Зюcкінд “Запахи”

1 Тема Митцяі Мистецтва у творчості П. Зюскінда. Образ Ж.-Б. Гренуя як

тип “геніального чудовиська”.
Патрік Зюскінд у своєму романі вивів на сцену вид мистецтва абстрактніший за
музику: мистецтво створення запахів. Символічне мистецтво, обране
письменником саме для того, щоб підкреслити головний принцип "чистого
мистецтва".
Геніальний ніс давав Гренуєві змогу піднятися над звичайною мовою та глибше
пізнати світ у тих його гранях, які ніколи не можуть бути змальовані словами:
“ Йому вже майже не вистачало буденної мови, щоб називати всі ті
предмети, які він нагромаджував у собі як нюхові поняття”.
Гренуй поступово винайшов власну мову запахів, котрою він із часом почав
творити свої парфумерні шедеври.
Паралель запах-буква, запах-слово, складений запах-текст видається нам
можливою, адже й у творі йдеться про впорядкування Гренуєм власної“ абетки
запахів”, яка виявилася багатшою зазвичайну: “Десять, сто тисяч своєрідних
окремих запахів назбирав і зберігав він і міг згадати їх не тільки тоді, коли
відчував знову, – згадуючи ту чи іншу річ, він по-справжньому відчував її запах.
Навіть більше того, він умів комбінувати їх у своїй уяві і в такий спосіб
створювати запахи, яких насправді зовсім не існувало. Це було так, наче він
мав величезний словник запахів власного винаходу, який давав йому змогу
утворювати будь-яку кількість запашних речень”.
У своїх снах та мріях Гренуй уклав навіть “ бібліотеку запахів”: “ Великий
Гренуй” “зручно вмощувався на м’яких подушках, відкривав книжку і починав
читати про запахи свого дитинства, про шкільні запахи, про запахи вулиць і
закутків міста, про людські запахи”.
Неоднорідну та багатозначну постать протагоніста роману – Жан-Батіста
Гренуя – не можна вважати тільки образом убивці-лиходія. Гренуй – “сучасник”
провісників Великої французької революції Вольтера, Дідро, д’Аламбера,
Грімма, Руссо. Геніальна потворність чи потворна геніальність Просвітниціва,
яка породила цю революцію, також неоднозначно подана в романі. Парфумера
можна навіть уважати “жертвою” цієї епохи, маленькою людиною, позбавленою
любові, продуктом того суспільства, у якому йому довелося зростати.
Квазіісторична причетність Гренуя до життя Франції ХVIII століття, з одного
боку, створює видимість його приналежності до конкретного часопростору, а з
другого – вказує на штучність образу, сприяє його пастишовості.

2 Багатозначність “метафори аромату” в романі (аромат як метафізичне

явище та духовне зло, метафора мистецтва).
Дослідники розглядають роман «Парфумер» як «постмодерністський»,
«маргінальний», характерним для якого є пошук нових мовних та стилістичних
засобів зображення дійсності. Метафоричність — один із основних засобів. В
основі замислу роману головна метафора — метафора запаху: запах як
універсальний, підсвідомий і всеохоплюючий зв’язок між людьми, запах як аура
кожної людини — як вона сприймає світ інших людей, як впливає на них і як
сприймають цю людину всі, хто її оточує.
У романі наявна ціла скарбниця метафор, функція яких - охарактеризувати
нюхові образи людського тіла, рослин, тварин, парфумерії тощо. Нюхові
феномени описуються за допомогою метафоричних моделей.
 «Архітектурна модель, наприклад, обрана авторок для розповіді про
запах. Спочатку письменник порівнює Гренуя з дитиною, яка грає в
кубики і винахідливо руйнує їх. Кубиками були фантазії, які вже в
дитинстві зародилися у хлопчика. Пізніше, коли вже юнак Гренуй зачув
аромат дівчини, такий чистий і незвичайний, він перебрав усі свої
«кубики, цеглинки, уламки запахів», підняв «руїни спогадів» і
систематизував їх усі. З часом, коли колекція ароматів збагатилася, Гренуй
уже міг зводити цілі «будови запахів, будинки, стіни, сходи, вежі, підвали,
кімнати». Своєї кульмінації архітектурна модель досягає при описі
періоду, коли Гренуй провів сім років у горах і став справжнім володарем
величезної імперії запахів. П. Зюскінд порівнює його серце з пурпуровим
замком, що складається з безлічі кімнат, підвалів та комірок, у яких
розташовані тисячі поличок до самої стелі, а на них — склянки з
ароматами.

