М.

КУЛІШ
ТРАГІКОМЕДІЯ “МИНА МАЗАЙЛО”
СХЕМА-КОНСПЕКТ
Ми маємо обминання в нашій літературі таких
важливих, пекучих проблем, як проблема
національна...
Я, як член партії і громадянин, не можу обійти
цієї проблеми й не хочу розв'язувати її в білих
рукавичках.
М. Куліш

Назва п’єси походить від імені головного героя Мини Мазайла – харківського
чиновника.
Особливості твору:
Головний герой хоче позбутися українського прізвища, яке за його словами,
заважає йому жити (хоча Мазайло має непогану кар’єру, одружений, живе в достатку)
і змінити його на прізвище російського звучання Мазєнін.
Висновок: при уважному прочитанні твору впадає у вічі, що Мина й затіяв
зміну прізвища з метою виявити лояльність до існуючої влади, не стати
другорядним після можливого провалу українізації.
1. У творі нема позитивних персонажів.
Дядько Тарас з Києва (дядько Мини) - половинчатий у своїх думках і вчинках
, надто легко здає свої позиції ( він був проти щоб Мина змінював своє прізвище).
Лина (Килина) Мазайло – дружина, підтримує свого чоловіка. Рина (Мокрина)
Мазайло – донька Мазайла, яка підтримує батька.
Мокій – син Мини, який засуджує батька і прагне, щоб до їхнього прізвища
додали другу частину Квач: Мазайло-Квач. Мокій – не патріот, а скоріше тільки
науковець, якого більше цікавить рідна мова тільки з точки зору науковця.
Тьотя Мотя – сестра Мини з Курська (Мотрона Розторгуєва). Через цей образ
автор показує агресію, низьку культуру та мораль тьоті Моті. До української мови в
неї відразливе ставлення. На домашніх зборах, де вирішується питання про зміну
прізвища Мини, перемагає тьотя Мотя. Перемога тьоті невипадкова, шовінізм
захищається державою.
Шовінізм – це одна з різновидностей буржуазного націоналізму, коли
цькуються інші нації і розпалюється ворожнеча між народами.
Висновок: Мокій викликав дядька Тараса на підмогу, але дядько не встояв під
тиском тьоті Моті.
2. У творі містяться натяки на брехливість радянської українізації (репліки
комсомольця Губи, який вказує, що не буде прізвищ в майбутньому, а замість прізвищ
будуть номери).
3. Мина Мазайло змінив прізвище на Мазєнін і чекав публікацію про зміни в
газеті. Але розв’язка несподівана: через опір українізації його звільнили з роботи.
Висновок: Така розв’язка можлива у літературному творі, а не в реальному
житті. Влада використовувала таких перевертнів (тих, хто цурається свого
прізвища) у боротьбі з патріотами.
 Микола Куліш. АНАЛІЗ "МИНА МАЗАЙЛО"
Рік: 1929
Літературний рід: драма
Жанр: сатирична комедія
Тема: зображення міщанства й українізації в Україні у 20-і роки ХХ ст.
Ідея: викриття суспільних антиукраїнських явищ, національної упередженості й
зверхності (великодержавного шовінізму).
Головні герої: харківський службовець Мина Маркович Мазайло та його родина:
дружина Лина, син Мокій, дочка Рина; тітка Мотя (Мотрона Розторгуєва); дядько Тарас;
подруга Рини Уля Розсоха; гімназійна вчителька Баронова-Козино.
Сюжет: харківський службовець "Донвугілля" Мина Мазайло хоче змінити своє
українське прізвище на престижніше - російське Мазєнін, а його син Мокій, котрий
"збожеволів від своєї укрмови", намагається йому перешкодити. Підтримує Мокія тільки
національно свідомий українець дядько Тарас з Києва. На боці Мини його дружина Килина,
дочка Рина, тітка Мотя викликана з Курська (тітка Мокія і Рини по матері).
Врешті-решт, Мину Мазайла звільняють з посади "за систематичний і зловмисний опір
українізації".
Сюжетні лінії: Мина - Мокій, Уля - Мокій, тьотя Мотя - дядько Тарас та інші.
Композиція: 4 дії
Сценічне втілення: дістала від Головреперткому республіки категорію "А"
(пріоритетність п'єси для укладачів репертуару театрів); обійшла театри Дніпропетровська,
Маріуполя, Житомира, Вінниці, Херсона, Одеси, Києва (Київський театр ім. І. Франка,
поставив Гнат Юра)і Харкова (харківський театр "Березіль", поставив Лесь Курбас).
Особливості п'єси "Мина Мазайло":
 Драму не можна перекласти: втрачається обігрування українських і російських
прізвищ;
 Немає позитивних персонажів (дядько Тарас сумнівається у своїх думках і вчинках,
надто легко здає свої позиції; Мокія теж не можна назвати патріотом: українська мова
цікавить його з наукової точки зору);
 У творі містяться досить прозорі натяки на облудність насильницької радянської
українізації;
 Фіаско для Мини можливе тільки в літературному творі, бо в той час більшовики
підтримували перевертнів.
Сюжет перегукується з п'єсою Мольєра "Міщанин-шляхтич" та трагікомедією
І.Карпенка-Карого "Мартин Боруля".
Лесь Курбас про п'єсу: "Я вважаю п'єсу "Мина Мазайло" за виключну річ, як і взагалі
Куліша я вважаю за геніальну людину!"
Л. Танюк: "Суттєве у психологічному фарсі Миколи Куліша те, що, всупереч багатьом
твердженням, мовна проблема, хоч і яка важлива, не головна в ньому,— вона лише зовнішній сюжет
“дискусії з національного питання”, лише символ, знак проблеми глибшої, суспільно-громадської,
зумовленої відчуттям (чи запереченням) як свого “національного я”, так і своєї загальнолюдської
сутності."
Шовінізм – це одна з різновидностей буржуазного націоналізму, коли цькуються
інші нації і розпалюється ворожнеча між народами.
Висновок: Мокій викликав дядька Тараса на підмогу, але дядько не встояв під
тиском тьоті Моті.
У творі містяться натяки на брехливість радянської українізації (репліки
комсомольця Губи, який вказує, що не буде прізвищ в майбутньому, а замість прізвищ
будуть номери).
3. Мина Мазайло змінив прізвище на Мазєнін і чекав публікацію про зміни в газеті. Але
розв’язка несподівана: через опір українізації його звільнили з роботи.
Висновок: Така розв’язка можлива у літературному творі, а не в реальному житті. Влада
використовувала таких перевертнів (тих, хто цурається свого прізвища) у боротьбі з патріотами.
 МИКОЛА КУЛІШ
П’ЄСА “ПАТЕТИЧНА СОНАТА” (1930)
«Патетичну сонату» — цю до цих пір
найкращу українську драматичну поему в
світовій літературі — можна зрівняти тільки
з такими драматичними поемами, як «Фауст» і
«Пер Гюнт».
Фрідріх Вольф

