ОСТАП ВИШНЯ

ЦИКЛ "МИСЛИВСЬКІ УСМІШКИ"

СХЕМА-КОНСПЕКТ
“Мисливські усмішки” – це твори Остапа Вишні, в яких він змальовує чудові
картини природи, її красу. В цих творах письменник закликає не тільки любити
природу, але й захищати, примножувати, вести нещадну боротьбу з тими, хто
безжально її руйнує.
Остап Вишня був затятим мисливцем і рибалкою, часто виїжджав у
мальовничі місцевості з друзями на полювання. Але, як правило, ніякої здобичі не
приносив. Бо його основна мета – помилуватися чудовою природою, поспілкуватися
з місцевими жителями, послухати дивовижні й дотепні мисливські історії. Усі ті
спостереження, усе почуте великий гуморист записував і використовував у
написанні своїх знаменитих „Мисливських усмішок”. Найновіше видання цього
циклу вийшло в 1958 році.
В „Мисливських усмішках” Остап Вишня використовує контраст, народні
прислів’я. Мова усмішок жива, гостра, дотепна. Автор подає чудові описи природи,
а це є невластивим для сатиричних творів. В усмішках органічно поєдналися гумор
народного анекдоту і пейзажна лірика.
Природа і її захист, мисливські пригоди, народні характери – улюблені теми
автора „Мисливських усмішок”. Поставлено проблему: взаємини людини і
природи. Головною ознакою усмішки письменника було ліричне забарвлення
гумористичної прози.
Герої усмішок – це люди широкої натури, благородні, кмітливі, до безтями
закохані в свій рідний край; люди, які люблять влучне і дотепне слово, знають
безліч мисливських вигадок. Це – щирі любителі природи і її охоронці.
Ознайомившись з гуморесками, отримуєш світлий, задушевний настрій,
посмішку, а то й регіт від душі. Бажання оберігати й примножувати багатство нашої
матінки-природи.

ТЕМА: Зображення рідної природи. полювання, рибальства.

ГОЛОВНА ДУМКА: засудження браконьєрства, заклик до збереження

рідної природи.
 ОСТАП ВИШНЯ
УСМІШКА “СОМ”
Рід: епос
Жанр: усмішка – поєднання побутових замальовок із частими авторськими
відступами, лаконізм і дотепність.
Збірка: «Мисливські усмішки»
Тема: гумористична розповідь про сома, що жив у річці Оскіл.
Ідея: виховання любові до природи.
Образи: оповідач, дід Панько, пан, Христя (співала), рибалка, письменник
Сабанєєв (писав про сомів); також: річка Оскіл, сом, гуси, собака Джой, човен,
катер.

ОСТАП ВИШНЯ
ЩОДЕННИК
"ДУМИ МОЇ, ДУМИ МОЇ..."
СХЕМА-КОНСПЕКТ
Естетичне кредо письменника: засобами сатири і гумору викорінювати
негативне в житті і вчинках людей.
Щоденник „Думи мої, думи мої...” написано в 50-х роках. У ньому – творі
мемуарної літератури – багато щирих слів любові. Любові до свого народу, до
рідного краю, до близьких людей митця – дружини, дочки, сина, онуків.
У щоденнику письменник міркує, що ж є основою праці літератора. І
переконливо стверджує: талант і чесність. Чесність – значить, правдивість,
неможливість спекулятивних тем, оцінок, творення за вказівкою зверху. На перше
місце у творчості Вишня ставить чесність, а потім лише талант, геніальність.
На сторінках щоденника Остап Вишня не раз згадує народ: і з високим
пафосом, і з ліричною нотою, і з тонкою іронією. У нього письменник учився,
щедро черпаючи з криниці народного слова й гумору.
Багато теплих згадок про колег-письменників, артистів, лікарів.
Остап Вишня виступає за справжню народність літератури, за її зв’язок з
життям, за бережне й трепетне ставлення до материнської мови.
Хоч щоденник – річ серйозна, Вишня не відмовляється від гумору. Дотепних
характеристик друзів, оригінальних слів-новотворів.
Перш за все, щоденник – це матеріал для характеристики самого автора –
щирого, дотепного, інколи задерикуватого й дошкульного, але незмінно – великого
патріота свого народу, хорошої і доброї людини.
1. Про Т.Г.Шевченка: „І досить було однієї людини, щоб урятувати цілий
народ, цілу націю. Що це – бідність? Ні, це якраз велике багатство нашого народу,
коли одна людина підставляє свої могутні плечі за цілий народ! Який же ж він
могутній – народ наш! Умирав уже, царі його подавлювали, а він узяв та й дав
Шевченка! І ожив народ, і розцвів народ! Бо він – народ!"
 2. „ Коли входиш у літературу, чисть черевики!
Не забувай, що там був Пушкін, був Гоголь, був Шевченко! Обітри
черевики!" (талант)
3. „ Я вважаю за українця не того, хто вміє добре співати „Реве та стогне" та
садити гопака, і не того, в кого прізвище на „ко",— а того, хто бажає добра
українському народові, хто сприяє його матеріальному й духовному розвиткові..."
4. „...що треба, щоб мати право з людини посміятися, покепкувати, навіть
насміятися, із своєї рідної людини?
Треба любити людину. Більше ніж самого себе. Тоді тільки ти маєш право
сміятися. І тоді людина разом з тобою буде сміятися із себе, із своїх якихось хиб,
недоліків, недочотів і т.д. І буде такий дружній, такий хороший сміх...
Той сміх, що не ображає, а виліковує, виховує людину, підвищує..."

