Іван Котляревський

Найцікавіше й найважливіше
про «Наталку Полтавку»1

Прийнято вважати, що Івану Котляревському першому вдалося створити

художній текст, який став потужним поштовхом до розвитку національної літератури.
Всі ми знаємо цього письменника як талановитого майстра слова, проте часто
забуваємо, що ширина думки митця сягала не лише поетичних, а й драматичних
вершин. З-поміж них на нас поглядає щира й відверта, як українська душа, п’єса
«Наталка Полтавка».
Дорогі книголюби, не розраховуйте на пафосну преамбулу про надзвичайний
потенціал й високу художню майстерність твору «Наталка Полтавка». ЇЇ тут не буде, бо
цей текст має невеликий обсяг і цілком заслуговує того, щоб його почали читати без
надлишкових агітацій. Будемо чесними, ніхто не втече з-під прицілу програмового
контролю, тому краще ввійдемо в режим економії мовних ресурсів і почнемо
аналізувати матеріал.
Аналітичні зауваги
Рід. Драма.
Жанр. Соціально-побутова драма. Проте, не слід забувати, що сам пан
Котляревський вирішив не мучити тогочасного читача подібними роздумами й
тицьнув потенційного реципієнта в напис «Опера малороссийская в 2-х
действиях».
Стиль. Автору вдалося створити текст, у якому вміло поєднуються риси
просвітницького реалізму, сентименталізму й, уявіть собі, преромантизму.
Тема. Зображення боротьби жінки за своє кохання, право бути щасливою.
Ідея. Уславлення всепереможної сили кохання; засудження негативних вад
суспільства, репрезентованих образами возного й виборного.