1. Важливе місце в драматургічній спадщині Миколи Куліша посідає мотив

України. Його розроблено практично в усіх відомих нам творах митця.
Багатопланово й самоцінно цей мотив осмислено в одній з «вершинних» п'єс М.
Куліша — у «Патетичній сонаті».
Поставлена вперше в Московському камерному і в Ленінградському великому
драматичному театрах у 1931 p., «Патетична соната» була тепло сприйнята глядачами
і в постановці Одеського театру імені Жовтневої революції вдруге в сезоні 1958 - 1959
pp.
2. Мотив України в цьому творі розростається до розмірів макрообразу.
Україна в «Патетичній сонаті» — духовний і художній простір, на якому і заради
якого розвиваються події.
Образ України зображено драматургом у трагедійному ракурсі, що відтворює
авторський біль, тривогу, занепокоєність станом України. Це п'єса-роздум, п'єса-
проекція, п'єса-передчуття.
Образ України відіграє в п'єсі різноманітні функції.
1) Концептуальна — полягає в тому, що всі персонажі розкриваються через
своє ставлення до долі України, через своє розуміння її минулого, сучасного й
перспектив.
2) Сюжетна функція виражається в тому, що основні події зосереджені на
протиборстві різних духовно-ідеологічних сил України, кожна з яких прагне
утверджувати себе й свої цінності.
3) Композиційна — в тому, що всі частини твору побудовані за ритмікою
напруженого розвитку української тематики. Мелодійна функція втілюється у по-
стійному інтонаційному озвученні динаміки подій п'єси — від козацької мелодики
через барви й ритми бетховенської «Патетичної сонати» до революційно-
інтернаціональних звукових потоків. Мотив України виконується на різний музичний
манер, і від цього збагачується художньо-інтонаційна палітра твору.
Україна в поетичній драмі «Патетична соната» осмислена Миколою Кулішем
на роздоріжжі. Терпить поразку в художніх реаліях твору шлях і концепція
Пероцького. Нездійсненими залишаються ідеї та прагнення Марини Ступай. У ранзі
переможців доходять до розв'язки твору Лука і Гамар.
Висновок: Микола Куліш робить однозначний висновок, що Україна пройшла
трагічний шлях. Як цей шлях складеться надалі? Це питання відчувається у фіналі
п'єси, але відповіді на нього митець не дає.
 ОБРАЗИ П’ЄСИ
Іван Ступай-Ступаненко
До романтичних прихильників української держави належить у творі Іван
Ступай-Ступаненко. Це літня людина, для якої найважливішим у житті є здійснення
мрії про незалежну Україну. Він патетично підтримує заклики Центральної ради. Він
і своє життя згоден покласти на вівтар побудови нової України.
Його духовний ідеал — запорізьке козацтво, яким він виміряє сьогодення й
майбутність України.
Він прагне, щоб Україна була не тільки назвою, а щоб вона була сповнена
національного духу, щоб у ній розвивалися українські культура, мистецтво, мова. Сам
Ступай-Ступаненко підкреслено шанує рідну мову, говорить виключно правильною
літературною мовою, витриманою в романтично-поетичних тонах, і цінує, коли
українською мовою розмовляють інші.
Його хвилює одна проблема: що буде з Україною в разі перемоги тієї, а чи
іншої сили.
Ступай-Ступаненко напружено шукає шлях України й своє місце в суспільних
зіткненнях і потрясіннях. Фінал лінії Івана Ступая у п'єсі є символічним: він гине, так
і не знайшовши виходу й майбутності для України.

