Українська література

Контрольна робота №.1 Твір (за творчістю І.Нечуя-Левицького)

Відтворення побуту і традицій в повісті «Кайдашева сімʼя» Івана Нечуя-Левицького

Іван Нечуй-Левицький в своїх творах різнопланово відображав життя України і її
народу. Прекрасні незабутні пейзажі ми бачимо в його творах; в найтонших деталях
письменник замльовував самобутність рідного народу, показав всі сторони його життя.
В його творах ми зустрічаємо представників майже всіх шарів тогочасного суспільства,
дізнаємося про життя українців з їх національними рисами.

Не дивлячись на те, що на момент подій повісті вже було скасоване кріпацтво, воно
залишило на людських душах свій відбиток. За природою своєю добрі, хороші люди
під впливом зовнішніх обставин стали черствими, злими, жорстокими. Коло інтересів
цих людей сходиться на клаптику землі, на господарстві. Письменник добре знав це
життя, і в той же час бачив безодню, яка розділяла ідеали від подій і явищ конкретного
буття, що, по суті, і стало причиною змізернення людини, низького морального
падіння.
В повісті в гумористичній формі розповідається про вічні проблеми стосунків у родині.
Але ця родина постає перед читачем як уособлення всього українського народу. Серед
побутових ситуацій автор більше уваги приділяє сваркам-бійкам, кожен з яких має
свою зав’язку і свою розв’язку. Найбільш виразних сварок у повісті декілька: бійка між
Кайдашихою і Мотрею за мотовило, між Мотрею, з одного боку, і Мелашкою та
Кайдашихою, з другого боку; бійка між двома родинами, коли вони жили вже в різних
хатах. У цих бійках ми пізнаємо характери головних персонажів, їх етику. З кожною
новою сваркою-бійкою всі члени родини Кайдашів занепадають морально. Маючи в
душі добрі начала і наміри, врешті-решт вони втрачають їх і зрівнюються з усіма. Це
перш за все стосується Лавріна і Мелашки.

У повісті яскраво змальовані не тільки образи селян, а й тогочасний селянський побут

— справи, пов'язані з господарством, детально описуються звичаї, обряди нашого
народу. Зустрічаємо деталі обрядів сватання, заручин, простежуємо елементи віри в
закликання, замовлення від злих сил, сновидіння тощо. Багато уваги приділив І. Нечуй-
Левицький одягу – буденному і святковому. З твору ми дізнаємося, який одяг носили
селяни в ті часи. Дуже детально автор описує святкову дівочу одежу, що її вдягала
Мотря в неділю до служби. Чигаючи цей епізод, здається, то Мотря поволі
перетворювалася на велику квітку: «…всі коси вона обтикала квітами з червоних,
зелених, синіх і жовтих вузеньких стьожок. За вуха вона позатикала пучки

Українська література 1
 дрібненького барвінку, качурині кучері та павині пера і потім розстелила по спині
двадцять довгих кінців стрічок до самого поясу». Крім того, на Мотрі були зелена
спідниця, червона запаска, довгий червоний пояс, зелений з червоними квіточками
корсет, червоні сап’янці. А ось їжа була дуже проста. Повсякденно вживали борт та
кашу. Просто частували і гостей, навіть «проханих». Для них на стіл ставили сметану,
накришене сало, хліб і «бокату пляшку горілки».

Родина Кайдашів живе за народним календарем, приділяючи багато уваги

споконвічним звичаям. Наприклад, Карпо і Лаврін приводять своїх дружин в хату
батьків, молодший син повинен залишатися при батьках і успадкувати їх хату,
старшому ж синові батьки "відділяли" хату та майно. Багата повість і на етнографічні
елементи: Мотря і Карпо за народними повір'ями сіють жито,"щоб знати, де краще
ставити нову хату". Можемо бачити і повір'я нашого народу: старий Кайдаш вірить, що
в п'ятницю не слід пиячити, щоб не втопитися. Кожне слово повісті відбиває народне
життя й побут, відображає національний характер, кожне слово у творі має своє
призначення, несе свою ідею.

