Третє лютого

Контрольний твір
Євген Маланюк — один із найпомітніших українських поетів XX століття.
Оригінальність його доробку виявляється в тому, що творчість цього митця є
органічним сплавом як філософської, так і громадянської лірики. Усі твори Євгена
Маланюка — про сенс життя, і цей сенс поет убачає у служінні інтересам української
держави, розвінчанні культу її ворогів, у пробудженні національної свідомості рідного
народу. Усвідомлюючи свій обов'язок перед Батьківщиною, яку покинув (усе своє
творче життя Маланюк прожив у чужих країнах), він дедалі більше філософствує на
тему відповідальності перед власним народом.
Поезія Маланюка далека від штучності, декларативності, це поезія
живої особистості, мужньої і чуттєвої, що не соромиться розповісти про свої
душевні страждання.
Євген Маланюк був визнаним лідером Празької школи поетів, що
сформувався в середовищі політичної еміграції. Ідеологічно "пражани" стояли
на засадах безумовного відновлення української державності, шукали основу
для відродження країни, виявляли пошану до традиційних, навіть
консервативних цінностей, глибоку релігійність. Літературі відводилась роль
творця нації, звідси культ сильної особистості з несхитною волею, що
трансформується в поетичні образи державника, вояка, лицаря. Д. Донцов
називав поетів-"пражан" трагічними оптимістами: "вони стали авангардом,
сильним і відважним, нового мистецтва. Вони були тими, що принесли
благословенство життю в його найстрашніших виглядах, що в сназі
формування — "п'янкі і завзяті" — знайшли відвічне джерело гарного". Ці слова
яскраво характеризують постать Євгена Маланюка.
Читаючи лірику Євгена Маланюка, оцінюючи її з позиції людини двадцять
першого століття, починаєш цінувати надбання сучасності. Скільки віків
омріяна поетом держава Україна не могла народитися. Певно, що діонісійсько-
аполлонівська концепція підкріплювалася на той час неспростовними
фактами. Незважаючи на тугу і безнадію, Маланюк ніколи не втрачав надії, що
коли-небудь його мрії стануть реальністю. Оптимізм поета втілився в образі
сліпучої Степової Еллади. Ми страждаємо від того, що необхідно щодня
вирішувати безліч побутових проблем, але часто забуваємо, що живемо у
власній державі, маємо змогу спілкуватися рідною мовою — і вже від нас
залежить майбутнє омріяної багатьма поколіннями українців Степової Еллади.