Практичне заняття № 1-2

Ф.Стендаль «Червоне і чорне.

Роман «Червоне і чорне» вийшов після Липневої революції 1830 року.

1. Історія написання роману. Які обставини справи Берте використав Ф.Стендаль для створення
роману «Червоне і чорне»? Чому письменник зупинився саме на цій кримінальній справі?

Задум роману виник у Стендаля однієї осінньої ночі 1829 року, коли йому було 46 років. В ту ніч він
програв в карти всі свої гроші, не міг віддати борг і не знав що йому робити. Його мучили думки,
що він нічого не досягнув в свої то 46 років. У нього були навіть думки про самогубство, але тоді
він згадав одну криміналістичну історію про Антуана Берте. У 1827 р. паризька «Газет де трібюн»
опублікувала смертний вирок, винесений Антуану Берте, сину сільського коваля, вихователю і
вчителем якого був місцевий священик. Коли юнакові виповнилося 19 років, він почав працювати
гувернером у родині багатого промисловця пана Мішу. Можливо, між дружиною Мішу й
Антуаном виник роман. Священик зумів влаштувати Берте в семінарію, після якої юнак переходить
вихователем до аристократичної сім’ї Кордонів. Мадемуазель де Кордон, донька хазяїна,
закохується в молодого юнака. Її батько пише листа до пані Мішу з проханням дати характеристику
поведінки Антуана, на що отримує негативний відгук. Для Берте – це кінець кар’єри, у відчаї він
стріляє в пані Мішу з пістолета, а потім намагається накласти на себе руки. Пані Мішу залишається
жити, не помирає і Берте. У 1827 р. у Греноблі відбувається судовий процес, на якому його було
засуджено на смерть.

Це і стало основою його роману. Вибір Стендалем «справи Берте» як відправної точки для свого
твору відображає настанову письменника намагатися розв’язувати життєві проблеми на рівні
філософії, політики, естетики. Вирішальним чинником у цьому є те, що і Берте, і Жульєн Сорель –
плебеї, люди з низьких прошарків суспільства. Ситуація, коли представники нижчих станів
піднімалися вгору завдяки своїм талантам, приваблювала письменника, у нього була спеціальна
теорія геніальності, за якою геній обов’язково повинен бути бідним, не з аристократичного
середовища. Тільки серед таких людей, за Стендалем, ще залишилися ті якості, які йому
подобалися і які вивільнила Велика французька революція – життєва енергія, прагнення свободи і
щастя.

Ця стендалівська теорія геніальності є ще одним варіантом ідеї «природної людини», якій

письменник залишався вірним до кінця свого життя. Стендаль не раз говорив, що бажає щастя
величезним масам так званого «простого народу», в якому відчував ту здорову й чисту мораль,
якої важко дошукатись у заможних буржуа і спадкових аристократів, покалічених кастовими
привілеями та владою, яку дає багатство

Матеріалістична естетика Стендаля вимагала насамперед реалістичної конкретизації обраного

письменником складної суміші філософських, історичних, соціальнополітичних, моральних,
психологічних та культурних питань. Першим кроком до цієї конкретизації став вибір сюжету
«Червоного і чорного», що «дублював» епізод, вихоплений, з життя, — процес Антуана Берте.

2. Як слід тлумачити підзаголовок роману («Хроніка ХІХ ст.»)? Яку функцію в творі відіграє епіграф
до роману («Правда, сувора правда») та до розділів?

.Підзаголовок «Хроніка XIX ст.» свідчив про те, що автор надавав панорамі французьких нравів
напередодні Липневої революції також і автономного значення, як засобові войовничої критики
суспільної верхівки.
Він надає додаткові відомості про твір. Авторський підзаголовок повідомляє читачеві про
жанрово-стилістичні особливості твору та підкреслює новаторство новоствореного твору, його
творчу «суперечку» з усталеним літературним каноном: поєднання художнього. вимислу та
історичної правди. Стилізуючи роман під хроніку, Стендаль, очевидно, прагнув додати
достовірності подіям, які описані у творі. Вкладає в рамки часові

Епіграфом до свого роману Стендаль узяв слова революціонера Дантона: «Правда, сувора
правда!» Стендаль чудово розумів необмежені художні можливості життєвих фактів. «Правда,
гірка правда» відтворена тут з дійсно науковим розумінням історичного процесу і водночас з
такою «енергією художньої прози», що роман і сьогодні вражає читача страшним у своїй
цілковитій об’єктивності показом соціальної кривди, ганебного «способу життя» панівних верств,
наруги нікчемства над талантом.

