справжнім вождем є той, хто виражає найзаповітніші
Іван Франко — Мойсей (аналіз, паспорт
твору)
Літературний рід: ліро-епос.
Жанр: філософська ліро-епічна поема-притча.
Напрям: модернізм.
Течія: неоромантизм.
Система віршування: силабо-тонічна.
Віршовий розмір: у пролозі — 5-стопний ямб; далі —
5-стопний анапест.
Римування: у пролозі — аба бвб вгг; далі —
паралельне у двовірші (аабб).
Строфа:у пролозі — терцина (тривірш); далі —
двовірш (який розбитий в друкові на чотиривірш (катрен)).
Тема: останні дні 40-річних мандрів євреїв під
проводом Мойсея до обіцяної Богом землі й смерть
пророка, який так і не ступив на благословенну нову
батьківщину. У передмові до твору Франко зазначав:
"Основною темою поеми я зробив смерть Мойсея як
пророка, не признаного своїм народом. Ця тема в такій
формі не біблійна, а моя власна, хоч і основана на біблійнім
оповіданні".
Ідея: сформульована в пролозі: народ України має
бути вільним і буде таким; віра у творчі сили народу, його
спроможність змінити життя; утвердження думки, що
ідеали народу, його мрії та сподівання.
Мотиви: "вождь і нація", "рабство й свобода", "місце
нації у світі", "психологія натовпу", "діти як майбутнє",
"мессіанізм".
Композиція, композиційно-стильові
особливості: складається з прологу і 20 пісень (роздумів).
Композиція твору ускладнена реалістичними описами
побуту кочового народу, вставною притчею про терен,
міфом про Оріона, діалогами-монологами-звертаннями
Мойсея, його молитвами. Події у творі розвиваються
напружено, динамічно. Твір сюжетно поділяється на
чотири частини.Розділи І-ХІ — експозиція; виникнення і
наростання конфлікту між пророком і народом, що,
підбурюваний Авіроном і Датаном, не розуміє Мойсея, не
бажає іти з ним до мети — зав'язка конфлікту, розвиток дії
розгортається у XII-XVIII розділах; розділ XIX —
кульмінація, відтворює розмову Мойсея з Єговою та смерть
вождя; розв'язка реалізується у XX розділі — ідеали, за які
боровся Мойсей, втілюються в суспільство.
Пролог було написано пізніше за поему: під час
друкування книжки перші кілька сторінок залишилися
чистими, тому видавець запропонував Франкові написати
вступне слово, щоб заповнити місце. Наступного дня
письменник приніс не передмову, а геніальний поетичний
пролог, своєрідний ключ до розуміння ідейно-естетичної
концепції твору, що втілює символічний, український вимір
поеми, формулює задум твору, його ідею. У ньому І.
Франко окреслив національно-духовний код народу в його
історичному поступі.
Пролог можна поділити на дві частини, співвідносні
як теза й антитеза.
Головні герої та їх образи: людей: Мойсей, Датам,
Авірон, Єгоьиуа, діти, народ, мати (у видінні);
міфологічних істот: Єгова; Азазель — злий демон пустелі,
сліпий Оріон — мандрівник до сонця; природи: пустеля,
гори, грім; предметів і явищ: табір, скрижалі, скинія, у якій
зберігалися скрижалі.
Символічні (алегоричні) образи: поїзди бистроїзні
(символ сучасного світу); пісня весільна (символ радості й
віри); дерева (символ народів, людей), які вибирають собі
керівника; терен (символ місії єврейського народу перед
іншими народами; місії ідеального правителя — бути
слугою); Мойсей (символ зневіри й миттєвої слабкості;
великої любові до народу; сили духу й віри); Оріон і
хлопчик (символи сліпого людства й жорстоких фактів).
Художні засоби виразності: увесь арсенал, особливо
епітети, алегорія, риторичні фігури.
Проблематика:
 життя і смерті;
 буття особи і нації;
 вождя і народу;
 волі й рабства;
 історичного шляху нації;
 пробудження національної свідомості, віри в
ідеали;
 лідера, який дбає не про власну славу, достаток
чи благополуччя, а про свій народ.
Примітки та корисна інформація: Поема "Мойсей"
— це духовний заповіт митця своєму народові. Це
глибокий філософський твір, у якому на матеріалі
біблійного сюжету показано конфлікт вождя з народом,
засуджується зрада національних інтересів та
проголошується ідея служіння рідному народові.
