“Спільні і відмінні ознаки

італійської і англійської
сонетних форм”

Коцій Юлія
Незаперечним залишається той факт, що сонети, як форма ліричного вірша, з'явились
в Італії, понад сімсот років тому. Зручні для написання і читання вони дуже швидко
припали до душі багатьом ліричним письменникам по всьому світі, але найбільш
відомим ліриком який писав вірші в цій формі є великий поет епохи Відродження
Франческо Петрарка. Саме його творчість підкреслила, що навіть при певній скутості
форми, сонетами, з легкістю можна відобразити свої ліричні та філософські думки.

Епоха Відродження до Англії добралась дещо пізніше, ніж до інших європейських країн
і закономірним була поява тут англійського сонета. Першим серед поетів, які
зацікавились сонетами в Англії, був сер Томас Уайет, його вважають родоначальником
англійського сонета. Якщо яскравим представником італійських сонетів є Петрарка то
одним з найбільш популярних авторів англійських сонетів є Вільям Шекспір.
Розгляньмо в чому полягає основна відмінність між сонетами Петрарки та Шекспіра
В той час як обидва види сонетів складаються з 14 рядків і написані п'ятистопним ямбом, вони
помітно відрізняються між собою за формою та спрямованістю.
Класичний, або італійський сонет має чітку строфічну форму і складається з чотирнадцяти рядків,
поділених на чотири строфи. Перші дві строфи (катрени) – чотирирядкові, а наступні дві (терцети) —
трирядкові.
Схема італійського сонета має наступний вигляд: 4-4-3-3.
Катрени римувались за схемою ABBA ABBA, а останні шість рядків (терцети) римувались за
наступними моделями CDCCDC або CDECDE.
В класичному сонеті катрени й терцети часто мають спільні рими. В італійському сонеті кожен рядок
закінчується крапкою, а останнє слово є «ключовим».
Сонети Франческо Петрарки традиційно написані з точки зору людини, яка ідеалізує кохану жінку і
неймовірно сумує за втраченою любов'ю. В катренах переважно описується конкретний випадок або
встановлюється основна проблема сонету, а в терцетах Петрарка зазвичай знаходить і змальовує
рішення.
Примірник сонетів Шекспіра 1609 року
 Шекспір Сонет 130
Ліричною героїнею вірша є «смаглява леді», а її поетичний портрет — центральною
темою. Утім, пошуки імені коханої В. Шекспіра — марна справа, оскільки митець писав
не про якусь реальну жінку, а створював сам образ кохання, що пережив століття. Не
так вже й важливо, кому насправді поет присвячував свої сонети, головне, що він
розкрив усе багатство й розмаїття проявів кохання, невмирущість цього почуття в часі.

Тема - природна краса земної жінки

Ідея земна жінка – найкраща

Ліричний герой- захоплюється природною красою земної жінки

Художні засоби-порівняння: «мов з дроту чорного коса», «корал ніжніший за її уста»

У сонеті В. Шекспіра оспівується природна краса земної жінки, вона не ідеалізується, як у
сонетах Ф. Петрарки. Шекспір майстерно добирає слова на честь жінки, у тому числі
вдається до порівняння задля увиразнення її рідкісної, виняткової краси («rare»), в
українському перекладі «найкраща з-поміж всіх»).

В українському перекладі виникають нові образи, близькі українському фольклору. Так,

лірична героїня в перекладі твору «дише так вона, як дишуть люди», а «не конвалії між
диких трав». В оригіналі твору подих порівнюється з витонченими парфумами («And in
some perfumes is there more delight/ Than in the breath that from my mistress reeks»)
 Вільям Шекспір Сонет 130 англійською

Му mistress’ eyes are nothing like the sun;

Coral is far more red than her lips’ red;
If snow be white, why then her breasts are dun;
Tf hairs be wires, black wires grow on her head;
I have seen roses damasked, red and white,
But no such roses see I in her cheeks;
And in some perfumes is there more delight
Than in the breath that from my mistress reeks.
I love to hear her speak, yet well
I know That music hath a far more pleasing sound.
I grant I never saw a goddess go;
My mistress, when she walks, treads on the ground.
And yet, by heaven, I think my love as rare.
Петрарка Сонет 61
Про­тиставлення, оксюморони, риторичні запитання, риторичні окличні речення — дуже влучні,
виразні художні засоби для відтворення почуттів, допомагають глибше розкрити супе­речливість
такого багатогранного почуття, як любов.

Цей сонет своєрідна молитва душі й серця до коханої жінки. Петрарко сприймав любов, то як
найвище благо, то як гріховне почуття. Ці суперечливі погляди на кохання позначилися на вірші.
Кохання – це найвища цінність , а водночас і «солодкий біль», «серця рана». Але ліричний герой
приймає все це й не відмовляється від кохання. Він по лицарські милується прекрасною Лаурою.
Жодної зухвалої думки немає в нього. Це поклоніння коханій. Думки про кохану виливаються у
гімн цьому високому почуттю. Він говорить про Лауру з піднесенням, схиляється перед нею.

Композиція твору відтворює кохання дорогоцінне, крихке і милозвучне як кришталь. Воно

прозоре, але може відтіняти різні барви, як грані кришталю. Це кохання нескінченне, як пісок, що
відлічує нескінченність часу. Серце Петрарки обпалене вогнем кохання, покрите ранами
благоговенними, тому увінчене трояндами кохання, які як стріли Амура пронизують його серце,
але це не завдає йому смертельних ран, а наповнює солодким болем кохання.