 Метафорична модель «бібліотека» та «колекція вин» з’являється знову ж

таки під час перебування Гренуя на вулкані, де він переживає справжню
насолоду, використовуючи аромати нюхової пам’яті. Автор порівнює
запас ароматів у пам’яті та душі головного героя з бібліотекою та винним
погребом. Гренуй посилає невидимих слуг в комірку за певним томом і
наказує принести йому пляшку питва, потім відкриває першу пляшку,
наливає собі бокал по вінця, підносить до вуст і п’є. «Одним ковтком він
осушує бокал прохолодного запаху і це чудово». Водночас він розкриває
книгу і починає читати про запахи свого дитинства. Все життя проходило,
правильно буде сказати, перед його носом. Все, чого не пам’ятав розум,
було надійно сховано в «бібліотеці нюхової пам’яті», серед нескінченних
рядів книжок і в підземних погребах в пляшках дорогоцінного вина.
Останньою Гренуй маленькими ковточками випивав пляшку з ароматом
убитої ним дівчини і засинав.

 Інша метафорична модель — модель творця. У романі присутній

очевидний біблейський підтекст. Багато інших письменників звертаються
до Вічної Книги, але П. Зюскінд перевершує їх: він порівнює Гренуя з
Богом, називає його великим. «Він ішов міцними кроками... і сіяв запахи
різних сортів... І це було добре. І послав він сонце своєї посмішки на
землю... І змусив він дути вітер. І це було добре, дуже добре». Мета
використання цього переносу зрозуміла: розкрити дивовижний дар
персонажу в повному обсязі. Оригінальною є метафорична музична
модель. Письменник співвідносить світ запахів зі світом музики. Він
називає Гренуя вундеркіндом-музикантом, котрий «...з мелодій здобув
абетку окремих звуків, і сам складає зовсім нові мелодії...». Далі в романі
 автор розповідає про симфонії ароматів, оркестр запахів, мелодії
парфумів. Ці метафори підтверджують думку про парфумерію як символ
мистецтва в узагальненому смислі.

3 Проблема “зла” у літературі ХХ ст. Та романі Зюскінда “Запахи”.