Мова персонажів пересипана прислів’ями, що свідчить про зв’язок твору з усною

народною творчістю. Згадує автор у повісті народну пісню, яка також є споконвічною
українською традицією, без якої не обходився жоден обряд, жоден звичай, не кажучи
вже про щоденні пісні, які звучали вечорами в сільських хатах чи за вулицях. У повісті
багато музики. На весіллі, на вечорницях грають троїсті музики.

Життя селян у пореформений час, селянські злидні, сварки разом з відображенням

культури і звичаїв українців того часу — всі ці образки, виведені з реальності правдою
малюнку, традиції і побут селян складаються в широку картину народного життя.

Контрольна робота №2 з теми «Українська література ІІ пол. ХІХ ст. Реалізм.

Творчість»

1. Б

2. В

3. А

4. Г

5. Б

6. Б

7. А, Б, Г, Е

8. А, В, Е

Українська література 2
 9. 1 - Б; 2 - Д; 3 - А; 4 - В

10. "Польовою царівною” у романі “Хіба ревуть воли…” названо Галю Ґудзь

11. Особливостями композиції роману “Хіба ревуть воли…” є складність композиції:

за О. Білецьким, цей роман — „будинок з багатьма прибудовами і надбудовами”,
декілька сюжетних ліній; роль пейзажу: опис героя; вперше в українській прозі
пейзаж виконує не тільки описову, а й психологічну функцію.

12. Роль портретних характеристик у творенні художніх образів (За романом Панаса
Мирного та Івана Білика “Хіба ревуть воли, як ясла повні?”)

Портретом називають опис зовнішності персонажа в найзагальніших або

найдетальніших рисах. Психологічні портретні характеристики допомагають краще
зрозуміти психологію героїв. Психологічно-виразний портрет у поєднанні з розкриттям
внутрішнього світу персонажа допомагають створити реалістичний, переконливий
художній образ. Портрет є одним із найголовніших засобів індивідуалізації персонажів
у романі.

Розглянемо це на прикладі портрета Чіпки, який поданий на початку роману.

«Отакої саме пори, в недiлю, пiсля раннього обiднього часу,— тим

шляхом, що, звившись гадюкою, пославсь од великого села Пiсок
аж до славного колись Ромодану,— йшов молодий чоловiк.
«Не багатого роду!» — казала проста свита, накинута наопашки,
— «та чепурної вдачi»,— одмовляла чиста, бiла, на грудях
вишивана сорочка, виглядаючи з-пiд свити. Червоний з китицями
пояс телiпався до колiн, а висока сива шапка з решетилiвських
смушкiв, перехиляючись набакир, натякала про парубоцьку вдачу…
Iшов справдi парубок. На перший погляд — йому, може, лiт до
двадцятка добиралося. Чорний шовковий пух тiльки що висипався
на верхнiй губi, де колись малося бути вусам; на мов стесанiй
борiдцi де-где поп'ялось тонке, як павутиння, волоссячко. Нiс
невеличкий, тонкий, трохи загострений; темнi карi очi — теж
гострi; лице довгообразе — козаче; нi високого, нi низького зросту,
— тiльки плечi широкi, та груди високi… Оце й уся врода. Таких
парубкiв часто й густо можна зустрiти по наших хуторах та

Українська література 3
 селах. Одно тiльки в цього неабияке — дуже палкий погляд,
бистрий, як блискавка. Ним свiтилася якась незвичайна смiливiсть
i духова мiць, разом з якоюсь хижою тугою…»

З цього портретного опису ми можемо визначити національність та класову

приналежність героя (український селянин), матеріальне становище (небагатого роду),
вік і, можливо, передбачити його подальшу долю, адже недарма автор відмічає хижий
погляд персонажа.

