1.

Європейська лицарська лірика виникла у Провансі (південь Франції), на

межі XI–XII століть. Прованські поети називалися трубадурами (від
прованс. trobar — знаходити, вишукувати, імпровізувати). Провансальські
поети займали різне суспільне положення: серед них були і королі, і
знатні феодали, але у своїй більшості це звичайні рицарі, які наймалися
на службу. Авторитет трубадура визначався не його соціальним
походженням, а мірою таланту. Виникла поезія трубадурів із народних
провансальських хороводних пісень, що широко використовували
любовну тематику. У поезії трубадурів спостерігаються різні рівні
складності. Так, на ранньому етапі був створений "темний стиль".
Першими його представниками були трубадури-аристократи, які хотіли,
щоб їхні твори розуміли тільки у вузькому колі придворної еліти. Пізніше
утверджується "ясний стиль". Поети цієї манери зрозуміли, що справжня
цінність твору — у його доступності для всіх, їхня творчість звернена до
широкої аудиторії. Поезія трубадурів була перша в Європі лірика,
створена народною мовою Самому виконувати свої твори йому було
необов'язково — для цього існували виконавці-жонглери, які часто були
слугами трубадурів «Королевою» літературного процесу
середньовіччя була поезія. Тому, що пергамент, на якому записувалися
тексти, коштував тоді надзвичайно дорого, віршований же текст
потребував менше пергаменту для запису, ніж прозовий, та й запам'ятати
й відтворити усно його було легше. Найулюбленішими формами
провансальських трубадурів були альба, кансона,сирвента, тенсона і
пасторела. Для кожного вірша характерна чітка визначеність тематики,
сувора відповідність строфічної побудови й система рим.

Жанри лірики трубадурів

 Альба («пісня ранкової зорі») — змальовує любовне побачення рицаря з
дамою серця, яку він будить своєю піснею на світанку. Кожна строфа
твору закінчується словом «альба».
 Кансона — ліричний вірш-пісня, у якому оспівується чисте, духовне
кохання, прославляються високі чесноти й краса коханої та любовні
переживання рицаря.
 Сирвента (від прованс. sirventes, sirven — служити) — вірш-пісня на
якусь політичну (зрідка лише суто ліричну) тему, найчастіше ж у чомусь
полемічну. Часто містить нападки на ворогів поета.
 Тенсона — поетичне зображення суперечки-дискусії на різноманітні
теми (морально-етичну, літературну тощо), де кожний з учасників
виголошує по одній завершеній строфі.
 Пасторела — лірична пісня, яка зображує зустріч рицаря з простою
дівчиною-пастушкою.
  Серенада - (фр. serenade, от итал. serenata, от sera — вечір) - лірична
вітальна пісня. Виконувалась увечері або вночі під вікнами коханої у
супроводі гітари або мандоліни.
На початку XIII ст., скориставшись закликом Папи Римського викорінити
так звану «Альбігойську єресь» (релігійна течія на півдні Франції з
центром у місті Альба, яка заперечувала багато догм католицької церкви),
північнофранцузькі феодали напали на Прованс. У двадцятирічній війні
Прованс зазнав поразки, майже повністю знищена була його чудова
культура. Багато з трубадурів загинуло, інші втекли.

Міннезанг.
У Німеччині лицарська лірика розвивалася наприкінці XII—XIII ст. Для визначення її у
XVIII ст. німецькі вчені ввели термін «мінезанг» — любовна пісня . У мінезангу рано
виявилися два напрями: «народний» і куртуазний. «Народному» напряму властиві
простота, природність у відтворенні почуттів. Він близький до народної любовної
пісні та майже не позначений куртуазним поклонінням дамі; стиль його більш
архаїчний. Головні представники «народного» напряму — фон Кюренберг та Дітмар
фон Айст. їм ближче фольклорне трактування кохання (жінка чекає коханого і тужить
за ним). Найбільш відомий з міннезингерів - Вальтер фон дер Фогельвейде (1170 - 1230).
Пісні його виразні, мелодично рельєфні і багато в чому родинні фольклору. Вперше в
лицарській ліриці він оспівав любов до дівчини з народу

1. 3.Батьківщиною рицарського роману є Північна Франція. в романі на першому плані

— власні інтереси особистості. Типовим персонажем роману є мандрівний лицар,
який іде на подвиги та «авантюри» (пригоди) заради слави, морального
вдосконалення та на честь своєї дами. Як і у куртуазній ліриці, велике місце в романі
відводиться жінці і темі кохання, а також морально-етичному аспекту, проблемі
виховання молодої людини та деяким іншим. Але головною ознакою рицарського
роману є поглиблення психологічного аспекту, розкриття внутрішнього світу людини,
показ душевних переживань, глибини почуттів, боротьби пристрастей. Етап 1: Ранній
рицарський роман (12-13 століття): Перші рицарські романи були розділеними
оповіданнями, які розповідали про подвиги окремих лицарів. Найвідоміший з них -
"Ланселот" Робера де Борона. Цей етап був характеризований простими сюжетами,
де романтика та пригоди були важливішими, ніж складна інтрига.
2. Етап 2: Золотий вік роману (13-14 століття): Цей період відзначався розквітом
рицарського роману. З'явилися такі важливі твори, як "Ланселот-грааль" Кретьєна де
Труа та "Повернення Гвеневри" Хретьєна де Труа. Ці романи внесли елементи магії,
релігійної символіки та інтригу в жанр. Також, романи були пов'язані з легендами про
Короля Артура та його лицарів Круглого столу.
3. Етап 3: Пізній рицарський роман (15 століття): У цей період рицарський роман став
менш популярним, але все ще існував. Відомий приклад - "Парціфаль" Вольфрама
фон Ешенбаха. Цей роман більше віддавав пріоритет вірному відтворенню міфічних і
релігійних тем, ніж романтиці.
4. Етап 4: Пізній рицарський роман у Італії (16 століття): В Італії виник романтичний
жанр, відомий як "Ренесансовий рицарський роман", який поєднував елементи
класицизму та романтизму. Також в цей час розвивалася комічна версія рицарського
роману.
 основні типи рицарського роману:

