Гі де Мопассан, повне ім'я Анрі Рене Альбер Гі

(народився 5 серпня 1850, замок Міроменіль поблизу

Турвіля-сюр-Арк, Приморська Сена - помер 6 липня
1893, Париж) - французький письменник, якого
вважають натуралістом і декадентом, відомий в
основному завдяки своїм новелам. Його творам
притаманні сильні акценти іронії, сатири та
суспільної критики.
Гі де Мопассан - один із найвизначніших майстрів
французького реалізму XIX ст., автор новел і романів,
послідовник Бальзака та учень Флобера, прихильник
Тургенєва. Поширеною була думка, що Гі де
Мопассан - один із найкращих новелістів XIX ст.
Перебіг часу лише підтвердив слушність цієї думки.
Загалом Гі де Мопассан написав близько 300 новел,
об'єднаних у півтора десятка збірок. Три з них були
видані по смерті письменника, до них увійшли лише
ті твори, які він не перевидавав за життя.
 Засновник так званої «психологічної новели» Мопассан водночас був
творцем бездоганних зразків цього жанру. Він писав:

«Твір мистецтва досконалий лише тоді, коли він є водночас як символом,

так і точним зображенням дійсності»

Підпис письменника
 У 1868 році, після семінарії, поступив до старшого
класу Руанського ліцею. Руанський період вагомий у
літературній біографії Мопассана. Тут він зустрів
свого першого літературного наставника й першого
критика: ним опікувався товариш його дядька — Луї
Буйне. Це був талановитий поет, викладав
французьку літературу, обіймав посаду хранителя
Руанської бібліотеки.

Руанський ліцей

Саме він познайомив Гі зі своїм товаришем Гюставом

Флобером, який на той час уже був відомим і
шанованим письменником.
 Перші літературні спроби Мопассана розчарували
Флобера, і довгий час він бачив у ньому лише
здібного, але аж ніяк не талановитого юнака. Флобер
навчив юнака таємницям літературної майстерності -
довго і наполегливо вдивлятися в те, що прагнеш
описати, щоб віднайти у кожному життєвому явищі
Гюстав Флобер новий бік, якого до цього часу ще ніхто не торкався і
не відтворював.

Франко-Пруська війна, битва біля Марс-ла-Туре
Мопассан восени 1869 р. вступив на
факультет права в Парижі. Однак незабаром
заняття були перервані, бо почалася франко-
прусська війна, а він призваний до армії.
Події цього часу мали величезне значення в
духовному й творчому розвитку
письменника. Розгром французької армії під
Седаном, облога й узяття пруссаками
Парижа, злочини, скоєні загарбниками,
героїчний опір французів розбудили в
Мопассані патріотичні почуття, допомогли
зрозуміти героїзм народу й у той же час
вселили йому невигубну ненависть до всякої
війни, що приносить кров і страждання.
Антивоєнна тема стане провідною у
творчості Мопассана.
Матеріальні труднощі не дозволили Мопассану
продовжити навчання, і він змушений надійти на
службу спочатку в морське міністерство, а потім у
міністерство народної освіти. І хоча служба бачиться
йому "каторгою", вона все-таки залишає час для
літературних занять і дає безцінний матеріал для
майбутніх творів.