Створюючи поему, автор думав насамперед про
український народ, тому перед читачем постає його доля:
минуле, сучасне, майбутнє.
Видатний український літературознавець Ю.
Шевельов зауважив, що поема "Мойсей" — це "другий
"Заповіт" української літератури".
Поштовхом до створення образу Мойсея була
скульптура Мікеланджело — образ біблійного Мойсея, яку
побачив І. Франко, перебуваючи 1904 року в Італії. Поема
має алегоричний характер. Автор найперше думав про
власний народ, тому так легко провести паралель з
історичною долею українців.
 11. Неоромантизм
Стильова течія модернізму, що виникла в українській
літературі на початку XX ст., названа Лесею Українкою
"новоромантизмом". Зі "старим" романтизмом його ріднить
порив до ідеального, виняткового. Відкинувши
раціоцентризм, неоромантики на перше місце поставили
чуттєву сферу людини, емоційно-інтуїтивне пізнання.
Визначальні риси неоромантизму:
— неоромантики змальовували переважно не масу, а
яскраву, неповторну індивідуальність, що вирізняється з
маси, бореться, — часом попри безнадійну ситуацію, — зі
злом, зашкарублістю, сірістю повсякденна;
— герої неоромантиків переймаються тугою за високою
досконалістю у всьому, характеризуються внутрішнім
аристократизмом, бажанням жити за критеріями ідеалу, а
не буднів;
— головна увага зосереджувалася на дослідженні
внутрішнього світу людини, через який неоромантики
намагалися зазирнути у світ духовний;
— зовнішні події (також і соціальні) у творах
неоромантиків відступають на задній план;
— неоромантики часто вдаються до умовних,
фантастичних образів, ситуацій, сюжетів;
— відмова від типізації, натомість застосування
символізму.
Неоромантизм в українській літературі започаткувала О.
Кобилянська новелами та повістями "Людина", "Царівна".
У цьому стилі працювали також Леся Українка, Олександр
Олесь, М. Вороний та інші.
Неоромантизм зберіг риси класичного романтизму, зокрема
конфлікт з дійсністю, який породжував гострий
напружений сюжет. Неоромантики відкинули
раціоцентризм, матеріалістичне сприйняття світу, на перше
місце поставили чуттєву сферу людини, емоційно-
інтуїтивне пізнання. Вони представляли свої ідеали в
яскравих художніх образах, виняткових героїв у
виняткових обставинах, зосереджували увагу на
дослідженні внутрішнього світу людини. Неоромантики
використовували засоби символіки, гіперболізацію, гру
кольорів і півтонів, дбали про багатство ритміки і строфіки.
Передавали переживання робітника, інтелігента, вони
поетизували революційні події, історичних осіб,
висловлювали тугу за духовними і моральними цінностями,
почуття зневіри й розпачу в непівський і передкультівський
періоди.
Творам неоромантиків також був властивий:
  динамізм, Як зійшлися колись дерева
 драматизм, На широкім роздоллі.

 вольове начало, «Оберімо собі короля

 загострений патріотизм, По своїй вольній волі.

 увага до національно-суспільних проблем, Щоб і захист нам з нього, і честь,

 різке заперечення комуністичного тоталітаризму, І надія, й підмога,

Щоб і пан наш він був, і слуга,
 туга за героїзмом,
І мета, і дорога».
 уславлення активної людини, великого чину.
І сказали одні: «Вибирать –
Неоромантики заперечували прозу «міщанського» життя.
Вони оспівували мужність, подвиг, романтику пригод, На одно всі ми звані.
часто обираючи тлом для своїх сюжетів екзотичні країни. Най царює над нами вовік
Характерний неоромантичний герой — непересічна сильна
особистість, нерідко наділена рисами «надлюдини», Отой кедр на Лівані».
вигнанець, що протистоїть суспільній більшості, шукач І згодилися всі дерева,
романтики та пригод.
Стали кедра благати:
8. Казка про терен
«Ти зійди з своїх гордих висот,
Зареклися ви слухати слів
Йди до нас царювати».
Про Єговину ласку,
І відмовив їм кедр і сказав:
Тож, мов дітям безумним, я вам
«Ви чого забажали?