Правда ця була особливо гіркою тому, що й герой роману Жульєн Сорель, і сам автор «запізнилися
народитися», з’явилися на світ у жорстоку епоху, коли «старе вже вмерло, а нове не встигло
народитися». Не випадково письменник неодноразово підкреслює, що провідними кольорами
цієї доби стали сірий (мундир чиновника, сутана священика) та чорний (колір загибелі всіх надій).
Звідси й різкий контраст «червоного й чорного» в заголовку: життя та смерть, реакція та
революція, повнокровне буття та жалюгідне існування.

До кожного розділу роману є епіграф. Проте більшість із них підписані фальшивими іменами
(окрім Шекспіра, Байрона та деяких стародавніх поетів). Усе інше придумав сам Стендаль.
Епіграфи визначають характер розділу, його проблематику.

3. Особливості жанру (роман виховання, соціально-психологічний роман, історичний і любовний

роман) та композиції твору. Роль автора в творі.

Сюжет побудований на історії духовного життя героя, становленні його характеру, який
представлений у складній та драматичній взаємодії з соціальним середовищем. Сюжет рухає не
інтрига, а дія, яка перенесена в душу і розум Жульєна, котрий весь час суворо аналізує ситуацію і
себе в ній, перед тим як наважитися на вчинок, який визначає подальший розвиток подій. Тому
особливо важливі у творі внутрішні монологи героя. Точне і проникливе зображення людського
серця визначає поетику «Червоного і чорного» як соціально-психологічного роману.

Роман Стендаля на відміну від меланхолійної ліричної прози сучасних йому романтиків, типу
«Сповіді сина віку» Мюссе, був і в зразком оптимістичної віри в майбутню перемогу тих, хто жадав
щастя не лише для себе, а для всіх людей праці й таланту. Напрочуд виразний, динамічний,
багатий відтінками образ Жюльєна Сореля відіграв значну роль і у вирішенні ще не розробленої
тоді естетичної проблеми — реалістичного показу духовного формування людини. Стендаль, по
суті, був першим французьким письменником, якому завдяки глибині його теоретичного мислення
й життєвої спостережливості, пощастило зробити це з силою історичної, соціальної та
психологічної правди.

Його геніальність як романіста полягає в тому, що він зумів у побутовому злочині побачити
трагедію сучасної людини. Це був несподіваний, оригінальний хід, який багато в чому оновив
світову літературу.

4. Образ Жульєна Сореля:

- соціальне походження героя;

Жюльєн Сорель – представник покоління початку 20-х років XIX століття. Йому притаманні риси
романтичного героя: незалежність, почуття власної гідності, бажання змінити долю, бажання
боротися і добиватися мети. Він яскрава особистість, в ньому все вище норми: сила розуму, волі,
мрійливості, цілеспрямованості.

Визначна риса характеру Жульєна Сореля – честолюбство.

За походженням Жульєн Сорель був сином колишнього селянина, сином теслі. Жульєн Сорель
належить до так званого третього стану. Саме низьке походження завадило Жульєну посісти гідне
становище в суспільстві.

Герой живе в маленькому провінційному містечку Вер’єрі з братами та батьком і мріє вирватися
звідси у великий світ. Батько не розумів сина, який захоплювався читанням.

плебей із «відважним розумом і пристрасною натурою». Ми знайомимося з юнаком, коли він,

замість того, щоб наглядати за пилкою, читає книгу, за що йому добре дістається від батька.

Портрет. Це був невисокий юнак, років вісімнадцяти-дев’ятнадцяти, тендітний, із неправильними,

але тонкими рисами обличчя і орлиним носом. Великі чорні очі в хвилини спокою виблискували
думкою й вогнем… Мав темно-каштанове волосся. А гнучка й струнка постать свідчила скоріше
про спритність, ніж про силу.

