«Поезія вагантів і творчість трубадурів»

Уявлення про середньовічну поезію було б неповним без латиномовної

поезії вагантів (від латинського vagaпtis — бродячі люди). Це були мандрівні
священики, які не мали своїх парафій, монахи-втікачі, що через одруження чи
пияцтво втратили духовний сан, веселі школярі та студенти. В університетах, у
монастирських та міських школах Європи заняття велися латиною. Це давало
змогу студентам перебиратись з одного місця в інше, з країни в країну.
Свобода — понад усе. Безжурне мандрівне плем’я поетів-вагантів
віддавалося усім радощам мирського буття. Дух вільнодумства царював у їхній
поезії. Радість і свобода — ось чого прагнула душа ваганта. Чітко
розподіленому на соціальні прошарки середньовічному суспільству вони
протиставляли своє братство (орден), яке було відкрите всім веселим і добрим
людям. А також тим, хто готовий був поділитися з нужденними своїми грішми
та хлібом, хто відкидав суспільну і майнову нерівність. Ваганти приймали у
своє братство людей незалежно від національності й віросповідання. Єдиним
критерієм для них були чисті душа і серце.
Проте, мріючи про людяність і рівність, ваганти на власному життєвому
досвіді переконувались, іД° світ швидше злий, аніж добрий. їх переслідувала
бідність, змушувала мерзнути і голодувати, переривати навчання.
Джерела натхнення вагантів. Поезія вагантів спиралась на досвід
античної традиції — творчість Овідія, Горація, зразки релігійної лірики та
народної поезії, з якою ваганти зиайомились під час мандрів. Ваганти часто
використовували мотиви та форми народних пісень. Найвідоміша збірка пісень
вагантів — «Буранські пісні» — складена в Баварії у XII столітті. На німецьке
походження цього збірника вказує те, що в ньому поряд із латинськими
трапляються тексти середньовічною німецькою мовою, переважно фольклорні.
Найвідоміші пісні вагантів — «Орден вагантів», «Бідний студент»,
«Гаудеамус», «Прощання зі Швабією», «Різдвяна пісня школярів»,
«Безтурботна пісня» — увійшли до цієї збірки.
Іронічна і глузлива поезія. Ваганти часто висміювали й пародіювали
церковні гімни і постулати, за що їх переслідувала церква. Так, замість
звернення до всемогутнього Бога, вони зверталися до всемогутнього Бахуса.
Церковників вони називали «вовками в овечій иікурі», церкву порівнювали з
продажною блудницею, а папський Рим — із брудним базаром. Ці різкі випади
проти князів церкви і її васалів якщо й не робили вагантів справжніми
єретиками, все лс свідчили про їхнє вільнодумство. Вони не бажали лицемірити
і прославляти те, що вважали шкідливим і злим. У їхніх зухвалих піснях
виявився бунт народних мас проти церковних і суспільних догм.
     Поезія вагантів анонімна. Цьому сприяв спосіб життя вагантів. Вірші, які
складалися в їхньому середовищі, ставали спільним надбанням, і кожен міг
додати до них щось своє. Так з являлися нові варіанти і наслідування. Проте в
анонімній масі збереглося кілька імен поетів-вагантів — Нримас Орлеанський,
Архіпіїт Кельнський. Вальтер Шатільонський.
Творчість трубадурів і вагантів, хоча й не вичерпує всього багатства
європейської середньовічної лірики, все лс дає уявлення про той розквіт, який
настав у ліричній поезії Європи. Якщо не зважати на класичну стародавність, то
це був період першого великого розквіту європейської лірики, за яким настав
ще більш могутній — доба Відродження.
Головні ознаки лірики вагантів:
– іронічне ставлення до свого суспільного стану, веселий настрій;
– заклик до насолоди життям;
– використання мотивів та форм народних пісень;
– анонімність творів.