Розповім одну казку.
Щоб покинув я сам ради вас
 Свої гори і скали?
Щоб покинув я сам ради вас
Блиски сонця й свободу,
Бувши вольним – пустився служить
Збиранині народу?
Ви корону мені принесли?
Що мені се за шана!
Я й без неї окраса землі
І корона Лівана».
І вернулися всі дерева,
Стали пальму благати:
«Ти між нами ростеш, нам рідня
Йди до нас царювати».
І сказала їм пальма: «Брати,
Що се вас закортіло?
Царювати й порядки робить –
Се моє хіба діло?
Щоб між вами порядки робить,
Чи ж я кинути в силі
Свої цвіти пахучі та свій
Плід – солодкі дактилі?
Мало б сонце даремно мій сік
Вигрівати щоднини?
Мого плоду даремно шукать
Око звіра й людини?
Хай царює хто хоче у вас,
Я на троні не сяду,
Я волю всім давать свою тінь,
І поживу, й розраду».
І погнулися всі дерева
Під думками важкими,
Що не хоче ні пальма, ні кедр
Царювати над ними.
Нумо рожу благать! Та вона
Всьому світові гожа,
Без корони – цариця ростин,
Преподобниця божа.
Нумо дуба благати! Та дуб,
 Мов хазяїн багатий,
Своїм гіллям, корінням і пнем,
Жолудьми все зайнятий.
Нум березу благать! Та вона,
Панна в білому шовку,
Розпуска свої коси буйні,
Тужно хилить головку.
І сказав хтось, неначе на жарт,
Оте слово діточе:
«Ще хіба би терна нам просить,
Може, терен захоче».
І підхопили всі дерева
Се устами одними,
І взялися просити терна,
Щоб царем був над ними.
Мовив терен: «Се добре вам хтось
Підповів таку раду.
Я на вашім престолі як стій
Без вагання засяду.
Я ні станом високий, як кедр,
Ні, як пальма, вродливий,
І не буду, як дуб, самолюб,
Як береза, тужливий.
Здобуватиму поле для вас,
Хоч самому не треба,
І стелитися буду внизу,
Ви ж буяйте до неба.
Боронитиму вступу до вас
Спижевими шпичками
І скрашатиму всі пустирі
Молочними квітками.
І служитиму зайцю гніздом,
Пристановищем птаху,
Щоб росли ви все краще, а я
Буду гинуть на шляху».
3. Мотиви та історія поеми
1905 - вперше надрукована накладом автора.
1913 - друге видання.
1916 - третє видання, спотворене царською цензурою
(автор не брав участі у підготовці).
Франко сподівався, що революція 1905 р. нарешті принесе
визволення й українському народові. Поета особливо
хвилювали питання взаємин широких мас з тими
політичними силами, які могли б очолити їхні виступи. Він
вважав, що проводир мав віддати всі сили благородній
визвольній справі.
Для реалізації гостроактуальної суспільно-політичної
проблеми Франко обравбіблійну історію про те, як
старозавітний пророк Мойсей вивів єврейський народ
зєгипетської неволі. Велична постать Мойсея, який
присвятив своє життя служіннюнароду, який не тільки
пристрасно закликав людей скинути тягар рабства, а
йупродовж 40 років терпів разом з усіма страждання
виснажливого походу,привертала увагу багатьох митців.
Перебуваючи у Римі в 1904 р. Франко був дуже вражений
могутньою скульптурою Мойсея, створеною Мікеланджело
Буонаротті. Італійський митець в образі Мойсея передав
цільність характеру народного вождя, його гнів,
викликаний відступництвом народу від закону. Тому й
впадає в око насамперед могутня сила волі пророка, яка
наштовхнулася на непереборні перешкоди.
2. Біблійна основа поеми
За основу поеми І. Франко обирає біблійну легенду про
єврейського пророка Мойсея (Друга книга Мойсеєва:
Вихід), що підтверджує таким словами: "Моя поема
основана майже на біблійних темах, отже, що ж
природніше для кожного критика, як пошукати тих джерел
у Біблії і порівняти їх із тим, що я зробив із них".
Події у житті біблійного героя найменше цікавлять Франка.