- ставлення членів сім’ї до Сореля;

Батько вважав Жульєна невдахою, гадав, що хлопець скоро помре. В родині всі ставилися до нього
з презирством, а Жульєн, відповідно, ненавидів своїх братів і батька. В дитячих іграх його завжди
били.

Коли жульєн в г-ні де реналь гуляв садом, його зустріли брати і побили. Перед смертю до нього
прийшов батько, але лише заради грошей.

- втілення ідеї «природної людини» та її конфлікту з цивілізацією в образі Жульєна Сореля;

Наріжною була для нього поширена у XVIII ст. ідея «природної людини». Людина поводитиметься
морально тоді, коли буде вільною у виявленні власної неповторності. Суспільство псує людину
тим, що змушує її дотримуватися суспільних умовностей. Тільки ті, хто живе за законами природи,
можуть бути взірцем моральності й доброчинності. Цей принцип надавав певної єдності дещо
суперечливим поглядам письменника, оскільки впродовж життя ключовими для Стендаля
залишалися поняття «свобода», «енергія», «щастя». Безперечно, він розумів, що гармонія між
зовнішнім світом і внутрішніми пориваннями людини, яку називають щастям, є тільки мрією,
утопією, але все одно прагнув до того щастя, шукав його, хоча найчастіше це приносило йому
лише розчарування.

У душі головного героя роману Стендаля «Червоне і чорне» відбувається боротьба «природи» та
«цивілізації». Жульєн Сорель обирає для себе свідоме лицемірство, стримує власний
темперамент; ставлячись до суспільства з презирством, поводиться за його законами. Своїм
учителем у мистецтві брехати собі він називає мольєрівського Тартюфа. Жульєн вираховує кожний
свій крок і створює цілу програму завоювання світу, хоча на перших етапах «природна людина»,
яка живе в ньому, сплутує всі плани. Поступово він навчається добре контролювати власні
інстинкти, і на той період припадають його найбільші успіхи.

- роль Руссо та Тартюфа у формуванні характеру героя;

Що читає Жульєн? «Сповідь» Руссо,зібрання реляцій великої армії і «Меморіал Святої Єлени». Тут
досить показова оцінка самого Стендаля: «За ці три книжки він готовий був померти». Логічно
припустити, що людина, яка ставиться так до цих творів, принаймні погоджується з думками, що в
них викладені.

Як уже мовилося, в душі Жульена Сореля відбувається битва «природи» і «цивілізації». Герой
бачить свій «обов’язок» у свідомому лицемірстві, тобто в тому, щоб, стримуючи власний
темперамент і ставлячись до суспільства з презирством, поводитись за його законами. Своїм
учителем у цьому мистецтві брехати собі він називає мольєрівського Тартюфа. Жульєн вираховує
кожен крок і створює цілу програму завоювання світу, хоча на перших етапах «природна людина»,
що живе в ньому, сплутує йому карти. Поступово він навчається добре контролювати власні
інстинкти, і на той період припадають його найбільші успіхи.

- наполеонівська тема у романі;

Дія роману відбувається за періоду Реставрації. Які можливості мав Жульєн Сорель для здійснення
своїх мрій за таких умов? Майже жодних. І він починає сумувати за минулим, якого ніколи не
бачив. Саме так виникає в романі «наполеонівська тема». Юнак вважає, що він міг би приєднатися
до армії Бонапарта і зробити кар’єру, а тепер таких можливостей немає у нього.

- просування героя по кар’єрній драбині;

Юнак з раннього дитинства марив військовою службою, його кумиром був Наполеон. Після довгих
роздумів він вирішує: єдина можливість чогось досягти в житті і вирватися з Вер'єра — стати
священиком.

І от перша перемога, перший "вихід у світ". Жульєна запрошує до себе в будинок вихователем
дітей мер Вер'єра пан де Реналь. Уже через місяць діти обожнювали молодого вихователя, голова
сімейства перейнявся до нього повагою, а пані де Реналь відчувала до нього щось більше, ніж
проста повага.

