1. Іммануїл Кант. Відповідь на питання: що таке Просвітництво?

«Beantwortung der Frage: Was ist Aufklarung?» або «Відповідь на питання: що таке
Просвітництво?» - невелика стаття Іммануїла Канта, присвячена характеристиці соціально-
політичних і філософсько-історичних поглядів німецького мислителя. У ній Кант розвиває ідеї
французького та німецького Просвітництва на основі свого філософського вчення.
Кант розпочинає з теоретичного визначення Просвітництва, а саме розглядає феномен
Просвітництва як історичну епоха духовного змужніння людства, а його суть – у виході
людини зі стану свого неповноліття, в якому вона знаходиться з власної вини. Це не лише лінь
та боягузтво, а й недолік рішучості і брак знань. Отже, сутність Просвітництва полягає не
просто в поширенні знань, а й в розвитку активності людського розуму, який повинен не
просто засвоювати істини, але усвідомити своє суверенне становище. Тому девізом
Просвітництва є вислів "Sapere aude! " - май відвагу користуватися власним розумом!
Кант вважає, що свобода використання власного розуму може посприяти процесу виходу
людини зі стадії неповноліття. Філософ знайомить нас з “публічним” та “приватним”
застосуванням розуму. Під приватним використанням розуму Кант має на увазі таке, що
застосовується людиною на громадській, державній або службовій діяльності. Під публічним
використанням розуму мається на увазі висловлення власної думки стосовно будь-чого,
незважаючи ні на що. Основними складовими свободи публічного використання розуму Кант
вважає свободу совісті, свободу слова та свободу думки.
Попри те, що автор заявляє, що «наше століття є віком Просвітництва, або століттям
Фрідріха», вихваляючи політику віротерпимості, яку проводив цей король, сприйняв деякі ідеї
французьких просвітителів, Кант разом з тим не переоцінює успіхи освіти в Німеччині. Він
вважає, що попереду ще дуже багато роботи, для того щоб осмислити первісне призначення
людської природи, яке в свою чергу полягає в безперервному русі вперед, якому, не повинна
протистояти ніяка сила.
Стаття Іммануїла Канта допомагає скласти враження про філософію епохи Просвітництва та
знайомить саме з кантівським розумінням Просвітництва.

2. Є. Брандис. Нащадки Робінзона Ерузо

Статті Євгена Брандиса розпочинається зі згадки про книжку, якій судилося відіграти
надзвичайно важливу роль в історії світової літератури. Це звісно «Життя і незвичайні
дивовижні пригоди Робінзона Крузо», поява в світ якої відіграла надзвичайно важливу роль в
історії світової літератури.
Брандис розповідає історію цієї книги, її подальші видання, та особливу увагу, як і читачі,
приділяє найпопулярнішому першому тому «Робінзона», в якому й зосереджено основний
зміст твору: самотня людина, маючи знання і культуру пересічного англійця XVIII століття,
немовби відтворює, живучи на острові, різні історичні епохи, через які пройшло людство від
первісної дикості до новітньої цивілізації. Автор наголошує, що таким чином Дефо зображує
шлях «природної людини», якою він вважає Робінзона, від первісного стану до буржуазної
цивілізації.
«Життя і незвичайні дивовижні пригоди Робінзона Крузо» - книга небаченого успіху: люди
усіх станів та віків обожнювати й перечитували її. «Не було такої бідної вдови, — згадував
один сучасник Дефо,— яка б не відкладала щодня хоч по пенні, щоб згодом купити собі
прекрасного Робінзона».
Вартує уваги той факт, що популярність книги призвела до численних переробок і
наслідувань— так званих робінзонадів. У кожній державі виходили свої «Робінзони»;
французький, датський, голландський, грецький, ірландський, богемський. Одним з
найважливіших осіб у популяризації історії був Жак Руссо, адже він був першим, хто
звернув увагу на виховне значення книжки Дефо і впровадив її в дитячу літературу.
У статті коротко подана історія створення та існування такої величної для нас книги, яка
стала вічною темою у світовій літературі. робінзонада — вічна тема. Кожна епоха сповнює її
новим соціальним і філософським змістом. Неодноразові переписи були не менш важливими
для світу, адже дозволяли більшому колу читачів познайомитися з робінзонадою.
3. А. Шамрай. Джонатан Свіфт і його твір «Мандри Гуллівера»

