Композиція твору спрямована на показ широкої панорами царської Росії.

Після вступу,
який має характер філософських роздумів («У всякого своя доля...»), подано три
картини: Україна, Сибір, Петербург. Поет використовує для викладу змісту прийом сну,
що допомагає йому миттєво переміщатися в просторі, а також показувати пригоди
ліричного героя в «городі на болотах». Прийом сну надає поемі та зображуваним у ній
подіям умовності, фантастичності, проте саме такий прийом дає змогу відобразити
моральне звиродніння такого суспільства, де мати жне пшеницю, а дитина вмирає з
голоду; де на лоні прекрасної природи відбуваються жахливі людські трагедії; де
найкращі представники суспільства, борці за волю, страждають у кайданах, а мерзенні
підлабузники й нікчеми, «золотом облиті», товпляться біля царського трону.

Відповідно до зазначеного автором жанру у творі широко використовується повний

спектр засобів комічного: іронія на тих, хто «отечество так любить», сатира переходять у
гротеск у змалюванні пригод ліричного героя в Петербурзі, в описах вельмож, царя,
цариці. А чого варта картина «генерального мордобитія»! Фактично ця частина поеми є
гротескною карикатурою на вище чиновництво й царизм. Недарма ж саме ця поема стала
справжньою причиною арешту Т. Шевченка й заслання на солдатчину у казахські степи.
Ще один потужний мистецький прийом використовує автор для втілення ідейного задуму.
Кожну з картин, що постають перед читачем, «сконструйовано», відповідно до законів
антитези, з двох емоційно протилежних частин: чудові краєвиди України змінюються
жахливими соціальними сценами; безмовність, краса (хоч і холодна) далекого Сибіру
порушується апокаліпсичними картинами «виходу з пекла» живих мерців - каторжних;
якийсь «чи то турецький, чи то німецький город» вражає феєричною казковістю,
багатством, величчю - і саме тут причини усіх бід України - це царі-злочинці, що
зруйнували Україну, знищили козацтво, чинами й посадами витискують поняття
самоповаги, національної гідності, честі.

Через поему «Сон» імператор проголосив Т. Шевченка своїм ворогом і власною волею
прирік поета на тяжкі роки солдатчини.

Водночас «Кавказ» розгортає й позитивну тему - прославлення боротьби за свободу.

Основним героєм твору є кавказькі народи, яких намагається закути у ланцюги неволі
російське самодержавство. Віра в їхнє безсмертя й непереможність найповніше виявилася
в символічному образі нескореного Прометея - титана з грецької міфології. Проводячи цю
паралель, поет висловлює думку, що вільного народу ніколи не уярмити, він нездоланний
і відроджується знову й знову, як серце Прометея.

Твір починається мотивом залитого кров’ю Кавказу. Поет стверджує непереможність

народу, який захищає свою волю, свою землю (образ Прометея). Центральна частина
твору - так званий уявний монолог загарбника, звернений до горців, написаний з
найвищою мірою іронії та сарказму. Сатиричні удари спрямовані проти деспотизму («У
нас же й світа як на те - // Одна Сибір несходима...»), національного гноблення («На всіх
язиках все мовчить...»), кріпосництва («Продаєм // або у карти програєм // Людей...»),
церкви як ідеологічної служниці царизму («За кражу, за войну, за кров, - // Щоб братню
кров пролити просять, // І потім в дар тобі приносять // 3 пожару вкрадений покров!!.»).
Виправдовуючи свої загарбницькі дії, російський завойовник намагається пояснити їх
тим, що несе темним народам Кавказу світло цивілізації, різні блага, сам же не хоче мати
ніякої вигоди з цього. Проте сам же загарбник неначе прохоплюється, які «блага» він
може дати завойованим народам: тюрми, Сибір неісходиму та ще чурек їхній їм же
кинуть, «як тій собаці», та їхню саклю їм же й подарувать.

Вірш «Мені однаково, чи буду» входить до циклу «В казематі», який створений

в умовах ув’язнення поета як учасника Кирило-Мефодіївського братства. У цьому творі,
який Т. Шевченко написав у передчутті жорстокого присуду, звучать мотиви неволі,
стійкої громадянської позиції, уболівання і туги за Україною. За жанром це громадянська
лірика. Темою твору є роздуми ліричного героя над долею України. Ідея - ствердження
саможертовності в ім’я України - розкривається через зміст усього твору засобом
антитези: ліричний герой, розмірковуючи про власну долю, неначе на терезах совісті,
виважує пріоритети між власною долею й долею рідної землі, безкомпромісно обираючи
найдорожче - Україну.

Глибоке почуття ліричного героя передано за допомогою влучного використання

художніх засобів: поряд із яскравими епітетами (люди злії, лукавії, Україна славна,
окраденая), поет використовує метафору (злії люди Україну присплять), оксиморон
(Малого сліду не покину // На нашій славній Україні, На нашій - не своїй землі).

Віршовий розмір твору - ямб.

«Ісая. Глава 35». Тарас Шевченко.

Багатий спектр художніх засобів вірша Т. Шевченка. Деякі з них зумовлені самим
характером «подражанія» (епітети: руки охлялі - утомлені руки; порівняння: тоді буде
скакати кривий, немов олень - кривиє, мов сарна з гаю, помайнуть), але значною мірою у
вірші використані й авторські художні засоби (епітети: ріки веселі, омофор золототканий,
хитрошитий); метафори: омофор добром і волею підбитий, дебр-пустиня прокинеться).
Старослов’янізми автор уживає не лише з метою наслідування стилю біблійної глави, а й
для надання урочистості, піднесеності власним мріям про майбутнє України: святий
омофор, отверзуться уста. З цією ж метою він широко вживає нестягнені форми
прикметників: нива неполитая, луги святиє, дива Господнії, шляхи вольнії, широкії тощо.
Віршовий розмір твору неоднорідний, у ньому ми бачимо приклади використання і ямба:
Німим, одверзуться уста,
Прорветься слово, як вода...
і хорея:
Радуйтеся, вбогодухі,
Не лякайтесь дива...