Поетична

творчість
Максима
Рильського
01 Творча особистість поета. Естетика неокласицизму М. Рильського.

Мотиви ранньої збірки «На білих островах», сліди символізму в ній.

02
Оцінка тодішньої критики.

03 Характер ідейно-художніх шукань у збірці «Під осінніми зорями».

Провідні мотиви й образи неокласичної лірики Максима Рильського

04
(зб. «Синя далечінь», «Крізь бурю й сніг», «Тринадцята весна»).

Твори Максима Рильського періоду Другої світової війни:

05 а) поема «Слово про рідну матір»;
б) «Жага».

Поезія Максима Рильського періоду «третього цвітіння» («Троянди

06
й
виноград», «Мова», «Рідна мова», «Поетичне мистецвто»).
Творча особистість
поета.
Естетика
неокласицизму
М. Рильського.
„Вій увійшов у безсмертя
розкутим, гармонійним,
людяним, сповненим
душевної краси“

Іван Ільєнко.
 Максима Рильського
називають шляхетним
неокласиком. Його
поетичний світ напрочуд
мальовничий, сповнений
ясності і прозорості.
Максим Тадейович Рильський народився 19
березня 1895 р. в Києві в родині відомого
етнографа й громадського діяча. Дитинство минуло
в с. Романівка (тепер Житомирська обл.).

З 1908 р. навчається в третьому класі приватної

гімназії Науменка. Перші роки свого навчання
мешкав у родині відомого композитора М. В.
Лисенка.
У 1918 р. вступив до університету св. Володимира
на медичний факультет, а згодом — на історико-
філософський. У революційні роки працює в м.
Сквирі помічником продовольчої управи, пізніше
вчителює по селах.

19 березня 1931 р. заарештований за

безпідставним звинуваченням у приналежності до
української контрреволюційної організації і через
півроку був звільнений з-під варти.
У 1942 р. М. Рильський був удостоєний Сталінської
премії 1 ступеня. Очолив Інститут
мистецтвознавства, фольклору та етнографії.

У 1947 р. поета було звинувачено в українському

буржуазному націоналізмі. Нищівній критиці були
піддані й найбільш високохудожні твори.
Писати М. Рильський почав рано. Перша збірка „На
білих островах“ вийшла, коли юнакові було 15
років. Основною рисою поетичного стилю
письменника є поєднання культурних традицій з
новаторськими ідеями. Протягом 20-х рр. виходять
збірки „Синя далечінь“, „Крізь бурю й сніг“,
„Тринадцята весна“, „Де сходяться дороги“.
На творчості М. Рильського позначився вплив
тоталітарного режиму. По-справжньому виріс поет
у творах, написаних у роки війни (цикл „Слово
правди“).

У післявоєнні роки виходять збірки „Троянди й

виноград“, „Далекі небосхили“ (1959), які були
відзначені Ленінською премією 1960 р.
Злет поетичного натхнення позначений в останніх
збірках М. Рильського: „Голосіївська осінь“, „Зграя
веселиків“, „В затінку жайворонка“, „Зимові
записи“.

М. Рильський — видатний учений, фольклорист,

літературознавець, критик. Вій створив в Україні
школу перекладу.

Помер М. Рильський 24 липня 1964 р. Похований у Києві

на Байковому цвинтарі.
Мотиви ранньої збірки «На
білих островах», сліди
символізму в ній.

Оцінка тодішньої критики.

Збірку «На білих островах» видано 1910 року, коли
Рильському було лише 15.

Вона не зробила якогось фурору, але й не була

знищена критикою.

Взагалі-то пильної уваги вона не звернула на себе

навіть, коли її автор став відомим поетом
(винятком у цьому плані може слугувати, щоправда,
монографія Л.М. Новиченка «Поетичний світ
Максима Рильського» та дисертація В.В. Громової
«Поетика Максима Рильського».
Книга "На бiлих островах" цiкава, по-перше, як
контраст бiльшiй частинi дальших книг поета. Для
Рильського доби творчої зрiлостi характерна
викінченість форми, конкретнiсть словника,
пластичність образiв. Раннi поезiї, навпаки, частіше
схожі на незавершену iмпровiзацiю.
Як і в більшості творів романтичної лірики, центральне
місце в збірці «На білих островах» займають історія
закоханого юнака, рухи його почуттів, зображені в
класичних традиціях світової любовної лірики.