Ідучи за біблійною легендою, він не подає біографії Мойсея
в хронологічній послідовності. Як відомо, біблійна історія
детально в кількох книгах викладає "життєпис" Мойсея від
його народження до смерті. Франко бере тільки один
епізод, обмежує сюжет твору найбільш трагічним
моментом життя Мойсея, коли народ відвернувся від свого
пророка і прогнав його. На цій основі будується глибоко
психологічна і емоційна драма.
Зазначаючи, що поема "Мойсей" майже вся основана на
біблійних темах, І.Франко підкреслює, що основною темою
він обрав смерть Мойсея, як пророка, не признаного своїм
народом. У передмові до другого видання поеми він пише:
"Ся тема в такій формі не біблійна, а моя власна, хоч і
основана на біблійнім оповіданню".
Посутньо Франко розходиться з біблійним текстом у
питанні мотивації смерті пророка. У Старозавітнім
П'ятикнижжі смерть Мойсея, як і його брата Аарона, — це
результат кари Божої, що спіткала весь ізраїльський народ.
За велінням розгніваного Бога, всі ті, хто нарікав на нього,
помруть у Синайській пустелі. Нікому із старшого
покоління єврейського племені не доведеться перейти через
Йордан, вступити на землю, що тече молоком і медом. На
Мойсея і Аарона Бог також накладає покарання "за те, що
ви споневірилися були мені серед Ізраїлевих синів при воді
Меріви в Кадешу на пустині Цін, за те, що ви не освятили
Мене серед Ізраїлевих синів" (5 М. 32. 51). Гнів Божий не
оминув Мойсея. Йому було дозволено побачити землю
обітовану, але заборонено ввійти в неї. "Вийди на ту гору
Аварім, на гору Нево, що в моавському краї, що навпроти
Єрихону, і побач ханаанський Край, що Я даю Ізраїлевим
синам на володіння. І вмри на горі, куди ти вийдеш, і
долучися до своєї рідні, як помер був твій брат Аарон..." (5
М. 32. 49-50).
Франко дещо інакше трактує смерть пророка: ця картина у
нього винесена поза межі сюжету твору. Перед нами лише
постають збіднілі іудеї, що були позбавлені найдорожчого:
Ні, нема! І було та "нема",
Мов жах смерті холодний.
Чули всі: щезло те, без чого
Жить ніхто з них не годний.
Сам поет зазначав: "У моїй поемі смерть Мойсея на
вершині горя в обличчі Бога мотивована тим, що його
відіпхнув його власний народ, зневірений 40-літ-нім
блуканням і сумним станом обіцяного краю, який треба
було тяжкими зусиллями здобувати в багаточисельних
ханаанських племен".
+Так, відбувається предметно-побутова, національна та
історична актуалізація як місця і часу дії, так і самого
персонажа, що дає нам підстави зробити висновок про
паралельність історичних доль єврейського й українського
народів, помічену Франком і відображену в аналізованій
поемі. Отож, І. Франко вільно використовує біблійний
текст, зміщуючи ідейні акценти. У 1904 р. Франко побував
в Італії, де його вразив шедевр Мікеланджело —
скульптура Мойсей. Це стало своєрідним поштовхом для
написання поеми. Писав свій твір Франко протягом січня-
липня 1905 р. Пролог був написаний аж тоді, коли поему
зверстали. А ідейним поштовхом до написання прологу
були революційні події 1905 р. в Росії та в Україні. Франко
сподівався, що революція нарешті принесе визволення
українському народові. Письменника особливо хвилювало
питання взаємин широких мас з тими політичними силами,
які могли б очолити їхні виступи. Поема має й цензурну
історію. Цей твір, зокрема його друге видання, царська
цензура заборонила ввозити до Росії У висновку київського
окремого цензора, відомого реакціонера С. Щоголева,
поданому Центральному комітетові іноземної цензури в
Петербурзі 5 травня 1913 р., зазначалося, що в пролозі до
поеми поет закликає українців в Росії «к бунтовщическим
деяниям». Цензор вважав, що можна дати дозвіл на
ввезення частини тиражу цього видання лише в тому разі,
коли буде вилучено пролог.