У цей період він багато пише, пробуючи себе в

різних жанрах: новели ("Рука трупа", 1875), повісті
("Доктор Іраклій Глоссе", 1875), поеми ("На березі",
1876), драми ("Зрада графині де Рюн", 1877). Твори ці
в художньому плані були слабкими й носили відверто
наслідувальний характер, однак, працюючи над ними,
Мопассан опанував прийоми письменницького
ремесла, виробив звички до систематичної праці.
Флобер читав і правив рукописи Мопассана, шукав
видавців для його творів, знайомив з відомими
літераторами, що бували в його будинку.
 До кінця 70-х рр. відноситься зближення Мопассана з Е. Золя і його
оточенням. У їхньому колективному збірнику "Меданські вечори"
(1880) була опублікована новела "Пампушка", що відразу ж зробила
ім'я її автора широко відомим. Він залишає службу й повністю віддає
себе літературі. Один за іншим виходять у світло його романи
"Життя" (1883), "Милий друг" (1885), "Монт-Оріоль" (1886), збірники
новел "Заклад Тельє" (1881), "Мадмуазель Фіфі" (1882), "Оповідання
вальдшнепа" (1883), "Місячне світло" (1884), "Місс Гаррієт" (1884),
Еміль Золя "Сестри Рондолі" (1884), "Іветта" (1884), "Казки дня й ночі" (1885),
"Туан" (1886), "Пан Паран" (1886), критичні статті, книги подорожніх
нарисів.
 З 1887 року починається останній період
творчості Мопассана, відзначений наростанням у
ньому кризових явищ, поглибленням
песимістичних настроїв. У романах ("П’єр і
Жан", 1888; "Сильна, як смерть", 1889; "Наше
серце", 1890) і новелах (збірники "Орля", 1887;
"З лівої руки", 1889; "Марна краса", 1890)
звучать мотиви безсилля й незначності людини
перед лицем смерті, її трагічної самітності й
загубленості в жорстокому світі. Після невдалої
Могила Мопассана, цвинтар Монпарнас, Париж
спроби покінчити із собою в січні 1892 р.
письменник був поміщений у психіатричну
лікарню в Парижу, де й помер у липні 1893 р.
 Обкладинка Обкладинка "П'єр та Жан""
"Мадемуазель Фіфі" Обкладинка
"Пампушка"
Провідні теми творчості :
• війна; страждання і смерть, які вона несла людям;
• життя представників різних суспільних верств і прошарків;
• кохання; щастя чи нещастя у шлюбі;
• вірність і зрада;
• самотність людини; її ізольованість і приреченість;
• доля жінки у суспільстві і сім'ї;
• доля людей, які опинилися за межами суспільства;
• буржуазні й аристократичні звичаї у столиці та провінції;
• релігія та її вплив на людей;
• патріотичні твори про франко-прусську війну.
Гі де Мопассан створив новий тип новели, якого не
знала європейська література. Аналізувати його твори
досить складно, бо найчастіше сюжет і зміст у новелі
не збігалися. Зазвичай автор відтворював лише
окремий епізод людського буття без чітко визначеного
фіналу — «шматок життя». Але кожен такий епізод
був проявом глибинних процесів життя, побачити,
зрозуміти й осягнути які автор запропонував читачеві.
Сюжет став ніби верхнім ґрунтом, який приховував
значний художній шар. Такий принцип зображення
пізніше отримав назву «підтекст».
Майстерність Мопассана – новеліста :
• одна сюжетна лінія;
• гострота та динамічність сюжетів;
• психологічна вмотивованість усіх дій героїв;
• найсуворіший добір головного, типового в слові, образі, характері, ситуації;
• сконцентрованість в одній події, у різкому зіткненні характерів;
• драматичне напруження дії;
• прийом контрасту;
• жвавий діалог;
• мова героїв індивідуалізована;
• широке використання художньої деталі;
• несподівана розв'язка;
• різноманіть форма творів;
• стислість і лаконічність.
«Я увійшов у літературу , як метеор ,» -
жартівливо говорив Мопассан . Він став
знаменитим на другий день після опублікування
новели «Пампушка».
Флобер називав «Пампушку» шедевром . «Це
дуже оригінально за концепцією , прекрасно
взято в цілому і чудово за стилем . Пейзаж і
персонажів бачиш ясно , а психологія
змальована сильно,» - писав він.
• Створена в кінці 1879 , спеціально для збірки «Вечори в Медані» , «Пампушка» стала однією з
найбільш відомих новел Гі де Мопассана.
• У ній автор з неповторною майстерністю передав реальну картину подій франко-прусської війни
1870-1871 років , людей , зайнятих у ній з обох сторін , їхні почуття , думки і вчинки .
 Тема війни
У новелі вперше було сказано всю правду про причини поразки Франції, про
героїзм її народу і продажність можновладців. У новелі з величезною силою
розкрився патріотизм Мопассана і в той же час виявилося глибоке
неприйняття ним війни як засобу вирішення будь-яких конфліктів. Наділена
здоровим глуздом селянка в «Пампушці» рішуче заявляє: «Хіба це не підлість
вбивати людей, будь вони пруссаки, чи англійці, або поляки, або французи? А
коли синів наших знищують, як дичину, з рушниць, виходить, це добре, - адже
тому, хто знищить більше людей, дають ордени! Ні, знаєте, ніяк я нього не
збагну. Та чи не краще було б перебити всіх королів, які затівають війни заради
своєї втіхи?»
Сюжет новели гранично простий. Захоплений пруссаками
Руан залишає група людей: виноторговець Луазо з
дружиною, фабрикант Карре- Ламадон з дружиною, граф
і графиня де Бревіль, - уособлюють «забезпечену,
упевнену в собі і свою могутність верству суспільства» .
Ними керують не патріотичні почуття, а корисливі мотиви
– страх втратити свій капітал. Їх випадкової сусідкою у
диліжансі виявилася Елізабет Руссе, жінка легкої
поведінки, прозвана Пампушка. Вона їде з Руана, бо
ненавидить загарбників
У дорозі ці добропорядні панове, використовуючи
доброту і чуйність Пампушки, змушують її служити
власним інтересам. За їх наполяганням, щоб мати
можливість продовжити подорож, вона поступається
домаганням прусського офіцера, який являв собою
«чудовий зразок хамства, властивого переможцю-
солдафону» .
Композиція

Композиція «Пампушки» - класична для жанру

новели. В якості експозиції в ній описується відступ
французької армії і зайняття Руана прусськими
солдатами.