На рицарському моральному кодексі стоїть любовний

роман і М. Рильський («Я все ж тебе люблю…Ти з мене
глузувала», «Розум і безглуздя в дикому танку», «Лист»,
«Якби мила усміхнулась», «Прощай», «Розставання»,
«Нудьга і сум…навколо тьма» і ін.).

Стремлінням до широких горизонтів світу ця книга,

безсумнівно, близька до романтизму Коцюбинського.
«Блакитний простір», «степи зелені рідні»,
«проміння сонячне, прозоре» - все це говорить про
любов до реального світу. І відчутність паріння,
польоту з журавлиною зграєю викликане
захопленням перед красою реальності.
У своїх ранніх творах Рильський з високою
вимогливістю підходить до змісту і форми, прагне
до вишуканості та досконалості у творчій практиці.
Автор репрезентує літературну творчість як
мистецтво, незалежне від «класових», «партійних»,
ідеологічно-виховних функцій.
Характер ідейно-художніх
шукань у збірці «Під
осінніми зорями».
«Під осінніми зорями» — друга збірка віршів українського
поета-неокласика Максима Рильського, опублікована у
1918 році київським видавництвом «Ґрунт».

До першого видання книги увійшли поезії написані у

1911—1918 рр., загалом 156 віршів, які Рильський
поділив на п’ять циклів:
• І. Поема сонця і любові
• II. Беатріче та гетера
• III. Самотня келія
• IV. Під високим небом
• V. З нового зшитку
Через кілька років, видавши книгу «Синя далечінь»
і готуючи «Тринадцяту весну», автор повернувся до
ранньої збірки і вирішив її перевидати, але в
зміненому вигляді, про що розповів у передмові до
другого, переробленого видання книжки «Під
осінніми зорями» :
Готуючи до друку друге видання моєї збірки «Під осінніми
зорями», що охоплювала рр. 1911—1918 і яку р. 1918-го
класично зле видало вид-во «Ґрунт», я взяв звідти лише
частину матеріалу, та й то подекуди мусив дати поправки. Крім
того, ввів я до своєї книжки певну кількість ще не друкованих
речей, що їх написання припадає на рр. 1918—1922, а також
один віршик 1924 р. (Керували мною в цій роботі мотиви
переважно артистичні).
Певна річ, світогляд «Осінніх зір» (назву одверто у Гамсуна
позичено) різниться од мого теперішнього відчування
околичних явищ. Але то вже справа читача й критика..., коли
вони матимуть охоту переглянути мою книжку. Поділ
матеріалу на «цикли» я відкинув, розміщуючи, одначе, вірші в
певному психологічному порядку.
Неспромога прийняти дворушні закони, якими
керується соціум, відчуття непричетності до
багатьох дорогих загалові знад світу у ліричного
героя збірки «Під осінніми зорями» часом
породжувало почуття обділеності, навіть якоїсь
мимовільної провини – натомість уже у віршах
початку двадцятих ця марґінальність митця
трактується як знак обранства.
У збірці «Під осінніми зорями» багато скарг на брак
або зрадливість слова, на принципову
несказанність краси, яку найтонше передає таки
музика. Натомість малярських алюзій тут значно
менше. Ліричний герой сприймає довкілля
насамперед через мелодію.
 Цитат можна нанизати цілий разок: «Музики повно, кожна мить – //
Блискуче коло!» («Волосся димом золотим», 1918); «Мінорні гами
одна по одній // Струмками плинуть в моє вікно» (однойменний
вірш 1918 року); «І давня музика сплітається і тане» («Як солодко в
північній тишині», 1918); «Тут фортеп’яно з теплою душею //
Стоїть і жде, що приторк білих рук // В йому пробудить півзаснулий
звук» («Надворі дощ, холодний вітер віє», 1918); «Із нелюдським
смичком у руках // Флорентійських ночей Паганіні» («Музика»,
1918); «Не сяєвом, а димом фіалковим // У присмерковій музиці
зітхань, // Я пропливу незрозумілим словом // За дальню грань»
(«Не показать, а заховать я хочу», 1918).
З-поміж чотирнадцяти віршів, доданих автором для
другого видання «Під осінніми зорями», прикметною
в цьому контексті постає невелика пейзажна
мініатюра «Ліс в ясних коронках» (1926) зі сливе
програмно-автобіографічним завершальним
пуантом – «Перехресних ліній // Розцвіла краса».
Провідні мотиви й
образи неокласичної
лірики Максима
Рильського
"Синя далечінь" - третя
збірка Максима
Рильського.

