Проспер Меріме «Кармен»

1. Факти з біографії П.Меріме. Творчість Проспера Меріме в літературному процесі Франції ХІХ ст.

Будучи матеріалістами, батьки заперечували релігійність, не хрестили вони і свого сина, про що
той ніколи не жалкував і не приховував своїх атеїстичних поглядів. Але світське виховання хлопець
отримав найкраще. Уже в коледжі він привернув увагу викладачів своїми манерами, знанням
англійської і вишуканою зовнішністю. Весь свій вільний час юнак віддавав вивченню грецької та
іспанської мов, англійської літератури та філософії. Саме в цей час у нього вперше проявився
інтерес до творчості.

Проспер Меріме виявляв великий інтерес до визвольної війни українського народу, займаючись
насамперед історією запорозького козацтва, а також її популяризацією в провідних французьких
виданнях, як-от «Огляд двох світів» («Revue des Deux Mondes»), «Всесвітній порадник» («Moniteur
universel») тощо. Називав українських козаків «історичним народом», а Запорозьку Січ —
«республікою запорожців». Аби підкреслити пріоритет своїх українознавчих уподобань, іменував
себе «козаком». Публікації Меріме стали підсумковими у французькій історіографії України за два
попередні століття.

Звичаї, побут, військова діяльність українських козаків відтворив у своїй п'єсі «Перші кроки
авантюрника» (1852). Важливу віху в наукових розробках Меріме позначила праця «Козаки
України та їхні останні гетьмани» (Les Cosaques d'Ukraine et leurs derniers atamans) (1854), в якій
висвітлено суспільний устрій запорожців, їх роль в історії України, Росії й Польщі, діяльність
Богдана Хмельницького та Івана Мазепи.

Згодом 1863 року Меріме опублікував спочатку у часописі «Журнал учених» («Journal des
Savants»), а потім у 1865 році у книзі «Козаки минувшини» («Les Cosaques d'autrefois») есе «Богдан
Хмельницький» (Bogdan Chmielnicki), написаний переважно на матеріалах однойменної
монографії Миколи Костомарова. Високо оцінюючи в ній політичний і військовий талант гетьмана,
Меріме поставив у заслугу «цьому великому мужу» те, що він «зумів затримати Україну вільною
від іноземного ярма впродовж десяти років». Після згаданого перевидання есе про
Хмельницького у книзі «Козаки минувшини», 1869 року Сенат Франції навіть розглянув петицію
про запровадження вивчення української історії у французьких школах.

Меріме володів українською мовою, приятелював з Марком Вовчком та навіть робив спроби
перекладу її творів, зокрема оповідання «Козачка».

Новела була улюбленою формою творчості Меріме. У 1833 р. Меріме опублікував книгу
«Мозаїка». Найвідоміші новели були створені в період з 1834 по 1845 роки. Всесвітня слава
новели «Кармен» (написаної 1845 р.) почалася в 1875 році, коли Ж. Бізе поставив однойменну
оперу, яка з тріумфом продовжує своє життя на всіх оперних сценах світу. Задум новели виник під
час подорожі Меріме до Іспанії в 1830 році. Там він зустрів прототип жіночого образу — циганку
Карменсіту. Перш ніж розпочати твір, письменник здійснив велику дослідницьку роботу. Він
вивчав наукові праці про циган, мову цього народу. Усі ці зусилля мали на меті забезпечити
правдивість «місцевого колориту» та іспанського характеру, який зображений у новелі. У цьому
виявляється подвійне ставлення Меріме до романтичних тем — він не відмовляється від них, але
критично їх перевіряє.
Історична тематика: Меріме відзначався вивченням історії різних країн та епох, що відобразилося
у його творчості. Його історичні романи та оповідання, такі як "Колумб" і "Тайні Іспанії", стали
важливими для розуміння минулих епох та культур.

Екзотичність і народна література: Меріме був зацікавлений народною літературою різних країн та
етнічних груп. Він активно використовував мотиви та теми з народних оповідань у своїх творах, що
додавало їм екзотичність та оригінальність.