Історичні, соціальні, етичні аспекти проблеми.
Через весь роман проходить тема злочинної суті сучасного мистецтва, в якому
майстерність служить для того, щоб «виривати у речей їхню духмяну душу».
Душа такого митця — «перегінний куб, який увесь світ затопить дистилятом
його власного виробу». Саме про це мріє Гренуй і, зрештою, приходить до
усвідомлення своєї поразки: власний його запах, що привидівся у кошмарному
сні, покриває все навколо хвилями «туманного смороду» — так метафора
робить очевидною неможливість для «митця замкнутися у світі власної уяви.
Відсутність власного запаху є знаком природженої, фатальної відокремленості
його від людства, його маргінальності та приреченості на існування в зоні
відчуження від суспільства - «по той бік» прекрасних і огидних запахів, тобто
«по той бік» добра і зла. Водночас ця властивість є ознакою його мистецької
обдарованості, відокремленої від «духу» звичайного людського життя. Саме
вона дозволяє Гренуєві з болісною гостротою сприймати ароматичну гаму
життя і спонукає його на мистецьке полювання за найкращими пахощами,
якими живиться його творчість. Цією ж особливістю визначена і специфіка його
ставлення до життя та людей. Певно ж, він здатен побачити речі у невідомому
для звичайних людей світлі, подібно до ясновидця, проникаючи у приховану
зовнішньою оболонкою сутність. Проте абстрактні поняття морального ґатунку
для його «нюху» недосяжні. «Він, - наголошується у розповіді про дитячі роки
героя, - ніяк не міг їх запам'ятати, плутав і, вже навіть коли виріс, вживав
неохоче й часто неправильно: право, совість, Бог, радість, відповідальність,
покірність, вдячність і таке інше. Що це все означало, для нього завжди
залишалося туманним».
Тож не дивно, що за умов відсутності будь-яких уявлень про мораль,
мистецький геній Гренуя спрямовується у царину чистої естетики (тобто на
створення мистецького шедевра) і з жахливою прагматичністю використовує
життя як «сировину» для художнього витвору. Саме таким є символічний зміст
детективної лінії сюжету. По суті вона є гротескним втіленням ситуації, коли
митець приносить у жертву завданням художньої творчості стихію живого
життя.
Життєвий провал головного героя «Запахів» є відповіддю автора роману на
конфлікт етики та естетики, який з кінця XIX ст. був однією з центральних
проблем культури. Сутність цієї відповіді полягає ось у чому: і досконалий
витвір мистецтва, і його творець, захоплений мрією про перетворення світу на
квітучий сад, приречені на руйнацію та саморуйнацію, якщо їм бракує головної
складової - любові до людини й до життя. Такі виходи у проблеми сьогоденного
духовного буття відкриває «історія одного вбивці», написана Зюскіндом. Не
вдаючись до прямих і безпосередніх повчальних відступів, автор самою логікою
розвитку сюжету та загальним іронічним ракурсом зображення подій викриває
хибність мистецького кредо головного героя. Так - через викриття і заперечення
- він повертає читача обличчям до цінностей гуманістичної культури,
нехтування якими уможливило і зловісні пригоди Гренуя, і його безславний
кінець.
Через весь роман проходить тема злочинної суті сучасного мистецтва, в якому
майстерність служить для того, щоб «виривати у речей їхню духмяну душу».
Душа такого митця — «перегінний куб, який увесь світ затопить дистилятом
його власного виробу». Саме про це мріє Гренуй і, зрештою, приходить до
усвідомлення своєї поразки: власний його запах, що привидівся у кошмарному
сні, покриває все навколо хвилями «туманного смороду» — так метафора
робить очевидною неможливість для «митця замкнутися у світі власної уяви.
Отже, на перше місце у романі висунуті проблеми вияву і протиборства у
людині і людській масі високих поривань духу та влади ницих інстинктів,
неусвідомлених егоїстичних їхніх проявів, що знищують Красу — чисте
Божественне творіння, втілене у Природі. Комплекс цих філософських ідей
закладений у тексті через асоціативні зв’язки з літературними творами та
культурними реаліями різних часів і традицій (передусім німецької й
французької культури).
4 Образ XVIII століття в романі.
Час дії — Франція XVIII століття. Роман починається словами “У
вісімнадцятому столітті жив у Франції чоловік, який належав до
найгеніальніших і найогидніших постатей цієї не бідної на геніальні й огидні
постаті епохи.Саме його історію ми тут і розповімо. Звали того чоловіка
Жан-Батіст Гренуй, і коли його ім'я на противагу іменам інших геніальних
потвор, таких як де Сад, Сен-Жюст, Фуше, Бонапарт та інших тепер забуто,
то, певна річ, не тому, що Гренуй порівняно з цими знаменитими монстрами
був не такий зарозумілий, зневажливий, аморальний, одне слово, безбожний, а
тому, що його геній і єдине його шанолюбство було обмежене сферою, яка в
історії не залишає жодних слідів: нетривким царством запахів. "