Контрольна робота №3 з теми «Українська драматургія і театр 70-90-х років ХХ

століття»

1. Б

2. Б

3. Г

4. А, В

5. Б, Ґ

6. Ґ, Б

7. 1 - Б; 2 - Г; 3 - Ґ; 4 - А

8. Смішна та людина, яка соромиться бути собою (За трагікомедією І. Карпенка-

Карого «Мартин Боруля»)

В основу твору покладено невигадану анекдотичну історію гонитви селянина за

дворянством і втрати надії на нього через прикрий недогляд, допущений писарем у
минулі часи, – розбіжність в одній-єдиній літері прізвища. Головна ідея п’єси —
смішна та людина, яка соромиться бути собою, захоплюється фальшивими цінностями,
з усіх сил намагається пристосуватися до швидкоплинної моди.
Сюжет п'єси (своєрідна, яскраво національна версія відомої комедії Мольєра
“Міщанин-шляхтич”) становлять гумористичні сцени із життя заможного хлібороба
Мартина Борулі, який домагається втрачених дворянських прав. Сповнені іронії, а іноді
й сарказму епізоди, у яких Боруля силиться завести у своєму домі “дворянські
порядки”. Комізм тут досягається через разючу невідповідність між давно усталеним
способом життя селянина-хлібороба й омріяною панською шляхетністю.
Яка ж мотивація такої поведінки Борулі? Вона на поверхні, її Мартин не приховує:
захист людської гідності як своєї, так і своїх дітей, прагнення оберегти їх від тяжкої
(“чорної”) селянської праці, від “давньої залежності і бідності”. Боруля марить тим,

Українська література 4
 щоб хоч онуки його “були дворяне, не хлопи, що не всякий на них крикне: бидло!
теля!”. І сам він затято відстоює свою гідність: намагається будь-що домогтися
покарання для свого кривдника дворянина Красовського.

Усі починання Борулі, спрямовані на досягнення примарного щастя, завершуються

поразкою. Інакше й бути не могло, адже для Борулі дворянство — це те, чим можна
зовні прикрити своє мужицьке походження, йому не доступні такі поняття, як
“духовність”, “культура”, “освіченість”, “шляхетність”, “етика”. Автор саркастично
змальовує цю рису героя в епізоді, де він наказує дружині Палажці навчитися, як
подавати чай і каву «благородному» гостю: «Ну, годі! Сідай, душко! Омелько привезе
самуварь, чаю, сахарю і… кофію. Чай я пив і знаю, як його настановлять, то сам тобі
розкажу; а кофію не знаю, як роблять. Піди ти зараз до Сидоровички — вона зна — і
повчися в неї. І розпитай гарненько, як його роблять і коли його подають: чи до борщу,
чи на ніч?» Сміх крізь сльози викликає й епізод, у якому Боруля намагається
зруйнувати добрі народні звичаї.
Але наприкінці твору перед глядачем розкриваються позитивні риси Мартина, він ніби
народжується заново на світ, бо нарешті може природно себе поводити, тобто бути
собою: «Чую, як мені легше робиться, наче нова душа сюди ввійшла, а стара,
дворянська, попелом стала». Завдяки добродушному народному гуморові,
упізнаваності, психологічній переконливості образів, гострій злободенності
проблематики п’єса ось уже понад сто років з успіхом іде на сценах вітчизняних
театрів.

Автор саркастично змальовує цю рису героя в епізоді, де він наказує дружині Палажці
навчитися, як подавати чай і каву «благородному» гостю: «Ну, годі! Сідай, душко!
Омелько привезе самуварь, чаю, сахарю і… кофію. Чай я пив і знаю, як його
настановлять, то сам тобі розкажу; а кофію не знаю, як роблять. Піди ти зараз до
Сидоровички — вона зна — і повчися в неї. І розпитай гарненько, як його роблять і
коли його подають: чи до борщу, чи на ніч?»
Сміх крізь сльози викликає й епізод, у якому Боруля намагається зруйнувати добрі
народні звичаї

Українська література 5