Художні особливості збірки А.

Міцкевича «Кримські сонети»

1.Національна специфіка польського романтизму.
Розвиток романтизму в Польщі припав на 10 — 60 роки XIX ст. —
період національно-визвольної боротьби після третього розподілу
Польщі, створення підпільних спілок, зростання національного
самоусвідомлення, що проявилося в інтересі до фольклору, до історії
країни. Величезну роль у становленні польського романтизму відіграв
західноєвропейський і російський романтизм.

1822—1830 рр. стали часом становлення й утвердження романтизму в

польській літературі. Його вплив поширювався в міру зростання
революційних настроїв у суспільстві, загострення протиріч, що
призвели до повстання 1830 р. Першість романтизму як провідного
напряму польської літератури І пол. XIX ст. була обумовлена перш за
все його бунтарським змістом.

Романтизм став виразником намірів до відродження країни, знаменом

кількох національних повстань, боротьби за знищення феодально-
абсолютистського ладу. Етапи його розвитку збігалися з етапами
визвольного руху, визначені національними повстаннями 1830—1831,
1846 — 1848, 1863 — 1864 рр.

Визвольний рух був в основному шляхетським, він не набув

всенародного характеру, і це не могло не накласти на польський
романтизм свого відбитку.

2. Адам Міцкевич як «пластичний образ долі Польщі».

«Балади і романси» А.Міцкевича, які ввійшли в І том його «Віршів»

(1822), стали етапом в історії польського романтизму, відкривши
початку напряму. А передмову до книги сучасники сприйняли як
маніфест польського романтизму. Протягом першого десятиліття
романтизм, який визрівав у літературній боротьбі з класицизмом,
багато в чому пов'язаний із традиціями просвітників і
сентименталістів. Елементи нового методу проникали перш за все в
літературну баладу. Цей жанр давав можливість широкого
використання сюжетів, мотивів, образів польського фольклору і
відтворення, хоч і частково — польського, литовського, білоруського
і українського світосприймання, підкреслюючи глибинне національне
самоусвідомлення і свободолюбство.

Іншим улюбленим жанром цього періоду стала поема, польською —

поетична повість, яка багато в чому залежала від національної
просвітницької поеми, але дуже близька до романтичної поеми
Байрона. Жанр прекрасно підходив для втілення теми боротьби за
свободу народу, але можливості особистості в боротьбі за всезагальну
справу тут занадто перебільшувались. В основі сюжету часто лежала
історія, але вона служила сучасності.

Найбільшою славою в період становлення романтизму користувались

«Гражина» А. Міцкевича (1823) і «Марія» А. Мальчевського (1825).
Вершиною цього жанру в ранній період польського романтизму став
«Конрад Валленрод» (1828) А. Міцкевича, за якою з'явилися поеми
молодого Ю. Словацького («Шафнарі», «Гуго», «Ян Белецький»,
«Араб», «Монарх»), котрі отримали визнання.

3. Ідейно-тематичне спрямування творчості митця.

Визначний твір тих років — «Ода до молодості» (1820), в якій

Міцкевич закликає до подвигу в ім’я батьківщини. Вірш був
сповнений романтичного заперечення сучасного, яке порівнюється з
«темною ніччю». «Палаючий дух» молодості повинен освітити «ніч»,
добути свободу й порятунок людству.
У ровенський період Міцкевич виявив глибокий інтерес до творчості
Данте, Петрарки, Шекспіра, Гете, Шиллера. З великою зацікавленістю
він вивчав польську літературу. Особливий вплив мали на поета
польські просвітителі Ю. Немцевич, С. Трембицький, Н. Красицький,
Ф. Карпинський.
З 1818 по 1821 роки Міцкевич працює над створенням балад. Вони
увійшли у перший том творів, надрукованих 1822 року. У передмові
до цього видання Міцкевич говорить про романтичну літературу й
необхідність її розвитку на польському грунті. Класична поезія, з
точки зору поета, відбивала рівновагу «між уявою, почуттям і
розумом». Це дало можливість виробити чіткі форми творів.
Романтична поезія пристрасна, тому старі форми її не можуть
задовольнити. Нова романтична поезія, на думку Міцкевича, близька
у сприйнятті світу до Шекспіра, а у відображенні дійсності — до
Байрона і його почуття «світової скорботи». (Адам Міцкевич.
Життєвий і творчий шлях. Сторінками біографії)
1823 року вийшов друком другий том творів Міцкевича, до нього
увійшли поеми «Гражина», «Дзяди».
Епічна поема «Гражина», сюжет якої грунтується на одному з епізодів
боротьби литовців із хрестоносцями, започаткувала історичну
тематику в польській романтичній літературі. Сюжет її був
побудований на зразок класичних, мав традиційну послідовну
композицію. Простими були характери, хоча кожен із них пережив
свій внутрішній злам. Подекуди в поемі є пряме повчання, але віра у
красу подвигу, яка пронизує весь текст поеми, сприймається як
романтична.