Статтю Агапія Шамрая можна умовно можна поділити на три частини: біографія
Джонатана Свіфта, аналіз одного з найвизначніших його творів - «Мандри Гуллівера» та
сатирична творчість письменника. Розпочинається стаття невеличким вступом про книгу
«Мандри Гулівера, яка стала однією з найсумніших книжок в історії європейської
літератури та найгострішим памфлетом на людство. Слідом розповідається про життєвий
шлях Джоната Свіфта. Незважаючи на його складне дитинство через матеріальні
нестатки, Свіфту все ж таки вдалося отримати освіту і знайти роботу секретаря у
заможного можновладця. Після його смерті вже успішний письменник Свіфт
повертається в Ірландію, де його сатиричні твори високо цінуються в керівних
політичних колах того часу. Незабаром Свіфт стає впливовим журналістом, людиною, на
думки якої зважають перші особи держави. Згодом Свіфт стає порадником чільних
керівників королівства. Шамрай зазначає, що талантом Свіфта захоплювалися, але ще
більше боялись його, адже така проста людина стала набагато значнішою ніж усі інші
титуловані особи, що правлять народами.
Далі Агапій Шамрій аналізує «Мандри Гуллівера». Зазначає, що чотири частини
«Мандрів» - це чотири сатиричні модифікації людської нікчемності. В перша і друга
частини - зменшення того, що ми називаємо моральною та ідеологічною стороною
людського існування; третя і четверта частини – зображення людини у вигляді двох
самостійних істот, смішні й жахливі в своїй однобічності.
Завершальною частиною статті можна вважати розповідь про Свіфта як сатирика.
Шамрій зупинився лише на основних особливостях його сатири: підкреслений риторизм,
енергійне намагання за всяку ціну нав'язати читачеві свою оцінку того чи того факту при
допомозі бездоганно розгорнутої системи «логічних» аргументів, химерне зображення
для викриття людської нікчемності
Літературознавець закінчує статтю лаконічним узагальненням, в якому каже, що твір
Свіфта, як і «Робінзон Крузо» Дефо відкривають нову сторінку в розвитку європейського
реалізму.

4. С. Гречанюк. Прозріння і розчарування Джонатана Свіфта

Стаття Сергія Гречанюка розпочинається з опису ставлення суспільства до відомого

англійського письменника Джонатана Свіфта. «Мізантроп», «людиноненависник»,
«божевільний», - єдиної думки щодо автора «Мандрів Гуллівера»,який лише розкритикував
темну сторону суспільства і влади, немає й досі.
Однак Гречанюк акцентує увагу читачів на слові «кар’єрист» і наступні абзаци він
присвятить саме йому, адже багато вчених переконані , що завдяки своїй діяльністі
письменник хотів отримати підвищення, … «…хоч достеменно відомо, що ніякої кар’єри
Джонатан Свіфт не зробив». Тоді ж Гречанюк запитує себе «Не зумів чи не захотів? А яким
коліщатком у цій машині був він сам (Свіфт)? І яким хотів стати?» .
Надалі автор розповідає про «Мандри Гулівера» - єдиний значний твір, який з’явився в
«утопічному» жанрі англійської літератури після реставрації монархії 1660 року і аж до
початку XIX століття. «Утопія» Томаса Мора викликала чимало наслідувань, більше і менше
близьких до взірця, але всі вони якщо й мали часами успіх, то дуже нетривкий. Найбільшу
популярність , на думку Гречанюка, здобула 4 частина цього шедевру, адже книга була й
залишилась цікавою і, як і кожна цікава книга, нерозгаданою і невичерпаною. Чимало разів
автор «Гулівера» нагадує ,що війна-це зло , а буржуазні уряди, спекулюючи на миролюбних
прагненнях народів, вміло використовують для зміцнення власних позицій думку про те, що
поганий мир кращий за будь-яку війну.
Великий сатирик ніколи не казав людям, що любить їх. Він говорив про себе: «Я ніколи не
міг дозволити людям спокійно божеволіти». Саме тому Свіфт вірив умайбутнє людей і їхню
людяність.