Жульєн почував себе самотнім у цьому світі. Завдяки заступництву кюре Шелана Сорель потрапляє
в Безансонську духовну семінарію.

Учився він гарно, але від семінаристів тримався осторонь. Незабаром побачив, що "знання тут і в
гріш не ставлять", тому що "успіх у науках здається підозрілим". Жульєн зрозумів, що заохочується:
лицемірство, "аскетичне благочестя". Як не намагався юнак видаватися дурником і незначною
особистістю, не міг сподобатися ні семінаристам, ні начальству семінарії — занадто вже
відрізнявся він від інших.

І нарешті — перше підвищення: його призначили репетитором з Нового і Старого завіту. Жульєн
відчував підтримку абата Пірара і був вдячний йому за це. І раптом — несподівана зустріч з
єпископом, що вирішила його долю. Жульєн переїжджає в Париж, у будинок маркіза де Ла-Моля і
стає його особистим секретарем.

Перед ним відкрився новий світ. Але цей новий світ був таким самим, як і світ у Вер'єрі і Безансоні.
Усе було засновано на лицемірстві і наживі. Жульєн приймає всі правила гри і намагається зробити
кар'єру. Його очікувала блискуча перемога. Але роман з дочкою маркіза Матильдою розладнав усі
плани Жульєна. Матильду, цю пересичену світську красуню, приваблювали в Жульєні його розум,
неординарність і безмежне честолюбство. Але кохання це було зовсім не схоже на яскраве і світле
почуття, яке зв'язувало Жульєна з пані де Реналь. Кохання Матильди і Жульєна скоріше
нагадувало дуель двох честолюбців. Але воно цілком могло б закінчитися шлюбом, якби не лист
пані де Реналь, написаний під впливом братів-єзуїтів. "Скільки чудових планів — і от в одну мить...
усе це розсипається на порох", — думає Сорель.

Лист пані де Реналь зруйнував всі плани Жульєна і поставив крапку на його кар'єрі. Прагнучи
помститися, він робить безглуздий учинок — у вер'єрській церкві стріляє в пані де Реналь.

Отже, усе, чого так довго і цілеспрямовано прагнув Жульєн, доводячи, що він Особистість, було
зруйновано. Після цього будуть в'язниця, суд, вирок.

Жульєн знаходить у собі мужність гідно зустріти смерть. Так гине розумна і неординарна людина,
яка зважилася зробити кар'єру, не гребуючи ніякими засобами.

- двоїстість поведінки Жульєна Сореля;

двоїстість поведінки зумовлені вимогами часу. Жульєн живе за доби Реставрації і розуміє, що має
приховати свої погляди, щоб зробити кар'єру

- кохання в житті героя;

- функція пострілу в церкві для розкриття образу героя;

Постріл. Та потрібен був струс, аби Жульєн остаточно все зрозумів. І він стріляє у церкві в пані де
Реналь, помщаючись за лист, який компрометує його як картковий будиночок, руйнується так
важко зведена будова його успіху. І тільки у в’язниці, ніби скинувши чужу шкіру, герой розуміє, що
його прагнення кар’єри у вищому світі нічого не варте, що справжнє щастя і кохання – це Луїза, що
великі душі міняють світ, роблячи його кращим, піднімаючи до свого рівня, а не опускаючись до
вимог щоденної «гри у життя».

- роль перебування у в’язниці для переосмислення життєвих поглядів Жульєна;

В’язниця. Тут приходить до Жульєна вистраджене прозріння: він розуміє, що помилився, давши
поглинути себе турботам про кар’єру, про «успіх», визнання «світу». Його душа очищається від
усього зайвого, повертає собі вроджену здатність почувати, вірити і любити. Чекаючи страти (а
Жульєна ні за якими законами не повинні були стратити, бо він лише стріляє, а не вбиває), юнак
рішуче відмовляється від допомоги сильних світу цього. Спрацьовує його правдивий характер. Так,
він любить життя, він боїться смерті, але водночас не може дозволити всім цим комедіантам
побачити власну слабкість. Його подвиг – це залишитися людиною чесною, свободу й життя якої
не можна купити за хабарі. Перед ним був вибір: життя або смерть, жити підло або вмерти,
прозрівши й очиститись. Іншого рішення той час Жульєну не давав.