4.Художній світ «Кримських сонетів»:

- «Кримські сонети» як сонетний цикл

“Кримські сонети” – поетичний цикл, тобто низка віршів, об’єднаних

спільноюідеєю. Основна думка віршів циклу – ностальгія, туга за
батьківщиною, яку був змушений полишити митець. Проте не тільки
це об’єднує “Кримські сонети*. Тут маємо єдиний ліричний сюжет, в
якому можна визначити зав’язку, розвиток дії (думки), кульмінацію і
розв’язку. Усі вірші пов’язує між собою образ ліричного героя.Його
еволюція становить головний інтерес автора. В кожному із сонетів є
центральні образи-символи, що знаходять розвиток у наступних
поезіях. Романтичний світ, представлений А. Міцкевичем, при всьому
розмаїтті описів не справляє враження “розколотого”, “розбитого”. Це
світ,де мандрує душа ліричного героя, котрий поєднує дійсність і
внутрішні переживання. Єдність на мотивному, образному,
композиційному, стильовому рівнях дозволяє сприймати “Кримські
сонети” не тільки як цикл, а й як цілісну поему, де кожний вірш,
посідаючи визначене (не випадкове!) місце, є частиною цілого.
Своєрідна “кримська поема” Міцкевича має свою логіку та
послідовність.Разом із тим вона визначається невимушеністю
поетичного вираження, схвильованістю оповіді, емоційністю
зображальних засобів.У “Кримських сонетах” Міцкевича постає
особливий романтичний світ. Прекрасна природа Криму: море, степи,
гори, зірки – усе вражає своєю неповторною принадністю й
пишністю. Край, де вільно б’ються бурхливі хвилі й непереможно
сяють гірські верхів’я, на перший погляд, здається ідеальним для
ліричного героя, шукача піднесеної мети.Проте насправді його душа
страждає і тужить за іншою країною – за рідною батьківщиною.
Розкішна природа не може розрадити героя, бо він відчуває глибокий
сум і самотність на чужині.

- образ ліричного героя збірки

Головним героєм «Кримських сонетів» є мандрівник. Буйна природа
Криму — це фон його роздумів, спільниця його тривожних снів,
джерело жаданої душевної рівноваги. Уже в прелюдії до циклу — в
«Акерманських степах» — ліричний герой так напружує слух, що міг
би почути голос з Батьківщини. Цей образ вітчизни з ним скрізь: і
коли він оповідає про плавання морем, і коли оплакує жертви
ханського свавілля. Йому навіть здається, що рої ясних зорь, якими
всіяний Чумацький Шлях,— то сльози польки-бранки, вияв її
пекельної туги за рідним краєм.
- особливості конфлікту;
Однак основні мотиви “Кримських сонетів” Міцкевіча- це самотність
людини, відірваного від рідної землі, занедбаного на чужину, туга за
батьківщиною – Литві, про улюблених людей, з якими розлучений.
Автор говорить в одному з сонетів, що трясовини Литви йому милею,
ніж всі ніжні шовковиці Криму. Кримський цикл сонетів написаний
Адамом Міцкевичем в період висилки його царським урядом за
участь у заборонених підпільних товариствах.

- специфіка сюжету

Образний світ «Кримських сонетів». 18 віршових творів, що увійшли

до збірки Міцкевича «Кримські сонети», становлять єдиний
поетичний цикл, тобто таку побудову, яка, на додаток до звичайних
— хронологічного, жанрового, тематичного — принципів розміщення
віршів у збірці, передбачає ще й особливий внутрішній їх смисловий
зв'язок. Вірші, що утворюють поетичний цикл, розрЖсовані на те,
щоб сприйматися не як проста механічна сума елементів, а як така їх
упорядкована система, в якій кожний вірш має вартість і як окрема,
закінчена художня одиниця, і водночас як невід'ємна частка більшого
цілого, поєднана з ним певними смисловими зв'язками. Циклізацію як
композиційний прийом упорядкування віршових збірок
використовували вже поети античності (Катулл, Тібулл, Овідій) та
епохи Відродження («Канцоньєре» Петрарки, цикли сонетів |
ІНекспіра), але особливого значення цей прийом набуває в літературі
XIX ст., зокрема в поезії романтизму. Крім Міцкевича, до прийомів
циклізації зверталися також Гете, Гейне, Байрон, Пушкін, Лєрмонтов.
Зв'язаність окремих творів спільним смислом надає віршовому циклу
ознак специфічного ліричного сюжету, в якому увага концентрується
не на зовнішньому перебігу дії (розгорнутому описі вчинків,
конфліктів, просторових переміщень персонажів), а на роздумах
ліричного героя, викликаних певними життєвими враженнями.

- функції пейзажів.

Тема природи в сонетах Міцкевича розкривається дуже поетично,

чарівно. Гори Криму, море, неповторні заходи і світанки узбережжя,
унікальні степові ландшафти – все цю, побачену їм красу, поет
передає метафорами, казковими образами, дивовижними
порівняннями. Степ порівнюється з океаном, хмарка – з
лебедем.Неповторна природа Криму, історичні місця пробуджують в
поета філософські роздуми. У сонеті «Бахчисарай» Адам Міцкевич
розповідає про свої враження від прогулянки по колишньому палацу
кримського хана. Слава, влада, любов і пристрасті, кипіли в гаремі –
все це минуло. Ніщо людське під місяцем не вічне.