Саме «Синя далечінь»

ознаменувала літературне
визначення молодого
Максима Рильського, як
поета неокласичного
спрямування.
Перші гарматні постріли почулися в 1923-му році, коли
М.Рильський переїздить в Київ після п’ятирічного
добровільного вчителювання в селах Сквирщини.

У вересні газета «Більшовик» друкує статтю Я. Савченка

«Українські неокласики», в якій особливо дістається
Рильському , названого «поетом минулої епохи, чужої
культури, який не прийняв революційної дійсності,
залюбленого в романтику середньовіччя». «Синю
далечінь» названо «явищем неприродним й чужим».
За визначенням відомого письменника-
літературознавця професора Володимира
Панченка, «критик ставав прокурором».

Як інакше сприймати подібні висловлювання:

«Неокласика в українському письменстві не тільки
реакція і протест проти політичних і соціальних
форм, даних революцією, вона в такій же мірі
опозиція проти революційних течій в самому
мистецтві…»
Образи й звинувачення Максим Тадейович не не
мав наміру сприймати мовчки. Не минуло й двох
тижнів, як звернувся до редакції з відкритим листом
–відповіддю, яка прозвучала гідно. Він нічого не
зрікався, не розкаювався .
«…Щодо ідеології «Синьої далечини»,- писав він,- назва і
основний настрій книги – порив у синю далечінь, у те море
невідомого ( не тільки минулого але й майбутнього) – є зовсім
законний і зрозумілий у поета- лірика… І Навсікая, і Афродіта, і
Фауст, і строга сонетна форма – все це, на мою думку,
завоювання людини… Смішно було б думати ніби людська
культура за тисячі літ не дала нічого такого, що могло б тепер
людство взяти з собою на сміливий корабель, котрий пливе
до будучини»…. Я можу одгукуватись ліричним віршем тільки
на минуле, на те, що одстоялось у душі і може мати прозору
форму, питому моїй манері. Інакше писати не можу…»
Пролеткультівські критики не вгамовувалися. В.
Коряк назвав «Синю далечінь» « апофеозом
феодальної ідеології», інший критик С. Щупак
зачислив Рильського до табору «націоналістичного
волюнтаризму». Д. Загул у спеціальному
полемічному трактаті «Література чи
літературщина», присвяченому неокласикам , з тим
же публіцистичним запалом викриває «мистецтво
для мистецтва», не полишає конкретно Рильського:
«Синя далечінь» – це ідеал, що не хоче вмішуватися
в соціальну боротьбу» .
Дисонансом звучав з-за кордону голос Євгена
Маланюка, згодом видатного поета діаспори, який
указує на велику заслугу М.Рильського у розширенні
горизонтів української поезії, у виході в широкий
світ і , одночасно, в конструктивнім входженні в
систему західноєвропейської поезії. Стосовно збірки
Є.Маланюк відзначає «самоствердження нації через
високу культуру». Рильський «активізує проблеми
творення національного мистецтва».
Згодом в статті «Дарунок Київа»( 1923 р.) вже надає
виключно високої соціально-політичної й
літературознавчої оцінки «Синій далечині: « всі
вірші його однаково гостро й тонко вирізьблені
впевненою рукою досвідченого гравера і
зафарбовані шляхетно-м»якою фарбою мудрої
іронії… – відкривають солідний стаж культури…»
 «Синю далечінь» сприймали далекою від
«революційної сучасності» не випадково… Молодий
поет свідомо став над битвою, над кривавим
хаосом тогочасних подій, не сприйнявши
передовсім їхньої тотальної жорстокості. Збірка не
мала жодного стосунку до тих подій, що вирували
навколо і хвилювали суспільство,- підсумовує
Леонід Новиченко. Звідси – таке критичне, вороже
ставлення до книжки.
 «Синю далечінь» сприймали далекою від
«революційної сучасності» не випадково… Молодий
поет свідомо став над битвою, над кривавим
хаосом тогочасних подій, не сприйнявши
передовсім їхньої тотальної жорстокості. Збірка не
мала жодного стосунку до тих подій, що вирували
навколо і хвилювали суспільство,- підсумовує
Леонід Новиченко. Звідси – таке критичне, вороже
ставлення до книжки.
"Тринадцята весна" —
збірка, названа автором
саме так у відповідності з
його власним поетичним
календарем: тринадцята,
починаючи від 1910 р., —
часу появи книжечки "На
білих островах".
До "Тринадцятої весни" увійшли вірші переважно
1922—1923 р. (сама ж вона "перележала" у
видавництві, і тому датована 1926 р.). Тут багато
знайомого, передусім — порив до екзотики
далеких країв і пафос культури, підсилений
настійним "оживленням" духу та образів
античності й середньовіччя.
Утім, є у "Тринадцятій весні" два несподівані для
М.Рильського вірші ("Вночі в нетопленій хатині" та "Я не
можу тебе забуть"), в які раптом увірвалася трагічна
українська реальність 1921—22 рр.; власне — це дві
моторошні картинки, пов'язані зі щойно пережитим
голодом.