© Пані Вчителька
Композиція. Твір складається з двох дій, що поділяються на окремі картини, а ті – на
яви. Прикметно, що своєрідної динаміки сюжету надає постійне пісенне оформлення
(кожен герой виконує пісні, що допомагають реципієнту зрозуміти тонкощі
внутрішнього стану окремого персонажа). Загалом у драмі 22 пісенних тексти
(назви пісень, хто їх виконує – нижче).
Щодо розвитку сюжетної лінії, то треба наголосити, що вона розгортається
цілком лінійно, без часових зрушень. Місце змінюється рідко. Події відбуваються або
на березі Ворскли (на початку твору), або в будинку Горпини Терпилихи, або на вулиці.
Композиційні точки
Експозиція – уривки, у яких автор знайомить читача з головною героїнею, її життям
та любовною драмою.
Зав’язка – розмова возного Тетерваковського з Наталкою на березі Ворскли.
Кульмінація – зустріч Петра і Наталки, полілог усіх персонажів, у результаті якого
возний відмовляється від дівчини.
Розв’язка – мати благословляє на шлюб Наталку й Петра.
Проблематика:
• батьки і діти;
• кохання і зрада;
• соціальна нерівність;
• моральне зубожіння суспільства (хабарництво, продажність, лицемірство й т.д.).
Шановне спудейство, саме час перейти до особливостей поетики твору
«Наталка Полтавка». З огляду на те, що ця драма, за слушним висловом
І. Карпенка-Карого, є «праматірю українського народного театру»,
було б дивно вихваляти її художню довершеність. Безперечно, якщо порівнювати
«Наталку Полтавку» з текстами М. Куліша чи І. Кочерги, то «малоросійська опера»
явно шкандибає. АЛЕ! Зважаючи на час ї написання, усе ж треба віддати честь і хвалу
поетичному майстру. Тому, шановне панство, пристібайте паски, бо ми погнали!
Перша характерна ознака «Наталки Полтавки» - фольклоризм. Його
репрезентовано не стільки у традиціях, наприклад сватання, скільки у мовленні
персонажів. До слова, репліки Наталки завжди сповнені народною мудрістю або
посиланнями на тогочасний моральний кодекс: «Н а т а л к а. У вас єсть пословиця:
"Знайся кінь з конем, а віл з волом"; шукайте собі, добродію, в городі панночки…»;
«Так, добродію, пане возний! Перестаньте жартовати надо мною, безпомощною
сиротою. Моє все багатство єсть моє добре ім'я; через вас люди начнуть шептати
про мене, а для дівки, коли об ній люди зашепчуть...».
Шановні бібліофіли, не варто оминати увагою строкатості пісень,
використаних автором у драмі, адже серед них трапляються і пісні Марусі Чурай, і
тексти Григорія Сковороди, і традиційні фольклорні твори, і вигадки пана
Котляревського. Таким чином, групуємо названі тексти відповідно до виконавця.
Арсенал Наталки: «Віють вітри, віють буйні», «Видно шляхи полтавськії…», «Ой
мати, мати!..», «Чого ж вода каламутна», «Ой я дівчина полтавка…».
Возний: «От юних літ не знал я любові», «Всякому городу нрав і права».
Виборний: «Дід рудий, баба руда…», «Ой під вишнею, під черешнею»
Горпина Терпилиха: «Чи я тобі, дочко, не добра желаю».
Петро: «Сонце низенько, вечір близенько», «У сусіда хата біла», «Та йшов козак з
Дону».
Микола: «Гомін, гомін, гомін, гомін по діброві», «Вітер віє горою», «Ворскло річка…».
Прикметно, що Микола виконує Наталчину пісню про Петруся, проте цей текст не має
номеру («Що за того Петруся…» / «Поблукавши мій Петрусь…».
ДУЕТИ/ТРІО
Виборний, возний – «Ойдоля людськая…».
Наталка, Петро – «Підеш, Петре, до тієї, яку тепер любиш».
Возний,Терпилиха, Наталка – «Ей, Наталко не дрочися!»
Фінальна пісня (хор) – «Начинаймо веселиться!».
Родзинкою тексту можна вважати образ возного Тетерваковсього. Саме цей
персонаж зазнав найбільшої стереотипізації у класичному театрі. Майже завжди його
сприймають як пристаркуватого дядька, що хоче одружитися на бідній молодій
дівчині; його мовлення усипане канцеляризмами, а через кожні три-п’ять слів стрімко
вистрибує, як коник з жита, набридливе «теє-то як його»: «Моїх діл околичності,
возникающії із неудобних обстоятельств, удерживали соділати признаніє пред
тобою; тепер же, читая — теє-то як його — благость в очах твоїх, до формального
опреділенія о моєй участі, открой мні, хотя в терміні, партикулярно, резолюцію:
могу лі — теє-то як його — без отсрочок, волокити, проторов і убитков получити
во вічноє і потомственноє владініє тебе — движимоє і недвижимоє імініє для душі
моєй — з правом владіти тобою спокойно, безпрекословно і по своєй волі — теє-то
як його — розпоряджать? Скажи, говори, отвічай, отвітствуй, могу лі бить — теє-
то як його — мужем пристойним і угодним душі твоєй і тілу?».
Проте, якщо відкинути увесь комізм і нав’язані класичним театром стереотипи,
то перед читачем постане звичайний письменний чоловік, який щиро кохає головну
героїню, хоче створити смію, має силу в собі не лише змиритися з вибором головної
героїні, а й відмовитися від своїх планів заради щастя Петра й Наталки. Окрім того,
прізвище возного має в собі таєну, символ, що змушує читача по-різному сприймати
названого персонажа. Тетерваковський походить від ім. «тетервак» – великий лісовий
птах родини курячих. Таке трактування навіює відчуття зверхності, бундючності,
схильності до необдуманих вчинків. З іншого боку, прізвище Тетерваковського – це
тонка алюзія на твір Г. Сковороди «Убогий Жайворонок». У такому контексті образ
возного сприймається подібно до Сковородинівського Тетервака - «птиці дурної, але
незлобливої».
Дороге спудейство, серед особливостей драми «Наталка Полтавка» варто
виокремити ремарки, що, на відміну від мови основного тексту, написані російською
й вирізняються лаконічністю: «Театр представляет село при реке Ворскле. Чрез
сцену улица малороссийских хат, к реке ведущая, и в сей улице хата Терпилихи».
Прикметно, що в драмі наявний фрагмент, у якому пан Котляревський
відтворив суспільні погляди на театральне мистецтво й ставлення народних мас до
подібного дійства (полілог Миколи, Петра, возного й виборного). Письменник
не оминув увагою й історичних фактів, відтворених у комедії, яку переглянув Петро
в Харківському театрі:
«В ы б о р н ы й. Де? В театрі? А що се таке театр, город чи містечко?
П е т р о. Ні, се не город і не містечко, а в городі вистроєний великий будинок. Туда
ввечері з'їжджаються пани і сходяться всякі люди, хто заплатити може, і
дивляться на комедію.»;
«В о з н ы й. Они не убиваються і не умирають — теє-то як його — настояще, а
тілько так удають іскусно і прикидаються мертвими. О, якби справді убивалися,
то б було за що гроші заплатити!
В ы б о р н ы й. Так се тілько гроші видурюють! Скажи ж, братику, яке тобі лучче
всіх полюбилось, як каже пан возний, лицемірство?
В о з н ы й. Не лицемірство, а лицедійство.
В ы б о р н ы й. Ну, ну! Лицедійство...
П е т р о. Мені полюбилась наша малоросійська комедія; там була Маруся, був
Климовський, Прудиус і Грицько.»;
«В о з н ы й. В полку пана Кочубея? Но в славнії полтавськії времена — теє-то як його
— Кочубей не бил полковником і полка не іміл; ібо і пострадавший от ізверга Мазепи
за вірность к государю і отечеству Василій Леонтійович Кочубей бил генеральним
суддею, а не полковником.
В ы б о р н ы й. Так се так не во гнів сказати: буки-барабан-башта, шануючи бога і
вас.
В о з н ы й. Великая неправда виставлена пред очі публичності. За сіє малоросійськая
літопись вправі припозвать сочинителя позвом к отвіту.
П е т р о. Там і Іскру почитують […]».
Варто зауважити, що соціально-побутову драму «Наталка Полтавка» було
екранізовано в 1978 році. Якщо маєте час і бажання, то перегляньте, а якщо ні, то й Бог
з тим телефільмом-оперою!
Шановні поціновувачі, читаючи подібні твори пам’ятайте, що вони були
написані ще за царя Панька, коли авторська література тільки починала розкачуватись
і нічого не знала про свої круті поетикальні можливості. Спробуйте затямити, що той
далекий текст, який ми читаємо сьогодні, колись став справжньою бомбою у
драматичному мистецтві, вибухнув, перевернув все з ніг на голову і відкрив нові
горизонти драматичного мистецтва. Отож, читайте з розумом!