Далі йде іронічний опис століття :” На той час, про який ми оце говоримо, у
містах панував такий сморід, що його нам, сучасним людям, навряд чи й
можна уявити.Селянин смердів, як священик, підмайстер — як майстрова
дружина, смерділо все дворянство, навіть король — як хижий птах, а королева
— як стара коза, і то влітку й узимку. Бо нищівній активності бактерій у
вісімнадцятому столітті ще не було стриму, отож не було жодної сфери
людської діяльності, творчої чи руйнівної, жодного вияву життя — коли воно
народжується чи вже занепадає, — що його не супроводжував би сморід. “
Дія роману перенесено у дні перед найбільшою з французьких революцій.
Називаються точні дати життя та смерті головного героя: “І ось тут, у
найсмердючішому місці всього королівства, 17 липня 1738 року народився Жан-
Батіст Гренуй.”
Жахливий стан Парижа, змальований письменником, набуває наочності, коли
поряд читаєш про аромати, що викликають приємні відчуття. Наприклад,
запахи різних сортів деревини, свіжого масла, запах тим’яного чаю , запах
немовляти, що пахне карамеллю, запах мила і свіжоспеченого хлібу.
Особливе місце серед приємних запахів займають духи, а точніше, ті рослини
та квіти, з яких їх виготовляють: аромат амбри, пачуль , сандалового дерева ,
бергамота, масла лимона, есенції з квітів помаранча, гвоздичного та
трояндового масел, настою мускусу. їх перелік може бути безкінечним.
Середина XVIII століття вибрана не навмання, не за примхою П. Зюскінда.
Гренуй- молодший сучасник В. Дідро, Грімма, Русо, володарів дум епохи
просвітництва, готувавших велику французьку революцію.

5 Ознаки постмодерністського дискурсу у творі.

У «Запахах» простежується така найвизначніша ознака постмодерністської

літератури, як гра з сюжетами класичної літератури. Зюскінд вплавляє у роман
сюжетні елементи двох знаменитих німецьких творів - «Малюка Цахеса на
прізвисько Циннобер» Е.Т.А. Гофмана та «Фауста» Й.В. Гете. У біографії та
особистості Гренуя, у його провідних ідеях та просуванні до головної мети
легко впізнається відлуння історії фантастичного піднесення і падіння
гофманівського Цахеса - аморальної потвори, яка привласнювала собі чужі
заслуги й чесноти, а також відлуння Фаустових пошуків досконалості. Можна
провести також деякі паралелі між сценою випробування чарівного аромату у
«Запахах» та гіпнотичним сеансом, описаним у новелі «Маріо і чарівник» Т.
Манна.
Твір Зюскінда має багаторівневу структуру: за зовнішнім планом сюжету
вгадується алегоричний зміст, в алегорії закладені різні можливості прочитання,
метафоричні епізоди й образи-символи не зводяться до односмислового
значення, а розростаються у структурі твору в низку метафор, що проростають
одна крізь одну, варіативно інтерпретуючи головні проблеми. В авторській
безособовій оповіді проступає іронія, образи набувають сатиричного
забарвлення знову ж таки через асоціативні зв’язки з їх літературними
попередниками та культурними прототипами. Вільне використання
фантастичних елементів посилює алегоричний зміст.
Як підсумок слід зазначити, що образотворчі засоби, які використовує П.
Зюскінд у своєму творі «Парфумер», разом з різноманітними прийомами
побудови твору та зображенням характерів є засобом втілення задуму
письменника в художні образи, цінність якого визначається не лише ідейно-
тематичним багатством; поетична система роману П. Зюскінда «Парфумер» має
яскраво виражену своєрідність, а саме: мовні елементи скоординовані в
цілісний ансамбль і надають творові виразності, емоційності, оригінальності.
Метафори, антонімічні ланцюжки та інші стилістичні засоби передають
самобутню творчу манеру письменника.
Використані джерела
1. Ю. Бардакова. Деякі особливості вживання стилістичних засобів у романі П.
Зюскінда «Парфумер»// Бардакова Ю. //Полтавський державний педагогічний
університет: збірник праць. Сер. «Філологічні науки». – Полтава, 2004. – Вип.
1(34). – С. 195-200.

2. Л. Бербенець.Аромат як метафора тексту / Л. Бербенець // Слово і час. – 2009.

– №11. – С. 28-38.

3. Н. Г. Колошук. Проблематика роману Патріка Зюскінда «Запахи» крізь

призму поняття «постмодернізм»// Колошук Н.Г.// Іноземна філологія. – Львів,
1997. – Вип. 110. – С. 167-173.