5. Г. Кочур. Сонячний геній

У статті Григорій Кочур розповідає про Йо́ ганна Во́ льфганг фон Гете – видатного
німецького літературного діяча сучасності.
Стаття знайомиться читача з історією життя Гете і його становлення як генія. Григорій
Кочур пише: «Однією з найхарактерніших ознак гетевського генія є незвичайна чутливість і
вразливість, що виходила за межі звичайних уявлень, і то не тільки в загостренні сприймання
чи бентежному, вулканічному неспокоєві його юнацтва. Гете буквально був усі свої дні
залежний від природи, від погоди – він порівнював себе з квіткою, у якої згортаються
пелюстки, коли заходить сонце. Його сильний організм наснажувався любов’ю і вряди-годи
проходив кризи сну, фазу на грані смерті, бо другий полюс любові – смерть…У своєму
суспільному середовищі витворював захисний холод дистанції, не дбаючи про враження, яке
справляє це на людей. В соціальних питаннях панцир був аристократично-консервативного
крою, мережаний мефістофельським відпорним скептицизмом и цинізмом. Саме тому
профіль Гете потребує найважнішого розгляду за принципом, виставленим самим поетом:
«Щоб поета зрозуміти, слід в його краю пожити»
Чимало уваги приділяється «Фаусту» , де відбувається духовна революція “великого митця”,
його переживання і в цьому розумінні твір можна назвати автобіографічним. Глобальність
порушених питань дозволяє назвати твір філософською поемою, а характер конфліктів дає
всі підстави говорити про «Фауста» як про поему драматичну або ж як про поему у
драматизованій формі. Г. Кочур навіть завершує свою статтю тим, що нагадує нам про
присутність Фауста у кожному з нас: адже саме він допомагає нам йти далі, надихає і рухає
вперед.
6. Д. Наливайко. Гете: від «Геца» до «Егмонта»

У статті Дмитро Наливайко дає характеристику біографії та творчості Гете. Так ми

дізнаємося, що з самого дитинства Гете був креативним: він писав сценки і вірші для
домашнього театру. Здобувши хорошу освіту він має змогу читати твори європейської
літератури. Навчався в Лейпцігському університеті на юридичному факультеті і вже в період
навчання він починає писати твори такі як «Аннета» й «Пісні Фредеріці Езер», комедію
«Співвинуватці», вірші - «Нові пісні з мелодіями», які були виконані у стилі рококо.
Переїхавши до Страсбурга, де відчувалася передреволюційна атмосфера Гете переосмислює
німецьку літературу. Цей час – це час плідної праці для Гете. Тут він використовує потенціал
народної творчості і поєднює її з високою поетичною культурою. Спираючись на фольклор,
він створює ліричну поезію нового типу, яка була дуже щирою у вираженні почуттів та
переживань та у розкритті внутрішнього світу, переживань людини. Тут же Дмитро
Наливайко характеризує драму Гете «Гец фон Берліхінген». - прямий наслідок інтересу Гете
до національного минулого.
Чи не найвищим звершенням Гете був роман «Страждання молодого Вертера», що вини кна
біографічній основі. Гете в своєму «Вертері» всю увагу зосередив на внутрішньому світі
героя, на його духовному й душевному житті. Вертер не приймає ідеалів світу та його
цінностей, не бажає скорятися його законам та вимогам. Наливайко також знайомить нас з
трагедією «Егмонт», з її широким історичним тлом, судовими масовими сценами і в цілому
зображенням національно-визвольного руху проти іспанського панування в Нідерландах.
7. Я. Кравець. Загадковий та незбагненний Вольтер

У статті-передмові, автор розповідає про життя та творчість Вольтера - одного із

найбільших французьких філософів-просвітників XVIII століття, що увійшов в історію як
«некоронований король Європи».
Чималої уваги вартує творча спадщина Вольтера з її найрізноманітнішою палітрою. Він
відіграв величезну роль у розвитку не лише Франції, а й усієї Європи. Але перед
прочитанням Вольтера, читачеві слід ознайомитися із особистістю цього велика
французького просвітника, адже без розуміння світогляду письменника неможливо осгнути
глибини його філософських робіт. «Вогонь, який знаходимо у його творах, сповнює усі його
вчинки. Він жвавий аж до шаленства; ця жвавість постійно присутня, вона іскриться і вас
засліплює».
Вольтер оспівував радощі життя і ненавидів усе, що пригнічує людину. У таких творах як
«Задіг, або Талан», «Мікромегас», «Кандід, або Оптимізм», «Простак», «Вавилонська
царівна» ми бачимо глибокі ідейні значення просвітника і його високі художні достоїнства,
які роблять ці твори вічними.
У заключному розділі статті розкривається не менш важлива тема, а саме вплив Вольтера на
українську літературу та літературознавчу думку в цілому. Ми знайомимося з деякими
уривками із творів відомих українських літературних діячів, в яких чітко простежується
вольтерівський дух та ідеологія.
Мені дуже подобається ідеологія Вольтера. Він надихає і змушує до дії. Незважаючи на всю
злободенність суспільних і духовних конфліктів, вони проникають в суть загальнолюдських
проблем, що виходять далеко за межі тієї епохи, коли жив і творив письменник. Саме тому
творчість Вольтера не втратила своєї актуальності та слугує вірним порадником у складних
життєвих ситуаціях.
8. В. Матвіїшин. Бомарше та його весела трилогія про Фігаро