5. Сюжетно-композиційні особливості твору
Композиція «Мойсей»: складається з прологу і 20 пісень
(роздумів). Композиція твору ускладнена реалістичними
описами побуту кочового народу, вставною притчею про
терен, міфом про Оріона, діалогами-монологами-
звертаннями Мойсея, його молитвами. Події у творі
розвиваються напружено, динамічно. Твір сюжетно
поділяється на чотири частини. Розділи І-ХІ — експозиція,
виникнення і наростання конфлікту між пророком і
народом, що, підбурюваний Авіроном і Датаном, не
розуміє Мойсея, не бажає іти з ним до мети — зав ’язка
конфлікту, розвиток дії розгортається у ХІІ-ХУІІІ розділах;
розділ XIX — кульмінація, відтворює розмову Мойсея з
Єговою та смерть вождя; розв ’язка реалізується у XX
розділі — ідеали, за які боровся Мойсей, втілюються в
суспільство. Пролог було написано пізніше за поему: під
час друкування книжки перші кілька сторінок залишилися
чистими, тому видавець запропонував Франкові написати
вступне слово, щоб заповнити місце. Наступного дня
письменник приніс не передмову, а геніальний поетичний
пролог, своєрідний ключ до розуміння ідейно-естетичної
концепції твору, що втілює символічний, український вимір
поеми, формулює задум твору, його ідею. У ньому І.
Франко окреслив національно-духовний код народу в його
історичному поступі. Пролог можна поділити на дві
частини, співвідносні як теза й антитеза.
6. Художні засоби в пролозі
Народе мій, замучений, розбитий,
Мов паралітик той на роздорожжу,
Людським презирством, ніби струпом, вкритий!
Твоїм будущим душу я тривожу,
Від сорому, який нащадків пізних
Палитиме, заснути я не можу.
Невже тобі на таблицях залізних
Записано в сусідів бути гноєм,
 Тяглом у поїздах їх бистроїзних?
Невже повік уділом буде твоїм
Укрита злість, облудлива покірність
Усякому, хто зрадою й розбоєм
Тебе скував і заприсяг на вірність?
Невже тобі лиш не судилось діло,
Що б виявило твоїх сил безмірність?
Невже задарма стільки серць горіло
До тебе найсвятішою любов’ю,
Тобі офіруючи душу й тіло?
Задарма край твій весь политий кров’ю
Твоїх борців? йому вже не пишаться
У красоті, свободі і здоров’ю?
Задарма в слові твойому іскряться
І сила й м’якість, дотеп і потуга
І все, чим може вгору дух підняться?
Задарма в пісні твоїй ллється туга,
І сміх дзвінкий, і. жалощі кохання,
Надій і втіхи світляная смуга?
О ні! Не самі сльози і зітхання
Тобі судились! Вірю в силу духа
І в день воскресний твойого повстання.
О, якби хвилю вдать, що слова слуха,
І слово вдать, що в хвилю ту блаженну
Вздоровлює й огнем живущим буха!
О, якби пісню вдать палку, вітхненну,
Що міліони порива з собою,
Окрилює, веде на путь спасенну!
Якби!.. Та нам, знесиленим журбою,
Роздертим сумнівами, битим стидом, –
Не нам тебе провадити до бою!
Та прийде час, і ти огнистим видом
Засяєш у народів вольних колі,
Труснеш Кавказ, впережешся Бескидом,
Покотиш Чорним морем гомін волі
І глянеш, як хазяїн домовитий,
По своїй хаті і по своїм полі.
Прийми ж сей спів, хоч тугою повитий,
 Та повний віри; хоч гіркий, та вільний,
Твоїй будущині задаток, слізьми злитий,
Твойому генію мій скромний дар весільний.
Художні засоби: терцини: це строфа з трьох рядків
п’ятистопного ямба, у якій перший рядок римується з
третім, а другий з першим і третім рядками наступної
строфи, а вся поема написана катренами, холостим
віршем (римуються тільки 2 і 4 рядки). Рими у творі тільки
жіночі.
Автор широко використовує риторичні
запитання, анафора:
Невже тобі на таблицях залізних
Записано в сусідів бути гноєм?
Невже повік уділом буде твоїм
Укрита злість, облудлива покірність?