Зав'язка сюжету відбувається в той момент, коли

головні герої «Пампушки» сідають в карету і
з'ясовують, що разом з ними їде руанська повія.
Головні герої
Головні герої новели - руанці, чиє місто було
залишене французькою армією на милість прусських
переможців, вони втікають з нього.

У число втікачів потрапили люди, що належать до

різних соціальних верств: графи, фабриканти,
виноторговці, черниці, один демократ Корнюде і одна
особа «легкої поведінки» на прізвисько Пампушка.

Навколо останньої і формується основне сюжетне

ядро новели. Саме Пампушка (справжнє ім'я дівчини
Елізабет Руссе) стає тим «лакмусовим папірцем», за
допомогою якого розкриваються справжні характери
всіх інших героїв твору.
Художній образ Елізабет Руссе - один з
найколоритніших в новелі.
Незважаючи на свою «професію», дівчина показує
себе людиною доброю (вона щедро ділиться їжею з
усіма пасажирами карети, йде дивитися на хрестини
незнайомої їй дитини), патріотично налаштованою
(Пампушка біжить з Руана після того, як мало не
задушила німецького солдата, і відмовляється
займатися коханням з Корнюде, перебуваючи в
одному будинку з ворогом), самовідданою (заради
порятунку всіх пасажирів вона погоджується
пожертвувати не тільки своїм тілом, а й моральними
принципами, і проводить ніч з прусським офіцером).
Парадокс

Одним з улюблених прийомів Мопассана є

парадокс.
У «Пампушці» він його використовує повною
мірою, протиставляючи “доброчесних” громадян
Руана і “порочної” повії Пампушки (всі вони
пасажири одного диліжанса), в результаті чого
добро і зло повинні помінятися місцями (повія
виявляється більш моральною і принциповою,
ніж «високі» пани).
Розвиток парадоксу :

Зголоднілі пани змушені говорити з

Пампушкою, оскільки лише у неї є кошик з
їжею, якою вона, ні скільки не бентежачись,
ділиться з високими особами.
Конфлікт

Конфлікт, як основна частина парадоксу, без якої він

втрачає всякий сенс. Німецький офіцер вимагає до
себе Пампушку (мадемуазель Елізабет Руссе), а та
відмовляє (офіцер пруссак). Ось він! Патріотизм! І
тут Мопассан майстерно, на декількох сторінках
описав все лицемірство, низькість і боягузтво людей,
які вважають себе поважними аристократами, людьми
добропорядними.
 Кінцівка

Щоб закінчити розповідь, Мопассан проводить паралель з початком

поїздки, тепер у всіх є їжа, крім Пампушки, та тільки ділиться з нею
ніхто не буде, і залишається їй тільки одне - плакати.
 Сумна розв’язка

Сумна розв'язка сюжету супроводжується гіркими сльозами дівчини, які

ллються під патріотичні звуки «Марсельєзи». «Чесні мерзотники» , які
«спершу принесли її в жертву, а потім відкинули, як непотрібну брудну
ганчірку» , виявляють Пампушці своє презирство.
Особливість новели
«Пампушка»
•Важливою художньою особливістю новели є реалістичність
опису людей, характерів, пейзажів, предметів, подій.
•Всі сторінки рясніють взятими з життя подробицями і
малюються дуже живою і образною мовою
 Висновок

У новелі «Пампушка» Мопассан майстерно, дуже

стисло, але виразно описав лицемірство, низькість і
боягузтво «шанованих» людей французького
суспільства.
 Список використаної літератури
• Булгаков М. О. Гі де Мопассан і Україна. – Всесвітня література в сучасній школі. – 2012. – № 7-8. – С. 54-56.
• Гнатюк В. М. Гі де Мопассан і Україна. – Київ: Видавництво АН УРСР, 1963.
• Жила О. М. До історії українських перекладів новели Гі де Мопассана "Пампушка". – Українське
літературознавство. – 1977. – № 5. – С. 77-82.
• Коваленко Л. М. Мотиви українського фольклору в новелі Гі де Мопассана "Пампушка". – Наукові записки
Київського державного університету. – 1973. – Т. 16, вип. 9. – С. 112-117.
• Мопассан, Гі де. Пампушка / Переклад з французької мови М. Рильського. – Київ: Дніпро, 1983.
• Ніколенко О. М. Гі де Мопассан і українська література. – Вісник Київського університету. – 1978. – № 15. –
С. 72-77.