Володимир Матвіїшин знайомить нас із життям та творчістю видатного просвітителя-

драматурга і публіциста – П’єра Бомарше. У французькій культурі він займає особливе
місце, і починаючи від історії свого життя, стає образом для наслідування. Адже незважаючи
на всі труднощі, які траплялися на його шляху, Бомарше є прикладом для тих, хто часто
зневірюється, впадає у розпач, не вірить у свої нерозкриті внутрішні можливості й не прагне
нічого змінити. І єдине, що допомагало йому у скрутні часи -це музика й поезія.
Бомарше можна вважати майстром слова й сміху, як автора знаменитої трилогії: комедій
«Севільський цирульник» і «Весілля Фігаро» й драми «Злочинна мати». Він вміло поєднує
традиційний комізм із політичною сатирою, завдяки іронії й фантазії гостро критикує
нерівність французького суспільства.
Володимир Матвіїшин згадує знамениту комедію Бомарше «Севільський цирульник», де він
висуває такі проблеми як: місце людини в суспільстві, соціальна нерівність, проблема честі і
відданості кохання, влада грошей у суспільстві, проблема справедливості, сенс життя,
оптимізм, радість життя, насолода від кожної прожитої хвилини. П’єса сповнена зухвалістю,
веселістю, жвавістю, насичена гострими подіями і несподіваними поворотами.
Продовженням «Севільського цирульника» стала друга частина трилогії, комедія «Шалений
день, або Одруження Фігаро», яка наповнена інтригами, яскравими образами й різними
сценами.
Отож, П'єр Бомарше – видатний французький драматург і публіцист епохи Просвітництва,
який дарував людям радість та оптимізм завдяки своїм творам.

9. М. Стріха. Вождь «Озерної школи»

У статті Максим Стріха розповідає про англійських поетів-романтиків «Озерної школи»,

до якої належали такі талановиті люди як Вільям Вордсворт, Роберт Сауті та Семюел
Колрідж. Заперечуючи раціоналістичний догматизм класицизму та просвітництва вони
намагалися здійснити оновлення англійської лірики. Тому для їхньої лірики характерні
мрійливість, переживання природи, любов до простої людини, ідеалізація середньовічної
минувшини.
Особливу увагу Стріха звертає на Вільямі Вордсворті. Далі Максим Стріха дає коротку
біографію поета: його навчання, подорожі. Автор акцентує увагу читача на те, що юність
поета збіглася з добою великого промислового перевороту, коли звичний побут
англійського села руйнувався просто на очах. Також Стріха згадує про Просвітництво,
яке в той час славилося прозою та про поетів-просвітників. Незабув Максим Стріха й про
”Поетичні нариси Альп “(1793), що присвячений величній природі Швейцарії, про події
французької революції, очевидцем яких став Вільям, та загрозу наполеонівського
вторгнення. Саме ці події змусили Вільяма зробити вибір і він до кінця днів став на бік
консерваторів, прибічників тихого життя на незачеплених індустрією землях.
Стаття Максима Стріха знайомить з талановитим поетом Вільямом Вордсворта та його
безсмертною поезією, яка затримує дух і заоохочує читати більше й більше.
10. Жлуктенко. Перлина романтичної поезії

У статті розповідається про перлину романтичної поезії – творчість Семюеля Тейлора

Колріджа, а особливо його твір «Поема про Старого Мореплавця».
Колрідж - «метеор, окутаний хмарами», авторитет минулого. Творчість Колріджа
переглядали по-різному: прихильники структурального підходу то порівнювали його з
Кафкою, то проголошували передтечею сюрреалізму й модернізму. Але по-справжньому
сучасний зміст творчості англійського поета відкривається в широкому літературному
контексті всієї художньої системи романтизму. Це визначний критик, чиї шекспірівські
студії досі не втратили ваги; помітний для своєї доби філософ — такі провідні сторони
його яскравої, складної та багато в чому суперечливої особистості.
Поетичний творчість С. Т. Колріджа в цьому плані становить класичну модель
романтичного світовідчуття, йому притаманний розлад між ідеальними пориваннями
особистості і реальним, повсякденним буттям. Найкращі твори Колріджа пронизані
джерельними ключами живої неповторності, сповнені прикладів сміливого новаторства
форми й стилю.
«Поема про Старого Мореплавця» - найвизначніший твір письменника. Це філософська
поема, в якій розглядається історія особистості у співвідношенні з універсальними
філософськими реаліями - життям і смертю, духом і матерією, природою й суспільною
мораллю. . Вічна мандрівка Старого Мореплавця - це сповнений сумної величі шлях
людини, яка в самозреченні, в служінні гуманістичній ідеї знаходить силу і безсмертя.
Отже, Семюел Тейлор Колрідж належить до числа найславетніших постатей англійської
літератури.
11. О. Білецький. Вальтер Скотт і його роман «Квентін Дорвард»

