ІГОР

РИМАРУК

1958-2008
• Ігор Миколайович Римарук
народився 4 липня 1958 року в селі
М'якотах  Ізяславського району
Хмельницької області на історичній
Волині в родині сільських
інтелігентів. Навчався в
Западинецькій середній школі
Красилівського району
Хмельницької області, яку закінчив
у 1974 році із золотою медаллю.
Його батько — Римарук Микола
Якович працював на керівних
посадах, а мама — Римарук Галина
Василівна була директором
середньої загальноосвітньої школи в
селі Западинці, де також викладала
українську мову та літературу. 
• Писати вірші Ігор почав ще під час навчання в школі,
юнацьке захоплення літературою вплинуло на вибір
подальшого життєвого шляху. 
• 1979 — закінчив факультет журналістики Київського
університету ім. Т.Г. Шевченка, одружився із Ольгою
Унгурян.
• 1982 р. – народилася донька Анастасія.
• 1984 — виходить перша збірка поета "Висока вода", стає
членом Спілки письменників, живе з акторкою Галиною
Стефановою
• 1989 — одружився з письменницею Ірен Роздобудько,
розлучився 2006-го
• 2004, лютий — очолив Асоціацію українських
письменників
• 2007 — узяв церковний шлюб із перекладачкою Ларисою
Андрієвською, переїхав до Львова
• Працював журналістом у газеті "Вісті з
України", згодом старшим редактором
поезії видавництва "Молодь", головним
редактором журналу "Сучасність",
завідувачем редакції сучасної української
літератури видавництва "Дніпро", віце-
президентом Асоціації українських
письменників.
• Ігор Римарук - автор книг "Висока вода"
(1984), "Упродовж снігопаду" (1988),
"Нічні голоси" (1991), "Goldener Regen"
("Золотий дощ", 1996, видавництво
"Brodina", німецькою та українською
мовами), "Діва Обида" (2000, 2002),
"Бермудський трикутник" (2007),
"Сльоза Богородиці" (2007).
• Упорядник антології нової української поезії
"Вісімдесятники" (1990, Едмонтон). Вірші
перекладалися багатьма мовами світу,
друкувалися в англо-, іспано-, польско-,
російсько, румуно-, шведсько-, німецькомовних
антологіях української поезії. Лауреат
Шевченківської премії в галузі поезії 2002 року.
Восени 2008 року на одній із вулиць Львова
поета збила автівка. Через кілька днів він
помер. Похований 6 жовтня на Личаківському
цвинтарі.
 Згадки про похорон І. Римарука
• Квітів небагато, з десяток вінків. У Львові ховають поета 50-
річного Ігоря Римарука. Він помер у лікарні 3 жовтня. В
останній день вересня потрапив під колеса автомобіля.
• Прощаються із поетом у Будинку товариства охорони пам"яток
архітектури на вул. Коперника. Панахиду призначили на 12.00.
Прийшли до ста людей. Більшість із них письменники і викладачі
філологічного факультету Львівського університету ім. І. Франка.
• Священик приїжджає перед 13.00. Люди заходять до зали. Над
труною — великий портрет Римарука з люлькою. Удова
перекладачка Лариса Андрієвська, 40 років, часто вибігає у двір
курити.
• — Ігор ніколи не давав інтерв"ю. І я слова про нього не скажу, —
каже вдова. Русяве волосся збилося під чорною хусткою.
• У подвір"ї будинку сигарету за сигаретою викурює найближчий друг поета
— письменник Василь Шкляр, 57 років. Він приїхав на похорон із Києва.
• — Минулого тижня дзвоню йому, кажу звично: "Привіт, асляма!". А він так
засапано відповідає. Питаю: "Ти що, біжиш?". — "Ні, — каже, — мене
підняли на третій поверх після рентгену, я в лікарні". Кажу йому: "Буде
тяжко — дзвони, приїду". А в минулу чорну п"ятницю дзвонить
мобільний. Я відразу в трубку: "Ну що, асляма, приїхати?". У відповідь
жіночий голос: "Його вже немає..."
— А що означає асляма?
Несхвально відгукувався, коли хтось над гробом любив поговорити
— По-арабськи "брате" — ми так зверталися один до одного. У нас обох був
потяг до мусульманської культури. Коли були разом в Єгипті, він запитав
місцевих, як сказати "брате".
Запалює нову сигарету.
— Я щедрішої людини не знав. Римарук завжди перший рвався оплачувати за
обіди. У нього було загострене почуття власної гідності. Якось разом
відпочивали на Черкащині. Один дідусь довго дивився на його бороду й
косичку. Підійшов до мене і питає: "Ваш друг — священнослужитель?" —
"Ні, — відказую, — він поет". "Це одне й те саме", — відповів дід.
• Біля Шкляра стоїть письменниця Ірен Роздобудько, 45
років. Вона була третьою дружиною Римарука, прожили 17
років. Жінка довго хитає головою — говорити
відмовляється. Друга дружина, актриса Галина Стефанова,
на похорон не приїхала.
• Після панахиди священик питає, чи хтось хоче взяти слово.
Усі мовчать.
• — Ігор несхвально відгукувався, коли хтось над гробом
любив поговорити, — тихо зауважує письменник Тарас
Федюк. У день похорону йому виповнилося 54 роки.
 Могила
Ігоря
Римарука
ФотогАльбом
Ігор Римарук із Ліною Костенко та
Леонідом Плющем
Лютий 2000 р. З´їзд Асоціації українських письменників. Ігор Римарук,
Любомир Стринаглюк, Іван Лучук, Вікторія Стах, Михайло Бриних,
Юрій Покальчук, Дмитро Стус, Іван Ципердюк, Олександр Кривенко
Книги І. Римарука
Аналіз поезії
• Тема – пошуки справжніх, неперехідних цінностей
ліричного героя.
Віршовий розмір – верлібр. Не поділяється на стопи,
рядки мають різну кількість наголосів, довільно
розташованих, немає рим, розділових знаків.
У цій поезії яскраво виражена біблійна символіка, яка
тісно переплетена з проблемами й труднощами
мирського (чи сучасного?) буття.  У цьому вірші
 подана алегорична картина сучасного світу з його
суперечностями, протиріччями, коли «лавровий вінок»
перетворюється на «терновий», кати стають героями,
тільки «тяжкі хрести» залишаються, їх не одберуть, це
не ордени.
• Ліричний герой поезії жалкує за «буланими», «вороними» «зміями» —
мріями, сподіваннями, сміливими вчинками, котрі змінилися на
буденщину — деренчливу бричку з крикливим візником, і прагне
оновлення, «крилатості», лету до осяйних небес. Вірш написано в
постмодерній манері, що характерно для автора. У вірші майже немає
розділових знаків, а рядки не відмежовуються великою літерою.
Кожен сам ставить акценти і розуміє твір по-своєму.
•
Цілком по-філософському автор вирішує питання про покликання й
призначення людини на землі, коли завжди є проблема вибору
життєвого шляху: «хрест не орден хрест не одберуть». Тільки
особистість знає, що має хрест, і його слід пронести гідно, як Христос.
Окремою темою звучить протистояння покликання поета та
імперської залежності, що глибоко сидить у підсвідомості, бо все ще
мимоволі озирається «на крилатий герб у консуляті». Минає час, і
йому належить щоразу бути оновленим, саме тому минуле й майбутнє
завжди поруч, саме тому «зоря одвічна в небесах оновлених зника»,
щоб означити новий поступ для душі.
 Радісно й покірно серед ночі