алегорія: казка як дерева вибирали собі царя
символи: паралітик на роздорожжі - байдужість,
бездіяльність українського народу
символи: гніт тягло у поїздах бистроїзних
Франко Ліро-Епос
Уже на початку свого творчого шляху І. Франко майже
водночас виступив у трьох родах літератури — як лірик,
епік, драматург. Варто згадати хоча б його ранні поезії, що
ввійшли до збірки «Баляди і роскази» (1876), повість
«Петрії і Довбущуки» (1875), драматичні твори «Югурта»
(1973) і «Три князі на один престол» (1874). Отже, свою
першу поетичну збірку письменник назвав «Баляди і
роскази». Тут знаходимо балади «Князь Олег»,
«Керманич», «Святослав», «Русалка (Із Пушкіна»),
Данина» та ін. Балада в цей період творчості була для
молодого поета зручною формою передачі романтичних
почуттів, здебільшого викликаних читанням історичних
підручників та балад О. Пушкіна, Т. Шевченка, Ф.
Шіллера, И. Гете, В. Жуковського. На той час він досить
вправно володів формою балади, про що свідчать названі
твори. Канони класичної балади не вимагали передачі
конкретних життєвих вражень, реалістичних картин.
Основні їх «реалії» — звабливі русалки з розпущеними
косами на березі моря чи річки під місячним сяйвом,
підводні кришталеві палаци, молодий хлопець, що
закохався в русалку тощо. Загалом не відходить від
традиції і Франко в «Керманичі», «Русалці»; історична
канва літописних переказів лягла в основу балад «Данина»,
«Князь Олег», «Аскольд і Дір під Царгородом»… Проте
вже в ранніх баладах можна знайти й конкретні пейзажі
рідних місць поета, деталі праці, побуту. У «Керманичі»,
скажімо, традиційна баладна форма вже у вступі
наповнюється конкретним змістом:
Черемошем бистрим, шумливим
На доли дараба летить,
Керманич на ній молоденький
В Черемоша води глядить.
В керманича серце мутиться,
А з ока спливає сльоза,
Лиш керму поводить поволі
По хвилях робуча рука. 3
А далі з’являються й неодмінні аксесуари — підводна
скляна палата, утоплена дівчина, колишня кохана легіня,
що кличе його до себе. Хоча й тут, аж до кінця твору, автор
опирається водночас і на життєві спостереження, картини
сплаву лісу по бурхливому Черемошу.
Цю характерну особливість ранніх балад Франка (як і
ліричних віршів) важливо підкреслити, бо дуже скоро поет
одійде від баладної форми і створить власні жанрові
різновиди ліро-епічної поезії, які об’єднає під узагальненою
назвою «галицькі образки». Це і сюжетні вірші, і невеликі
поеми з галицького життя, й окремі побутові зарисовки,
сценки, малюнки тощо.
Особливо багато таких творів у збірці поезій «З вершин і
низин»
/1893/, де цілий розділ озаглавлено «Галицькі образки».
Сюди ввійшли такі сюжетні вірші поета на важливі
громадські теми, як «В шинку», «Максим Цюник»,
«Михайло», «Баба Митриха», «Галаган», «Гадки на межі»,
«Гадки над мужицькою скибою», «В лісі», а також
незакінчені поеми «Різуни», «Марійка», «Нове життя».
Гострі викривальні сюжети з життя «низів», яскраві
реалістичні картини, що показували непривабливе нутро
експлуататорського ладу, було важко надрукувати. За
життя Франка не побачили світу, зокрема, викривальні
поезії «Правдива казка», «[Оповідання цюпасника]», «На
небі чорна тьма…» (написані 1880 р.); невеличкі поеми
1881 р. «Три арештантки», «Смерть убійці», «Матрона-
комірниця». Лише за Радянської влади вони були
опубліковані в тринадцятому томі 20-томника Франка.
Відомо, що пошуки нових жанрових форм Франко
розглядав не як самоціль, а як один із шляхів до
щонайповнішого художнього вираження революційно-
демократичних ідеалів, глибшого мистецького відтворення
життя. «Галицькі образки» і стали одним із художніх
засобів нещадного викриття капіталістичних болячок,
засудження існуючого ладу взагалі.
«Народовські» критики на зразок Г. Цеглинського закидали
Франкові, нібито він згущує фарби, вишукує, мовляв,
нетипові, поодинокі випадки. Але великий письменник не
тільки у віршах, у бориславських оповіданнях, а й науково-
статистичних, економічних статтях, цитуючи офіційні
джерела, спростовував ці закиди, показував, як нещадно
визискують, нищать трудящих багатії.