- значення фінальної сцени для розкриття образу Жульєна Сореля.

На суді герой дає останній бій, проголошуючи грізну правду: не за постріл у пані де Реналь його
відправляють на гільотину, а за те, що він, плебей, насмілився обуритись соціальною
несправедливістю, повстати проти своєї нікчемної долі, зайнявши місце, йому не належне: «Я не
маю честі належати до вищого стану. Я бачу лише обурених буржуа, які не замислюються над тим,
що моя молодість заслуговує співчуття. Вони побажали покарати і раз і назавжди зломити в моїй
особі ту породу молодих людей низького походження, які отримали добру освіту і насмілилися
потрапити у вище середовище. Ось мій злочин!»

Присяжні-буржуа недарма були перелякані словами та пострілами Жульєна. Події відбувалися

напередодні Липневої революції, і немає сумніву, що молоді люди, схожі на нього, опиняться по
інший бік барикад.

Висновок. Доля Жульєна Сореля склалася у тісному зв’язку з історичним часом: з минулого герой
взяв внутрішній кодекс честі, а сучасне прирікає його до безчестя; за своїми переконаннями він –
«людина дев’яносто третього року, прихильник революціонерів і Наполеона», але «запізнився
народитися». Минув час, коли становище в світі завойовувалося особистою доблестю, відвагою,
розумом. Тепер плебею для «полювання за щастям» пропонується одна зброя – розрахунок і
лицемірство.

Колір удачі змінився, як при повороті рулетки: за часів Жульєна, щоб виграти, треба ставити не на
червоне, а на чорне. І юнак, який мріє про славу, поставлений перед вибором: або залишитись
ніким, або самоствердитись, «одягнувши мундир, відповідний часові – сутану».

Жульєн відвертається від друзів і служить тим, кого зневажає, прикидається святошею,
прихильник революціонерів – рветься в аристократичне середовище, маючи допитливий розум –
піддакує дурням. Зрозумівши, що «кожний за себе в цій пустелі егоїзму, що зветься життям», він
кинувся у бій, сподіваючись перемогти зброєю, яку йому нав’язав час. Але не витримав, впаі у
нерівному бою.

Злочин, скоєний Жульєном у церкві містечка Вер’єр, відкриває останній етап в душевній боротьбі
стендалівского героя – остаточне звільнення його індивідуальності, яке закінчується поразкою
«цивілізації». Самотні години, проведені ним у в’язниці, каяття повернули Жульєна до
«природного стану». Честолюбство вмирає в його серці, а разом із тим повертається його
справжнє кохання до пані де Реналь. До того ж героя сповнюють незрозумілі для нього самого
радість і щастя, які приходять тільки тоді, коли людина перебуває у злагоді з собою.

5. Символічне значення назви твору.

1. Перед головним героєм протягом усього роману стоїть вибір між церковною кар’єрою (одяг
кліриків мала чорний колір) і службою в армії (офіцерський мундир володів червоним кольором) –
це одне з пояснень назви роману «Червоне і чорне».

2. Деякі дослідники вважали, що мається на увазі червоне і чорне поле рулетки: роман говорить
про гру випадку, про людську долю, поставлену на кон (виграш – піднесення, програш – загибель).
Але Жюльєн Сорель – не гравець, що не Германн з «Пікової дами», він людина вольова, свідомо
йде до наміченої мети. Жюльєн працьовитий і розважливий, азарт і ризик мало притаманні його
натурі. Хоча, рулетка навряд чи може бути головним символом роману.

3. Червоний колір – колір любові, пристрасті. Жюльєн любив пані де Реналь і Матильду де Ла-
Моль, міг бути щасливий у любові з кожною з них, але різниця в суспільному становищі зробила
це щастя неможливим. Чорний колір – колір жалоби, смерті, яка забрала не тільки Сореля, а й пані
де Реналь (вона не перенесла його страти).