Радісно й покірно серед ночі

вибігають голоси діточі
навперейми вовочому виттю…
Той, хто не сміється і не плача, –
до божниці спиною:
неначе прикликає предків на кутю.
Він не має іншої мороки,
він не чує – відчуває кроки:
на снігу сліди! Та всі навспак…
Де небесні, де підземні душі?
Чом вони вдають, що їм байдужі
музика і слово, мед і мак?
 У які глибини й високості
йдуть повз нього довгождані гості?
Скільки вже недоспаних століть,
знаючи, що кожне з них – зимове,
у поганськім беззаконні мови
до божниці спиною стоїть?
Голосіння вовче і дитяче…
Той, хто не сміється і не плаче,
провалився в сон, як у замет.
Янгол схарапуджено літає,
пошепки з холодних вуст читає:
музика і слово…мак і мед…
 Аналізуємо поезію
• Автор зображує священний вечір перед
Різдвом.
• Віршовий розмір – п’ятистопний хорей.
•  Рима – жіноча.
• Художні засоби: епітети – душі підземні,
небесні, байдужі, гості довгождані, століття
недоспані, метафори – голоси вибігають,
провалитися в сон тощо.
“Зірка” Ігор Римарук
• Тема: роздуми автора про божий дар, справжнє
покликання людини.
• Ідея: кожна людина має самореалізуватися в житті.
• Художні засоби:   Епітети: високі верхи, дитячі
незамкнені очі, замала долоня.   Метафора: пропекла
борозну межи брів…
• Образи: ліричний герой, метафоричний образ
зірки.
• Твір складається з восьми рядків.
• Римування жив -очі – верхів ночі ⇒ перехресне
(абаб).
•
Метафоричний образ зірки набуває особливого звучання. Адже
могло бути все буденним: «Може, так би невидимо й жив», та
якось «липневої ночі впала зірка з високих верхів», коли
ліричний герой ще був дитиною. І впала вона: «у дитячі
незамкнені очі». А коли зірка «пропекла борозну межи брів», —
це ніби остаточне закріплення дару, бо, за народним повір’ям,
між бровами знаходиться так зване «третє око», воно є лише в
людей, наділених особливими талантами. А те, що зірка «засіяла
пам’ять золою», свідчить: віднині життя ліричного героя
зміниться, він муситиме творити, бо «зола» не даватиме спокою:
спалахуватиме, тлітиме, болітиме, і все це мусить бути виражено
в божій іскрі — творах. Ліричний герой не зміг протистояти чи
протестувати проти божого дарунку, він не міг навіть прикритися
рукою, бо «долоня була замалою». Тож він ще з дитинства
приречений писати, адже таке його покликання, такий дар він
отримав із неба. Вірш зовсім невеликий за обсягом, проте ємко й
повно передає головну думку автора про самореалізацію людини