I мовби продовження їх — болісні рефлексії поета у

віршах "Умерли всі — а за одним найтяжче",
"Закружляти в вітрі золотому", "Мамо, сива мамо",
"Пливуть, живуть високо наді мною", "Як тінь, як пес,
холодна самота".
Чинники тієї болісної зіщуленості не дуже ясні; очевидно
лише, що вони — не так зовнішні, як внутрішні. Моральні
саморевізії з категоричними присудами на зразок: "Я жив
у млі і впав у злі", картання себе за "ролі й лжу", гніт
самоти й передчуття того, що час її завершується (звідси
вигук: "Мамо — тепла мамо! Люди, люди йдуть!"), візії
власної смерті, трагічно загострені гамлетівським за
своєю суттю запитанням: "Був чи не був?", дискомфорт
міського, певною мірою демонізованого "дна", — зміст
тих рефлексій поета, які надавали його збірці
"Тринадцята весна" драматичних тонів.
Не завжди солодкою, отже, була поетова —
"гамсунівська" — самота! Можливо, і польоти його
уяви були таким собі ескапізмом, специфічною
реакцією на непросту дійсність "за вікном"? Вона,
зовсім не сфантазована реальність громадянської
війни і перших літ після неї, таки відлунювала в ліриці
М.Рильського.
Збірка "Крізь бурю й сніг"
явила багато в чому
нового М.Рильського.
Проте серед тих його нових рис була й небезпека
риторики, особливо помітна у вірші "Лягла зима.
Завіяло дороги", де поет демонстративно зрікався
самітництва на користь гурту і славив новітніх
Піфагорів у "вбогих свитках" — сільських юнаків, які
"несхиблено, непереможно, прямо" простують "у
дальню даль"...
Цікаво, що далі йшов заключний вірш збірки,
перейнятий якоюсь абсолютно природною, майже
вибачливою інтонацією: "Я утомився од екзотики/ Од
хитро вигаданих слів, — / А на вербі срібляться
котики, / I став холодний посинів..."
Твори Максима
Рильського періоду
Другої світової війни
«Слово про рідну матір»
“Слово про рідну матір” написано М. Рильським у зв’язку: окупацією
України фашистською навалою.

Рік написання – 1941

Жанр – лірична поема
Вид лірики – громадянська (патріотична)
Тема: розповідь про історичне минуле України.
Ідея – утвердженні безсмертя України і впевненості в перемозі над
кривавим ворогом.
“Слово про рідну матір” — винятково ідейно-емоційної сили твір
уярмленої, але не скореної великої слов’янської землі. У творі
згадується: Т. Шевченко, М. Заньковецька, М. Лисенко, І. Франко, Г.
Сковорода.
Образ матері у творі М. Рильського „Слово про рідну матір”
алегорично-символічний. У цьому творі М. Рильський
називає матінкою свою країну. Україна-мати постала з
хоралу М. Рильського як рідний край великого
слов’янського народу, як земля зі своєю героїчною
історією. «Степів широчина бездонна», котра «зеленим
океаном» пливе «круг білого Херсона», котра «свій дівочий
стан до Дніпрового тулить лона» — це один із чарівних
образів, якими передається краса України.
Поетичні образи полину й диму — символи рідного краю —
будять найзаповітніше в людській душі, дозволяють
відчути до глибокого щему саму історію, нерозривно
пов’язану із сучасністю.

У поемі створено образ-символ непоборного народу, який

прагне жити з усіма в дружбі й мирі, але в тяжку годину
готовий стати на смертний бій і оборонити від нападників
рідну землю, її минуле і майбутнє. Поет підкреслює, що в
битві з фашизмом, захищаючи всю цивілізацію і
духовність від коричневої чуми, український народ черпає
сили зі своєї історії, пам’яті, що передається із покоління в
покоління.
Художні засоби:

За допомогою художніх засобів М. Рильський розкриває

патріотичні почуття народу, його незгасну віру в перемогу.