1. Роман про Короля Артура та Круглий стіл: Цей тип рицарського роману
зосереджений на пригодах Короля Артура, його лицарів Круглого столу і легендах,
пов'язаних із Священим Граалем. Серед найвідоміших романів цього типу є
"Ланселот-грааль" Кретьєна де Труа та "Смерть Артура" Томаса Малорі.
2. Романтичний рицарський роман: Цей тип роману зосереджений на романтиці та
пригодах лицарів, їхніх подвигах та коханні. Він часто містить елементи магії та
феодального ритуалу. Прикладами є "Ланселот" Робера де Борона та "Ізольда"
Готфріда фон Страсбурга.
3. Графський роман: Цей тип рицарського роману сконцентрований на подвигах
окремих лицарів, які служать своїм господарям (графам) та виконують різні завдання.
Ці романи часто розповідають про пригоди лицарів на війнах і турнірах.
4. Історичний роман: Деякі рицарські романи спрямовані на відтворення історичних
подій та персонажів середньовіччя. Вони можуть описувати реальних історичних
фігур або відомі події.
5. Роман про реалію: Цей тип рицарського роману став більш реалістичним і
суспільнокритичним. Він досліджує соціальні, моральні та етичні аспекти
середньовічної суспільності.
6. Фантастичний рицарський роман: Деякі рицарські романи містять фантастичні
елементи, такі як дракони, чарівні предмети та інші магічні створіння та артефакти.
7. Сатиричний рицарський роман: Цей тип роману використовує сатиру та гумор для
критики різних аспектів середньовічного лицарського життя та суспільства.

4 Жанр – лицарський роман

Рік написання – VII століття

Тема – зображення кохання Трістана і королеви Ізольди Білявої;

Ідея – прославлення сили кохання, невмирущості справжнього кохання, яке долає усі
перешкоди.

Головні герої:

Трістан – син короля Меліадука, відважний лицар, дуже сильний, хоробрий,

справедливий і благородний.

Ізольда – прекрасна королева, кохана Трістана, ніжна і красива дівчина, здатна

зцілювати найважчі рани.

Бранжьєна – служниця Ізольди, вірна й віддана.

Гувернал – наставник Трістана, мудрий вихователь, вірний слуга.

Король Марк – дядько Трістана, правитель Корнуельса, чоловік Ізольди.

Морхульт – могутній воїн, брат ірландської королеви, матері Ізольди.

Ізольда білорука – дружина Трістана, дочка короля Хоель.

 Одрі – вірний слуга короля Марка, якому король дуже довіряв.

У романі можна виділити два шари. Один з них лежить на поверхні – це конфлікт
кохання Трістана та Ізольди з етичними та громадськими нормами свого часу,
причому любові незаконної, оскільки Трістан – племінник і васал Марка, а Ізольда –
його дружина. Тому між ними стали чотири суворих закону:

 феодальний;
 шлюбний;
 кровний;
 подяки.
Другий шар – фатальність одного кохання, здатного реалізуватися лише за умови
постійного роздвоєння душі, напруженості почуттів, своєї заборонності,
неправомірність.

Автор прославляє любов, яка сильніша за смерть, яка не бажає рахуватися ні з

ієрархією, встановленою феодальним суспільством, ні з законом католицької церкви.
Роман містить елементи критики основ цього суспільства.

Образи роману — прославляння любові, що сильніше смерті й не бажає

зважати на встановлену ієрархію, ні із законами церкви. Об’єктивно
містять у собі елементи критики основ цього суспільства. . Композиція. У
лицарських романах композиція звичайно лінійна — події випливають
одне за іншим. Тут ланцюг ламається + симетрія епізодів. Кожному
епізоду на початку роману відповідає дзеркальне відбиття в більше
похмурих тонах: історія народження Трістана — оповідання про смерті;
вітрило Морольда (перемога, радість) — вітрило Ізольди (навмисний
обман, смерть), отрута Дракона, від якого виліковує — рана від отруєної
зброї, але Ізольди поруч немає й т. д.

Концепція любові й характер конфлікту. Любов представлена тут як

хвороба, що руйнує сила, над якою сила людини не владне. Це
суперечить куртуазному розумінню любові. Смерть над нею теж, до речі,
не владна: з могил виростають два дерева й сплітаються галузями.
Конфлікт між боргом і почуттям Трістан не повинен любити Ізольду, тому
що вона дружина його дядька, що його виховував і любить як рідного
сина, і довіряє у всьому (у тому числі й у добування Ізольди). А Ізольда
теж не повинна любити Трістана, тому що замужем. Відношення автора
до цього конфлікту двоїсте: з однієї сторони він визнає правоту моралі
(або боргу), змушуючи Трістан мучиться свідомістю провини, з іншими —
співчуває їй, зображуючи в позитивних тонах усе, що сприяє цій любові.

Образ Трістана має глибокі фольклорні джерела. Його зв’язують із

кельтським Дрестаном (Друстаном), таким чином, етимологія його ім’я
від слова triste є прагнення усвідомити незнайоме ім’я як знайоме. У
Трістана угадуються риси казкового богатиря: він один бореться з
велетнем, майже що драконом, по деяких версіях, він в Ірландії бореться
із драконом, за що король і пропонує йому вибрати собі нагороду.