Professional Documents
Culture Documents
Вінграновський
(07.11.1936-26.05.2004)
Поет, прозаїк,
кінорежисер,
сценарист,
кіноактор.
Народився 7 листопада 1936
року в селі Богопіль (нині
Первомайськ)
Миколаївської області.
Батько – працьовитий
заможний селянин, мати
походила з давнього
запорізького роду. Батьки й
сонячний степовий край
наділили хлопця бунтівною
козацькою вдачею.
ДИТЯЧІ РОКИ
Згадуючи своє дитинство, письменник стверджує, що
змалечку пам'ятав лише «скрізь, куди не глянь степ, степ і
степ». А потім була війна, тяжкі повоєнні роки.
НАВЧАННЯ
• середня школа № 17 у Богополі;
• акторський відділ Київського інституту театрального мистецтва
імені Карпенка Карого ( І курс);
• 1960 – закінчив Всесоюзний державний інститут кінематографії
( ВДІК), куди його забрав із собою О. Довженко
Повісті:
«Світ без війни» (1958)
«Президент» (1960)
«Первінка» (1971)
«Сіроманець» (1977)
«У глибині дощів» (1979)
«Літо на Десні» (1983)
«Кінь на вечірній зорі»(1986)
«Чотирнадцять столиць України»
(1997, історичний нарис)
«Манюня» (2003)
Роман
«Северин Наливайко»
(1996)
Дитяча література
На початку шістдесятих років у
журналі «Ранок» з'явилися оповідання «Бинь-бинь-бинь» і «Чорти».
Тоді ж були надруковані і його перші вірші для дітей, які увійшли в
окрему збірку «Андрійко-говорійко», а трохи пізніше побачили світ
такі оригінальні книжки поезій: «Мак», «Літній ранок», «Літній
вечір», «Ластівка біля вікна», «На добраніч» та інші. За ці збірки
присуджено Державну премію УРСР імені Т. Г. Шевченка
Про що ми будемо сьогодні
читати?
Словникова робота
Клямка – засув, механізм, яким
зачиняють і відчиняють двері.
Цяпота – капотиння, в даному вірші
капають краплі з клямки.
Чамрота – сильний аромат.
Стежкояблуката – стежка, всипана
яблуками.
Дрижаки – хто-небудь мерзне,
труситься від холоду.
Бульбо хата – калюжі, покриті
бульбашками.
“Бабунин дощ”
Бабунин дощ, на клямці цяпота,
І стежка в яблуках вже стежкояблуката,
З котяри — іскри! З м’яти — чамрота!
Пускає бульби на порозі хата…
Іде хтось темним садом - заховайсь!
Іде, й стає знадвору за стіною,
І мокро дихає над мокрою губою;
Як звуть його?
Чи взагалі він звавсь?
Хто він такий в залатанім кожусі,
В кожусі, а хапає дрижаки?.
Попискують пташата в його вусі,
І в бороді дрімають їжаки.
Одне — сов’яче око, друге — вовче,
Рука — крило, друга рука — весло,
Упівобличчя день, а півобличчя з ночі,
На голові посріблене сідло,
Де ж кінь його? У торбі кінь, я знаю.
Порожню торбу він би не носив…
Стоїть, і передихує, й чекає,
Мабуть, насправді вибився із сил,
Бо хто ж то знає, скільки йому років
І скільки він живе тисячоліть?
Прийшов під нашу хату ненароком,
Прийшов перечекати і стоїть:
Зайти чи ні до нас, до бульбохати?.
З ноги на ногу ось переступив,
Щось наче хтів було мені сказати,
Та садом знов почапав у степи…
Скажіть, будь ласка, дощ у вірші добрий чи злий?