Драматургія: П'єси Меріме, такі як "Царівна Фаріда" і "Кармен", стали важливими внесками у
французьку драматургію. Його роботи були відомі своєю драматичною напругою, цікавими
персонажами та незвичайними сюжетами.

Реалізм і психологічний портрет: Меріме вважався одним із піонерів реалістичного підходу до

письма в Франції XIX століття. Його твори відзначаються глибоким психологічним портретом
персонажів і реалістичним зображенням суспільства того часу.

Вплив на події свого часу: Творчість Меріме часто відображала важливі суспільні та політичні
питання того часу, такі як боротьба за свободу та незалежність. Наприклад, його роман "Колумб"
був прочитаний у контексті сучасних політичних дискусій про колоніальні амбіції Франції та інших
країн.

Отже, новели Меріме на перший погляд - романтичні. Однак письменник підривав цей романтизм
стриманим, точним, іронічним і навіть сухим стилем оповіді. Ще один улюблений прийом автора -
введення оповідача, який був своєрідним "Я" новеліста. Об'єктивна і дещо іронічна розповідь
оповідача була водночас коментарем, що ставив під сумнів вірогідність незвичайних подій.

2. Новела як жанр літератури. Особливості новелістики Проспера Меріме. Основні тематичні групи
новел письменника.

Новела є невеликим за обсягом твором, у ній небагато персонажів і, як правило, одна сюжетна
лінія, не розгалужена, не переобтяжена описами й характеристиками. Новела є різновидом
оповідання. Вона відзначається гостротою й напруженістю дії, несподіваним перебігом подій і
незвичайним фіналом. Отже, новелі властиві незвичайність, оригінальність явища, що
зображується у творі, гострота сюжету, несподівана розв’язка, а також яскравість і влучність
художніх засобів, серед яких велику роль відіграють символи, виразні деталі, підтекст. Внутрішній
світ персонажів у новелі показаний не прямо, а через прихований смисл подій, образів і ситуацій.

Реалістична новела П Меріме мала ряд цікавих композиційних і стилістичних особливостей.

Меріме - майстер психологічної новели, у центрі його уваги - внутрішній світ людини, показ її
внутрішньої боротьби, еволюції чи навпаки деградації. Внутрішня боротьба героя у письменника
завжди визначалася зіткненнями людини із суспільством, середовищем, яке формувало її
характер. Драми головних героїв новел народжувалися із протистояння оточуючій дійсності.
Звідси випливала цікава особливість новелістики Меріме: великого значення надано події, яка так
чи інакше визначала внутрішній конфлікт героя.Новели прозаїка зазвичай дуже драматичні. Із
будь-якого його твору можна зробити драму. Подія, яка поставлена автором у центрі новели,
найчастіше мали характер катастрофи - це вбивство, самогубство, кровна помста, смерть героя,
зміна всього його життя. Це своєрідний прийом замовчування про найважливіше і значне, описане
у творі. За цим замовчуванням приховувалася справжня схвильованість автора, почуття жаху, його
оцінка того, що сталося. Автор зазвичай приховував власну оцінку подій, щоб цим самим не
зменшити враження читачів. Різко переключаючи увагу на щось інше, побічне, він змушував краще
вдуматися в те, що сталося. У результаті сама подія стала для читача більш відчутною.Динамізм,
драматичність і напруженість дії в новелах Меріме визначили ще одну своєрідну рису. Це
мізерність опису, особливо опису природи. Новеліст дуже скупий на опис, бо в центрі його уваги
завжди дія, драма, наростання драматичного конфлікту. Опис відіграв лише другорядну роль. У
зв'язку з цим особливого значення у творах Меріме набула деталь - окремий невеликий штрих,
який часто заміняв великі описи і характеристики.