У статті ми ближче знайомимося з Вальтером Скоттом та його романом «Квентін

Дорвард». З біографії Скотта ми дізнаємося, що життя та діяльність письменника
припали на період Великої французької революції 1789 року та «промислового
перевороту», що не могло не вплинути на його творчість. Вальтер Скотт був консерватор
— захисник того ладу, який за його часів існував в Англії, і супротивник усяких реформ.
Намагався заспокоїти своїх читачів думкою про те, що все це «псування доброго старого
часу»— тільки тимчасове явище.
Свою першу славу він здобув як поет восьми поем, заснованих на старовинних
рицарських оповіданнях Шотландії. Крім поем, шотландець написав також чимало
віршів, наслідуючи давні англійські й шотландські балади. Ці твори відводили читачів з
світу матеріальних турбот і грошової суєти в світ, повний таємничості, чудес і
фантастичних подвигів. Вальтер Скотт в європейській літературі був першим
письменником, який запровадив у моду й примусив полюбити історичний роман. Роман
«Квентін Дорвард», написаний у 1823 році є одним з найкращих творів у спадщині
письменника. У ньому зображені події королювання Льодовіка ХІ та Карла Сміливого. .
Боролася нова політична система з відживаючим феодальним ладом, боровся
абсолютистський лад, заснований на владі феодалів з ладом, найхарактернішою рисою
якого була роздрібненість, розбіжність інтересів окремих феодалів — так звана «війна
всіх проти всіх».
Загалом, майстерності великого автора не було рівних. Вальтер Скотт дає нам
можливість перенестись у далеку епоху й вивчати її в усій красі.

12. К. Шахова. Смуток і сміх Чарльза Діккенса

Стаття Шахова дає можливість поринути у неймовірну творчість одного з

найпопулярніших романістів вікторіанської епохи – Чарльза Діккенса. Про його
творчість написані цілі бібліотеки досліджень, але любов до автора можна пояснити
просто - він був митцем величезного, незвичайного таланту, освітленого великою
добротою, пристрасною любов’ю до людей.
Чарльз Діккенс – це людина з невичерпними запасами ніжності, добра та милосердя. Не
можна не згадати роман «Домбі й сина», де розриває серце смерть маленького Поля,
самотньої дитини, яка так прагнула тепла і ласки і яку суворий, безжальний батько хотів
навчити своєї моралі визискувача. Постаті дітей у романах і повістях Діккенса завжди
змальовані з особливою сумною ніжністю, їх безпорадість у зіткненні із злом
несправедливого суспільства, їх зворушлива рання «зрілість», народжена стражданнями,
— все це викликає не тільки співчуття до них, а й протест проти світу, де діти позбавлені
дитинства, а їхня щирість і чистота в’януть, як квіти від подиху морозу. Проте Добро
може жити і в дорослих людях, але тоді вони стають чужими в суспільстві
капіталістичного зла, «диваками», з яких знущаються буржуа. Безкорисливі й чесні, з
вразливим сумлінням і щирою вдачею, вони потрапляють під колеса бездушної,
механічної буржуазної цивілізації або опиняються на похмурій периферії життя, в темних
нетрях великих міст.
Глибоко реалістичним творам Діккенса притаманне романтичне начало. Романтизм надає
їм своєрідності, навіть окриленості. Він вносить у прозу Діккенса той високий ідеалізм, в
найкращому розумінні цього слова. Діккенс любив людей і всупереч усьому вірив у
доброту людської природи. Буржуазна дійсність намагалася зруйнувати цю віру в душі
митця, затьмарити його світлий погляд на людину. Але основою творчості великого
англійського реаліста залишався бойовий гуманізм. Саме це робить його дорогим і
близьким нам, людям двадцятого століття, людям нової соціальної формації.