Епітети – босими ногами, Дрібними росами, зелений

океан, дівочий гнучий стан, білокрилий птах, золота зоря,
зелен клен, славен народ
Риторичні питання – “Хто може випити Дніпро”, Хто властен
виплескати море…“, “Хіба умерти можна їй”, “Хіба їй можна
одцвісти”, “Хто золоту порве струну”, “Чи совам зборкати
орла? Чи правду кривді подолати?
«Жага»

Безпосередністю почуття, силою пафосу, мовним та

ритмічним багатством, своєрідністю суто музичної будови
Жага становить значне явище в творчому розвитку поета.

Критика, проте, відзначала, що деякі вади поеми знижують її

ідейно-виховну силу. До них вона відносила звужене
розуміння патріотизму, недостатнє розкриття значення
радянського періоду в історії України.
Не погоджувались критики і з образом України — розіпятої
на хресті матері-мучениці, образом, який не повязується з
уявленням про нескорену Радянську Україну, що всю війну
продовжувала боротися.

Немає нічого поганого в тому, що в багатому стилістичному

запасі поета, який у своїй творчості чергує високий
ораторський стиль з мелодично-пісенним і буденно-
розмовним, поруч з просторіччям, книжною мовою,
неологізмами також широко використовуються архаїзми в
українській класичній поезії ми знаходимо аналогію у
Шевченка.
Поезія Максима
Рильського періоду
«третього цвітіння»
 «Троянди й виноград»
Рік написання – 1955
Тема: розповідь про ліричних героїв, які усвідомлюють працю як
акт творчості.
Ідея: возвеличення поетичного натхнення та творчої особистості.
Основна думка – щастя людини в красі творчої праці. “Ми працю
любимо , що в творчість перейшла…”
Вид лірики: філософська.
Римування: перехресне.

У поезії « Троянди й виноград» такі головні герої: сільська дівчина

колгоспниця, виснажений машиніст локомотива та молодий
агроном.
Художні засоби:

Епітети: утомлена дівчина, дбайлива мати, пропахлий

димом, допитливий юнак, над чорним ґрунтом, полум’я
червоне.
Порівняння: мак переливається, мов полум’я червоне.
Метафори: і музику валку, що ніжно серце тисне; у щастя
людського два рівних є крила.
Герої поезії « Троянди й виноград» Максима Рильського
творять працю власних рук.

Ця думка розкривається в образах дівчини-колгоспниці,

яка у вільну годину плекає свій квітник, « де рожа розцвіла,
де кучерявиться кущі любистку й м’яти », укритого
порохом, пропахлого димом машиніста, що , повернувшись
із далекої путі, поспішає до виноградника, майбутнього
агронома, допитливого юнака, який замилувався чудовою
квіткою маку, що над чорним грунтом « переливається, як
полум’я червоне».
Трьох героїв поезії поєднує захоплення природою, красою
світу, неповторністю у роботі. Праця дає їм поетичне
натхнення, сповнює серця відчуттям радості, буття.

Автор використовує такі зорові та слухові образи: троянди,

виноград, мак, грунт – зорові, музика, серце – слухові.
«Мова»
Рік написання – 1955
Жанр – ліричний вірш
Вид лірики: громадянська.
Тема: розповідь про те, що найціннішим скарбом нашого народу є
його мова.
Ідея: заклик уважно ставитись до свої мови, зберігати її чистоту та
дбати про неї.
Художні засоби:

Епітети: виноградної лози, гомоні морськім, пишний яр,

сумне провалля, живим життям, розумний садівник
Порівняння: як парость виноградної лози», немає мудріших,
ніж народ, учителів, як океан співає — народ говорить,
збирайте, як розумний садівник.
Метафори: плекайте мову, кожне слово – це перлина,
достиглий овоч у Грінченка й Даля.
Уособлення: мова служить, живе; океан співає.
У творі наявні імперативи (наказові слова), які вказують на
те, що поет закликає дослухатись до його порад.

У вірші « Мова» поет з великою ніжністю і любов’ю

говорить про мову, яка звучить як пісня океану. Мова
рідного народу глибока у мудрості. Мова – це
найдивовижніший і найчарівніший скарб, що людина
створила за всю свою історію. Скільки нерозгаданих
таємниць, яка неповторна краса і могутня сила криється,
здавалося б, у найпростіших словах, які здатні зворушити
людські серця.