Художні особливості новел Проспера Меріме:-центр уваги письменника - внутрішній світ людини,
показ її внутрішньої боротьби;-подія визначала внутрішній конфлікт героя;-поєднання
психологізму і прийому замовчування;-динамізм, драматичність і напруженість дії;-"скупість"
описів природи;-використання художньої деталі;-герой із сильним характером;-образи
розкривали через власні вчинки, події, без авторської оцінки; -характер і психологія людини
постали як результат певних умов існування; -еліпсна (двоцентрова) композиція новели -
оповідання в оповіданні; -тяжіння до екзотичних описів;-введення оповідача, який був другим "я"
самого автора; -мотиви вбивства, дуелі, катування, спокус, ревнощів.

а) «екзотичні» новели: «природна людина» і «місцевий колорит»; Італія і Іспанія в зображенні

Меріме: Маттео Фальконе. Таманго. Коломба. Кармен;

б) новели про вдачі і життя світського суспільства, соціально-психологічні новели Меріме,

особливості зображення світського суспільства: етруська ваза. Арсена Гійо. Подвійна помилка.

в) група новел з фантастичними мотивами, особливо фантастичного у Меріме: Душі чистилища,

Венера Ілльская, Локис, Джуман.

3. Історія створення новели «Кармен».

У 1830 Проспер Меріме здійснив подорож до Іспанії, де зустрів циганку Карменсіту, яка стала
прототипом героїні новели. Для того, щоб точно передати характер героїні Меріме детально
вивчив наукові праці про циган, їхню мову.

Поїздка до Іспанії: У 1828 році Меріме отримав наказ від французького міністерства наук та
мистецтв на проведення досліджень народної літератури та народних звичаїв в Іспанії. Ця поїздка
стала джерелом натхнення для багатьох його творів, у тому числі й для "Кармен".

Знайомство з іспанськими народними мотивами: Під час своєї подорожі Меріме збирав матеріали
про іспанську культуру, у тому числі й народні пісні та легенди. Він був особливо зацікавлений
гітано (циганською) культурою, що відобразилося у створенні образу Кармен.

Вплив реальних подій та осіб: Важливим елементом створення "Кармен" були реальні події та
особи, які Меріме зустрів під час своєї подорожі. Наприклад, сама Кармен була натхненням для
Меріме реальної жінки, яку він зустрів у Севільї і яка була гітано.

Творення і публікація: Після повернення з Іспанії Меріме приступив до написання оповідання

"Кармен". Воно було вперше опубліковано в 1845 році у французькому журналі "Ревю дез дв
монд" (Revue des Deux Mondes).

Рецепція і вплив: "Кармен" одразу ж здобула популярність серед читачів та критиків. Цей твір став
класикою світової літератури, а його головна героїня, Кармен, стала однією з найвідоміших і
найзапам'ятованіших жіночих образів у літературі.

4. Романтичні й реалістичні риси твору.

Проспер Меріме стоїть на межі романтизму і реалізму: з одного боку, він бере романтичних,
дивних героїв і поміщає їх в незвичайну обстановку, причому мова йде про страсті, бурях, боротьбі
і т. Д. Це цілком і повністю прийом романтичний. Основні риси характеру у героїв також
відповідають: йому потрібна сила, прагнення до свободи, боротьба. Важливу роль відіграє
географія - про те, що це екзотичні місця, відірвані від французьких реалій, де велика роль
відводиться природі. Природа зображується під стати героям: дика, красива, нескорена. Взагалі,
навколишній світ відповідає стану героїв.

Але при цьому він використовує зазвичай реально існуючі місця, чітко відтворює існуючі звичаї,
традиції, викриває риси, властиві сучасному йому суспільству.

Романтичний і реалістичний плани зіштовхуються в новелі «Кармен», де Меріме представляє

реалістичне осмислення суті бродячого народу циган і автохтонних басків і одночасно створює
один з найромантичніших у світовій літературі образів - образ Кармен.

Романтичні риси:

Екзотична атмосфера: Описи іспанської природи, місць і традицій створюють екзотичну

атмосферу, яка притаманна романтичним творам.

Героїчний образ Кармен: Кармен представляє собою романтичний образ вільної, сильної і
незалежної жінки, яка відмовляється від суспільних норм і прямує за своїми почуттями.