Марина
Вона практичніша за батька, не задовольняється мріями й гаслами і шукає
способів їхнього втілення.
Марина зображена представником молодого покоління української ідеї. Їй
притаманні рішучість, самовідданість, максималізм. Вона згодна життя своє віддати
заради «українських зорь», що, врешті, й стається. Марина напружено розмірковує
над минулим і сучасним станом України. Її спостереження гіркі, думки образні,
інтонації скорботні. Свій образ України вона змальовує у розмовах з Андре крізь
призму національних критеріїв: «Ніби темна й дика є країна, і така ж пригноблена,
що забула навіть про своє учора і не зна, що буде з нею завтра. Сон. Два замка іржаві
висять, печаті з орлами — білим, двоголовим. Замкнуто минуле, замкнуто
прийдешнє».
Ідеал Марини — боротьба. Її мета — Україна.
Марина Ступай вірить тим, кого вважає однодумцями (Андре). Вона
спроможна завдяки зусиллям волі, духу знайти вихід в екстремальній ситуації
(сприяти врятуванню заарештованого Андре). Вона безкомпромісна і за жодних
обставин не відмовляється від власної мети, навіть перед стратою. Вона вся
напружується заради своєї ідеї — емоційно, інтелектуально, дієво. Художньо
переконливим є те, що саме Марина організує й очолює повстання, формуючи загони
й встановлюючи «зв'язок з околичними хуторами».
Загибель Марини є символічним розв'язанням ще однієї концептуально-
сюжетної лінії твору. її ідеї (в тих межах, у яких вона їх прагнула й уявляла) в
драматичних перипетіях тогочасної дійсності виявилися нездійсненими.
Андре Пероцький
Помітну роль у композиційно-сюжетних зв'язках п'єси відіграє Андре
Пероцький, який репрезентує іншу групу персонажів зі своїми поглядами на місце й
устрій України.
 Він з'являється в першій дії, повертаючись із фронту додому. Власні потаємні
думки він не поспішає виголошувати, притримуючи їх для вирішального моменту. В
діалозі з Мариною (перша дія, третя сцена) Андре викладає лише частину своєї
програми, підкреслюючи, що вітає лютневу революцію.
Андре Пероцькому властиве панросійське бачення світу. Його словесна
підтримка Марини має, насамперед, тактичне спрямування і певною мірою зумовлена
емоційною захопленістю нею.
Драматург показує, що жорстока напруга національно-громадянської війни
похитнула впевненість Андре у собі.
Концептуальною є кінцева сцена у розвитку образу Андре. Коли повстанці
разом із корнетом Пероцьким оволодівають українським містом, із ґанку Пероцьких
кидають жовто-блакитний прапор і натомість вивішується російський,
трикольоровий. Цінності й ідеали Андре тепер виявлені повністю, характер
саморозкрився, лінію завершено.
Образи більшовиків
У «Патетичній сонаті» вони подані образами літнього Гамаря та юного Луки.
Як і в кожного прошарку персонажів, у них своя концептуологія і своє бачення
України.
Гамар — один з організаторів революційного руху. Своє призначення він
вбачає передусім у тому, щоб змінити світовий порядок. У його свідомості
пріоритетні місця належать проблемам соціальним, а не національним. Україна для
нього — це територія, на якій панує соціальна несправедливість.
Керівною у вчинках Гамаря постає ідея «зорі соціалізму». У «Патетичній
сонаті» Гамар зображений як ідеолог радикального спрямування. Сфера його
мислення — людство, Україна ж виступає шляхом до втілення планетарних перетво-
рень.
Лука також палко вірить у «справу соціальної революції» та вважає її за
негайну. Революційні ідеї він сприймає на віру. Драматург акцентує увагу на тому,
що свої погляди Лука немовби запозичує в інших і часто посилається на когось у
власних висловах.
Чимало рис зближує Луку з Мариною Ступай. Ці персонажі, репрезентуючи
різні духовно-світоглядні верстви, у багатьох аспектах дуже близькі.
Бачать себе тільки у боротьбі.
Як і Марина, він категоричний у своїх судженнях. Як і Марина, він готовий на
самопожертву в ім'я ідеї.
Лука – це персонаж, важливий у «Патетичній сонаті» не тільки для
формування багатогранності звучання мотиву-образу України, а й для вираження
художніх роздумів самого драматурга. Ймовірно, що у ньому митець втілив власне
бачення того шляху, яким, на його думку, могла б піти сучасна йому Україна і на
якому могла розраховувати на духовну перспективу й національний розвиток.