай зберігає енергію нації”.
5
 Ось що таке рідна мова. Пам'ятаймо про це!

На прикладі комедії, яка сталася з Мазайлом, виходить, що справа зовсім не в

прізвищі, а у світогляді людини. А світогляд Мини обмежений, вузький.

Скільки ще таких „мазайлів”, що соромляться говорити рідною мовою,

навіть насміхаються з неї, хоча там, де потрібно, вигідно, виголошують
„правильні” промови і виступають нібито на захист державної мови.

І доки будуть жити Мини, що роду не пам'ятають, буде ця п'єса актуальною.

Тож, як говорив незабутній Остап Вишня, „читайте „Мину Мазайла”, товариші!”
Бути чи не бути? Вигнали — значить бути. Бути — чистоті мови, совісті,
генетичній пам'яті, самоповазі.

Домашнє завдання: ТКР № 8. Написання есе на тему «Актуальність п’єси у наш

час» або іншу, запропоновану викладачем.
Творчість Євгена Маланюка