Сила почуттів: Твір пронизаний сильними емоціями і страстями, що також є характерними для
романтичних творів.

Реалістичні риси:

Психологічний реалізм персонажів: Персонажі "Кармен" мають складні психологічні

характеристики, вони змінюються та розвиваються протягом твору, що відповідає реалістичному
підходу до зображення людської природи.

Соціальна проблематика: Твір відображає соціальні реалії того часу, зокрема, відносини між
різними соціальними групами та вплив суспільних норм на життя персонажів.

Реалістичне закінчення: Закінчення "Кармен" є несподіваним і трагічним, що відображає

реалістичний погляд на життя та людську долю.

5. Роль образу оповідача в реалізації авторського задуму.

Образ оповідача у творі "Кармен" відіграє важливу роль у реалізації авторського задуму Проспера
Меріме. Оповідач, який є персонажем, що розповідає історію зі свого власного досвіду або
знаходиться в центрі подій, додає до тексту додаткову глибину та контекст.

Ось деякі аспекти ролі оповідача у творі "Кармен":

Природність наративу: Оповідач подає події у природній та автентичній формі, що дозволяє

читачеві легше відчути атмосферу та відчути емоції персонажів.

Глибина розуміння: Оповідач, як свідок подій або учасник історії, може надати глибину розуміння
персонажів та їх мотивів, що робить розкриття характерів більш повним і деталізованим.

Спосіб наративу: Спосіб, яким оповідач розповідає історію, може вплинути на сприйняття подій та
персонажів. Наприклад, в "Кармен" оповідач може використовувати різні техніки наративу, такі як
описи, внутрішні думки персонажів, діалоги тощо, щоб передати різноманітні аспекти історії.

Структура та композиція: Образ оповідача також впливає на структуру та композицію твору. Він
може розповідати історію в хронологічному порядку або використовувати флешбеки, щоб додати
напруги та інтриги до сюжету.

Отже, образ оповідача у творі "Кармен" допомагає авторові реалізувати свій задум, надаючи
тексту додаткову глибину, аутентичність та контекст, що робить читання більш насиченим та
захоплюючим.
6. Композиційний прийом (обрамлення, еліпс, поєднання нарису і новели), який використовує
автор, і його функція

Обра́млення — літературний жанр, якому властиве об'єднання за допомогою зв'язувальної рамки

різнорідних сюжетів новелістичного, казкового чи байкового ґатунку. прийом композиції твору,
який передбачає включеність одного сюжету в інший. Наприклад, коли письменник закінчує свій
виклад і надає слово герою, який розказує свою історію. Обрамлення веде читачів від першої
історії до однієї чи кількох інших історій всередині неї. Твір розпочинається та закінчується
розповіддю особи, яка розповідає історію про Кармен. Це створює враження, що оповідь є
частиною більш широкого розповіді, що додає до таємничості і загадковості твору.

Еліпс(ис) як стилістична фігура у літературі полягає в опущенні певного члена речення чи

словосполучення, які легко відновлюються за змістом. У творі "Кармен" Проспера Меріме можна
виявити елементи еліпсу, що означає пропуск певних подій або періодів у часовій послідовності.
Цей прийом дозволяє авторові зосередитися на ключових моментах історії та персонажах, а також
підкреслити їх важливість. Наприклад, в "Кармен" автор використовує еліпс для пропуску певних
періодів у житті головного героя, Хосе. Ми бачимо його появу у війську та подальший
відпусткування, але деякі подробиці його життя пропущені. Це дозволяє автору сфокусуватися на
основних етапах життя героя та його відносинах з Кармен. Також еліпс використовується в творі
для передачі періодів часу між подіями. Наприклад, певні дії героїв відбуваються упродовж
тривалого часу, але ці проміжки можуть бути згорнуті або пропущені, щоб зосередитися на
важливих моментах історії.