Творчість трубадурів
Європейська лицарська лірика виникла у Провансі (південь Франції), на межі
XI–XII століть. Прованські поети називалися трубадурами (від прованс. trobar
— знаходити, вишукувати, імпровізувати).
Відомо близько 500 імен поетів-трубадурів, а кількість пісень, складених
ними, наближається до 2,5 тисяч.
Провансальські поети займали різне суспільне положення: серед них були
і королі, і знатні феодали, але у своїй більшості це звичайні рицарі, які
наймалися на службу. Авторитет трубадура визначався не його соціальним
походженням, а мірою таланту.
 Виникла поезія трубадурів із народних провансальських хороводних пісень,
що широко використовували любовну тематику.
 У поезії трубадурів спостерігаються різні рівні складності. Так, на ранньому
етапі був створений "темний стиль". Першими його представниками були
трубадури-аристократи, які хотіли, щоб їхні твори розуміли тільки у вузькому
колі придворної еліти. Пізніше утверджується "ясний стиль". Поети цієї манери
зрозуміли, що справжня цінність твору — у його доступності для всіх, їхня
творчість звернена до широкої аудиторії. Поезія трубадурів  була перша в
Європі лірика, створена народною мовою. Вона формувалася при
аристократичних дворах Провансу, чинила неабиякий вплив на становлення
усієї подальшої європейської поезії.
 Трубадури багато подорожували верхи. До їх прийому готувалися заздалегідь,
їхніх пісень чекали всюди: за бенкетним столом, на сезонному турнірі чи у
військовому поході. Трубадури не тільки складали вірші, а й писали музику,
співали.
Самому виконувати свої твори йому було необов'язково — для цього
існували виконавці-жонглери, які часто були слугами трубадурів. Жонглер тоді
вважався особою недоторканою, тож господар часто відсилав його до своїх
ворогів, аби той зухвалими сирвентами сіяв ворожнечу між васалами
супротивника. Іноді подібні місії для жонглерів закінчувалися трагічно: одного
з них четвертували за те, що висміяв стару королеву Англії, інший був
проданий королем Арагона Альфонсом Другим євреям, які, начебто, спатили
його на Різдво. Один із найвідоміших жонглерів — Папіоль — слуга Бертрана
де Борна, не боявся співати сирвенти трубадура перед людьми, яких рицар
хотів посварити.
Середньовічні поети створили не тільки надзвичайну культуру, а й своєрідну
культуру кохання. Культ дами посідав центральне місце у творчості
провансальських поетів, серед яких переважали лицарі та представники
феодальної знаті. Співець визнавав себе васалом дами, якою зазвичай була
заміжня жінка, дружина його сеньйора. Він оспівував її достоїнства, красу і
благородство, прославляв її владарювання і страждав через недосяжність мети.
 Центральною в ліриці трубадурів є тема кохання. Любов сприймається як
найвище благо, а здатність кохати — як показник душевної досконалості та
куртуазної доблесті. Справжнім коханням вважалась "тонка", "висока" любов,
здатна розбудити в душі прекрасні, величні поривання. "Висока" любов була
модною і престижною в рицарському колі. Вона протиставлялась любові
"безглуздій", тобто грубо чуттєвій — любові "дурних багачів", старих,
чванливих, скупих. Обов'язковим був культ страждання через любов. Часто
кохання було платонічним.
Серед трубадурів-чоловіків також було відомо багато жінок-трубадурів.
Послідовниками трубадурів стали німецькі мінезингери (з німецької
"співці кохання"). Відомими мінезингерами були Дітмар фон Айст,  Вальтер
фон дер Фогельвейде, Гартман фон Ауе та інші.
Мінезанг — німецька куртуазна лірика XII—XIII ст. Мінезингер —
німецький куртуазний поет.
 
 Жанри лірики трубадурів
 Альба («пісня ранкової зорі») — змальовує любовне побачення рицаря
з дамою серця, яку він будить своєю піснею на світанку. Кожна строфа
твору закінчується словом «альба».
 Кансона — ліричний вірш-пісня, у якому оспівується чисте, духовне
кохання, прославляються високі чесноти й краса коханої та любовні
переживання рицаря.
 Сирвента (від прованс. sirventes, sirven — служити) — вірш пісня на
якусь політичну (зрідка лише суто ліричну) тему, найчастіше ж у
чомусь полемічну. Часто містить нападки на ворогів поета.
 Тенсона — поетичне зображення суперечки-дискусії на різноманітні
теми (морально-етичну, літературну тощо), де кожний з учасників
виголошує по одній завершеній строфі.
 Пасторела — лірична пісня, яка зображує зустріч рицаря з простою
дівчиною-пастушкою.
 Серенада - (фр. serenade, от итал. serenata, от sera — вечір) - лірична
вітальна пісня. Виконувалась увечері або вночі під вікнами коханої у
супроводі гітари або мандоліни.