ОСТАП ВИШНЯ
ГУМОРЕСКА "ЗЕНІТКА"
СХЕМА-КОНСПЕКТ
Гумореска „Зенітка” у творчій біографії Остапа Вишні відіграє особливу
роль: вона розпочинає другий етап творчості. Цей твір написаний у 1944 році і
сповістив, що після вимушеної перерви (10 років) Остап Вишня повернувся до
літератури.
Сам гуморист писав, що свою „Зенітку” він вигадав, вона не написана на
фактичному матеріалі, а є „чистісінький авторський витвір, домисел”. Але це не
значить, що твір позбавлений життєвої правди. За жанром „Зенітка” – гумористичне
оповідання, гумореска, яка відповідає усім ознакам жанру.
Тема: Зображення героїзму українського народу при захисті Вітчизни від
німецько-фашистських загарбників (Велика Вітчизняна війна), всенародного
характеру визвольної боротьби проти окупантів через образ діда Свирида.
Композиційно гумореска складається з двох частин. У першій мова йде про
мужній вчинок діда-патріота, який з вилами воює з ворогом. Друга частина логічно
вмотивовує попередню, оскільки на думку діда Свирида, свій воєнний досвід він
здобував не у завжди мирних „баталіях” із своєю дружиною, бабою Лукеркою – „з
нею я так напрактикувався, що ніяка війна мені ані під шапку”.
Твір побудований на діалозі автора-оповідача й діда.
Головний герой твору – дід Свирид. Він сміливий та винахідливий, мудрий і
дотепний, скромний.
Дід Свирид був у партизанів, коли село окупували німці. В його хаті
поселилися фашисти. Він вирішив провести власну бойову операцію: вилами-
трійчатами вбив на горищі двох німців і старосту села Панька Нужника (вороги
прийняли вила за зенітку, яка „із землі” б’є). Дід Свирид був по-бойовому
підготовлений боями з Лукеркою. Він ставиться негативно до німців. Обзиває:
„песиголовцями”, „гнидяними хрицами”, „поганню”.
Головна думка: Уславлення таких українці як дід Свирид, які намагаються
внести свій внесок у справу перемоги над фашистами (вони не байдужі, вони
активні в 80 років і прагнуть приносити користь хоч і малу: дід Свирид виготовляє
дітям пищики, чекає з евакуації колгоспну худобу, щоб випасати).

ЗАБОРОНЕНІ РАНІШЕ УСМІШКИ ОСТАПА ВИШНІ

“ЧУКРЕН”, “ЧУХРАЇНЦІ”
У 1926 році Остап Вишня опублікував збірку „Українізуємось”, яка
користувалася великою популярністю і за три роки витримала п’ять видань. Але
знову з творами цієї збірки широке коло читачів змогло познайомитися лише в 90-х
роках. Головна її тема – розвиток рідної мови, і розкривається вона багатогранно: це
і збереження чистоти мови, і розширення сфер її вживання, і грамотність та шляхи її
досягнення. Актуальні та злободенні вони і сьогодні.
З гіркою іронією, болем говорить письменник про негативні риси свого
народу – пасивність, покірність, егоїзм, безвідповідальність. Він засуджує крайнощі
у вияві надмірної любові як до свого, так і до чужого, тобто крайній націоналізм і
шовінізм.
Гуморески цього циклу „Чукрен” і „Чухраїнці” – гостре висміювання
негативних рис українського народу.
Гумореска „Чухраїнці” побудована у вигляді наукового трактату „за
викопаними матеріалами”, складається з „Передмови”, трьох розділів і „Післямови”.
Наслідуючи стиль наукових доповідей, автор пояснює, що „чухраїнці” – це
дивацький народ, який живе у країні Чухрен. І назва його пішла від того, що народ
цей „завжди чухався”. Слово „чухатися” у переносному значенні означає „щось
повільно робити, вагатися у прийнятті рішення”.
 Отже, за прозорою алегорією легко вгадується, що йдеться про Україну та
українців.
Найбільша біда чухраїнців, що „здебільшого вони й самі не знали, хто вони
такі суть...”, тобто не знали свого роду, не визнавали себе за націю.
Характеризуючи український народ у ІІ розділі, Остап Вишня перелічує і
вмотивовує найістотніші його риси, звісно, негативні:
1. „якби ж знаття”;
2. „забув”;
3. „спізнивсь”;
4. „якось то воно буде”;
5. „я так і знав”.
Як справжній патріот, письменник хотів бачити свій народ цивілізованим,
багатим і щасливим. А це можливо лише при подоланні отих недоліків, на які чесно
і правдиво вказав Остап Вишня.

Домашнє завдання.
Законспектувати матеріал, прочитати усмішки, підготуватись до
самостійної роботи.