Нарис:

Зображення атмосфери: Меріме уважно розглядає соціальну та культурну атмосферу Іспанії та її

гітано (циганської) спільноти. Він описує традиції, звичаї, музику та танці, що допомагає читачеві
зануритися у світ іспанської культури.

Живописність деталей: Меріме використовує барвисті описи та живописні деталі, щоб оживити
свої образи та місцевості.

Новела:

Інтенсивність емоцій: Головні персонажі, їхні почуття та стосунки виявляються через детальні
внутрішні монологи та діалоги. Це дозволяє Меріме передати складність їхніх взаємин та емоцій.

Розкриття характерів: Автор розкриває глибину та складність персонажів через їхні дії, слова та
внутрішні конфлікти.

Поєднання цих двох форм дозволяє Меріме створити багатогранну історію, яка одночасно
пропонує читачеві детальні описи іспанської культури та живописні картини, а також інтимні та
емоційно насичені персонажі та їхні внутрішні світи. Такий підхід допомагає створити глибокий та
захоплюючий текст, який залишає великий вплив на читача.

7. Основний конфлікт твору.

Суспільний конфлікт між гітано та іншими соціальними групами: Гітано (цигани) в творі
представлені як окрема етнічна група, що живе під своїми власними правилами та має власну
культуру. Конфлікт між гітано та іншими соціальними групами відображається через їх взаємодію
та взаємні стереотипи.

Конфлікт між любов'ю і обов'язком:

Дон Хосе відчуває сильні почуття до Кармен, але його обов'язки як військового офіцера та
суспільні норми ставлять певні обмеження для цієї любові.
Кармен, з іншого боку, є вільною і незалежною жінкою, яка відмовляється від будь-яких обмежень
та контролю над її життям.

Конфлікт між свободою і засудженням:

Для Кармен свобода є найважливішою цінністю, і вона відмовляється від будь-яких спроб
контролювати або обмежувати її свободу.

Цей бажаний імідж вільної жінки, яка живе за власними правилами, протистоїть засудженню і
суспільному презирству.

8. Як темперамент Хосе (баск, наваррець) і Кармен (циганка) впливають на хід подій у творі?

Темперамент Дона Хосе (баск, наваррець):

Баски відомі своєю вольовою та спрямованою натурою. Дон Хосе представлений як людина, яка
дотримується традиційних цінностей, вірності та честі. Він має сильний характер і дотримується
своїх обіцянок. Однак його темперамент також характеризується упертістю та впертістю.

Темперамент Кармен (циганка):

Цигани вважаються вільними та незалежними духами, що протистоять обмеженням і контролю.

Кармен відображає ці риси, вона живе за власними правилами, незалежно від суспільних норм.
Вона має спритний і пристрасний характер, що часто призводить до її спонтанних імпульсивних
дій.

Такий контраст у темпераментах головних героїв приводить до конфліктів і напруження у їхніх

взаємин. Дон Хосе, як представник суспільної норми та обов'язку, зіштовхується з Кармен, яка
втілює вільний дух і цінності циганської культури. Ця протистояння темпераментів формує
основний конфлікт та додає динаміки до подій у творі.

9. Проблема національного характеру у новелі.

Представлення різних етнічних груп:

Твір описує зустріч різних етнічних груп, таких як баски (народ Іспанії, який мешкає головним
чином у країні Басків), гітано (цигани), іспанці, французи та інші. Кожна з цих груп представлена
через свої особливості, традиції та культурні риси, що впливають на їх поведінку та взаємини.

Конфлікти між етнічними групами:

У творі показані конфлікти між різними етнічними групами, наприклад, між басками та іспанцями,
а також між гітано та іншими соціальними групами. Ці конфлікти можуть бути наслідком
стереотипів, упереджень та непорозумінь між національностями.

Характерні особливості персонажів:

Кожен з персонажів виявляє характерні риси своєї національності через свої дії, мову, манеру
одягатися та взаємини з іншими персонажами. Наприклад, басків характеризує вірність, гітано -
спонтанність та відчуття свободи, а іспанців - пишність та відкритість.